Вивчення затрат робочого часу. Методи вивчення затрат робочого часу

Загальнопромислові, галузеві і місцеві норми часу. Залежно  від сфери застосування норми  часу діляться на загальнопромислові, галузеві і місцеві.

Загальнопромислові норми часу призначені для нормування робіт, поширених в промисловості. Розробляються вони центральними бюро промислових нормативів по праці при науково-дослідницькому институті праці, міністерствами і підлеглими ним науково-дослідними установами. Затверджуються ці норми Державним комітетом.

Галузеві норми часу використовуються для нормування робіт, специфічних для даної галузі. Вони розробляються науково-дослідними організаціями галузі, утверджуються відповідним міністерством. Галузеві норми часу зазвичай є єдиними і обов'язковими для всіх підприємств галузі. Вживання єдиних норм часу уніфікує нормування і оплату праці робітників даної галузі і сприяє поширенню по галузі передового досвіду в області техніки, технології і организації виробництва і праці.

Місцеві норми часу служать  для нормування робіт, специфічних  для даного підприємства і тому не передбачених ні загальнопромисловими, ні галузевими нормами часу. Місцеві  норми часу розробляються нормативно-дослідницькими підрозділами підприємства і затверджуються його керівництвом і профспілковою організацією. Місцеві норми повинні враховувати останні технічні і організаційні досягнення підприємства.

 

 

1.3 Методи вивчення затрат робочого часу

 

Визначення фактичних  затрат часу на виконання елементів  операцій потрібно для розроблення нормативів часу, для проведення аналізу якості норм і нормативів. Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: фотографія робочого часу (ФРЧ), хронометраж, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, годинників, хронографів.

Фотографування робочого часу – це процес вивчення та вимірювання  всіх без виключення затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини.

 Залежно від об'єкта  спостереження розрізняють такі види фотографування:

- фотографія використання  часу працівників (індивідуальна,  групова, бригадна, самофотографія). Під час індивідуальної фотографії  спостерігач визначає використання  часу одним працівником протягом  робочої зміни або іншого періоду. Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення;

- фотографія часу роботи  і перерв у роботі устаткування;

- фотографія виробничого  процесу. 

Метою проведення фотографування затрат робочого часу є:

- дослідження змісту, черговості і тривалості всіх  наявних витрат робочого часу;

- складання фактичного  балансу робочого часу та виявлення  втрат та недоцільних витрат  і їх причин;

- визначення ступеня  завантаженості робітника, устаткування;

-отримання замірів для нормування підготовчо – завершальних операцій, часу на обслуговування робочого місця, відпочинку та особистих потреб;

- виявлення прогресивних  прийомів та методів праці  для більш ґрунтовного їх вивчення  та впровадження [4].

За результатами ФРЧ складають баланс робочого часу (фактичний та раціональний), зіставлення їх даних дозволяє визначити резерви робочого часу та розрахувати можливе зростання  продуктивності праці за рахунок кращого використання робочого часу.

З метою визначення фактичного рівня використання робочого часу за результатами ФРЧ розраховують наступні показники:

1) Коефіцієнт використання робочого часу:

 

                         

                          (1.1)                                   

2) Коефіцієнт втрат робочого часу, пов’язаний з недоліками в техніці і технології та втрат внаслідок порушень трудової дисципліни (К втрат):

 

                                        

                                 (1.2)

 

3) Виходячи з цього, визначають резерви зростання продуктивності праці за рахунок усунення втрат та непродуктивних затрат робочого часу:

 

                                     

                                (1.3)

 

де Топн та Топф – нормативний  та фактичний оперативний час.

З метою реалізації виявлених  резервів розробляються організаційно-технічні заходи щодо покращення використання робочого часу та їх економічна ефективність.

Фотографія часу використання обладнання — це спостереження за його роботою і перервами в  ній з метою одержання даних  для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або групою робітників).

Фотографія виробничого  процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів  його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, інший — за устаткуванням.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів  виробничої операцій, що циклічно повторюються (як правило, досліджуються основний та допоміжний час).

При фотографуванні та хронометражі дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

- підготовка до спостереження;

- проведення спостереження;

- обробка даних;

- аналіз результатів  і підготовка пропозицій щодо  удосконалення організації праці  [3].

Підготовка до спостереження починається з вибору об’єкта спостереження, який залежить від його мети (при вивченні передових прийомів і методів праці за об’єкт спостереження обирається найкращий робітник).

Операція, що досліджується, розчленовується на елементи, причому ступінь цього розчленування залежить від мети спостереження і типу виробництва (масове та великосерійне виробництво – виробничі операції, що розчленовуються до початку хронометражу на трудові прийоми та дії, а при одиничному виробництві – на комплекси прийомів). Розчленування операції на окремі елементи проводиться за допомогою фіксажних точок (чітко виражені для спостерігача моменти початку і закінчення елемента операції).

Проведення спостереження  – другий етап хронометражу, під  час якого спостерігач безпосередньо на робочому місці виконавця у спостережному листі фіксує моменти початку і закінчення кожного з елементів операції за поточним часом.

При хронометражних спостереженнях складається хронокарта, де записуються  елементи операцій, тривалість виконання елементів, кількість спостережень та ін. По кожному елементу проводяться багаторазові виміри, визначається їх тривалість, та ці виміри утворюють хронометражні ряди.

На третьому етапі  – обробка результатів – виконуються  наступні дії:

   1) визначення тривалості елементів операції по кожному з записів;

   2) очищення хронорядів;

   3) перевірка кожного  хроноряду на стійкість;

   4) визначення середньої  тривалості кожного елемента  операції;

            5) визначення тривалості всієї операції.

Виміри по кожному хронометражному ряді, як правило, мають деякі коливання. Значні відхилення у вимірах свідчать про наявність випадкових вимірів, які потрібно виключити з розрахунків. Для оцінки допустимості коливання хроноряду визначають коефіцієнт стійкості, як відношення максимального виміру до мінімального виміру в даному хроноряді:

 

                    (1.4)

 

Значення фактичного коефіцієнта стійкості порівнюється з нормативним. Ряд вважається стійким, якщо фактичне значення менше або  рівне нормативному  Ксф ≤  Кн.

Виділяють три способи  проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і  цикловий. За безперервного способу  всі елементи певної операції досліджуються  відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3-5 сек.).

Фотохронометраж проводять  у тих випадках, коли спостереження  за складом та структурою виробничого процесу необхідно доповнити високоточними замірами тривалості окремих найбільш важливіших трудових операцій та рухів робітників. Тому фотохронометраж є комбінованим методом проведення спостереження, який поєднує методику проведення фотографій та хронометражу.

Методи визначення затрат робочого часу за допомогою спостереження  досить трудомісткі, тому на практиці при визначенні норм затрат часу широко використовують довідково-розрахункові матеріали (нормативи), класифікація яких тісно пов’язана з класифікацією норм праці.

 

 

 

 

 

2   Провести хронометражні спостереження і обробити дані цих спостережень

 

Обробка спостережень, якщо хронометраж проводився способом заміру по поточному часу, заключається перш за все у визначені тривалості окремих елементів операції. Тривалість кожного прийому розраховується вирахуванням із поточного часу, записаного проти даного елементу, поточного часу, зафіксованого проти суміжного попереднього етапу.

Тривалості по кожному  елементу операції складають хронометражний ряд. Кількість рядів дорівнює кількості прийомів і комплексів, на які розчленована досліджувана операція, а кількість замірів в хроноряді – числу спостережень. Застосовуючи спосіб окремих замірів часу, хронометражні ряди отримують зразу ж на другому етапі роботи. Потім проводять їх аналіз, тобто визначають коливання в тривалостях, виявляють причини відхилень і виключають ті тривалості, які відмічені в спостережному листі як дефектні або якщо їх дефектність виявлена в процесі аналізу. Ступінь стійкості кожного хронометражного ряду характеризується коефіцієнтом стійкості (форм. 1.4). Цей коефіцієнт розраховується границею допустимого розсіювання замірів хроноряду.

Таблиця 1

Компонування результатів хронометражного спостереження

 

№ п/п	Елементи операції			Номера спостережень
		Т (поточний час)	1	2	3	4	5	6	7	8	Σ	Середнє аріфметичне	Куст. Нормативний
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14
1.	Установлення деталі у центрах	Т П	0,6 0,2	5,5 0,3	10,9 0,3	16,8 0,3	26,3 0,2	32,0 0,2	37,3 0,2	42,3 0,3	2	0,25	3
2.	Включення верстатапідведення різця	Т П	0,8 3,5	5,8 4,1	11,2 3,8	17,1 8	26,5 4,6	32,2 3,9	37,5 3,7	42,6 3,7	35,3	4,41	3
3.	Точіння	Т П	4,3 0,8	9,9 0,2	15,0 0,3	25,1 0,1	31,1 0,1	36,1 0,1	41,2 0,1	46,3 0,7	2,4	0,3	2
4.	Відведення різця, вимикання  верстату	Т П	4,4 0,4	10,1 0,2	15,3 1,1	25,2 0,5	31,2 0,3	36,2 0,5	41,3 0,4	47,0 0,3	3,7	0,46	3
5.	Зняття деталі	Т П	4,8 0,7	10,3 0,6	16,4 0,4	25,7 0,6	31,5 0,5	36,7 0,6	41,7 0,6	47,3 0,7	4,7	0,59	3
												6,01

 

 

 

У таблиці 1 було розраховане  тривалість кожної операції, їх загальну тривалість по найменуванням операцій та середнє арифметичне значення. Далі доцільне розрахувати коефіцієнти стійкості для кожного хронометричного ряду (таблиця 3). Далі розраховані коефіцієнти порівнюють з нормативними значеннями коефіцієнтів стійкості хронорядів для відповідного виду виробництва та, якщо фактичні коефіцієнти більше ніж нормативні значення, то з хронорядів виключають екстремальні значення або проводять хронометражне дослідження знову. Нормативні значення коефіцієнтів приведено у таблиці 2.

Таблиця 2

Нормативні коефіцієнти стійкості хроноряду в залежності від типу виробництва

Тривалість  Вивчаємого елемента праці	Машинна робота	Машинно-ручна робота	Ручна робота
Масове виробництво
Тривалість елементу: до 10с. більше 10 с.	1,2 1,1	1,5 1,2	2,0 1,5
Крупносерійне виробництво  тривалість елементу: до 10с.більше 10 с.	1,2 1,1	1,6 1,3	2,3 1,7
Серійне виробництво
Тривалість елементу: до 10с. Більше 10с.	1,2 1,1	2,0 1,6	2,5 2,3
Мелкосерійне Виробництво	1,2	2,0	3,0

 

 

Таблиця 3

Розрахунок фактичних  коефіцієнтів стійкості

Хронометражний коефіцієнт стійкості хронометражних рядів
1	2	3	4	5
1,5	2,29	8	5,5	1,75

 

Приймемо об’єкт дослідження  за серійне виробництво.