Кредитна система, її роль та особливості розвитку в сучасних умовах

§ національні, які функціонують в масштабах країн;

§ міжрегіональні, що обслуговують потреби у кредитно-фінансових послугах кількох регіонів;

§ регіональні, масштаби операцій яких обмежуються рамками певного регіону країни.

Серед критеріїв класифікації комерційних банків важлива роль належить формі власності, що визначає особливості формування статутного фонду банку та порядок управління ним. Відповідно до цього критерію розрізняють наступні типи банків: державні, приватні та змішані.

У державних банків капітал повністю належить державі в особі центральних органів влади й управління, зокрема, міністерству фінансів або галузевим відомствам, які виступають засновниками банків. Створення таких банківських установ має на меті, як правило, реалізацію певних загальнонаціональних програм розвитку тих чи інших галузей або регіонів. Державні банки можуть бути створені також місцевими органами влади. Основним завданням таких муніципальних банків є кредитно-фінансове обслуговування місцевого господарства.

Приватні банки можуть бути створені у формі: акціонерних товариств відкритого чи закритого типу, капітал яких формується шляхом емісії акцій; товариств з обмеженою відповідальністю, та повних товариств, що створюються на основі пайових внесків юридичних та фізичних осіб.

Змішаний тип організації банку передбачає можливість поєднання державної і приватної форм власності на його капітал у різних співвідношеннях відповідно до інтересів господарюючих суб’єктів та держави у реалізації певних програм.

Основною формою організації банківського бізнесу в сучасних умовах є акціонерна, оскільки вона дозволяє найкраще організувати управління банком та має широкі можливості щодо залучення додаткового капіталу.

Види комерційних банків

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

а) принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

б) принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються. [10,31]

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності:

• державні;

• приватні;

• кооперативні.

В Україні функціонують два державні банки: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.

2. За масштабами операцій:

• роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

• оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням:

• міжнародні;

• регіональні;

• банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних  операцій:

• спеціалізовані;

• універсальні.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування. [6,25]

Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну спеціалізації банків.

5. За порядком формування  статутного фонду комерційні  банки поділяються на акціонерні  товариства відкритого і закритого  типу та пайові банки. Характерні  ознаки цих господарських товариств  регламентуються Законом України "Про господарські товариства" від 16.12.10.

6. За наявністю мережі  філій або безфілійні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ПОБЛЕМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КРЕДИТНОЇ

СИСТЕМИ В УКРАЇНІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Досвід країн із розвинутими ринковими відносинами свідчить про те, що створення ефективної економіки можливе лише за умови функціонування адекватної ринковим умовам кредитної системи.  

У процесі формування сучасної кредитної системи України можна виділити такі етапи:

Перший етап 1991-1992 p.p. - це процеси перереєстрації та реорганізації. Створення нової кредитної системи в Україні розпочалося у 1991 р. з прийняттям ЗУ „Про банки і банківську діяльність”.[1,12] Цим законом було закладено основу класичної дворівневої банківської системи, яка включає верхній та нижній рівні. Актуальності набула ідея „фінансового супермаркету”, значне поширення отримали послуги на ринку позикових капіталів, електронні послуги, почалося зростання, злиття і поглинання банків. Із жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто, частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки "Промінвестбанк”, "Агропромбанк", "Укрсоцбанк" акціонуються, а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами [2,33].

Другий етап 1992-1993 р.р.— виникнення банків "нової хвилі". На цьому етапі, з різних бюджетних , і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як "Аваль", "Інко" (отримує самостійність від Москви), "Відродження", "Трансбанк" та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше, зменшення частки "міністерського" капіталу, що було, спричинено постановою Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України". Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів  за акціями, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. У цей же час спостерігалося масове народження дрібних "кишенькових" банків. Протягом року їх було зареєстровано більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992 - 1994 p.p., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 року у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків.

 Третій етап 1994 - 1996 p.p. - це етап банкрутства. Активізація  роботи Національного банку України  з побудови чіткої системи  регулювання діяльності комерційних  банків співпала з періодом  призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом  безбідного існування цілої низки  комерційних банків. Ці банки  не були готові до більш  жорсткого контролю з боку  НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового  ринку, до централізованого управління  банківською системою, що поставило  їх на межу банкрутства. Багато  банків у цей період було  ліквідовано: в 1994 році стали банкрутами  та ліквідовано 11 банків; у 1995 році - 20 банків банкрутів, серед яких  були найбільші комерційні банки -"Інко", "Відродження", "Економбанк", "Лісбанк"; у 1996 році прямими  банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого  банкрутства. Процес масового банкрутства  комерційних банків вніс ускладнення  у функціонування не тільки  банківської системи, а й позначився  на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської  системи у вкладників. Для цього  періоду характерні й інші  процеси, які істотно впливали  на структуру банківської системи  України. Так, на кредитно-фінансовому  ринку України починають працювати  іноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14). З'являються 5 нових українських  комерційних банків. Важливим моментом  функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.

Четвертий етап 1996-2000 рр. стабілізація та впровадження національної валюти - гривні. Для цього етапу с характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

П’ятий етап 2000-2001 p.p. прийняття нового Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг". Головна стратегічна мета комерційних банків у цей період проведення комплексу управлінських, кадрових, технологічних та технічних перетворень для забезпечення умов розвитку Банку як стабільного фінансового інституту, здатного зайняти лідируючі позиції на ринку фінансових послуг. У роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створено нову банківську систему:- створені основи дворівневої банківської" системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

- здійснено перший етап  реформування грошової системи  держави із введенням проміжної  валюти - українського карбованця, що  склало основу для проведення  грошової реформи і введення  національної грошової одиниці  гривні;

- створено національну  платіжну систему із запровадженням  нових прогресивних технологій  перерахування коштів на основі  електронних платежів, що дозволило  досягти світового рівня обробки  інформації у сфері міжбанківських  розрахунків, значно підвищити їхню  надійність, дало можливість максимально  обмежити ризик створення фальшивих  грошей в обігу та скоротити  до мінімуму термін проходження  платежів;

- введено у дію банкнотно-монетний  двір та фабрику банкнотного  паперу, що дало можливість створити  потужності з друкування банкнот  та карбування монет;

- реформовано та введено  нові стандарти бухгалтерського  обліку та звітності у банках;

- напрацьовано нормативну  базу для здійснення монетарної  політики та банківського нагляду;

- діяльність Національного  банку України, його монетарна  політика позитивно позначилися  на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів .

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи. Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості кредитної системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.

Висока вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких передбачає Державна комплексна програма реформування та розвитку кредитної системи України. [4,47]

На початок 2001 року кредитна система України налічувала 216 банків. Із загальної чисельності банків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, причому: закритих акціонерних товариств - 53; у формі відкритих акціонерних товариств - 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств з обмеженою відповідальністю - 34; банків, створених за участі іноземного капіталу - 28 (у тому числі зі 100 відсотковим іноземним капіталом - 9).

У період економічних реформ, які розпочались у 1989 -1992 p.p. в Україні в основному сформувалася нова кредитна система, що базується на основі роздержавлення і розвитку кредитних інститутів різних форм власності. Система кредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів - відомств Національного банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ).

У 2010-2011 p. завершився етап екстенсивного розвитку кредитної системи, її діяльності, характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна кредитна система України була сформована і створена, в основному, у період з 1989-1994 p.p. На сьогоднішній день вона має дворівневу структуру .

Останнім часом всі банки активізують роботу з населенням. Зважаючи на те, що ці фінансові установи завжди приділяли значну увагу залученню депозитів населення, більш цікавим для аналізу є порівняно новий напрям їх роботи – диверсифікація кредитного портфеля за рахунок кредитів населенню.

Дані свідчать про те, що сьогодні структура активів є достатньо диверсифікованою, зокрема, незначними залишаються вкладення в цінні папери. Певною мірою проблема диверсифікації кредитних портфелів банків регламентується НБУ шляхом встановлення для комерційних банків обов’язкових економічних нормативів.

На даний момент в Україні відбувається стратегія розвитку банків і фінансово – промислових груп, що зумовлена високими економічними, кредитними ризиками, особливостями чинного законодавства, яке не захищає належним чином прав кредитора. Найвідомішим об’єднанням такого типу є угрупування, до якого входять компанія „Київміськбуд” і АКБ „Аркада”, які беруть участь у реалізації житлово-будівельних проектів.

За підсумками розвитку кредитної системи України 2010 – 2011 р.р. можна продовжити  зростання в першу чергу найбільших банків та збільшення капіталізації всієї системи в цілому. Але за цими ж показниками можна зробити висновок й про те, що проблема капіталізації часто поступається важливістю іншій проблемі – ціні вітчизняних ресурсів. Основним джерелом ресурсів для кредитування економіки залишаються вклади населення, які поки що мають високу ціну. Останнім часом найбільші банки все менш залучають кошти населення, оскільки робота за такими дорогими ресурсами малорентабельна. Натомість замість вітчизняних ресурсів найбільші банки вже всерйоз розглядають іноземні запозичення – хоча наразі вони не дуже значні. Зрозуміло, що напрацювавши позитивну кредитну історію перед іноземними фінансовими установами, вже через кілька років вітчизняні банки зможуть залучати з-за кордону досить значні недорогі ресурси, адже для найбільших фінансових установ взагалі немає такої проблеми, як „наситити Україну кредитними ресурсами” – необхідні обсяг для них є незначними, і єдине, що стримує іноземні банки, - це ризики та малий досвід роботи з вітчизняними позичальниками, тобто проблеми що мають тимчасовий характер.