Кредитна система, її роль та особливості розвитку в сучасних умовах

У сполученні із системою державного регулювання економіки кредитна система здатна стати важливим напрямком вирішення гострих соціальних проблем. Особливе значення це має для таких країн, як наша, з її успадкованими від минулого великими негативними соціальними проблемами. Так, в Україні дуже гостро стоїть проблема забезпечення громадян житлом. І хоча запровадження в цій сфері хай не дуже досконалих, але все ж таки ринкових умов певною мірою зняло цю проблему, але вона залишилась надзвичайно гострою для молоді і людей з низькими доходами. Кредит дає змогу істотно просунутися в цьому напрямку, бо в розвинених країнах основним інвестиційним джерелом виступають власні кошти громадян. Саме за рахунок акумульованих кредитною сферою заощаджень і здійснюється житлове будівництво.

В Україні теж є певні успіхи в організації кредитування житлового будівництва. Так, досвід «Київміськбуду», діяльність якого підтримує банк «Аркада», показує, що це кардинальне для будь-якої людини питання значною мірою можна вирішити за допомогою кредитної системи. А якщо паралельно буде вирішуватись проблема підвищення доходів населення, то житлову проблему вже через кілька років можна буде зняти з порядку денного.

Важко переоцінити роль кредиту і кредитної системи у вирішенні проблем, пов’язаних з підготовкою кадрів. Кредит дає змогу акумулювати значні кошти і надати їх у користування перш за все молодим людям для отримання сучасної освіти. Цей потенціал у будь-якій державі є найважливішим, і тому значення кредитної системи у вирішенні питань, пов’язаних з розширеним відтворенням робочої сили, дуже велике. [14,42]

Розвиток кредитної системи в Україні ще має цілу низку недоліків. Вони лежать як у царині загальної економічної ситуації, так і в становищі самої кредитної системи. Наприклад, у банківській системі ще досить слабко вирішено питання про забезпечення банків надійною інформацією про позичальників. Хоча згідно з Положенням НБУ «Про єдину інформаційну систему» «Реєстр позичальників» (2009 р.) банки і можуть давати дані про неплатоспроможних позичальників, але ці відомості надаються добровільно, і тому відповідні угоди про участь у реєстрі на 2010 р. уклали всього 40 % банківських установ. У той же час у світовій практиці подання відомостей про платоспроможність позичальників до відповідної картотеки є обов’язковою.

Існують і інші можливості виявлення надійності отримувача позики. У багатьох країнах діють так звані кредитні бюро, які накопичують інформацію і ведуть кредитну історію своїх клієнтів, збираючи дані від різних кредиторів. У таких бюро зацікавлені боржники, бо кредит є нормою життя. З іншого боку, за відсутності такої інформації роботодавці часто навіть не беруть на роботу, не говорячи вже про укладання угоди про страхування або отримання кредиту. Чим вищий у людини рейтинг, який виставляє йому кредитне бюро, тим нижчий зазвичай відсоток за кредит. У роботі таких бюро зацікавлені й кредитні установи, бо це дає їм змогу з меншим ризиком розмістити свої активи і знизити витрати на збирання інформації про надійність позичальника. Отже, цей досвід можна активно використовувати в Україні і тим самим сприяти підвищенню ролі й значення кредиту і всієї кредитної системи в суспільному виробництві.

Назріло й питання прийняття Закону України про кредитування, який би забезпечив захист інтересів кредитора і чітко визначив обов’язки суб’єктів кредитування стосовно виконання угоди. Вирішення цих та інших проблем і поступове піднесення економіки вселяють надії на подальше вдосконалення всієї кредитної системи, подолання існуючих перешкод і побудову суспільства, в якому кожна людина буде мати гідні умови існування. [15,48]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількісністю та змістом системи функцій комерційних банків.

П.С. Роуз виділяє такі основні банківські функції: ощадну, трастову, страхування, брокерську, платежів та розрахунків, інвестиційного планування, кредитну, управління грошовими потоками та функцію андеррайтера.

У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій, що наведені у Рис. 1.

 

 

 

Рис. 1. Функції комерційних банків.

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках між окремими самостійними суб'єктами.

Платіжний механізм - структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки, а в сфері роздрібного товарообміну основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиліття активно упроваджуються форми безготівкового розрахунку. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

До того ж комерційні банки здійснюють посередництво в кредиті, шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функції банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником. Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарських зв'язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі вищестоящих банківських структур, на умовах платності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсі» суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.

Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.

Комерційні банки, виступають на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, не тільки максимально мобілізують наявні в господарстві заощадження, але і формують досить ефективні стимули до нагромадження засобів. Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності розміщення накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Тісно пов'язана зі попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин — тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Об'єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї тощо. Водночас у разі безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також: можуть не збігатися з термінами, впродовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної терміновості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому в необхідних сумах і на потрібні терміни.

Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків. Так, якщо норма обов'язкового резервування становитиме, наприклад, 10%, то саме ця частина загальної суми залучених коштів має зберігатися банком у резервній формі (кошти на коррахунку та в касі). Наприклад, якщо банк залучив депозит у сумі 100 млн.грн., його резерв одразу має збільшитися на 10 млн. Решта 90 млн. можуть бути використані банком на кредитно-інвестиційну діяльність. Так, якщо банк надасть кредит позичальнику в сумі 90 млн.грн для закупівлі товарів у фірмі, яка обслуговується в іншому банку, то ці кошти врешті-решт надійдуть на користь цієї фірми саме в її банк. Цей банк, у свою чергу, отримавши 90 млн.грн, має збільшити свій резерв на 9 млн.грн (10% від 90 млн.грн), а решту 81 млн.грн також зможе використати як кредит чи інвестиції. Як бачимо, вже на цьому, далеко не останньому, етапі грошового обороту, величина створених банками кредитних засобів обігу — 171 млн.грн (90 + 81) — значно перевищує суму початково залученого в банківську систему депозиту (100 млн.грн). [3,15]

У зв'язку з формуванням фондового ринку одержує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта на підставі договору чи комісії доручення. [13,6]

Банк виконує усі функції зберігача майна й активно керує власністю, наприклад аналізує стан портфеля цінних паперів, дає рекомендації і пропонує способи інвестування капіталу і т.д. Якщо у ведення банку здається реальна власність, банк може здавати її в оренду, експлуатувати відповідно до інструкцій принципіала.

Комерційні банки можна класифікувати за такими ознаками:

1. за формою власності:

а) унітарні банки мають одного власника в особі держави чи при¬ватної особи, у цей час їх в Україні два — Ощадбанк і Укрексімбанк, статутний капітал яких утворений за рахунок державних коштів;

б) колективні банки повинні мати не менш трьох осіб засновників (розмір статутного фонду обмежений 35 % на одного засновника).

2. за походженням капіталу:

а) банки з вітчизняним капіталом;

б) банки з участю іноземного капіталу;

в) банки з стовідсотковим іноземним капіталом.

3. за набором виконуваних  операцій:

а) універсальні — банки, які виконують майже всі банківські операції і обслуговують широке коло клієнтів.

б) спеціалізовані банки принципово не відмовляються від надання універсального набору послуг, але концентрують зусилля на проведенні обмеженого кола операцій чи обслуговування обмеженої кількості клієнтів.

4. за територіальною ознакою:

а) міжнародні — обслуговують клієнтів у різних країнах;

б) міжрегіональні (національні) – функціонують у межах од¬нієї країни;

в) регіональні (локальні) — обслуговують певний регіон країни.

5. за організаційною формою:

а) акціонерні банки відкритого та закритого типу формують свій капітал за рахунок внесків засновників, а також учасників за рахунок розміщення акцій банку, вони становлять більшу частину загальної кількості банків України. Власником капіталу виступає банк, тобто акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення і тих внесків. Тому ці банки вважаються більш стійкими і надійними;

б) пайові банки формують свій капітал за рахунок паїв (внесків грошових коштів у статутний фонд). Банк не є власником капіталу , тобто за кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу. Банки, статутний капітал яких формується за рахунок паїв, організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю;

6. за розміром активів:

а) малі;

б) середні — активи понад 10 млн.грн, на банківському ринку України більшість банків — середні;

в) найбільші — активи понад 1 млрд.грн: Приватбанк – 11241,58 млн.грн, банк «Аваль» — 9719,22 млн.грн, Укрсоцбанк 5039,68 млн.грн. Ці банки утворюють питому вагу активів ба¬нківської системи України від загальної кількості, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Види операцій є, одним з поміж багатьох, важливих критеріїв, що дозволяє класифікувати комерційні банки за різними типами. Крім того, до числа таких критеріїв належать:

Ø галузева орієнтація;

Ø територіальне розміщення;

Ø форма власності.

За видами операцій комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані.

Універсальний комерційний банк здійснює всі або майже всі види банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових функцій). При цьому банк може організовувати так зване пакетне обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів, валютні операйції, консультаційні та інші послуги.

Територіальна ознака класифікації банків вказує на обсяг мережі філіалів того чи іншого банку, а також масштаби здійснюваних ним операцій. Залежно від територіального розміщення комерційні банки прийнято поділяти на:

§ міжнародні, що обслуговують клієнтів у різних країнах, здійснюючи операції на міжнародних ринках позичкових капіталів;