Сучасний стан ринку працi Українi

1. ВСТУП 

Економічне зростання  створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем.  

Йдеться передусім  про нестачу робочих місць  та високу частку робочих місць з  небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.  

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше  створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку, та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.Сучасний стан ринку праці в Україні. 
 

Протягом останніх років валовий внутрішній продукт  країни зріс, зросли обсяги виробництва  в промисловості, відбулось підвищення обсягів інвестицій в основний капітал, експорту та імпорту товарів. Випереджальними темпами порівняно зі збільшенням ВВП зростали реальні наявні доходи населення, підвищилася реальна заробітна плата. Досягнуті темпи економічного зростання суттєво перевищують темпи збільшення валового суспільного продукту в колишній УРСР, які у 1976—1980 рр. становили 3,4%, у 1981—1985 рр. —3,3%, в 1986—1990 рр. — 1,7%  

Дані тенденції  розвитку економіки України спричинили значні зміни на ринку праці України. По-перше, відбулось значне зростання потреби підприємств у працівниках. По-друге, знижується пропозиція на ринку праці. І по-третє, відбулось відповідне підвищення ціни на ринку праці. Визначені тенденції на ринку праці: скорочення сукупної пропозиції праці та одночасне підвищення попиту на неї — визначили зменшення навантаження на одне вільне робоче місце із 17 осіб на однувакансію в 2000 році до 5 осіб на одну вакансію в 2005 році  

Якщо екстраполювати тенденцію скорочення навантаження на одне вільне робоче місце на 2 особи  в середньому за рік (17- 5) / 6), вже в 2007 році кількість вакансій може в два рази перевищити обсяг пропозиції праці. При збереженні тенденції трьох останніх років — скорочення навантаження в середньому на 1 безробітного на одне робоче місце в рік—ринок праці може врівноважитись в 2009 році. Тож для забезпечення економічного зростання необхідним є збалансування попиту і пропозиції праці, але не за рахунок негативних тенденцій міграційних та демографічних процесів. При цьому особливої актуальності набуває розробка та реалізація ефективної демографічної політики. Щодо цього обґрунтованими є визначені Указом Президента України "Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року" фактори забезпечення розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду, що полягають у: забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та ЇЇ членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій, заохочення сімей, особливо молодих, мати дітей; поліпшенні стану здоров'я населення і зниження його смертності, особливо в працездатному віці; створенні умов для забезпечення загальнодоступної, своєчасної та якісної медичної допомоги для всіх верств населення, запровадженні системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування; розширенні можливостей загальнодоступного повноцінного відпочинку і оздоровлення населення; поліпшенні умов праці жінок шляхом вивільнення їх з виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, наданні можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці; розвитку ринку житла, забезпеченні функціонування сім'ї на всіх етапах її життєдіяльності за рахунок створення розвинутої соціальної інфраструктури, державних та недержавних служб соціальної допомоги; створенні системи соціального захисту найбільш уразливих верств населення шляхом їх соціальної реабілітації, психологічної, медичної підтримки, розширення мережі притулків . 

Крім того, в  умовах скорочення масштабів сукупної пропозиції на ринку праці України  та одночасного підвищення сукупного попиту на працю потребує впровадження політики ефективної зайнятості населення, підвищення якості праці, забезпечення її продуктивності. Якість підготовки робочої сили має першочергове значення саме у період економічного зростання, в умовах необхідності запровадження нових ресурсозберігаючих технологій, схем організації виробництва, що забезпечать інтенсифікацію виробництва. Адже світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал — найефективніші. Саме інвестиціями в людський капітал обумовлена нова якість економічного зростання, що утвердилась за останні десятиріччя в розвинених країнах . В цьому напрямі обґрунтованими є положення послання Президента України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки" щодо підвищення людського потенціалу України, а саме: 

1). Базова передумова розвитку і примноження людського капіталу в Україні визначається розробленням та реалізацією широкомасштабної довгострокової стратегії модернізації всієї системи освіти, наближення її якості до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави та суспільства, ринкової економіки. "Молоді люди повинні мати рівні і дедалі ширші можливості отримання якісної освіти, у т. ч. вищої, незалежно від доходів та матеріального стану їхніх сімей. Потрібно сформувати таке середовище, у якому позиції кожної людини, ЇЇ суспільний статус визначалися б передусім рівнем освіченості, набутими знаннями і вмінням застосовувати їх на практиці. 

2). Швидкі темпи структурних зрушень у сучасній економіці, старіння знань, здобутих у процесі первинної професійно-освітньої підготовки, зумовлюють необхідність запровадження системи неперервної освіти та освіти протягом життя на основі зв'язку між загальною середньою, професійно-технічною і вищою її ланками, оптимізації системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, інтегрованих навчальних планів і програм. 

3). У 2002—2003 рр. потрібно здійснити цільову програму інформатизації навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл. Слід сприяти демократизації навчально-виховного процесу, розвитку мережі недержавних навчальних закладів за умови забезпечення єдиних стандартів якості освіти, формування конкурентного середовища на ринку освітніх послуг. Назріла потреба в запровадженні механізмів пільгового кредитування студентів на період навчання у вищій школі, створенні державного фонду сприяння здібній молоді в здобутті вищої освіти за кордоном. Предметом постійної уваги держави і влади має стати підвищення соціального статусу вчителя, суспільного престижу його професії". 

В цьому напрямі  позитивним є зростання питомої  ваги осіб з вищою освітою у  складі робочої сили — з 39,9% у 2000 році до 42,0% у 2002 році. Проте у розвитку сучасної системи освіти спостерігаються  значні диспропорції, викликані збільшенням масштабів підготовки економістів та юристів, що може викликати перенасиченість національного ринку праці даними фахівцями і структурну невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці. Натомість необхідним є забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання. Так, проведений в цьому році аналіз і прогноз потреб Полтавської області у фахівцях за освітньо-кваліфікаційними рівнями свідчить про значне скорочення за період 2000—2003 рр. чисельності зареєстрованих безробітних серед інженерів та архітекторів (відповідно на 21,3% та 22,1 %), будівельників (на 9,3%), лікарів та педагогів (на 23% та 9,5% відповідно), тоді як чисельність зареєстрованих економістів, бухгалтерів та юристів, спеціалістів сільського господарства зросла. Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об'єктивні передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, що вимагає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. При цьому аналіз і прогноз попиту за професіями та рівнями кваліфікації має стати основою реформування системи формування пропозиції праці. 

Таким чином, ринок  праці України увійшов до нової  фази свого розвитку, що характеризується такими факторами: сукупний попит на ринку праці зростає, підвищується реальна ціна праці. Разом з тим, підвищення сукупного попиту на ринку праці не супроводжується зростанням сукупної пропозиції в довгостроковій перспективі, що визначається особливостями демографічної ситуації в країні. Тобто, на даному етапі розвитку України необхідним є по-перше, збільшення масштабу пропозиції праці (забезпечення розширеного відтворення населення та збільшення тривалості його трудового періоду, регулювання міграційних процесів); по-друге, підвищення якості пропозиції праці (всебічний розвиток професійних знань, вмінь та навичок населення, інтелектуальних, духовних та фізичних його здібностей); по-третє, оптимізація структури пропозиції праці відповідно до прогнозів розвитку сукупного попиту на неї (формування ринку професій відповідно до оцінки та прогнозу потреби в робочих місцях в економіці країни, визначення і стимулювання створення нових та збереження існуючих високопродуктивних робочих місць відповідно до територіальних та галузевих пріоритетів, підвищення професійної та регіональної мобільності праці). При цьому перспективні та щорічні програми зайнятості населення України, що розробляються на національному та регіональному рівнях, доцільно було б розширити, трансформувати в програми розвитку ринку праці України та її регіонів, що не тільки включали б аналіз та план діяльності центрів зайнятості щодо надання соціальних послуг, а були комплексними програмами розвитку ринку праці, включаючи формування потенційного та фактичного рівня сукупної пропозиції, її професійно-кваліфікаційної структури, формування ефективного попиту на працю відповідно до пріоритетних сфер розвитку країни та її регіонів, регулювання ціни на ринку праці.

Враховуючи демографічну ситуацію в Україні, а саме, скорочення чисельності населення взагалі і економічно активного населення зокрема, слід прогнозувати поступове врівноваження ринку праці України та її регіонів і підвищення ринкової ціни праці. 
 

3.Пропозиція робочої сили в Україні.  
 

Пропозиція робочої  сили в Україні, незалежно від  економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім  чисельністю населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально окреслюють економічно активний вік в Україні - до 20 років молодь переважно навчається і не виходить на ринок праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої сили, особливо її якість, може стати або додатковим чинником прискорення, або бар'єром економічного зростання.

Чисельність та віковий склад економічно активного  населення. Зрушення вікової структури  і їх вплив на ринок праці. Сучасний рівень економічної активності населення  України, попри значно нижчий, ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є досить високим за міжнародними стандартами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Найвищі рівні економічної активності населення характерні для Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі - для Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської областей.  

Загальна чисельність  економічно активного населення  залишається практично незмінною  від початку виходу з кризи  і становить 22644,9 тис. осіб (9 місяців 2003 p.). Однак високий і постійно зростаючий ступінь старіння робочої сили (у середньому по Україні кожна п'ята економічно активна особа - старша 50 років, а кожна чотирнадцята - старша працездатного віку) створює певні перешкоди для нормалізації процесів відтворення робочої сили, для запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.  

Особливо гострою  є проблема старіння робочої сили у сільській місцевості, передусім  у Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській областях. Це може стати  непереборним бар'єром розвитку нових відносин в аграрному секторі цих регіонів.   

4.Освітня та професійна підготовка робочої сили. 
 

Якість підготовки робочої сили має першорядне значення саме у період економічного зростання  в зв'язку з необхідністю запровадження  нових технологій, схем організації виробництва, коли майже вичерпано екстенсивні чинники економічного зростання і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У цьому контексті слід позитивно оцінити невпинне зростання питомої ваги осіб з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили - з 39,9% у 2000 р. до 42,0% у 2002 р. Проте у розвитку сучасної системи освіти, передусім вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів (відповідно на 36,2 та 43,6%), обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак практична насиченість національного ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей. Натомість всупереч необхідності забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання, і змінам у попиті на робочу силу, що вже відбуваються і вочевидь посиляться у найближчому майбутньому, протягом 2000-2002 pp. обсяги випуску таких фахівців практично не змінилися, а їхня питома вага у складі випускників вузів знизилася з 28,1% у 2000 р. до 23,9% у 2002 р.