Фольклорна основа байок Л. Глібова

Глібов-байкар продовжив започатковану П. Гулаком-Артемовським прогресуючу лінію посилення в байці елементів комічного (Є. Гребінка,                 Л. Боровиковський), не кажучи вже про те, що чимало його байок є по суті гумористично-сатиричними творами. „Комічне у глібовській байці задається загалом за просвітительськими критеріями, але присутні в ньому й залишки давнього народного сміху, такі, наприклад, дещо архаїчні риси, як глузування з дріб’язкової вади, необачного слова чи вчинку („Ясла”, „Паляниця й Книш”, „Дідок і Вітряки”), непомірність розплати за чванькувату спробу виокремитися („Будяк і Васильки”, „Вередлива Дівчина”, „Квіти”), безугавне осміяння еротичних замислів, аж до побиття залицяльника („Снігур і Синичка”, „Горлиця й Горобець”), сміхове зниження-розвінчання („Лев і Комар”, „Цяцькований Осел”)” [12, с. 106].

Народна сміхова культура своєрідно позначається й на образові оповідача. Він у структурі байки не центрований, має досить широкий діапазон – від мудрого інтелігента, уважного до народної етики й естетики („Жук і Бджола”, „Мальований Стовп”, „Фіалка і Бур’ян”, „Троянда” та ін.), до фольклорного жартівника-баляндрасника (особливо виразно в байках „Пан на всю губу”, „Троєженець”, „Лев та Миша”, „Охрімова Свита”, „Жаба й Віл”, „Музики”, „Танці”) [8, с. 126]. В кожному разі те „викриття”, яке здійснює оповідач, – надто специфічне, дуже не схоже на односпрямовану сатиру й інвективу (зразка, наприклад, М, Салтикова-Щедріна). Опосередковані, непрямі форми його зумовлені не тільки іносказальністю, езопівською мовою (і те й інше властиве також і типовій сатирі), а й створенням навколо персонажів і подій засобами оповіді комічно багатозначного, далеко не завжди беззастережно-саркастичного, художнього світу, нерідко зв’язаного з національним фольклором.

Наприклад, сюжет байки „Ведмідь-пасічник” можна спостерігати в народних гуморесках. Мова йде про кругову поруку хижаків з метою утримання у своїх руках влади і обдурювання народу. Ця проблема, яку                   Л. Глібов переносить на часи пореформеної дійсності, коли нові порядки примусили хижаків шукати нові форми для узаконення свого привілейованого становища, на жаль, ще ніколи не втрачала своєї актуальності. Тож уважно вчитаймося в рядки твору: за пропозицією хитрющої Лисиці на громадській раді пасічником вибирають відомого медолюбивого злодія, що дає йому можливість вільно (адже громада обрала!), не криючись, красти мед. Але навіть після того, коли злодія вивели на чисту воду, звірі знову дають себе обдурити, виносячи абсолютно алогічний вирок: 
Прогнали злодія старого.

Та ще й приказ дали:

Заперти бісового сина

На цілу зиму в берлозі.

Зате завершення цієї історії цілком логічне:

Ведмедику лиха година:

Зарився у лозі,

Дарма, про все йому байдуже.

Лежить та ласує медком [8, с. 91].

Відгомони фольклорно-сміхової стихії позначалися на тому, що безкомпромісне осміяння у глібовській байці трапляється як виняток. Здебільшого ж воно поєднане із загалом приязним ставленням до осміюваного об’єкта („Деревце”, „Коник-стрибунець”, „Лев та Миша”, „Дуб і Лозина”); з іншого боку, навіть при задушевному розчуленні, з яким в окремих випадках ведеться виклад, оповідач відмічає якусь смішну рису героя чи сумнівність його становища („Дідок у лісі”, „Кундель”, „Жвавий Хлопчик”, „Мальований Стовп”) [8, с. 126]. Загалом гумор Глібова-байкаря справляє, враження більш „старосвітського”, ніж сучасний йому різко-вибуховий, нігілістичний гумор С. Руданського, автора гуморесок-„приказок”, а за концентрованістю й чіткістю сатиричної ідеї байка Глібова поступається (дістаючи натомість інші художні риси) байкам Крилова та Гребінки.

При порівнянні байки Л. Глібова з байкою Крилова очевидною є й тенденція до послаблення політичної, ідеологічно-філософської семантики твору в українського письменника. Байка Крилова енергійніша в плані безпосереднього донесення типово байкового смислу, більше націлена на підкреслення парадоксу становища, на представлення якогось афекту, нав’язливої пристрасті, ідеї, на виведення моральної максими (значно далі за джерелом сюжетів, але ближче до Крилова за дотриманням цілісності байкового викладу та розумінням художньої ідеї байки як такої, що ґрунтується на судженні, перебуває Гребінка).

„Художній метод поета-байкаря невіддільний від таких елементів народного фольклору, як приказка і прислів’я, котрі й виступають як засіб словесного гумору, і підсилюють національний колорит, байки. За першооснову вони, як правило, мають народний гумор: „Раденький, що дурненький”, „Хлібець їж, а правду ріж”, „І не дихне, як не брехне”, „Є приказка весела: їж, коли рот ще свіж”. У свою чергу, багато афористичних виразів самого Глібова увійшли в народний вжиток: „Ніколи не хвались, поки гаразд не зробиш діла”, „Вигадливий язик дорогу промете, і можна вибраться далеко-предалеко” тощо [17, с. 60].

                                            

ВИСНОВКИ

Отже, байка Л. Глібова посіла унікальне місце в українській поезії                XIX ст. й стала винятковим явищем серед зразків цього жанру. В ній загалом ослаблені типово байковий дедуктивний концепт, алегоричність образів і сюжетів, посилена художня самодостатність зображуваного, приведено в рух як гумористичні й сатиричні, так і ліричні та епічні начала. У жанрових її різновидах представлено й синтезовано жанри й жанрові елементи новели, оповідання, притчі, приказки, аполога, казки, гуморески, ліричної медитації, пейзажного вірша.

Індивідуальний стиль Л. Глібова має виразно фольклорні ознаки на лексичному, фразеологічному та синтаксичному мовних рівнях. Фольклорна традиція покладена в основу створення значної кількості епітетів, порівнянь, метафор, оксюморонів, інверсій, тавтологій, градацій, оказіоналізмів тощо. Фольклоризми  у байках Л. Глібова виконують прагматично-смислову функцію: вони є яскравим виявом народнотрадиційної світоглядної моделі, що зумовлює активне використання письменником фразеологічних одиниць усталеного та індивідуально забарвленого характеру, традиційних та модифікованих словосполучень, фольклорних означень тощо. Це засвідчує стабільність передачі одного з механізмів колективної пам’яті – механізму “здорового глузду”, втіленому  на індивідуальному художньо-літературному тлі.

У мові байок неодноразово проступають розповідні елементи: автор вдається до зачину-вступу, вводить розмовну лексику, український народний гумор, дотепне іронізування. Все це свідчить про творче осмислення                           Л. Глібовим традиційного сюжету („Суд” Боровиковського, „Ведмежий суд” Гребінки). Тонкий психологізм, надання байкам національного. колориту, збагачення жанру за рахунок урізноманітнення форми – все це притаманне байкам Л. Глібова, котрі визначають його місце в літературному процесі               40-60-х років XIX століття. За допомогою фразеологічного звороту, характерного вислову, побутово-етнографічних деталей, опису звичаїв, відтворення пейзажу Л. Глібову вдалося створити глибоко індивідуалізовані національні характери.

У курсовій роботі нами було досліджено поняття та особливості українського фольклору,  проаналізовано український фольклор у взаємодії з літературою, з’ясовано зв’язок фольклору та професійної художньої літератури, досліджено фольклорну основу байок Л. Глібова, відстежено фольклоризм у байках українського письменника, знайдено  та проаналізовано фольклорний архаїстичний комізм у байках  Л. Глібова.

Таким чином, аналіз байок та народнорозмовних особливостей індивідуального стилю письменника засвідчують домінуючу роль у авторському світосприйнятті, художній манері фольклорної традиції, міфологічного пласту культури, народнорелігійної моралі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бондар М. Леонід Глібов : Негативи, позитиви, маски / М. Бондар // Слово і час. – 1997. – 4. – С. 52-61.
2. Бугаєвич І., Зайченко І. Нові матеріали про Л. І. Глібова / І. Бугаєвич,             І. Зайченко //Українська мова і література в школі. – 1985. – № 8. –                      С. 15-18.
3. Вовк М. П. Фольклоризми як структурно-семантичні компоненти індивідуального стилю письменника / М. П.  Вовк // Мова і культура. – Вип. 7. – Т. VIII : Теорія і практика перекладу. – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. – С. 123-129.
4. Вовк М. П. Міфо-символічні засоби моделювання дійсності в художній літературі / М. П.  Вовк // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету. Вип. 5. Т. 2. Серія “Філологічні науки” :        Зб. наук. праць [Поліетнічне середовище: культура, політика, освіта] / Луган. нац. пед. ун-т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ : “Альма-матер”, 2004. – 380 с. – С. 283-294.
5. Вовк М. П. Семиотическая реальность художественного произведения /                     М. П.  Вовк // Сознание и социальная реальность. Монография / Научн. ред. И.Ф. Кононов. – Луганск : “Альма матер”, 2004. – 432 с. –                 С.  233-248.
6. Вовк М. П. Універсальне та унікальне в українській духовній культурі /                 М. П.  Вовк // ХХІ століття : альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Матеріали ІІ Міжнародної науково-теоретичної конференції. 29-30 травня 2003 р. м. Київ / [ред. Г. П. Балабанова]. – К. : Фенікс, 2003. – 402 с. – С. 318-322.
7. Глібов Л. Твори / Леонід Глібов. – К., 1965. – 245 с.
8. Глібов Л. Байки / Леонід Глібов. – К., 1976. – 126 с.
9. Горбатюк Василь …І такі романтичні легенди навколо „Журби” / Василь Горбатюк // З-під трави забуття : Подільські шляхи українських письменників. – Хмельницький, 2011. – С. 13-14.

 

10. Гур’єв Б. Леонід Глібов: Літературний портрет / Б. Гур’єв. – К., 1965. – 112 с.
11. Дей О. І.  Сторінки з історії української фольклористики / О. І. Дей // Редакція літератури з мистецтвознавства, фольклору та етнографії. –Київ : Наукова думка, 1975. – 272 с.
12. Деркач Б. А. Леонід Глібов: Життя і творчість / Б. А. Деркач. – К., 1982. –  242 с.
13. Зубков С. Видатний байкар / С. Зубков  // Глібов Л. Твори. – К.,1988. – С. 6-22.
14. Колесник П. Й. Творчість Леоніда Глібова // Глібов Леонід. Твори :                У 2 т. – К., 1974. – Т. 1. – 318 с.
15. Колесник П. Український байкар / П. Колесник // Гребінка Є.,                    Глібов Л. Твори. – Донецьк, 1986. – С. 125-126.
16. Лебідь Ан. Леонід Глібов і українська байка / Ан. Лебідь //                      Глібов Леонід. Байки. – К., 1976. – С. 3-6.
17. Марценюк С. Слово і час Леоніда Глібова / С. Марценюк // Дивослово. – 1996. – № 9. – С. 60-61.
18. Мовчун А. Леонід Іванович Глібов і його твори в початковій школі /                         А. Мовчун // Початкова школа. – 1999. – № 6. – С. 42-46.
19. Мовчун А. Леонід Глібов та його твори у шкільному вивченні /                      А. Мовчун // Дивослово. – 2000. – № 2. – С. 44-52.
20. Новицький М. Леонід Глібов / М. Новицький // Глібов Леонід. Вибрані твори в одному томі. – X., 1985. – С. 4-7.
21. Пословицы и поговорки : Взаимоотношения между людьми / [АН УССР, Ин-т искусствоведения, фольклора и этнографии                                им. М. Ф. Рыльского : [сост. и авт. вступ. ст. М. М. Пазяк]. – К. : Наукова думка, 1991. – 380 с.
22. Пільгук І. І. Леонід Глібов : (До 150-річчя з дня народження) /                          І. І.  Пільгук. – К. : Т-во Знання УРСР, 1977. – 78 с.
23. Пінчук Степан Видатний український байкар / Степан Пінчук // „Жовтень” – 1954. – № 11. – С. 97.
24. Руденко Н. Вовки та ягнята. Ті та не ті... / Н. Руденко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1996. – № 6. –                С. 36-38.
25. Сиваченко М., Деко О. Леонід Глібов : Дослідження і матеріали /                    М. Сиваченко, О. Деко. – К., 1969. – 168 с.
26. Степанишин Ю. Розвиток українського байкопису : від Г. Сковороди до Л. Глібова / Ю. Степанишин // Українська література в загальноосвітній школі. – 2000. – № 3. – С. 58-62.
27. Український фольклор : Хрестоматія / [упоряд. : О. Ю. Бріцина,                  Г. В. Довженко, Н. С. Шумада. – К. : Освіта, 1997. – 540 с.
28. Шевелів Б. Леонід Глібов, як громадський діяч і письменник /                        Б. Шевелів  // Глібов Леонід. Твори. – К., 1977. – С. 5-8.