Структура і функції заробітної плати

Обидва методи правового регулювання заробітної плати (як державно-нормативний, так і договірний) характеризують єдність принципів організації заробітної плати як основну форму трудових доходів працюючих. Для одержання цих доходів повинна бути витрачена певна міра праці, яка може визначатись кількістю проведених трудових операцій або витратами певної кількості часу для виконання обумовленої роботи. Для того щоб правильно оплатити працю, слід визначити розмір витраченої праці. Встановлення норм часу на виконання певних робіт або розмірів виробітку в тоннах, кубометрах, штуках на одиницю часу прийнято називати нормування праці.

Нормування праці є одним з механізмів управління виробництвом, методом виявлення резервів зростання продуктивності праці, регулятором міри праці робітників і службовців. І яка б з цих сторін не підкреслювалась, сутність нормування праці проявляється у розробленні та встановленні особливих видів норм, які узагальнено прийнято називати нормами витрат праці, або нормами праці.

До норм праці відносяться норми виробітку, норми часу, норми обслуговування і нормативи чисельності робітників та службовців. Вони встановлюються відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.

Норма виробітку відображає інтенсивність праці. Норма часу відображає тривалість часу, протягом якого виконувалась праця. Ці норми встановлюються методом нормування, виходячи з найбільш раціонального технологічного виконання даної роботи і організації праці на певному робочому місці, за умови найбільш ефективного використання засобів виробництва і робочого часу, вважаються технічно обґрунтованими.

Поряд з нормами, що встановлені на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, можуть застосовуватися тимчасові та одноразові норми. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверджених нормативних матеріалів для нормування праці. Одноразові норми встановлюються на окремі роботи, що носять одиничний характер. Це можуть бути позапланові, аварійні та інші роботи.

Стаття 88 КЗпП визначає умови праці, що мають враховуватися при розробленні норм виробітку, норм часу і норм обслуговування. Ці умови повинні бути нормальними, якими вони є при справному стані машин, верстатів і пристроїв; при належній якості матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасному поданні; при своєчасному постачанні виробництва електроенергією, газом та іншим джерелом енергоживлення; при своєчасному забезпеченні технічною документацією; при здорових і безпечних умовах праці, коли дотримуються правил і норм техніки безпеки.

Перегляд норм виробітку, норм часу і норм обслуговування при незмінній тарифній ставці автоматично знижує розцінки на одиницю продукції або роботи. Незважаючи на це, норми часу необхідно періодично зменшувати, а виробітку — відповідно підвищувати. Будь-яка, навіть найдосконаліша і найобґрунтованіша у свій час норма рано чи пізно застаріває, відстає від рівня техніки, втрачає свою мобілізуючу роль і стимулюючий вплив на зростання продуктивності праці.6

Зростання заробітків за рахунок легкого перевиконання застарілих, занижених норм не можна вважати закономірним. Продуктивність праці зростає не тільки за рахунок зусиль, майстерності самих робітників, а й за рахунок державних вкладень підприємств у підвищення технічної оснащеності, енергоозброєність праці робітників, підвищення їх кваліфікації. Відповідно економічний виграш від зростання продуктивності праці повинен ділитися між працюючим і підприємством.

Нормативні завдання можуть встановлюватись також працівникам з почасовою системою оплати праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Структура і функції заробітної плати.

 

 Закон України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата працівників у межах України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на її території.7

 За Конституцією України, як  відомо, грошовою одиницею нашої  держави є гривня, а тому заробітна  плата повинна виплачуватися  у гривнях. Виплата заробітної плати іншими грошовими знаками, які не мають законного обігу на території України, заборонена.

Згідно Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Відзначаю, що і в правничій літературі і у законодавстві України при визначені грошової винагороди працівникам застосовуються терміни «оплата праці» і «заробітна плата». Вважається що обидва зазначені поняття є синонімами. Про це можна пересвідчитися, проаналізувавши той же Закон України «Про оплату праці» та відповідну главу КЗпП України. І Закон, і глава у Кодексі мають назву «оплата праці», але обидва акти при цьому подають визначення заробітної плати.

У науковій літературі щодо грошової винагороди працівників, які працюють за трудовим договором, традиційно вживають термін «заробітна плата». Що ж стосується поняття «оплата праці», то існує думка, що воно ширше за своїм значенням, а ніж «заробітна плата».

Для заробітної плати як правової категорії характерними є певні ознаки. Передусім вона є винагородою за виконання працівником трудових обов’язків. Стаття 21 КЗпП України серед основних елементів змісту трудового договору містить обов’язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату. Розмір її залежить від складності та умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата – це така винагорода, розмір якої визначається за наперед встановленими нормами і розцінками. У трудовому договорі зазначається умова про систему заробітної плати працівника. Колективний договір або положення про оплату праці містять схеми посадових окладів і тарифні ставки для працівників. При цьому також встановлюються норми праці, які зобов’язаний виконувати працівник для того, щоб мати право на отримання заробітної плати у встановленому розмірі.  
Отож, можна сказати, що заробітна плата – це винагорода, що має гарантований характер. Гарантованість оплати праці випливає безпосередньо з Конституції України, яка  встановлює право кожного на заробітну не нижчу від визначеної Законом.8

 Це покладає на роботодавця  обов’язок провести виплату відповідної  суми заробітної плати, якщо працівником виконані необхідні умови. Заробітна плата повинна регулярно виплачуватися у строки, встановлені в колективному договорі. Розмір її не може бути нижчим за визначений мінімальний розмір оплати праці. Максимальний розмір заробітної плати не обмежується, тобто він Законом не визначений.

В трудовому законодавстві структура заробітної плати складається з декількох частин: основну заробітну плату, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Стаття 2 Закону «Про оплату праці» визначає основну заробітну плату як винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді відрядних розцінок, тарифних ставок або посадових окладів. До основної заробітної плати належать також суми процентних або комісійних нарахувань, отриманих від реалізації продукції, у випадках коли вони є основним видом оплати праці, а також суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакції газет та журналів, телеграфних агентств, видавництв, радіо, телебачення, а також оплата, що здійснюється за ставками авторської винагороди, нарахованої на відповідному підприємстві, особам, які перебувають у трудових відносинах.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені законодавством, колективним чи трудовим договором норми праці, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Сюди належать передбачені чинним законодавством доплати і надбавки до тарифних ставок та посадових окладів: за високу кваліфікаційну майстерність; за класність; за керівництво бригадами; персональні надбавки; за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливих завдань; за знання іноземної мови; за суміщення професії (посад); за розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт; за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, роботу в багатозмінному, неперервному режимі виробництва, у нічний час та ін. До додаткової заробітної плати включаються також премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці.  
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати встановлюються у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, це компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які непередбачені актами чинного законодавства або які виплачуються понад встановлені норми. До них належать: оплата простоїв не з вини працівника; надбавки і доплати, які не передбачені законодавством; винагорода за підсумками роботи за рік; одноразові заохочення; матеріальна допомога; суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг; інші компенсаційні виплати.

Поділ заробітної плати на три частини, як це визначено Законом « Про оплату праці », суперечить до певної міри заробітної плати. Якщо розглядати її як винагороду за виконання працівником трудової функції, то до зарплати не повинні включатись одноразові та компенсаційні виплати.  
Стаття 21 Закону України «Про оплату праці» забороняє будь-яке зниження розмірів заробітної плати залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднані громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Законодавством передбачено, що заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру.

А у статті 9 Закону України «Про оплату праці» міститься правило, згідно з яким мінімальна заробітна плата встановлюється в розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Серед прав працівника на оплату праці можна виділити право на регулярну виплату заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів.  
Серед прав працівника на охорону праці необхідно виділити право на отримання невиплаченої суми заробітної плати у зв’язку зі смертю працівника. Відповідно до Цивільного кодексу України суми заробітної плати, які належать спадкодавцеві, але не були одержані ним за життя, передаються членам його сім'ї.9

 На жаль, Сімейний кодекс України даючи визначення «сім'я» не вказує, хто відноситься до членів сім'ї. Частково ця проблема врегульована рішенням Конституційного Суду України. Згідно з цим рішенням до кола членів сім'ї належать дружина (чоловік), їх діти та батьки. Діти є членами сім'ї незалежно від того, чи це діти будь-якого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або поза шлюбом. Членами сім'ї можуть бути визнані й інші особи за умив постійного проживання разом із померлим і ведення з ним спільного господарства. У разі відсутності членів сім'ї заробітна плата включається до складу спадщини і спадкується на загальних підставах.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» у редакції від 6 лютого 2003 року № 491-IV встановлено, що індивідуальна заробітна плата підлягає індексації.10

В умовах ринкової економіки індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян. Вона є механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, втому числі, оплата праці (грошове забезпечення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров’я, а також суми, що виплачується особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, грошова компенсація при поновленні на роботу, інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони здійснюються із середньої заробітної плати.  
Індексація грошових доходів населення у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлено в розмірі 105 відсотка.

Окремо треба підкреслити право працівника на компенсацію витрати частини заробітної плати у зв’язку з затримкою термінів її виплати. Зазначена компенсація проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Згідно Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р. №2050-III11 і постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 р. №15912 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Компенсація громадянам втрати грошових доходів у зв’язку з порушеним термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам.

Отже, законодавство передбачає широке коло заходів, спрямованих на захист прав працівників щодо оплати праці.  Оплата праці повинна, бути так організована, щоб забезпечити функції, які на неї покладаються, - відновлюючу і стимулюючу. Відновлююча функція полягає в тому, що розмір заробітної плати тісно пов’язаний з рівнем життя населення , з таким важливим соціальним стандартом, як прожитковий мінімум, який характеризує мінімально допустимі умови відновлення активного фізичного стану людини. Рівень заробітної плати багато в чому зумовлює купівельну здатність працівників.

За даними Статистичного Бюро Європейської Комісії, індекс купівельної спроможності громадян України є одним з найнижчих у Європі.  Фахівці стверджують, що середній рівень доходів з розрахунку середньої заробітної плати не дає можливості навіть нормально харчуватися, не говорячи вже про розширене відтворювання робочої сили. Правильна організація оплати праці, дотримання справедливих пропорцій, співвідношень, обліку розмірів заробітної плати з умовами і результатами праці служать могутнім чинником стимулювання продуктивності праці, зацікавленості працівника в підвищенні результативності та якості роботи . Так, дослідження, проведені на предмет виявлення пріоритетів у мотивації трудової діяльності працівників на підприємствах різних форм власності , показали , що головним пріоритетом у праці в сучасних умовах є оплата праці, зокрема висока заробітна плата.  Нині політика щодо грошових доходів населення, у структурі яких найбільшу питому вагу становить оплата праці, є одним із найважливіших напрямків соціально – економічної політики держави і має охоплювати всі верстви населення, сприяти зростанню реальних доходів працюючого та непрацюючого населення.