Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Февраля 2012 в 18:29, реферат
В цій роботі ми намагаємося дослідити історію українського перекладознавства ХХ ст. як цілісний процес, встановити критерії та провести періодизацію українського перекладознавства ХХ ст., визначити особливості тематики досліджень у різні періоди та висвітлити роль окремих перекладознавців.
Перекладознавство як складна система, що охоплює історію, теорію, методику, практику та критику перекладу, сформувалося в окрему комплексну загальнофілологічну дисципліну в 20-30-х рр. ХХ ст. Та основи цієї науки заклали діячі минулих епох.
1. Історія українського перекладознавства ХХ ст………………………….. 3
2. Критико-теоретичний період перекладознавства………………………… 4
3. Становлення перекладознавства як наукової та навчальної
дисципліни в Україні………………………………………………………….. 8
4. Становлення перекладознавства у всесоюзному контексті……………… 19
5. Період розквиту перекладознавства на прикінці ХХ ст………………….. 22
Висновки……………………………………………………………………….. 27
Список використаної літератури……………………………………………… 28
Стилізація в перекладі може мати різне спрямування – від перенесення до нього типових індивідуальних особливостей стилю автора оригіналу, взятих з широкого контексту його творчості, аж до радикальної переорієнтації стилю перекладу, який втрачає майже всі точки дотику до стилю першотвору й перетворюється на переспів”. В. В. Коптілов виокремлює п’ять видів стилізації: індивідуалізуюча, локальна, часова, жанрова та індивідуальна. Саме у власному українському перекладі вищевказаної драми В. В. Коптілов часто застосовує метод локальної та часової стилізації. Окрім перекладацьких спроб, важливо розглянути перекладознавчі змістовні роздуми В. В. Коптілова щодо проблем перекладу сонетів англійського класика. Перекладацький аспект у площині англо-українських літературних взаємин у доробку В. В. Коптілова включає художні переклади англійської та ірландської поезії, зокрема творів англійських поетів (П. Б. Шеллі, В. Блейка, В. Їтса) й ірландських (П. Пірса, Дж. Рассела, Дж. Джойса, Ш. О. Кейсі, Р. Мерфі, Ш. Люсі). Ілюстративним матеріалом для аналізу англомовної поезії ми обрали поетичні твори “Озимандія” та “Англія 1819 року” П. Б. Шеллі, “Сон” В. Блейка та уривки зі “Слова ірландця, що порушує традицію” Дж. Рассела, які вважаємо досить показовими. У перекладах цих віршів відчутний лаконічний інтелектуальний почерк В. В. Коптілова. Поперше, композиційний рівень чіткий і стрункий, перекладач легко відчуває паузи, зберігає еквіритмічність та еквілінеарність.
Новикова М. О. проводить дослідження історії українського художнього перекладу (зокрема — перших українських перекладачів творів О.Пушкіна; творчості визначних майстрів українського перекладу Г. Кочура, М. Лукаша та В. Мисика). Кроскультурні дослідження фольклорних мотивів (зокрема, поєднання поганської та християнської традицій) у творчості шотландських, російських та українських поетів. Дослідження ранньослов'янських замовлянь.
Автор численних книжок та статей з перекладознавства, літературознавства, фольклористики. Серед них монографії «Міфи та місія» (2005), «Прекрасен наш союз» (1986) та ін.; посібники „Символика в художественном тексте / Символика пространства (На материале «Вечеров на хуторе близ Диканьки» Н. В. Гоголя и их английских переводов)“ (1996, у співавт.), «Комментированная хрестоматия по истории шотландской литературы (поэзия XIII—XX вв.)» (2006); «Теорія адаптації: кроскультурний та перекладознавчий аспекти» (2006, у співавт.).
Чередниченко О. І. працює в галузі загального і романського мовознавства, соціолінгвістики, контрастивної лінгвістики, історії і теорії перекладу. Розробив теорію варіювання літературних мов в інонаціональному контексті, істотно розвинув і доповнив теорії мовних контактів і перекладу. Створив власну лінгвістичну та перекладознавчу школу. Академік Чередниченко Олександр Іванович виокремлює домінантні функції перекладу як виду людської діяльності та вторинної комунікації: засіб спілкування (1), передавання інформації (2), запорука її адекватного сприйняття (3) та захисту міноритарних мов (4).
Також
він є Головним редактором наукових
збірників „Теорія і практика перекладу”
(1979-1991), „Мовні і концептуальні картини
світу” (з 1996 р.), Вісника КНУ „Іноземна
філологія” (з 1992), головою спеціалізованої
вченої ради для захисту докторських дисертацій
з мовознавства і перекладознавства (з
1993 р.), головою науково-методичної комісії
з іноземної філології МОН України (1992-2001),
членом експертної ради державної акредитаційної
комісії МОН України (з 2001 р.), членом правління
товариства Україна-Франція (з 1996 р.)
ВИСНОВКИ
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Информация о работе Критерії періодизації українського перекладознавства