1.3. Чинники та резерви зростання продуктивності праці на підприємстві

     Чинники змінювання певного показника —  це сукупність усіх рушійних сил і  причин, що визначають динаміку цього  показника. Відповідно чинники зростання  продуктивності праці — це вся  сукупність рушійних сил і причин, що сприяють збільшенню продуктивності праці. Оскільки зростання продуктивності праці має важливе значення як для кожного підприємства зокрема, так і для суспільства в цілому, вивчення чинників і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії та практики.

     Цілеспрямоване  управління продуктивністю праці, розроблення  конкретних програм ефективнішого  використання трудового потенціалу підприємства потребують чіткої класифікації чинників продуктивності праці. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства та за рівнем керованості всі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на дві групи — зовнішні та внутрішні.[7, c. 48]

     До  групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза сферою управління окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство» політика, ринкова інфраструктура; конкуренція; макроструктурні зрушення в суспільстві; культура і моральність; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, техніка і технологія; матеріали й енергія; персонал, організація виробництва і праці, інновації, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства важливе господарське значення. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію підвищення продуктивності праці.[6, c. 30]

     Крім  наведеної системної класифікації, у практиці господарювання для аналітичних  цілей та укрупнених розрахунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування чинників зростання продуктивності праці на підприємствах. У машинобудівному виробництві доцільно використовувати такі узагальнені групи чинників зростання продуктивності праці:

     — матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів);

     — організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці);

     — економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках);

     — соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

     — структурні, галузеві й інші фактори (введення та освоєння нових виробництв, зміна структури виробництва);

     — природні умови та географічне розташування підприємств.

     У практиці реального управління підприємством  завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих чинників на рівень продуктивності праці. Розрахунки ґрунтуються на виявленні резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі (для усіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їх можливого використання). Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим Рівнем продуктивності праці у конкретний момент часу.[8, c. 320]

     Кількісний  вплив окремих чинників деталізують  за схемою, показаною на рис. 1.2, а  їхній загальний вплив на зміни продуктивності праці на підприємстві визначають таким чином:

     

     Рис. 1.2. Класифікація чинників для розрахунку можливого  зростання продуктивності праці на підприємстві

       — встановлюють вихідну чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Чвих), тобто умовну чисельність, потрібну для забезпечення планового обсягу виробництва за умови збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника;

     — розраховують зміну (зменшення, зростання) вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарну зміну чисельності (Ч_заг);

     — розраховують загальний приріст продуктивності праці в плановому періоді (П_пл) стосовно базового періоду.

     Далі  розглянемо факторний метод прогнозування  продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних чинників. Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за чинниками продуктивності праці здійснюють, як правило, через порівняння витрат праці на весь обсяг продукції (послуг) за розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників.

     Так, наприклад, економію чисельності працівників  за рахунок запровадження нової техніки, прогресивної технології для підвищення технічного рівня виробництва (Ч_техн) можна обчислювати за такою формулою:

     

                   (1.3)

     де t₁, t₂ — трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, нормо-год;

     N_пл — плановий обсяг випуску продукції, од.;

     К_ч — коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.[14, c. 85]

     Зміна чисельності робітників у зв'язку зі структурними зрушеннями у виробничій програмі (ΔЧ_стр.зр) визначається за формулою

      

           (1.4)

     де  Т₆, Т_пл — трудомісткість 1 млн грн. продукції в базовому і плановому періодах, нормо-год;

     Q_nл — плановий обсяг випуску продукції, млн грн.

     Економію  чисельності робітників в результаті поліпшення використання робочого часу (ΔЧ_{роб.час}) можна обчислити:

     

          (1.5)

     де  Д_пл, Д₆ — число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в плановому і базовому періодах;

     П_роб — частка робітників у базовій чисельності промислово-виробничого персоналу,%;

     Ч'_пвп — вихідна чисельність ПВП, скоригована з урахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, осіб.

     Загальну  економію чисельності працівників (ΔЧ_аат) знаходять як суму економії чисельності за кожним із чинників. [14, c. 85]

     Вплив економічних та соціальних чинників на економію чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначають на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

     Розрахунок  приросту продуктивності праці у  плановому періоді (ΔП_пл) стосовно базового періоду можна здійснити за формулою

     

                   (1.6)

     Вихідну чисельність промислово-виробничого  персоналу в плановому періоді (Ч_вик) можна визначити таким чином:

     

                                 (1.7)

     де  К₀ — темпи зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %.

     Якщо  є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці на підприємстві в плановому році можна обчислити за формулою

     

                 (1.8)

     де  ΔП_п — можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому році, % ;

     Т_прогр — відсоток зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому році, %.

     

              (1.9)

     де  ΔТ_{роб.час} — економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в базовому році, нормо-год;

     Т_{прогр.б} — трудомісткість виробничої програми в базовому році, нормо-год.

     Важливим  елементом економічного аналізу  є розрахунок можливого приросту обсягу виробництва продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, який можна здійснити, користуючись залежністю:

     

            (1.10)

     де  ΔQ_nn — приріст обсягу виробництва продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

     ΔЧ — приріст чисельності працівників, %;

     ΔQ — загальний приріст обсягу виробництва, % .

     Для найповнішого використання резервів зростання  продуктивності праці на підприємствах розробляють програми управління продуктивністю. У цих програмах зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх виявлення та реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці, розробляються системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності праці.[14, c. 86] 

 

      2. Аналiз рівня продуктивності праці на підприємствi ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика"

     2.1. Характеристика виробничої діяльності підприємства

     ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика" пройшла довгий і яскравий шлях становлення  від невеликої артілі, створеної  у 1946 році, до сучасного високотехнологічного досвідченого виробника швейної  галузі, добре відомого як в Україні, так і в Європі. За час становлення і розвитку підприємства відбулося кілька структурних реформувань та змін форм власності.

     У 1995р. фабрика стала акціонерним  товариством, це суттєво змінило  пріоритети та стратегію розвитку, діяльність в усіх інших напрямках (див. Додаток №1). Політичне та економічне становлення незалежної Української  держави сприяло формуванню якісно нових виробничих відносин - працівники підприємства одними з перших перейшли на умови роботи, яких вимагала нова економічна система.

     За  короткий час фабрика пройшла  шлях формування штату професіоналів  високого рівня, вдосконалення швейних  технологій та обладнання. Зараз це сучасна компанія з мережею виробничих цехів, що працюють за сучасними технологіями, з дотриманням високих стандартів якості, при ефективному управлінні та якісному обслуговуванні замовників.

     Унікальним  є те, що перейшовши на ринкову форму  відносин, на підприємстві збережено систему соціальних гарантій для членів колективу, тут панує дух патріотизму, товариськості, взаємовиручки, спільної роботи на кінцевий результат.[18]

     Сьогодні  Ужгородська швейна фабрика відомий  у Європі виробник високоякісного стильного одягу. Підприємство шиє жіночий та чоловічий одяг для провідних європейських компаній, відомих торгових марок.

     На  українському ринку з 1998 року Ужгородська  швейна фабрика відома своєю торговою маркою "Порада".

     Основні вироби ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика":

     жіночий одяг: жакети, брюки, шорти, спідниці;

     чоловічий одяг : брюки, шорти.

     Високоефективна система виробництва і технологічний  підхід дають можливість виготовляти  на основному виробництві в м. Ужгороді вироби в таких кількостях щомісяця:

     жіночі  жакети - 5 000 - 6 000 шт.

     жіночі  брюки/спідниці - 20000 шт.

     жіночі  блузи/сукні - 45 000 - 50 000 шт.

     чоловічі  брюки - 40 000 шт.

     Експериментальний цех оперативно, протягом 1-5 днів, розробляє лекала і взірці нових моделей одягу. Терміни визначаються тільки складністю та кількістю моделей, що готуються до запуску на виробництво.

     Основним  критерієм роботи Ужгородської швейної  фабрики завжди було і залишається - випуск високоякісної продукції. Саме тому на виробництві постійно дотримуються нових технологій, що дає можливість досягати високої якості за порівняно короткий час.[19]