Виробництво цукру в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності даної галузі

     УДК 664.1(477)

     Н.В. Мица, ст. викладач, ПВНЗ «ХЕУ»

     О.А. Дросенко, магістрант, ПВНЗ «ХЕУ»

     Виробництво цукру в Україні: проблеми і перспективи  конкурентноздатності даної галузі

     В статті розглянуто причини  незадовільного стану  конкурентоздатності українського цукру та перспективи виходу з кризового стану шляхом зміни стратегії і тактики формування ринкових відносин у цукробуряковому виробництві.

     Постановка  проблеми. Існує істотний брак багатьох ресурсів, необхідних для розвитку української цукрової промисловості. Це, насамперед, капітал, енергія та добрива. За кожен КВт енергії, кожну тонну добрив, витрачені на виробництво цукру, треба заплатити, і їх уже не можна буде використати в інших галузях. Те саме стосується й кожної гривні інвестицій. Виграє чи програє Україна від того, що ці обмежені ресурси буде використано саме на виробництво цукру, а не на інші цілі, залежить від відносної конкурентоспроможності виробництва цукру.

     Аналіз  останніх досліджень і публікацій. Теоретичні, методологічні та прикладні питання ринку цукру знайшли відображення в працях вітчизняних учених Андрійчука В.Г., Богатиренка О.С., Борщевського П.П., Варченко О.М., Дудара Т.Г., Коденської М.Ю., Лиськова В.В., Шаповала М.П., Шевчука Г.В., Шпичака О.М, Фурси А.В. та багатьох інших й зарубіжних учених - Боєва В.Р., Зельднера А.Г., Клюкача В.А., Ушачова І.Г. Однак ця проблема багатогранна і динамічна в часі, а економічна криза в цій галузі триває багато років, що й зумовило необхідність проведення подальших досліджень, ґрунтуючись на розробках вітчизняної і зарубіжної науки та практики, з урахуванням змін та тенденцій розвитку світового бурякоцукрового виробництва.

     Невирішені  раніше частини. Цукровий буряк є основною сировинною базою вітчизняних цукрових заводів України, то конкурентоспроможність цукру є одним з найбільш важливих елементів у проблемі підтримки та збереження всього цукрового маркетингового ланцюжка. Слід звернути увагу не лише на ефективність виробництва цукру, а  й на державну підтнимку цьго сектору.

     Постановка  завдання. Об’єктивне та грунтовне дослідження конкурентноспроможності цукрової галузі в Україні, можливості та перспективи її розвитку, аналіз проблем та можливі шляхи їх вирішення.

     Виклад  основного матеріалу. Сприятливі агрокліматичні умови, які переважають в Україні  безперечно автоматично не гарантують конкурентоспроможності цукру. По-перше, високі врожаї цукрових буряків самі по собі не є достатньою умовою для конкурентоспроможності виробництва цукру, бо кінцевий продукт – цукор – являє собою поєднання вирощування цукрового буряку та його переробки. Без ефективної переробної промисловості, навіть найкращі врожаї буряку не принесуть користі [5, с. 316].

     Виробництво цукру в Україні буде конкурентоспроможним лише тоді, коли доходи від продажу  цукру на міжнародному ринку перевищуватимуть сумарні витрати на виробництво цього цукру, оцінені у світових цінах. Більше того, при оцінці фактичних економічних витрат виробництва цукру слід враховувати знос обладнання на цих заводах [3, с. 341].

     Середні витрати на виробництво тонни цукру в 2009 році становили 5500 грн. з ПДВ (688 $ США). Вищі чи нижчі ці оціночні витрати за світові ціни на білий цукор? Єдиної світової ціни на цукор не існує.

     Широко  застосовується такий показник світової ціни на цукор, як так звана ціна ІSА. Ціна ІSА – це середня величина декількох цін на цукор. Оскільки український цукор через його низьку якість на світових ринках можна реалізувати лише із знижкою, ці ціни являють собою верхню межу на світовому ринку, а ціна ІSА, яка переважно, буває нижчою на 2-3 центи за фунт, є нижньою межею.

     Збільшення  світового виробництва цукру  у даний період відбувається за рахунок  більш швидких темпів зростання  виробництва цукру із цукрової тростини. Основними виробниками цукру із тростини є Бразилія, Куба, Таїланд, Австралія. США виробляє як буряковий, так і цукор із тростини.

     Країни, що вирощують цукрову тростину, постають перед необхідністю забезпечити  зберігання та експорт величезних обсягів  цукру кожного сезону. У той  час, як виробництво (рафінування) білого цукру є досить енергоємним технологічним процесом, найбільші виробники цукрової тростини експортують, в основному, цукор-сирець (вміст домішок у якому становить 2-4%), а не білий цукор.

     Нинішня ситуація, що характеризується надлишковою  пропозицією на світових ринках, ще більше ускладнилася б, якби Україна істотно збільшила експорт цукру, тим самим додатково збільшивши тиск на ціни в бік їх зниження.

     За  останні роки цукрове виробництво в Україні істотно скоротилось. Цукрові заводи працюють збитково, а доходи від експорту цукру зійшли практично нанівець. На 2010/11 рік прогнозується посівна площа під цукровими буряками на рівні 400 тис. га, урожайність 35 т/га, у заліку 30 т/га, валовий збір – 12 млн. т, виробництво цукру – 1500 тис. т, плюс тарифна квота СОТ 267,8 тис. т. На 2011/12 рік – посівна площа повинна збільшитись до 450 тис. га, урожайність до 39,4 т/га, у заліку 35 т/га, валовий збір до 16 млн. т, виробництво цукру до 1920 тис. тонн [1, с. 113].

     Рівень  державних субсидій на виробництво  цукрових буряків в Україні недостатній: в 2008 році - 750 грн./га, в 2009 році по 750 грн./га було задекларовано, але не виплачено. Науково обґрунтованою є субсидія 1500 грн./га, що повинна направлятися на відновлення родючості ґрунтів у бурякових сівозмінах. Субсидії в розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь  видаються практично в усіх країнах світу і складють в середньому  220 доларів США, зокрема: в Чехії – 200, в Угорщині – 150, в Польщі – 200, країнах ЄС-25 – 800, в США – 130-140, у Швейцарії – 3100 доларів США. В Росії компенсується 2500 руб./га витрат на засоби захисту рослин, а також 30% витрат на мінеральні добрива.

     Україна втратила традиційні ринки збуту цукру в країнах, що утворились на базі колишнього СРСР і, найперше в Росії, куди поставляла    56 % виробленого цукру, або - 3 млн. тонн. Виручка від реалізації цукру і кондитерських виробників становила 1,2 млрд. доларів США в рік, яка в останні роки скоротилась до 0,16 млрд. доларів США (майже у вісім разів). В останні два роки невеликі партії імпортного цукру (62-77 тис. т) поступають із Республіки Білорусь. Більше того, шляхом внесення поправки до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» Україна позбавила себе квот «В» і «С», тобто, права на експорт, зокрема, кордони українського цукру в Росію закриті до 2012 року включно [2, с. 46].

     В результаті руйнування системи оптової  торгівлі цукром втрати зовнішніх ринків його збуту, бартеризації розрахунків  та диспаритету цін на матеріально-технічні ресурси і цукор, реалізація його здійснювалася за цінами нижче собівартості. Це призвело до вимивання обігових коштів у бурякосіючих господарств і цукрових заводів.

     Середній  цукровий завод в Україні може переробляти близько 2670 т цукрових буряків на день, що майже втричі менше, ніж в середньому по країнах ЄС, де переробляються 7500 т на день. Лише 19 із 192 заводів в Україні мають потужність понад 5000 т на день [4, с. 132].

       У середньому українські цукрові  заводи споживають на виробництво  тонни цукру вдвічі більше  енергії, ніж у країнах ЄС, а  екстрагують лише 80% того цукру,  що міститься у цукровому буряку.

     Загалом цукробурякове виробництво в  нашій державі перетворилося  з експортно-стратегічної галузі економіки  на дотаційну, що реально загрожує неповним забезпеченням навіть власних потреб цим важливим продуктом.

     Відродження та подальший розвиток цукробурякового підкомплексу України потребує комплексної системи постійних і довгострокових заходів на рівні державної програми з відповідними законодавчими і регулюючими механізмами. Для розв’язання проблеми необхідно забезпечити структурні, функціональні, енергетичні, сировинні та інвестиційні зміни. Щодо конкретних пропозицій до вирішення можна виокремити необхідність наступних дій:

     – розробка програм реструктуризації та технічного переобладнання;

     – формування державної політики в сфері виробництва цукрових буряків і цукру та оптової торгівлі цукром, спрямованої на захист економічних інтересів держави, прав споживачів і вітчизняних товаровиробників;

     – розробка нормативно-законодавчої бази щодо формування і подальшого функціонування ринку цукру;

     – розробка і здійснення програм організації виробництва обладнання, приладів, машин та систем для підприємств бурякоцукрового комплексу;

     – співпраця із спілками цукровиробників та трейдерами ринку цукру країн СНД та країн далекого зарубіжжя;

     – організація міжнародного навчання спеціалістів, проведення міжнародних виставок, ярмарок аукціонів, відряджень українських фахівців за кордон та прийому іноземних партнерів;

     – створення вітчизняних і спільних високопродуктивних гібридів з високою якістю насіння та технологічними якостями сировини;

     – забезпечення внутрішньої сертифікації насіння еліти і фабричної генерації з видачею сертифіката встановленої форми;

     – інтеграція товаровиробників і переробників цукросировини з метою збільшення обсягів виробництва цукрових буряків, здешевлення їх вартості та підвищення якості;

     – розробка спільної програми дій на цукровому ринку країн СНД з метою визначення концепції і вироблення загальної стратегії його формування;

     – співробітництво з країнами, які не мають власного цукрового виробництва (наприклад країни Закавказзя);

     – вивчення і розповсюдження передового світового досвіду в галузі буряківництва та цукроваріння;

     – вирішення питання щодо реального надання пільгових кредитів, як це передбачено Законом України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”.

     – переорієнтація цукрових заводів на виробництво цукровмісних продуктів (меляса, сиропи та інш.) для випуску паливного етанолу, використовуючи наявну нормативно-правову базу та напрацьований досвід.

     Висновки. Собівартість виробництва цукру в Україні значно вища за нинішні й прогнозні ціни на цукор на світових ринках. Тому сьогодні й на перспективу цукрова промисловість України не є конкурентоспроможною. Конкуренція з боку виробників дешевого, переважно тростинного цукру, а також виробників дорожчого цукру, які проте одержують субсидування, дуже жорстка. Оскільки перевезення білого цукру обходиться дорого, існує тенденція розміщувати виробництво поблизу великих центрів споживання. Тому цукрові заводи в Україні й надалі матимуть конкурентну перевагу на внутрішньому ринку.   

     Літературa

1. Сільське господарство України: Статистичний щорічник. – К.: Державний комітет статистики України, 2009 – 309с.
2. Зінберг А. Україна на роздоріжі: уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / А. Зінберг, Л. Хоффман. - К.: Фенікс, 2002 – 198с.
3. Рафальська В.А. Конкурентоспроможність українського цукру на світовому ринку// Науковий вісник Національного аграрного університету. - К.: НАУ, 2006. – Вип. № 97. – С. 337 -341
4. Ринок цукру в Україні / І.О. Кубровська // Економіка АПК. – 2002. - №8. - С.132-133.
5. Хорунжий М. Й. Організація агропромислового комплексу / Хорунжий М. Й. – К.: КНЕУ, 2001. – 382 с.