Постійне  вдосконалення швейних технологій, високий рівень підготовки висококваліфікованих кадрів, розширення виробництва сформували бездоганний імідж та ділову репутацію підприємства на європейському ринку. Це дає можливість ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика" зміцнювати налагоджені зв'язки з партнерами, започатковувати нові ділові відносини та виходити на якісно вищий рівень співробітництва.

     На  європейському ринку швейної  промисловості підприємство успішно  продає свої вироби вже понад 10 років. Основні ринки збуту знаходяться  в Англії, Франції, Італії, Німеччині  та Голландії. Довготривале плідне співробітництво з відомими у світі виробниками одягу сприяє розвитку підприємства та успіху спільного бізнесу.

     ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика" одним з перших у легкій промисловості  України акредитоване незалежною агенцією з Великобританії по системі управління якістю ISO 9002:1994 (рис. 1.). У 2002 р. Здійснено перехід до новішого стандарту - ISO 9002:2000. Якість виробів забезпечується 100% - ним контролем продукції на всіх етапах виробництва: перевірка розкрою, контроль у потоці та на кінцевому етапі, відповідно до стандартів "AQL", сувора процедура "зламаної голки". Завдяки гнучкості системи, підприємство може запроваджувати різні методи забезпечення якості, відповідно до вимог, які висуває замовник. 

     

     Рис. 1.

     2.2. Аналiз рiвня продуктивності праці на підприємстві

     З року в рік підприємство удосконалює  структуру управління, планомірно здійснює стратегічну програму розвитку виробництва.

     У вересні місяці 2000 р. підприємство одержало міжнародний сертифікат якості, який буде служити фундаментом, на якому будуватиметься система постійного процесу вдосконалення продукції. Подальшого розвитку набуває розширення виробництва, удосконалення технології виготовлення виробів, підвищення кваліфікації кадрів, удосконалення процесу управління виробництвом.[18]

     Продуктивність  праці є важливим трудовим показником. Від її рівня і динаміки залежить чисельність працівників, рівень і  фонд оплати праці, обсяг випуску  продукції, тощо. Для розроблення  плану та його аналізу продуктивності праці необхідно мати план організаційно-технічних засобів, звітний і плановий баланси робочого часу одного робітника, а також дані про втрати робочого часу у звітному періоді на основі фотографій і само фотографій робочого дня, або дані табельного обліку.

     Основні етапи аналізу продуктивності праці  такі:

     - аналіз рівня динаміки продуктивності праці в попередньому періоді;

     - виявлення резервів підвищення виробітку в наступному періоді;

     - визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді;

     - розроблення плану заходів щодо використання виявлених резервів;

     - розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці;

     - визначення можливого рівня продуктивності праці в плановому періоді.

     Метою аналізу продуктивності праці є оцінка рівня і динаміки планових і фактичних показників, виконання плану з виробітку на одного працюючого і на одного робітника, а також визначення зміни виробітку порівняно з попереднім періодом, установлення частки приросту випущеної продукції у результаті підвищення продуктивності праці, тощо.

     Суть  методу полягає у виявленні впливу кожного фактора на загальний  абсолютний приріст продуктивності праці.[10, c. 47] 
 

     Показники продуктивності праці ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика" у 2009-2010 роках, тис. грн.

     таблиця 1 

 

     Розрахунок  впливу факторів зроблено на основі даних наступної таблиці 

     Дані  для факторного аналізу продуктивності праці

     таблиця 2 

 

Розрахунок  впливу факторів на середньорiчну продуктивність праці одного працівника.[19] 
 

     1. Вплив збільшення середньогодинного виробітку: 

     Пг = ( Г₁ - Г₀ ) * С₁ * Д₁ * У₁;                               (2.1)

     Пг =1,71493693 * 8,163196683 * 247,655398 * 0,939360529 = 3256,781 грн. 

     За  рахунок того, що середньогодинний виробіток збільшився на 1,71493693 грн., середньорічна продуктивність праці одного працівника збільшилась на 3,256 тис. грн. Це говорить про покращення організації праці робітників, підвищення їх кваліфікації та інші інтенсивні фактори.

     2. Вплив зміни тривалості робочого  дня: 

     Пс = Г₀ ( С₁ - С₀ ) * Д ₁* У₁;                              (2.2)

     Пс = 7,089123 * 0,27799153 * 247,655398 * 0,939360529 = 458,4629 грн. 

     Середня тривалість робочого дня збільшилась  на 0,27799153 год., що привело до зростання  річної продуктивності праці одного працівника на 0,458 тис. грн.

     3. Вплив збільшення кількості відпрацьованих  одним робітником людино-днів: 

     Пд = Г₀ * С₀ * ( Д₁ – Д₀) * У₁;                              (2.3)

     Пд = 7,089123 * 8,441188 * 10,59903 * 0,939360529 = 595,7918 грн. 

     Збільшення  кількості відпрацьованих одним робітником людино-днів обумовило збільшення середньорічної продуктивності праці одного працівника на 0,595 тис. грн.

     4. Вплив зміни питомої ваги робітників  у складі працівників: 

     Пу = Г₀ * С₀ * Д₀ * ( У₁ – У₀ );                             (2.4)

     Пу = 7,089123 * 8,441188 * 258,2544 * 0,00535492 = 82,7555 

     Збільшення  питомої ваги робітників у складі працівників на 0,00535492% дозволило  підняти продуктивність праці на 0,083 тис. грн.[19]

 

3. Шляхи підвищення продуктивності праці на підприємстві

     Перехід народного господарства України  на ринкові умови виробництва  обумовив можливість застосування схеми  класифікації факторів, що впливають  на продуктивність праці, пов’язаних з витратою поточних матеріальних затрат (продуктивність фондів, матеріальних затрат) і нематеріальних затрат та ін.

     На  відміну від факторів, резерви  підвищення продуктивності праці являють  собою можливості економії робочого часу у виробництві на основі трудових зусиль колективу підприємства. Підвищення продуктивності праці досягається або збільшенням виробництва продукції при тих же затратах робочого часу, або зниженням затрат робочого часу на одиницю продукції (трудомісткості). Резервоутворюючими джерелами росту продуктивності праці є, таким чином, реальні технічні, організаційні або економічні заходи, застосування наукових досягнень у практиці, передового виробничого досвіду, скорочення непродуктивних затрат робочого часу та ін.[3, c. 4]

     Однак слід враховувати, що величина втрат  і непродуктивних затрат робочого часу може бути визнана резервоутворюючою лише в тій мірі, в якій вона поліпшує нормований баланс робочого часу. Інакше чим більшими будуть цілодобові і внутрішньо-змінні втрати робочого часу, тим більшою можна вважати величину резервів економії робочого часу.

     Таким чином, мірою резервів стають кращі виробничі досягнення, а різниця між витратами часу при кращих досягненнях і часом за нормою складає величину резервів його економії. Величину резервів визначають заходи щодо усунення невмілих рухів і прийомів під час навчання робітників передовим прийомам.

     Найбільш  помітно на підвищенні продуктивності праці позначається економія змінного робочого часу.

     Виявлення і використання резервів росту продуктивності праці, їхня економічна оцінка передують  плануванню її рівня на підприємстві. У промисловості є три групи резервів росту продуктивності праці, використовуваних у плануванні:

     а) резерви зниження трудомісткості продукції (резерви технічного процесу);

     б) резерви поліпшення використання робочого часу, що полягають у збільшенні частки корисних затрат робочого часу протягом робочого дня, місяця, року;

     в) резерви удосконалення структури кадрів.[4, c. 5]

     Технологічні  нововведення, особливо сучасні форми  автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів, тощо.

     Вирішальне  значення для росту продуктивності праці має удосконалення техніки, тобто кількісний і якісний ріст техніки і підвищення продуктивності обладнання. Удосконалення техніки проводиться у напрямках часткової і комплексної механізації, а також часткової і комплексної автоматизації виробничих процесів. Впровадження поточних ліній, збільшення серійності виробництва також сприяють підвищенню продуктивності праці.

     Що  стосується вибору потоку, то він залежить від конкретних умов роботи фабрики, тобто від асортименту, частоти змiнності фасонів, величини планового завдання і конфігурації фабричного приміщення, рівня техніки, технології, і т.п.[6, c. 30]