Мистецтво Середньовічного Китаю

Ханьский час дав найбагатший матеріал для вивчення міфів, історичних легенд, звичаїв і релігійних подань Китаю цього перехідного від рабовласництва до феодалізму періоду.

      Період  середньовіччя, що почався в Китаєві  в III - IV століттях н.е., застав уже багаті й стійкі традиції в різних областях культурного життя. Однак від цієї могутності  і єдності стародавньої рабовласницької держави залишилися лише руїни. Знівечена грандіозними народними повстаннями імперія Хань упала, і країна, що стала видобутком  кочових племен, надовго залишилася роз'єднаною. Нова держава “Північне Вей”, що об'єднала північ країни, поклало початок і новій епосі. Поступово почалися знову налагоджуватися господарство й економіка країни. Зміцненню й об'єднанню держави, що виникли в V - VI століттях н.е., а також зміцненню нових феодальних відносин допомагала й нова ідеологія - буддизм.

      Буддизм -  буддизм, що прийшов з Індії й був на території Китаю першою єдиною релігійною системою, проповідував ідеї милосердя, смиренності на землі й непротивлення злу, а також обіцяв порятунок у раю для всіх віруючих і допомога милосердних богів - бодисатв. Будучи опорою феодальної держави, це навчання вже в V -VI століттях одержало надзвичайно широке поширення, посівши перше місце серед колишніх релігій Китаю, від яких буддизм запозичив багато місцевих особливостей і старих народних культів.

      Періодами розвиненого феодалізму й найвищого розквіту всіх областей китайської середньовічної культури були VII - XIII століття - час панування двох держав - Тан (618 -907 ) і Сун (960 - 1279). Саме цей час затвердило в століттях найвищі досягнення творчості - поезію й живопис. Періоди Тан і Сун були блискучими етапами культури, коли розквіту досягли численні види, форми й жанри мистецтва. Живопис цієї історичної пори є вищим досягненням мистецтва Китаю. Вона відбиває весь той світ ідеальних поглядів із його преклонінням перед красою природи. Шляхи мистецтва періодів Тан і Сун у зв'язку з різними долями держави багато в чому так само різні. Під час династії Тан більшу роль грала монументальна скульптура й архітектура, вони відрізнялися загальним для всієї епохи духом ясної гармонії, класичної краси й спокійної величі форм. При Сунах, могутність країни вже було підірвано, архітектура губить свою гармонічну монументальну міць. Вона здобуває більше вишуканий й інтимний характер. Стругаючи чіткість форм змінюється витянутісттю пропорцій і витонченою легкістю силуету. Монументальна скульптура так само поступово втрачає своє значення. Разом з тим живопис досяг у цей період небувалого підйому.

      Гостра  соціальна боротьба, що заповнила  всю історію Китаю XV - XVIII століть, торкнулася й художньої культури, Зароджуються й розвиваються нові види й жанри образотворчого мистецтва, валяться колишні ідеали. Так, монументальна скульптура губить остаточно своє художнє значення, здобуваючи  декоративно-прикладний характер у садово-паркових ансамблях. Величезну роль починають грати прикладні види мистецтва, пов'язані з розвитком ремесел і зовнішньої торгівлі. Поезія поступається  місцем  драмі, новелі й повісті, гравюра й народний лубок завойовують собі значне місце в мистецтві.

РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО

КИТАЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА

2.1. Живопис

а)Середньовічна  китайська картина

     Китайські живописці в Середньовіччя створювали свої картини на довгих шовкових полотнищах або папері, які мали форму горизонтального або вертикального сувою, завершеного дерев'яним валиком. Шовк піддавали попередній обробці, потім розстеляли на підлозі або на низькому столику. Перед художником стояли набір пензлів, тушечниця, де він розтирав спресовану в пластину туш, і посудина для води. Фарби мінерального або рослинного походження розводили водою. Коли картина була закінчена, її наклеювали на щільний папір й облямовували парчевим бордюром. Сувої зберігали в дорогоцінних скриньках і виймали тільки для того, щоб розглядати. Горизонтальні багатометрові сувої розгортали на столі, поступово вдивляючись у кожен епізод; вертикальні вішали на стіну, де їх можна було цілком охопити поглядом. На горизонтальних сувоях звичайно зображували жанрові мотиви, сцени легенд, подорожей по знаменитих ріках Китаю. На вертикальних сувоях, як правило, виконували пейзажі. Живописець доповнював картини віршованими текстами, які писав каліграфічним почерком. Форма витягнутого зверху вниз сувою допомагала створити враження величезного простору, показати неосяжність природи.

     Китайські пейзажні картини не були видами конкретної міцності. Майстер не писав пейзаж з натури, він створював його по пам'яті. Світ, побачений китайським художником у його величезності, диктував особливі закони побудови простору. Починаючи із часу раннього Середньовіччя китайські майстри, опираючись на досвід минулого, створювали теоретичні посібники, у яких розкривали секрети майстерності й намагалися осмислити велику триєдність неба, землі й людини. «Не здійнявшись на високу гори, не довідаєшся висоти неба. Не глянувши в глибину щелени в горах, не довідаєшся товщини землі» - сказане в одному із стародавніх творів. Керуючись цими правилами, художники наносили тушшю на легко вбираючу вологу ,шовк або папір точний і швидкий малюнок, який не можна було стерти або виправити. Лінії і плями  різноманітні по тонкості й відтінкам, становили основу середньовічного китайського живопису. У ній застосовувалися не світлотінь і лінійна перспектива, а характерна для Середньовіччя так звана «неуважна перспектива», що будувалася по розробленим довгою практикою умовним законам. Вся природа, побачена художником немов з високої гори, розділялася повітряним серпанком або завісою тумана на високо підняті один над іншим плани. Високий обрій підсилював враження безкрайності простору, що розгортається перед глядачем. У кожному пейзажі середньовічному китайському художникові вдавалося розкрити своє замилування красою світобудови. 

б)Пейзажний живопис VII-XIII століть. 

     В VII-VIII в. головне місце серед інших видів мистецтва зайняла живопис. Охопивши різноманітне коло явищ, воно відбила й преклоніння людей перед красою Всесвіту, і світ тварин і рослин, і міський побут тієї години. Важливу роль у становленні живопису цього періоду зіграли теоретичні трактати - наприклад, трактат «Шість законів живопису», створений знаменитим художником Рє Хє ще в V сторіччі.

     У китайському живописі одержали самостійне значення жанри, що стали на багато століть традиційними. Жанр женьу («люди») містив у собі всі, що стосувалося зображення людини: портрет, історичні й міфологічні сюжети, сцени палацового побуту. Прославленими живописцями цього жанру в Танский період були Янь Лібень (VII в.) і Чжоу Фан (VIII-IX в.). Побутові сценки, виконані за замовленням двору Янь Лібенем і Чжоу Фаном, були написані жваво й з більшою увагою до земного життя. Від численних добутків Янь Лібеня зберігся тільки один сувій із зображенням тринадцяти імператорів. Він відтворив низку образів владик, що жили задовго до його години. При всій умовності типів, поз й осіб вражає, з якою добірністю й волею володіє художник гнучкою лінією, що окреслює складки одягів, контури осіб, зачіски. Ще яскравіше виражене прагнення до детального опису побаченого в Чжоу Фана. В образах придворних красунь, що прогулюються із собачками, що грають у шашки, він зумів відтворити не тільки атмосферу придворного побуту, але й новий, характерний для того часу ідеал повнокровної й земної краси.(див. рис 1.1)

  
 
 
Рис 1.1 Янь Либень. Тибетскі посланники перед Танським імператором. 

      У жанрі живопису хуа-няо («квітки-птаха») знайшло поетичне тлумачення сформоване ще в стародавності подання про значущість шкірного явища природи. Філософська ідея «великого в малому» виражалася в тім, що одна гілка, один квітка або птах як би вміщали в собі весь Всесвіт. Багато живописців Танської й Сунської години присвячували собі цьому жанру, з дивною пильністю запам'ятовуючи легке оперення птаха, що присіла на дерево, з

роду півонії, що розпустилося, смутне зачарування побачивши листів клена. Родоначальниками цього жанру вважалися Сюй Сі й Хуан Цюань, що жили в X в.(Див рис. 1.2)

 
Рис. 1.2 Хуан Цюань. Рідкісні птахи. Епоха п’яти династій. Шовк. 

     Кожен зображений мотив природи був прямо пов'язаний із позитивною символікою. Так, пишна півонія символізувала знатність і багатство; гнучкий бамбук - стійкість і мудрість; гранат з його незліченними зернами - численне потомство; вічнозелена сосна - довголіття; сполучення сосни, бамбука й дикоростучої сливи - вірну дружбу; персик - безсмертя.

     Найбільш піднесені подання про годину, співзвучні поезії, втілювалися в жанрі шань-шуй, що в перекладі означає «гори-води». Він відбив подання про єдність головних сил Всесвіту, тому що гори вважалися в втіленням світлого чоловічого початку (янь), а вода - темного жіночого початку (инь).

     Найбільш  відомими танскими пейзажистами були Сисюнь (651—716), Чи Чжаодао (670—730) і Ван Вей (699— 759). Оповідальні пейзажі

Сисюн й Чи Чжаодао. яскраві й насичені по кольорах, виконані в манері гунбі («ретельна кисть») - - тонкою кистю з ретельним промальовуванням деталей. Сині й зелені хребти гір обведені золотою облямівкою, завдяки якій картина стає схожої на коштовність. Білі хмари, що перерізують вершини гір, створюють ефект повітряного простору. Зовсім інше враження роблять пейзажі Ван Вея, написані чорною тушшю з м'якими розмивами в манері цей («живопис ідеї»). У його картині «Просвіт після снігопаду» тільки два кольори - чорний і білий. Однак художник відкриває в них безліч різноманітних відтінків. Гірські далі, немов застиглі води, що розчиняються в димках тумана,, ріки, чорні дерева підкреслюють заспокійливу тишу засніжених рівнин. Не випадково у своєму трактаті «Таємниці живопису» Ван Вей так точно описавши різні стани природи: «Картина влітку: древні дерева криють небо, зелена вода без хвиль; а водоспад висить, прорвавши хмари; і отут у ближніх вод - величезний тихий будинок. Осінній вид: подібний небо кольорам вод, відокремлений  густий ліс. У воді осінньої - лебеді й гусаки; і птаха -і в очеретах на обмілинах піщаних... Узимку дивися: земля взята під сніг. От дроворуб іде з в'язкою на спині. Рибальський човен пристав у берегів... Вода дрібна, рівненький пісок».

     Манера  Ван Вея, що будується на узагальненні форм, недосказаності й поетичному проникненні в таємниці природи, виявилася найбільш співзвучної сунським живописцям. Пейзажі X-XI в. здебільшого грандіозні й суворі. Мир природи, показаний у неосяжному, космічному масштабі, з'являється на сувоях, виконаних чорною тушшю, як вічне взаємодія полярних сил. Гігантські гори з малюсенькими деревами на вершинах здаються втіленням активних  початків  Всесвіту-ян. Тихі озера й річкові заводі втілюють м'якість і пасивність сил інь. Сунський живописець розташовує пейзаж на довгому сувої так, немов дивуватися на нього сам з висоти пташиного польоту. Маленькі фігурки подорожан, що бредуть по плаях, ще більше підсилюють відчуття безкрайності просторів. Димку тумана, озеро посередині гір допомагають художникові відокремити завжди чіткий і великий передній план від далекого, котрий написаний легко й повітряно. Невигадливе світле тло сприймається оком як простір води або повітря, будити фантазію глядача, що сам домислює деталі добутку.

     Після того як в 1127 р. північ країни була захоплена джурдженами й імператорський двір перемістився на південь у Ханчжоу, знову качану налагоджуватися художнє життя, була відновлена Академія живопису. Однак настрій і стилі китайських пейзажів помітно змінилися. Почуття, передані через образи природи такими живописцями, як Ма Юань і Ся Гуй (XII - XIII в.), повні тонкого ліризму, овіяні спогадами. В одноколірних пейзажах з фігурами самотніх рибалок і з, що споглядають дали, Ма Юань важливе місце відводив людині, роблячи його провідником своїх поетичних настроїв. Ще ліричніше живописець кінця XII в. Лі Ді, що зображував затишні, засніжені пейзажі півночі, осінню природу. Його картини вражають не тільки вірогідністю, але й великою людяністю.(Див. рис. 1.3, 1.4, 1.5, 1.6)

Рис. 1.3  Ма Юань. Сливове дерево, камні і качки. Шовк. 

 
 
Рис. 1.4 Ма Юань. Пісні про урожай. Свиток, шовк.

 
 
Рис 1.5  Ся Гуй. Відвідування гостя в засіжену ніч. Шовк.

 
 
Рис..1.6  Ся Гуй. Види в горах Сішань (фрагмент). Шовк. 

     Багато художників Сунського періоду писали картини й на побутові теми в жанрі «люди». Смороду зображували на своїх сувоях, виконаних у мальовничій манері «гунбі», сцени гучного міського життя, дитячі ігри, вуличних продавців іграшок.

Періоди Тан і Сун - година розквіту всіх жанрів китайського середньовічного живопису. Однак саме в пейзажі найбільше яскраво й повно відбилися особливості духовної культури Китаю.  

2.2.Особливості  архітектурної форми  Середньовічного 

Китаю 

      Історія розвитку китайського зодчества нерозривно пов'язана з розвитком всіх видів мистецтва Китаю й особливо живопису. І архітектура й живопис цієї епохи були як би різними формами вираження загальних ідей і подань про світ, що зложилися ще в далекій давнині. Однак в архітектурі існували ще більш давні правила й традиції, ніж у живописі. Основні з них зберегли своє значення протягом усього періоду середньовіччя й утворили зовсім особливий, несхожий на інші країни врочистий і разом з тим надзвичайно декоративний художній стиль, що відбив життєрадісний й одночасно філософський дух, властивий у цілому мистецтву Китаю. Китайські зодчий був таким же поетом і мислителем, відрізнявся тим же піднесеним і загостреним почуттям природи, що й живописець - пейзажист.