Міжнародна міграція робочої сили

Сучасні МЕВ  нерозривно пов’язані з таким  поняттям як міграція населення. Міжнародна міграція існує в різних формах (трудова, туристична, сімейна тощо). Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили. Міжнародна міграція посилюється в умовах формування економічних зв’язків у світовому господарстві. Це стихійних процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства.

Міжнародна  міграція робочої  сили становить собою переселення працездатного населення з одних країн в інші строком більш ніж на один рік, викликане причинами економічного та іншого характеру.

Причини, які породжують міграцію робочої сили:

1. загальні (визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин): інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, які обумовлюють витіснення робочої сили з одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомістські виробництва в одних країнах і наукомістські в інших; політична й економічна нестабільність в окремих країнах.

2. специфічні (пов'язані тільки з міграцією): відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення; нестача робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Якщо не брати  до уваги примусове масове забезпечення рабів з Африки на Американський континент, то можна твердити, що основною причиною масової міграції робочої сили в минулому і сьогодні є низький рівень життя населення. Скажімо, на межі ХХ-ХХІ століть, за даними ООН, з 6 мільярдів чоловік лише понад 500 мільйонів мали нормальні умови життя, 900 мільйонів жили в злиднях та бідності, 2,5 мільярда чоловік постійно недоїдали. Безперечно, що саме злидні примушували багатьох людей шукати кращого життя в інших країнах.

Міжнародна  міграція робочої  сили класифікується за наступними ознаками:

1. За напрямами руху:

- еміграція – виїзд робочої сили за межі країни,

- імміграція – в'їздробочої сили в країну,

- рееміграція – повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання.

2. За часом:

- остаточна – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання,

- тимчасова – виїзд в іншу країну на певний період часу,

- сезонна – виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін (на проведення сільськогосподарських робіт),

- маятникова – характерна для прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

3. За організацією:

- добровільна – непримусове переміщення населення,

- примусова – виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів,

- організована – здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством,

- самодіяльна – нелегальне переміщення населення за межі своєї країни.

4. За якісним складом:

- міграція робочої сили низької кваліфікації,

- міграція робочої сили високої кваліфікації,

- міграція вчених (“відпив інтелекту”). Може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземного капіталу.

5. За професійним складом:

- міграція робітників,

- міграція спеціалістів,

- міграція представників гуманітарних професій

Етапи розвитку міжнародної міграції робочої сили:

1. До початку  ХVІІІ століття, коли мало місце  масове примусове переміщення  рабів з однієї країни в  іншу, передусім із Африки на  Американський континент;

2. 1725-1880 рр., коли мала місце масова еміграція  робочої сили з Європи в Північну Америку, Австралію та Нову Зеландію;

3. 1880-1914 рр., коли розгорнулась масова еміграція  робочої сили із Східної та  Південної Європи, Китаю, Індії,  Японії, Східної Африки в Америку;

4. 1918-1939рр., коли  зросли масштаби міжнародної  міграції робочої сили в традиційні центри прийому іноземної робочої сили;

5. 1945-1989 рр., коли зросли масштаби внутріконтинентальної  міграції;

6. З 1989 року  по даний період, коли розгорнулась  масова еміграція з країн з  перехідною економікою.

Особливості міжнародної трудової міграції на сучасному етапі:

1) переважання  міграції робочої сили у загальному  обсязі міграційних потоків;

2) зростання  демографічних факторів у розвитку  міжнародної міграції робочої  сили;

3) розширення  географії міжнародної міграції  робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення);

4) розширення  масштабів міжнародної міграції  робочої сили. Це означає збільшення  кількості міграційних потоків  робочої сили, а також розширення  структури міграційних потоків  (вчені, робітники, спеціалісти і т.д.) та збільшення форм міграції;

5) збільшення  обсягів нелегальної міграції;

6) збільшення  частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних  потоках;

7) глобальний  характер міжнародної міграції  робочої сили. Це означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн світового співтовариства;

8) інтенсивний  характер міжнародної міграції  робочої сили. Це означає зростання  кількості і швидкості міграції  населення.

В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.

Ринок робочої  сили виконує такі функції:

1. здійснює  остаточне визначення вартості  робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

2. регулює  попит і пропозицію робочої  сили;

3. зводить  продавців робочої сили з її  покупцями;

4. забезпечує  конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

5. забезпечує  конкуренцію між підприємцями, спонукаючи  їх підвищувати якість умов  праці та рівень часткової  оплати праці;

6. сприяє  зростанню збалансованості між  трудовими ресурсами і робочими  місцями;

7. прискорює  міграційні процеси в національному  та інтернаціональному масштабах,  вирівнює умови відтворення робочої  сили;

8. сприяє  виявленню шляхів та розробці  заходів соціального захисту робочої сили.

Сучасний  світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили,характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська, китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потреби зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринку робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

2. Масштаби, напрями  і наслідки міжнародної  міграції робочої  сили

Точно визначити  обсяги міжнародної міграції робочої  сили вкрай складно. Проте навіть приблизні дані свідчать про те, що масштаби міграції робочої сили є достатньо великими. Так, за підрахунками авторитетних міжнародних організацій та окремих вчених в другій половині 90-х років ХХ

століття, в  світі постійно понад 125 млн. чоловік  перебували за межами своїх країн. При цьому із країни в країну щороку переїжджають до 20 млн. чоловік. З них у країни, що приймають, приїжджає в середньому на 1 млн. чоловік більше, ніж виїжджає з них. Загальна кількість іноземних робітників у США становить понад 7 млн., в Західній Європі – понад 6,5 млн., Латинській Америці – 4 млн., країнах Близького Сходу і Північної Америки 3 млн. чоловік.

В окремих  країнах на праці емігрантів тримається переважна частина національної промисловості. Скажімо, у нафтодобувних  країнах таких як Бахрейн, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати питома вага іноземних робітників становить від 50 до 90% загальної чисельності робочої сили країни. Іноземними є половина гірників Бельгії, понад 40 % будівельників Швейцарії, майже 35 % автомобілебудівників Франції.

Про масштаби міжнародної міграції робочої сили судять також за вартісними показниками, що фіксуються у платіжних балансах країн світової співдружності. В статистиці платіжного балансу показники, пов'язані з міграцією робочої сили, виступають частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями: трудовий доход (виплати зайнятим), переміщення мігрантів і перекази працівників.

Трудовий  доход – це заробітна плата і інші виплати готівкою або натурою, одержані приватними особами – нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. В цю статтю включаються також і всі виплати резидентів у пенсійний, страховий та інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидентів. До осіб-нерезидентів належать всі іноземні працівники, що перебувають в даній країні менше року, в тому числі сезонні робітники, робітники з прикордонних країн, що приїжджають на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств.

Стаття платіжного балансу переміщення мігрантів відображає в грошах вартість майна мігрантів, яке вони перевозять з собою, переселяючись з країни в країну. При цьому вивезення майна емігрантів в натурі фіксується як експорт товарів з країни.

Перекази  працівників становлять собою пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині. Якщо висилаються товари, то враховується їх грошовий еквівалент. В практичній діяльності статті “переміщення мігрантів” і “перекази працівників” об'єднуються в рамках поточних операцій в групу приватних неоплачених переказів.

Приватні  неоплачені перекази відображають у грошовій формі вартість майна, що його перевозять мігранти в момент їх від'їзду за кордон, і вартість наступних посилок товарів на батьківщину.

Як свідчить міжнародна статистика, на розвинуті країни припадає майже 90% всіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і близько 70 % всіх приватних неоплачених переказів, в той час як на всі інші країни припадає відповідно 10 % і 30 %. А це означає, що саме в розвинуті країни емігрує працездатне населення з країн, що розвиваються, в тому числі і країн з перехідною економікою. В рамках грошових потоків, пов'язаних з міграцією робочої сили, перекази працівників становлять понад 60 %, трудові доходи – понад 30 % і переміщення мігрантів – менше 10 %.

Щодо напрямів трудової міграції, то вони протягом історичного  розвитку зазнали певних змін. Скажімо, у ХVІІІ- ХІХ століттях трудова  міжнародна міграція була спрямована в основному в бідні капіталом  колонії, і передусім в Північну Америку та Австралію. Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло розвитку світової господарської системи. В цей же період відбувалось також значне переміщення населення з Китаю та Індії переважно у Південно-східну Азію та райони Індійського океану.