Теоретичні основи термінології

Розділ I. Теоретичні основи термінології

Вступ

У сучасний період великий інтерес у лінгвістиці  викликають проблеми галузевих термінологічних  систем, розширення їх меж, збільшення кількості компонентів, які входять  до них. На межі XX і XXI століaть наука стає винятково ефективним і динамічним інструментарієм людської діяльності, що підвищує інтерес вчених до аспектів і проблем теорії пізнання з метою підвищення ефективності наукової роботи на основі інноваційних систем штучного інтелекту. Відповідно, термінологія штучного інтелекту – це молода терміносистема, що перебуває у стані формування. Тому вивчення загальних тенденцій розвитку цієї термінології в англійській мові є цікавим з теоретичного і практичного поглядів. Крім того, слід зазначити, що поза увагою дослідників практично залишився дуже важливий аспект – термінологічний складник наукового тексту в усій його повноті (дисертація).

Науковий текст  з будь-якої тематики містить не тільки спеціальні терміни цієї сфери, але й загальнонаукову лексику, а також терміни інших галузей. Е.Ф. Скороходько розрізняє три групи термінів, які функціонують у межах одного тексту: інтрагалузеві, тобто спеціальні терміни тієї галузі, якій належить конкретний текст; екстрагалузеві, тобто спеціальні терміни інших галузей, та загальнонаукові, загально технічні та міжгалузеві терміни.

Науково-технічний  прогрес вносить значні зміни  у всі сфери розвитку суспільства, в тому числі у мовну картину  світу, в зв’язку з чим виникає  нагальна потреба вдосконалення  системи передавання та обробки інформації, співробітництва науковців різних країн у найрізноманітніших сферах науки й техніки. Одна з найістотніших змін полягає в тому, що переважну частину лінгвістичного фонду складає фахова лексика, і доля термінів у лексичному складі мови стрімко зростає. Тому цілком природно, що лінгвісти надають велике значення вивченню закономірностей утворення термінів, їх структури та семантики, аспектам упорядкування, питанням перекладу; розглядають термінологію як важливу складову сучасної літературної мови.

1.Терміни, їх визначення та класифікація.

1. Проблема визначення терміна.

Наприкінці  ХХ століття людство вступило у новий  етап науково-технічного прогресу, який названо інформаційною революцією. В умовах кардинальних змін в усіх сферах людської діяльності, пов’язаних із глобальною комп’ютеризацією, значною мірою зросли темпи збагачення словникового складу багатьох мов, зокрема англійської, яка зараз переживає справжній “неологічний бум ” У словниковому складі мови термінологічна лексика відіграє значну роль. Нові поняття в науці потребують нових слів. Це супроводжується появою нових термінів.

Науково-технічні терміни як мовні знаки, що репрезентують  поняття спеціальної професійної  галузі науки або техніки, становлять суттєву складову науково-технічних  текстів і одну з головних труднощів їх перекладу з огляду на їх неоднозначність, відсутність перекладних відповідників (у випадку термінів-неологізмів). Визначення терміну та терміносистеми, як впорядкованої сукупності термінів, які адекватно висловлюють систему понять теорії, що описує певну спеціальну сферу людських знань чи діяльності.

Дослідження термінологічної  лексики спирається на визначення терміна. Проблемами семантики, деривації та тенденції розвитку термінологічних одиниць, фахової лексики глибоко займались такі вітчизняні та зарубіжні дослідники, лінгвісти як Г. О. Винокур [1], А. А. Реформатський [2], О. С. Ахманова [3], В. П. Даниленко [4], Н. З. Котелова [5], С. В. Гринєв [6] В. Виноградов, В. Лейчик, Б. Головін, Т. Кияк, К. Кусько, А. Крижанівська, Е. Жильбер, А. Ширмер, Й. Сміт, Ф. Дорнер та інші. Більшість дослідників признає, що термінологічність – одна з основних стильових рис наукового стилю, інформативне ядро лексики мов науки.

Дослідники  переважно по-різному розуміють  проблематику, цілі та функціональні завдання термінологічних структур, концептуальні засади термінознавства як науки.

Кожне дослідження  термінологічної лексики ґрунтується  на певному визначенні терміну. Щодо визначення терміну, вимог, висунутих  до нього, взаємовідносин загальнонародного, терміну та поняття в лінгвістичній літературі існують різні, часто протилежні точки зору

Термін, як і  всі інші мовні універсали, важко  піддається визначенню. Через складність та дискусійність такого завдання в  лінгвістиці існує чимало самих  різних спроб визначення термінів.

Частіше за все  терміном називають слово, словосполучення, або просто мовний знак, що репрезентує  наукове поняття спеціальної, професійної  сфери знань. Н. А. Баскаков визначає термін як стійке, моносемантичне (однозначне) слово або словосполучення, яке співвідноситься з іншими термінами всередині даної сфери термінології.

Але багато сучасних дослідників термінології відійшли від такого консервативного розуміння  поняття терміну.

О.С.Ахманова визначає термін як “слово чи словосполучення спеціальної (наукової, технічної і т.п.) мови, яке створене, отримане чи запозичене для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів”[3, с. 95-96].

   В.П.Даниленко також дотримується точки зору, що “термін – це слово (чи словосполучення) спеціальної сфери застосування, яке називає спеціальне поняття”[4, с. 11-13].

   Короткий  тлумачний словник [7], в свою  чергу, дає таке визначення  слова “термін”: Термін (лат. terminus “границя, кінець, межа”) – це спеціальне слово чи словосполучення, що прийняте в певній професійній сфері і застосовується в особливих умовах. Термін представляє собою словесне означення поняття, яке входить в систему понять певної області професійних знань.

   Приблизно  такі ж визначення термінології  знаходимо і в зарубіжних словниках лінгвістичних термінів. Так, у словнику Ж.Марузо [8] термінологія визначається як система термінів, які використовуються для вираження понять, притаманних даній науці.

   В основі  кожного терміна обов’язково лежить визначення (дефініція) реалії, яку він позначає, завдяки чому терміни представляють собою точну і в той же час стислу характеристику предмета чи явища. Кожна галузь знання оперує власними термінами, які й складають суть термінологічної системи даної науки.

   При визначені терміна підкреслюють його функціонально-смисловий бік, бо термін за вимогами, що до нього визначаються, має стосуватися одного поняття.

   М. І. Мостовий дає таке визначення терміна: термін – це слово або словосполучення з історично умотивованим чи умовно закріпленим значенням, що відбиває одне поняття у спеціалізованій галузі знання чи виробництва [9, с. 191].

   В. І. Карабан визначає термін як мовний знак, що репрезентує поняття спеціальної, професійної галузі науки або техніки. Він вважає, що науково-технічні терміни становлять суттєву складову науково-технічних текстів [10, с. 54].  

   А. Я. Коваленко дає таке визначення терміну: термін – це емоційне нейтральне слово чи словосполучення, яке вживається для точного вираження понять та назв предметів [11, с. 257].

   І. В.Арнольд терміном називає слово або словосполучення, яке служить для чіткого вираження поняття, специфічного для якої-небудь галузі знання, виробництва або культури, та яке обслуговує комунікативні потреби  в цій сфері діяльності людини [12, с. 81].

Б.Н. Головін пише: "Термін - це окреме слово чи утворення на базі іменникового підрядного словосполучення, яке позначає професійне поняття  і призначене для задоволення  специфічних потреб спілкування  в галузі певної професії (науковій, технічній, підприємницькій, управлінській)" [3, с.276]. Дане визначення є досить вдалим та містким, хоча деякі моменти можуть викликати заперечення. Сумнівним є, зокрема, той факт, що всі терміни утворюються лише на базі іменника. Такою базою іноді можуть служити також прикметники, дієслова, прислівники (особливо у музичній термінології) [5, с,9]. Дещо не зрозуміло також, що таке "специфічні потреби спілкування", не вказані деякі відмінності термінів у протиставленні з загальновживаними словами і т.д. І.С. Квитко, Грунтуючись на різноманітні визначення, пропонує цікаву "сумарну" дефініцію: "Термін - це слово чи словесний комплекс, котрі співвідносяться Із поняттям певної галузі пізнання (науки, мистецтва, техніки), вступаючи у системні відносини з іншими словами і словесними комолексами та утворюючи разом з ними в кожному окремому випадку і певний час замкнену систему, яка відрізняється високою інформативністю, однозначимістю, точністю та експресивною нейтральністю" [8, с.21].

Досить коротко і точно  сформульовано визначення терміну Комітетом науково - технічної термінології АН СРСР (КНТТ): " Термін - це слово (чи словосполучення), яке являється єдністю звукового знаку і співвіднесеного (пов'язаного) з ним відповідного поняття в системі понять даної галузі науки, мистецтва, техніки " [9, с.34].

   На мій  погляд М. І. Мостовий та  В. І. Карабан краще за всіх  визначили термін, але я б хотіла  подати своє визначення: термін  – це слово або словосполучення, яке служить для вираження поняття і прийняте в відповідній професійній сфері та вживане в особливих умовах.

Також більш прийнятним я вважаю наступне визначення терміну. Під терміном ми розуміємо слово або словосполучення, одне або декілька значень яких є спеціальними. Таке розуміння терміну ґрунтується на полісемії та передбачає, що слово в одному зі своїх значень належить літературній нормі, а в іншому одній або декільком терміносистемам.

Таким чином, можемо підсумувати, що термін - це окреме слово чи утворення  на базі іменникового підрядного словосполучення, яке позначає професійне поняття і призначене для задоволення специфічних потреб спілкування в галузі певної професії [3, с.276].

Так як єдиного  визначення терміна в лінгвістичній  літературі ще немає, то завдання дати таке визначення залишається актуальним. Крім того навіть не дуже глибоке вивчення термінології певної області знань показує, що не завжди термін точно виражає спеціальне поняття і не завжди входить лише в одну терміносистему. Дослідження також показали, що не завжди термін має точні семантичні границі і виражає точно окреслене поняття. З цього випливає, що існує два підходи до вивчення терміна: нормативний (за Д. С. Лотте) і дескриптивний (за В. О. Винокуром).

В характеристику терміна потрібно обов’язково включити його якості та тенденції, а у визначення терміна лише якості усіх термінів, які не є спірними. Основним в специфіці терміну - в його спеціальному, професійному використанні, є те, що сфера його поширення обмежена певною областю знань. Але не завжди така категоричність суджень є доцільною. Не можна не погодитись з думкою, що ні у формі ні у змісті не можна знайти суттєвої різниці між словом неспеціальної лексики та словом термінологічної лексики. Реальна, об’єктивна різниця між цими двома типами слів – це,по суті, різниця немовна. Якщо слово неспеціальної лексики співвідноситься з загальновідомим об’єктом, то слово термінологічної лексики – з специфічним об’єктом, який відомий лише вузькому колу фахівців. Ніякої іншої різниці між цими типами слів більше не існує. А. І. Моісєєв стверджує, що різниця між терміном та нетерміном полягає не в специфіці слова, а в специфіці об’єктів номінації. Але термін не перестає бути терміном, якщо його знатимуть не лише фахівці у певній галузі.

Можна дати таке, «робоче» визначення терміну. Термін – це мовний знак, що репрезентує наукове поняття спеціальної, професійної області знань.

1.2 Мовознавчі вимоги  до терміна

Сучасна мова науки  і техніки пред'являє термінам декілька вимог. Найбільш важливими  з яких є наступні:

1) Термін має відповідати  правилам і нормам відповідної мови.

2) Термін має бути систематичним.

3) Терміну властива якість  дефінітиви ості, тобто кожен  термін спів ставляється з  чітким окремим визначенням, котре  орієнтує на відповідне поняття  (valuer - оцінювач, concert - концерт, jazz - джаз).

4) Терміну властива відносна незалежність від контексту, і те, що він не втрачає в ньому свого значення (music - музика).

5) Термін має  бути точним, хоча в субмовах  мають місце численні "хибно  орієнтовні" (термін Д.С. Лотте)  одиниці (choir - хор).

6) Термін має бути стислим, хоча ця вимога нерідко суперечить вимозі точності, тобто повноти терміна (aria - арія).

7) Термін має прагнути  до однозначності (opera - опера).

Тут варто зробити одне суттєве уточнення: такої однозначності  варто домагатися в межах однієї терміносфери, адже на рівні декількох субмов полісемія термінів - явище досить розповсюджене, (e. g. architecture - drum - барабан купола (частина споруди), music - drum - барабан (муз. інструмент)

8) Для термінології не  характерна синонімічність, котра  заважає взаєморозумінню (to imitate - копіювати, підроблювати; syn: to reproduce, to forge, to copy).

9) Терміни експресивно  нейтральні, хоча тут правильніше  казати не про експресивність  терміна чи виразу, а скоріше  про інтенсивність деяких семантичних  складових. Причинами такої інтенсивності можуть слугувати прагнення підкреслити елітарність уявлення того, хто говорить, або намагання приховати свої наміри.

10) Термін має бути милозвучним  (тобто вимога евфонії), тому не  варто заохочувати створення  термінів, походженням з діалектів, жаргонів чи варваризмів [5, с,12].

Разом з тим терміни  не є ізольованими, незалежними, "вибраними " одиницями загальновживаної мови, котрі володіють лише їм характерними властивостями, а складають повноцінну частину загального складу мови, де якості слів появляються більш визначено, регламент-товано, відповідаючи вимогам професійного спілкування та взаєморозуміння. Таким чином, можна говорити про переважаючий характер властивості терміну порівняно із загальновживаним словом, а не про повну відсутність тієї або іншої особливості в межах відмінних галузей мови; можна стверджувати про бажані властивості термінологічної одиниці, але не можна вважати її не повноцінною чи непотрібного, ґрунтуючись лише на тому, що вона не має цієї властивості, хоча даний термін давно застосовується користувачами. З поглибленням міжнародних зв'язків вивчення іноземної мови набуває фахового термінологічного спрямування, однією з ознак якого є термінологічна двомовність [6, с. ІЗ].