Теоретичні засади дослідження ринку праці і зайнятості населення

Одним з проявів ринкових відносин у сфері праці є поява і розвиток поряд з традиційною формою ринку праці гнучких її форм. Гнучкі форми зайнятості досягаються введенням режимів неповного робочого часу, надомної праці, роботи за викликами, а також прийомом тимчасових працівників, заохоченням так званої самостійної зайнятості9.

Це дозволяє доцільно використовувати можливості різних категорій працівників (наприклад, літніх людей, іммігрантів тощо). У Росії гнучкі форми зайнятості стали консервацією неефективних форм використання людських ресурсів. Підприємцям вигідніше притримувати на підприємстві протягом декількох місяців зайву чисельність працівників, переводячи їх у режим неповного робочого часу або відправляючи у примусові відпустки, ніж нести витрати щодо скорочення чисельності персоналу. Невиплати заробітної плати дозволяють підприємствам залишатися на плаву і в той же час за рахунок цих коштів вони не можуть забезпечити необхідну реструктуризацію виробництва, консервуючи неефективні виробничі структури і форм зайнятості.

Причинами згоди працівників на подібні заходи є страх стати безробітним, очікування поліпшення виробничої ситуації, труднощі знаходження роботи за спеціальністю, передпенсійний вік і ін.10

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці.  Відкритий ринок праці — організована, офіційна частина ринку праці, що включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, що намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами. Відкритий ринок праці охоплює все працездатне населення, представлене на ринку праці.

Прихований ринок праці складається з працівників, зайнятих на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи (наприклад, працівники, лише формально значаться на підприємствах, а також працюють не по своїй волі неповний робочий час). Таке становище сьогодні спостерігається в російській економіці в великому масштабі. Воно викликане ліквідацією колишньої системи економічних відносин і виробничих взаємозв'язків, недостатністю вживаються зусиль щодо переорієнтації виробництва, виведення підприємств з кризового стану.

Існують також легальний ринок праці і нелегальний. Останній складається з тих осіб і організацій, які вирішують проблеми працевлаштування в формах, не охоплених законодавством, а також заборонених законом. В такому випадку такий ринок праці буде кримінальним.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами. Сегментація ринку праці - це поділ його на стійкі замкнуті сегменти (групи), що обмежують рух працівників своїми кордонами. Зазвичай розподіл продавців і покупців відбувається за об'єднуючим їх ознаками, наприклад, географічним положенням, соціально-демографічними характеристиками (стать, вік), за рівнем освіти, кваліфікації, стажу роботи і т. п.

Ознаками сегментації можуть бути11:

• територіальне положення — регіон, місто, район тощо;
• демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;
• соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;
• економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;
• психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;
• поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін.

У зв'язку з сегментированием виникла теорія двоїстості ринків праці, в якій пропонується поділ його на первинний і вторинний ринки. З одного боку, - прийнято вважати, що "первинний ринок" - містить стабільні, добре оплачувану роботу, працю з можливостями службового росту, роботи висококваліфікованою працею та ін. На "вторинному ринку" навпроти присутні низькооплачувані і нестабільні роботи, низький рівень заробітної плати, відсутня можливість просування по службі і т. п. З іншого боку, - під первинним ринком розуміється "ядро" трудового колективу, для якого характерна стабільна зайнятість протягом усього робочого часу. Вторинний ринок - це периферійна частина робочої сили, яка включає частково зайнятих, сезонних працівників, працівників за контрактом, працівників, які в першу чергу підлягають звільненню, при зниженні обсягів виробництва12.

Причини такої сегментації полягають у тому, що виробничі технології, які застосовуються, визначають структуру робочих місць і не для всіх їх необхідна висока кваліфікація і професійна підготовка. Це передусім допоміжні й підсобні роботи. Окрім того, виробництво залежить від кон’юнктурних спадів і піднесень. У зв’язку з цим підприємства повинні мати можливість збільшувати або зменшувати кількість праці. Тому на підприємствах весь персонал поділяється на постійних і тимчасових. Останніх наймають за сприятливої економічної кон’юнктури і звільняють під час спаду виробництва.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

1.3. Види, форми, показники  зайнятості населення та її  ефективності

Безперечно, індикатором будь-яких змін у розвитку соціально-економічної системи виступає трансформація зайнятості населення.

Зайнятість як соціально-економічне явище можна визначити як суспільно-корисну діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і приносить трудовий дохід (заробіток).

Зайнятість є найважливішою характеристикою економіки і добробуту населення країни, одночасно являючи собою економічну категорію і соціальну проблему.

Зайнятість суспільно-корисною діяльністю охоплює широке коло працездатного населення. За родом (сфери) діяльності всіх зайнятих можна розбити на чотири великі групи13: 1) зайняті в економіці оплачуваною діяльністю; 2) військовослужбовці, зайняті діяльністю, що не приносить прямого грошовому доходу (в міру переходу на контрактну форму служби військовослужбовці будуть наближатися за статусом до зайнятих в економіці); 3) учні з відривом від виробництва; 4) зайняті вихованням дітей і веденням домашнього господарства.

За способом залучення в трудову діяльність зайнятих в економіці можна поділити на три підгрупи: 1) наймані працівники, зайняті на основі продажу своєї робочої сили; 2) роботодавці/підприємці, які реалізують свої організаторські та підприємницькі здібності; 3) самозайняті (особи, які працюють за змий рахунок; члени виробничих кооперативів, які не використовують найману робочу силу на постійній основі); 4) члени виробничих кооперативів; 5) які допомагають члени сім'ї; 6) працівники, які не класифікуються за статусом14.

Залежно від цілей аналізу використовується різна класифікація видів зайнятості.

Як соціальна проблема зайнятість відіграє визначальну роль у формуванні і розвитку професійних можливостей кожної людини, у становленні і розкриття його особистості. Праця в процесі зайнятості створює основне багатство суспільства, забезпечує його прогресивний розвиток, вносить внесок у соціальний прогрес світового співтовариства. На противагу зайнятості - безробіття негативно впливає на життєвий рівень людини, його сім'ї; є дестабілізуючим чинником, який веде до застою, деградації окремих регіонів, соціальних потрясінь у суспільстві. Саме тому, що безробіття є серйозною соціально-політичною проблемою, зайнятість повинна знаходитися в центрі уваги суспільства і держави, що проводиться ним соціально-економічної політики. У цьому як державна політика зайнятості виступає як сукупність заходів, спрямованих на стимулювання залучення та ефективного використання громадян у сфері праці для досягнення цілей особистості і суспільства.

Облік населення за видами зайнятості дозволяє розрізняти такі види зайнятості15:

1) продуктивна зайнятість - має місце в сферах суспільного  матеріального виробництва; приносить  працівникам трудовий дохід; виключає приховане безробіття осіб, які формально зайняті, але нічого не виробляють (такі особи формують на виробництвах зайву чисельність працівників, які займають формальні, неекономічні робочі місця і попадають під процедуру вивільнення у зв'язку зі скороченням або реструктуризацією виробництва);

2) корисна зайнятість, яка  поширюється на всі соціально  значущі види зайнятості, включаючи  очну навчання, службу в Армії, виховання дітей, ведення домашнього  й особистого підсобного господарства, догляд за хворими членами сім'ї, престарілими громадянами, громадську та релігійну діяльність працездатних громадян;

3) раціональна зайнятість, яка відображає співвідношення  продуктивної зайнятості з іншими  видами корисної зайнятості або  пропорції розподілу трудових  ресурсів суспільства по сферах суспільно корисної діяльності, включаючи пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки;

4) повна зайнятість, при  якій всі бажаючі працювати  при сформованому (домінуючому) рівні  реальної заробітної плати мають роботу; за іншою оцінкою, повна зайнятість має місце, якщо задоволення попиту всіх бажаючих на робочі місця відбувається за умови економічної доцільності пропонованих робочих місць. Стосовно до окремої людини повна зайнятість - це робота протягом нормальної тривалості робочого дня (тижня), встановленої законодавчо (РФ нормальна тривалість робочого дня становить 8 годин на день або 40 годин на тиждень)16. Таким чином, якщо попит на економічно доцільні робочі місця буде задовольнятися відповідним професійно-кваліфікаційної структурі пропозицією робочої сили, це і буде означати повну зайнятість. Без постійного вдосконалення робочих місць, створення нових, що відповідають сучасним вимогам, і виведення з виробничого процесу старих, що не відповідають економічній доцільності місць не можна досягти соціального прогресу, реалізації інтересів суспільства і кожної особистості. Досягнення повної зайнятості неможливо забезпечити з допомогою одного ринкового механізму, необхідно постійне регулювання цього процесу з боку держави і суспільства, в першу чергу, в сфері освіти, науки, охорони здоров'я, екологічної та національної безпеки, функціонування так званих природних монополій (залізні дороги, енергетичні та трубопровідні мережі);

5) ефективна зайнятість - це зайнятість населення, яка забезпечує достойний прибуток, зростання освітнього і професійного рівня працездатних громадян на основі зростання суспільної продуктивності праці, і зберігає здоров'я зайнятих. За іншою оцінкою, ефективна зайнятість - це доцільна, продуктивну, суспільно-корисна, раціональна зайнятість, задовольняє суспільні та особисті потреби. При цьому вирішальне значення для будь-якого суспільства має продуктивна зайнятість, яка, по-перше, визначає економічний потенціал країни; по-друге, формує рівень і якість життя населення; по-третє, є найважливішою складовою повної і ефективної зайнятості - ключове завдання соціально-економічної політики держави.

Повна зайнятість можлива і при деякому відхиленні існуючих робочих місць від статусу економічно доцільних, при невідповідності їх професійно-кваліфікаційного складу та освітнього рівня. В даній ситуації і працівники, і держава будуть нести економічні і соціальні втрати. Частина працівників буде отримувати низькі заробітки, які не забезпечують нормальне існування, а держава, суспільство - недоотримувати грошові ресурси в бюджет і соціальні фонди17.

Провідна роль у регулюванні зайнятості населення належить державі. Для того, щоб вона була ефективною як в економічному, так і в соціальному аспекті, необхідно мати уявлення про рівень та динаміку зайнятості населення. Основними показниками зайнятості населення є чисельність зайнятих та рівень зайнятості.

Чисельність зайнятих - це абсолютний показник зайнятості населення, який характеризує її розміри. Відношення чисельності зайнятих до загальної чисельності населення віком 15-70 років - це відносний показник зайнятості, що відображає її поширеність і називається рівнем зайнятості. Він розраховується за такою формулою 1.118:

                                                 (1.1)

де Рз - рівень зайнятості; Чект - чисельність зайнятих; Ч(15-70) - загальна чисельність населення віком від 17 до 70 років.

Найважливішою відносною характеристикою зайнятості є її рівень або показник трудової активності населення. Він дає кількісну інформацію про відносну чисельність зайнятих в народному господарстві і може бути вичислений як в цілому для усього зайнятого населення, так і для окремих статевих і вікових груп.

Показник трудової активності населення в загальному вигляді розраховується як відношення чисельності зайнятого населення до чисельності трудових ресурсів. Розрахунок цього показника робиться за формулою (2):

                                                     (2)

де K(T) — показник трудової активності, V(t) — зайняте населення в період t, T(t) — чисельність трудових ресурсів в періоді t.

Разом з цим показником визначається і показник економічної активності населення. Він розраховується по формулі 3:

                                                    (3)

де K(E) – показник економічної активності, V(t) – зайняте населення в період t, N(t) – чисельність усього населення в період t.

Економічна активність населення свідчить про міру участі усього населення, яке зайняте економічною діяльністю, тобто про частку зайнятого населення у чисельності усього населення. Показники трудової і економічної активності в деяких роботах практично ототожнюються, тоді як насправді вони виражають різні сторони одного і того ж соціально-економічного явища.