Вербалізація комічного в прозовому контексті Сергія Жадана

     « Гриша запропонував послати Жоріка, Сава погодився, але не в Будапешт.»

     Традиційне  для української літератури використання епітетів в даному тексті також допомагає  авторові  створити певну комічність образів. Використання алогічного поєднання непоєднуваних на перший погляд речей дає змогу письменнику показати  внутрішній стан героїв або їх відношення до певної події. Наприклад, характеристика «в нашому місті є куди цікавіші заклади, скажімо Тракторний завод» може свідчити лише про культурну обмеженість мешканців міста; «стриптизерка з палацу піонерів» або «цирковий стриптиз» – це підтвердження того факту, що заради фінансового виживання багатьом людям того періоду приходилось працювати в декількох місцях одразу. Ми звикли сприймати в межах тексту такі сполучення в лапках. Але Сергій Жадан вводить їх в мову героїв без жодних обмежень, що допомагає нам не серйозно відноситись до образів та подій, які описуються.

     Цей прийом сприяє комічній реалізації навіть випадку з бракованим бронежилетом:

     «Бронежилет виявився надійною штукою – Санич вижив, отримавши всього три кульових поранення середньої тяжкості».

     Також дещо парадоксально, і тому кумедно, звучать з вуст героїв означення  «спекулянтська граната», «образливі кавказькі перекупники», «нормальний мордобій», «професійний інстинкт».

           Не залишаються поза увагою й порівняння як засіб гумору, щоправда їх в тексті не досить багато й інколи вони постають перед читачем  дещо завуальовано. Порушуючи цілісність звичного для нас фразеологічного словосполучення «дамоклів меч» автор вводить нову негативну характеристику: «фінансова заборгованість висить над тобою, як повний місяць». Образ повного місяця в даному тексті краще відбиває відчуття безвихідності, але таке новаторство символічних сполук спочатку може сприйматись як певна іронія: місяць не зникне з неба за будь-яких обставин як і фінінсова заборгованість. Сан Санич засобом метонімії порівнюється з собакою: «зализавши рани».

     Як  порівняння сприймається й характеристика, якою наділяє один з героїв співачку використовуючи семантичне тлумачення імен своїх героїв, парадоксально поєднуючи синтаксично некоректні конструкції.

     «Раїса  Соломонівна –  це циганський муніципальний  ансамбль, заслужена  артистка Білорусі».

     Таким чином в межах одного речення  одна людина одразу постає в декількох  іпостасях:

      1– вона порівнюється з цілим ансамблем;

       2 – вона ще й заслужена артистка. Знову ж таки це й саркастичне                                    зображення виживання героїв в тяжких  економічних умовах, про яке     згадувалось раніше. 

     Ще  в тексті зустрічаємо перекручені  з англійської та німецької мов  слова, які надають діалогам та тексту в цілому комічного звучання. Зазвичай цей комічний прийом використовуються в рекламі, найчастіше в рекламі мовних курсів. Фрази, що їх використовують мовці, на їхню думку, показують високий рівень освіченості та інтелігентності. Але герої не зовсім влучно вживають слова в їхньому прямому значенні, чим створюють комічні ситуації. Як приклад в тексті зустрічаємо слова та словосполуки паблік рілейшнз, «хауз оф зе дез», «зе презідент», «готік стійл», реверс, ревізіоніст, офшор та інші. Такого ж ефекту намагаються досягти й рекламодавці, коли записують іноземний вислів українською, роблячи акцент на неосвіченості усіх прошарків суспільства. Герої неодноразово потрапляють в халепи через свою необізнаність: найяскравішим прикладом може слугувати виступ Івана на конференції по ойкумені.

     Гумористичний колорит у тексті створюється  й мовними новоутвореннями, яких вдається автор. Вираз «по ойкумені» за допомогою звичних для українського словотворення суфіксів та префіксів перетворюється й на іменник на позначення професії ойкуменіст, й на прислівник зі значенням способу дії по-ойкуменічному можуть слугувати пародійними засобами гумору щодо нових тенденцій, які з’являлись на культурному просторі тогочасного суспільства. Це також стосується й спробі синтезувати в єдине питання гендеру й національної специфіки. Ці слова герой ототожнює з «порнухою» зовсім не розуміючи семантики.

     В системі образів книги Сергія Жадана також можна спостерігати іронічність. Змальовуючи той чи інший образ письменник неодноразово намагається відбити в тексті не лише зовнішній вигляд, а максимально  відобразити й внутрішній світ героя. Так, наприклад, в епізоді з представниками «Суперксероксів» Сергій Жадан з перших рядків презентує цих героїв за допомогою збірного числівника четверо. Тоді й мова в цих герої характеризується як єдине синтаксичне ціле: їх репліки тематично пов’язані, є логічним завершенням думок один одного. Але після невдалої спроби рекетирства змінються образ:

     «Четвірка невпевнено товклась біля дверей».

     Поєднання в межах одного речення іменника з суфіксом з семантикою зменшуваності  та прислівника з префіксом не сприяють кумедній рецепції читачам даного епізоду.

           Ще один образ, який підлягає саркастично-іронічній критиці, є  образ отця Лукіча. Тут бачимо й  вже згадувані іронічні епітети: «носив хрест зеківської роботи»; й мову героя, яка за стилістикою та лексикою уподібнюється до мови злочинців: «шо? блядь, я ж сказав – я передзвоню»; й характеристика дій отця: «взявся до промови».

     Подібне гумористичне забарвлення мають  й інші герої. У братів Лихуїв «прокинувся професійний інстинкт» (метонімія сталого виразу «прокинувся апетит») до старого діда, що верзе дурню. Інтелігентний представник сіоністів замальовується за допомогою оказіональній синоніміє різних частин мови: «привітно усміхався і говорив угорською».

     Комічне знайшло своє місце й у власних  іменах героїв, які говорять самі за себе: брати Лихуї, «Суперксерокси», клоуни Бички, Отець Лукіч, Георгій Ломай (Гога). Наділяючи їх такими кумедними іменами автор одразу прогнозує долю цих героїв, відображає своє ставлення до них та намагається викликати в читача ті ж відчуття. За допомогою цього прийому ми не сприймаємо серйозно усі змальовані події та образи, а розуміємо, що це є типізований зібраний образ тогочасного героя. Такий же ефект мають згадки про грєбєнщікова та  ю-ту, що навмисно подано в написанні з малої літери.

     Одним з найцікавіших гумористичних засобів даного тексту є синтаксис. В першу чергу хотілося б звернути увагу на використання простих однорідних речень  в будові складного, де тема та рема цих речень слугуватимуть оказіональними синонімами:

     «…  я знаю тебе з дитинства, я знаю твоїх батьків, знаю, де тебе в разі чого шукати, якщо ти надумаєш мене кинути.»

     До  пародійні кліше на бюрократичну мову вкладає Сергій Жадан до вуст одного зі своїх героїв:

     «На мені зав’язана демографічна ситуація в ленінському  районі, січеш?»

     відповідає  Жорік, істопщик в крематорії. Звичайно, що такий мовленнєвий оборот герой  вживає для надання своїй роботі пафосності, якої за усіма принципами логіки та моралі в такій роботі немає. Досить нестандартно, а тому й саркастично-кумедно постає його розповідь про план роботи для крематорію.

           На ще один смішний  стилістичний інцидент натрапляємо, читаючи  текст реклами для бюро ритуальних услуг братів Лихуїв. Тут зринає без свідоме поєднання звичайного рекламного тексту для пансіонату чи будинку відпочинку та специфіки роботи бюро. Можливо за допомогою цих прийомів автор хоче звернути увагу на проблему рекламного тексту. Порушення семантики речення відбувається у випадках: «бюро щоранку гостинно відчиняє двері першому відвідувачу», «… комплекс ритуальних послуг… став улюбленим місцем відпочинку харків’ян та гостей міста.». Подібне використання кліше в рекламі визиває саркастичний сміх й у фразі про знижки:

       «уже з третього замовлення йде бонусне нарахування відсотків, яким можна буде скористуватися надалі. Приймаються колективні замовлення». 

           Письменник вдається й до фонетичної пародії, використовуючи звукові повтори, копіює мову радіоведучих: у зачині тексту  неодноразово повторюється звертання до слухачів – «шановні радіослухачі, глядачі нашого каналу».

           Отже, в проаналізованому тексті Сергія Жадана «Гімн демократичної  молоді» можна відстежити систему  мовно-стилістичних засобів творення гумору, а саме:

• зміна семантики слів;
• поєднання непоєднуваного;
• оказіональна синонімія;
• синтаксична пародія тощо.

     Висновки 

           Розглядаючи сміх як естетичне  явище, ми простежували його спектр: від  добродушного кепкування, яке характерне для романтичної доби до нещадного  висміювання, що зринає в модерній та постмодерній літературі. Було проаналізовано ряд досліджень з теми гумору та його вербалізації, зокрема С. Походні, О.Тараненко, А. Яновської, В. Русанівського тощо.

            Здійснений аналіз  іронічного контексту та комічного  ефекту довів, що сила комічного  твору залежить від вибору  засобів та прийомів, їх доречного  використання й умілого введення в текст. Певна річ, із розвитком літератури кількість таких засобів та прийомів збільшилася, і це не лише кількісне збагачення, а й змістове. Якщо з'ясовувати домінування певного виду комічного в кінці ХХ ст., то неможливо не помітити іронічного струменя в сучасній літературі.

     Розглянуті  вище приклади дають змогу зробити  певні висновки: семантичні засоби комічного широко функціонують в  розмовному, публіцистичному та художньому стилях сучасної української мови.

       Семантичними засобами комічного є: маніпулювання близькими за значеннями і звучанням слова, неточне формотворення, несподівана образність (необов'язкові персоніфікації), умисне неправильне сполучення слів, умисні орфографічні помилки, умисне неправильне тлумачення лексичного значення слів, які створюють зміщення в лексичних значеннях, тобто в семантиці, творення неологізмів.

     До  синтаксичних засобів комічного  можна зарахувати велику кількість  мовних кліше, які використовуються не за призначенням, синонімічність речень, копіювання мовою героїв тогочасних типізованих образів, використання сленгу тощо.

     Також до гумористичних явищ належать нетрадиційні новоутворення епітетів та порівнянь, прізвища та імена героїв, назви  організацій, які одночасно виконували й стилістичну функцію. Заміна декількох компонентів посилює та увиразнює значення загальновідомого фразеологізму, вносить нові додаткові відтінки. Для викриття негативних явищ автор знаходить ефективну зброю сатири. Він творить гротескно-фантастичні сцени.

     Таким чином в ході роботи над курсовою роботою було виконано усі поставлені завдання. Перспективою подальших досліджень у мовностилістичному дискурсі літературно-художніх творів  засобів вербалізації гумору  представників сучасної української літератури є структуризація концепцій стилістики гумору сучасних творів. Це дало б можливість глибше проаналізувати мову та виявити специфіку кожного автора. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Література 

1. Бодик Остап. Відтінки комічного у творах сучасних поетів неоавангардистів.Вісник Львів: зб. наук. пр. – Вип.33 – 2004.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови ( з дод. і допов.)/ Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.,: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005.
3. Волков А. Містифікація // Лексикон загального та  порівняльного літературознавства. —Чернівці : Золоті литаври, 2001.
4. Влодзімєж Болєцький. Критика. // Лови на пост модерністів. — 1999.
5. Гуйвнюк Н. В. Способи реалізації іронії у структурі речення [Текст]. Монографія. – Чернівці: ЧНУ, 2009.
6. Гундорова Т. Де “місце” нового? // Слово і час. — №10.  — 1997.
7. Енциклопедія постмодернізму. — К.: Основи, 2003.
8. Жадан С. Гімн демократичної молоді – Харків: Фоліо, 2006.
9. Жадан С. Капітал.//Матвієнко С. Бонус. —Х.: Фоліо,2007.
10. Літературознавча енциклопедія. Т.1/Авт.-уклад.Ю.І.Ковалів. —К.: Академія,2006.
11. Літературознавчий словник-довідник/ За ред. Р.Т.Громянка, Ю.І.Коваліва, В.І.Теремка. —К.: Академія,2006. —С.255–257(Nota bene)
12. Липовецкий М. Мир как текст: Вик. Ерофеев. Тело Анны, или Конец русского авангарда. Рассказы. М.: Моск. Рабочий,1989. // Литературное обозрение. . — № 6 — 1990.
13. Майдаченко ,П. І. Комічне в сучасній українській прозі : Літературно-критичний нарис - К.: Дніпро, 1991.
14. Маленко О.О. Слово як матерія сміху в постмодерному іронічному досвіді.
15. Мацько Л. 1. та ін. Стилістика української мови: Підручник // Л.І.Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько; За ред. Л. І.  Мацько. — К.: Вища шк., 2003.
16. Пацаранюк Ю. іронія як категорія комічного та її вираження на синтаксичному рівні// Науковий вісник Чернівецького університету [Текст]: зб. наук. пр. – Вип. 140 – 2002.
17. Печерських ,Л. О. Концептуальні дискурси сміхової культури в українській прозі 90-х років ХХ століття [Текст]: (творчість Юрія Андруховича) – Харків: Майдан, 2008
18. Ростислав Семків. Слово і час.//Постмодернізм та іронія(типологізація нетипового) — 2000. — № 6. — С.6-8;10-12
19. В.М. Український гумор і його мова// Мовознавство - №2 – 2005.
20. Тетяна Терен.Інтерв'ю http://www.umoloda.kiev.ua/
21. Українська мова: Енциклопедія/ Редкол.: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004.
22. Ярослав Голобородько. Мовознавство. Літературознавство. Журналістикознавство. Педагогіка. Методика. :Збірник наукових праць, присв. ювілею д-ра філологічних наук, проф. С.В.Ломакович / За заг. ред. В.М.Терещенка та П.Б.Ткач. —Х.; 2008.