ЗМІСТ

ВСТУП

     Актуальність теми дослідження.Сьогодні сферою зацікавлень багатьох літературних критиків все частіше стає творчість жінок-письменниць, поетес, які довгий час залишалися на периферії літературознавства. Не можна беззаперечно говорити про багато явищ світового літературного процесу (наприклад, про англійський роман, американський та французький романтизм), не розглядаючи творчість жінок-письменниць і поетів.

     Це письменники та мислителі, що формують розумові настрої своєї доби, закладають основи нових літературних напрямів і традицій. Значення їхньої діяльності здебільшого виходить за рамки літератури. Вони виражають національний дух і водночас створюють його, виражають дух самої історії, гостро сприймаючи її спрямованість, передбачаючи її ходу.

     Адже романтизм для американської літератури був добою активного формування естетичної думки й водночас небаченого розквіту більшості жанрів словесного мистецтва. З утвердженням романтичного умонастрою в духовному житті Америки, романтичного напряму в її художній літературі закінчився період тяжкої для американських письменників залежності від європейських культурних еталонів. Найважливішою прикметою поезії пізнього американського романтизму були широта бачення, яка піднімала художню літературу до рівня філософського узагальнення. Можна впевнено стверджувати, що універсалізм, який, на думку деяких дослідників, є типологічною рисою раннього європейського романтизму, не меншою мірою характерний і для окремих течій пізнього періоду.  Двісті років становлення національної літератури завершились яскравим спалахом, що дав Америці сузір’я імен, без яких сьогодні годі уявити світову літературу.

     Однією з найяскравіших сторінок в історії світової жіночої літератури, яка заслуговує пильної уваги дослідників, є доля і творчість американської поетеси Емілі Дікінсон. Поезію США як XIX, так і XX ст. годі й уявити без поетеси, та й сам образ Америки, її національний характер, національну культурну традицію неможливо схарактеризувати, оминаючи її творчу долю. Її творчість визначає основний внесок американської поезії в світову поезію другої половини XIX ст..

     Слава до Емілі Дікінсон прийшла через десятиліття після її смерті, у XX ст.. За життя Дікінсон було анонімно опубліковано лише декілька її віршів, адже вона не прагнула друкувати свої твори. Перша поетична збірка вийшла у світ через чотири роки після її смерті, в 1890 році, і була зустрінута зневажливою недовірою. Критики писали про її повторювану граматику, нечіткий ритм і незрозумілі рими.

     Проте, Томас Вентворт Хіггінсон, відомий журналіст і критик XIX ст., що зустрічався й довгі роки листувався з поетесою, в передмові до першого видання її віршів 1890 р. цитував слова Джона Раскіна:’’Краса виконання  не переважить жодного зерна чи фрагменти думки”[17,92]. Він немов намагається виправдати Дікінсон, відвести від неї можливі звинувачення у формальній недбалості, водночас як досвічений редактор відчуває головну особливість її стилю.

     Двадцяте століття виявилось більш справедливим та щедрим до Емілі Дікінсон – в Америці та Англії її вірші виходять в академічних та масових виданнях, вони перекладені на всі основні європейські мови і займають в антологіях американської поезії одне з найпочесніших місць.

     За три з десятиліття своєї творчої діяльності Емілі Дікінсон написала близько 1775 віршів та 1049 листів. Без епістолярної спадщини її творчий доробок вважається неповним. Стало вже традицією називати всю її творчість «листом світу». Тільки в 1955 році вперше були зібрані і видані всі вірші Дікінсон з варіантами та коментарями.

     Починаючи з XX ст., критики і літературознавці США приділяють багато уваги вивченню життя і творчості Емілі Дікінсон. Перші дослідження про неї відносяться до тридцятих років XX століття. У 30-40 роки критики розглядали творчість Дікінсон як якесь стихійне явище, а пізніше увагу дослідників почало привертати історико-літературне середовище, що виховало поетесу. Особливий інтерес до Дікінсон виник у 60-90 роки. З'явилося безліч статей і кілька десятків монографій, присвячених її життю та творчості. До найбільш повних біографічних досліджень можна віднести роботи Джона Коуді, Альфреда Хабеггера, Джей Лейді.

     Художня творчість Емілі Дікінсон є темою досліджень К. Гріффіта, М. Фарланда, В. Баркера, Д. Оберхаузена, К. Луїза та ін. Наприклад, Кларк Гріффіт пише про трагічні мотиви в поезії Емілі Дікінсон. Темою дослідження Дейвіда Портера стала поетична майстерність в ранніх творах поетеси. Центральною темою поезії Дікінсон, на думку М. Фарланда,  є тема смерті. Мотив світла і темряви в поезії Е. Дікінсон та його алегоричний сенс розглядає В. Баркер; мотив духовного голоду і божественної природи творчого натхнення - К. Луїз; есхатологічні мотиви - В. Олівер. Ліричний герой поезії Дікінсон - тема вивчення М. Дікі.

     Дослідники творчої еволюції поетеси (Є. Будик, Т. Моріс, Д. Ебервейн) вказують на зміни її поетичної манери в зрілому періоді. Мова і стиль художніх творів Емілі Дікінсон є предметом опису в роботі Е. Будик. На особливостях її поетичної манери роблять акцент Д. Ебервейн, Т. Моріс. Їх цікавлять погляди Дікінсон на природу і функції мови і на закономірності поетичної мови. Про семантичну полісемію як характерну рису поетичної манери пише М. Селтер.

     Автори розглядають поезію Дікінсон як втілення в життя принципів романтизму (Конрад Ейкен). Критики, що відкидають уявлення про Дікінсон як поета-філософа (Річард Чейз, Карл Келлер), недооцінюють значення романтичної традиції в її творчості.

     Ряд робіт присвячено порівняльному аналізу творчості Емілі Дікінсон з творчістю інших поетів, письменників її часу. Проблема вираження почуття духовної самотності письменників у творах Дж. Ф. Купер, Е. А. По, Н. Готорна, Е. Дікінсон, М. Твена, Г. Мелвілла стає центральною в роботах Д. Мардер. Дослідник Г. Монтейро порівнює поезію Е. Дікінсон і М. Е. Уілкінс.

     Творчість Емілі Дікінсон у контексті так званої «жіночої літератури» розглядає М. Хоманс. Предметом вивчення в даній роботі є особливості творчої індивідуальності Д. Вордсворта, Е. Бронте та Е. Дікінсон, зумовлені специфікою їх психології, світовідчуття і поетичного вираження.

     До новітніх досліджень, присвячених Е. Дікінсон, відносяться роботи Вівіан Полак, Д. Мітчел, Л.А.Урбановіч-Марселлін. У нашій країні ім'я Емілі Дікінсон довгий час залишалося незнайомим читачеві. Вперше переклади її віршів були зроблені М. Зенкевичем в 1946 році, ще п'ять - у збірнику перекладів І. Кашкина 1960 року.

     На творчість американської поетеси та її цікаву долю звертає увагу визнаний філолог В. Маркова. Перша публікація перекладів В. Маркової відбулася в журналі «Іноземна література»,у 1976 році. У 1981 видавництвом «Художня література» виданий збірник віршів Е. Дікінсон з передмовою В. Маркової (короткі біографічні дані поетеси).

     У 2001 році видавництвом «Веселка» опубліковано збірник віршів Емілі Дікінсон у перекладі знавця її творчості А. Гаврилова, до нього увійшли 189 віршів.

     Метою даної курсової роботи є аналіз змісту та структури художнього світу Емілі Дікінсон на основі комплексного аналізу її поезії та листів.

     Така  мета обумовила наступні завдання роботи:

• показати багатовимірність впливів, що сприяли формуванню світогляду поетеси, її поетичної творчості;
• дати характеристику творчої біографії автора із врахуванням впливу епохи;
• проаналізувати поезію та епістолярну спадщину Е. Дікінсон на тематичному, ідейно-художньому та тональних рівнях;
• виділити ряд тем та проблем, які повторюються в листах та віршах;
• здійснити аналіз ключових образів.

Об’єктом даного курсового дослідження є поетична творчість та епістолярна спадщина Е. Дікінсон.

Предметом даного дослідження є особливості поетичного світу та специфіка світогляду поетеси, а також вплив оточення та епохи на формування її поетичної та епістолярної манери.

Методи  дослідження: в даній роботі були використані системний, конкретно-історичний та порівняльний методи дослідження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1.СТОРІНКАМИ ЖИТТЯ  І ТВОРЧОСТІ ЕМІЛІ ДІКІНСОН

     Емілі Елізабет Дікінсон народилась 10 грудня 1830 року в Амхерсті (штат Массачусетс), в родині Едварда Дікінсона. Її родина не була заможною, але користувалась в місті певним впливом. Перші Дікінсони прибули до Америки наприкінці XVII століття з Лінкольнширу, під час великого переселення пуритан, і стали досить успішними. Дід Емілі за батьківською лінією, Семюел, майже одноосібно заснував Амхерстський коледж. Саме він в 1813 році побудував Садибу, або Хомстед, - великий особняк на головній вулиці міста, Мейн-Стріт.

     Старший син Семюела Дікінсона, Едвард, був  шанованою в суспільстві людиною, юристом та політиком, майже сорок  років він працював скарбником Амгерстського коледжу, довгий час входив до палати представників та в сенат штату, був конгресменом США. Абсолютний пуританин, чиє серце було «непорочним та жорстоким», він перед одруженням меланхолічно повідомив своїй нареченій Емілі, що «не очікує та не бажає життя, сповненого насолоди».

     Можливо, саме так, безпристрасно, і пройшло  життя старших Дікінсонів. Однак незважаючи на той факт, що народилася Емілі в родині, досить стриманій у проявах почуттів, вона, середня з дітей, росла жвавою і дотепною.

     Емілі навчалася у початковій школі Амхерста, потім, разом з молодшою сестрою Лавінією почала відвідувати місцеву загальноосвітню школу (1834-1847), де вивчала англійську мову, латинь, літературу, історію, ботаніку, геологію, психологію і арифметику (відгомін усіх цих наук ми зустрічаємо в її віршах).

     Однак відомо, що тривалий час вона була відсутня на уроках через хворобу. У 1847 році Емілі вступила до Жіночого гуманітарного коледжу Маунт Холіок, де навчалася всього кілька місяців і залишила його через досі нез’ясовані причини. Смерть як невід'ємна частина життя - дуже частий гість у віршах Емілі Дікінсон. З вікон батьківського дому виднілося кладовище - позбавлене дерев і, за висловом місцевого священика, «зловісне». Крім того, вона - чутлива, тонка душа - «вмирала» з кожною смертю близьких.

     Коли  Емілі було 14 років, померла від  висипного тифу її двоюрідна сестра і близький друг, Софія Холланд, і пізніше, згадуючи цей час, Емілі напише: «Мені здавалося, я теж помру, якщо мені не дозволять посидіти з нею або хоча б глянути на її обличчя » [7,105].

     Після смерті Софії Емілі впадає до такої  безпросвітної меланхолії, що стурбовані батьки відсилають її розвіятися в Бостон. Поїздка виявляється успішною, і незабаром Дікінсон повертається до Амхерста, до занять у школі. Там же вона знайомиться зі своїми першими друзями, які залишаться із нею на все життя: це Авійя Рут, Еббі Вуд, Джейн Хамфрі і Сьюзен Хантінгтон Гілберт (яка стала її близьким другом, і, пізніше вийшла заміж за її брата Остіна).

     У 1848 р. до Амхерста докочується хвиля  руху релігійного відродження, що охопила  усю країну, і Дікінсон деякий час  відвідує церкву, з насолодою відчуваючи мир і спокій, що запанував у її душі (як свідчить її лист до одного з друзів). Проте вона так і не приєдналася до церкви офіційно і ходила до церкви всього кілька років.

     В останні роки свого навчання в  загальноосвітній школі Дікінсон потоваришувала з Леонардом Хамфрі, новим, популярним серед учнів директором школи. У Маунт Холіок Емілі так і не знайшла собі близьких подруг. Незабаром, як уже згадувалося вище, вона залишила коледж: чи було тому причиною її тендітне здоров'я, релігійні розбіжності із засновницею коледжу, Мері Лайон, або просто туга за рідною домівкою – досі не з’ясовано. Так чи інакше, після повернення додому Емілі повністю віддається родинному життю, бере на себе обов'язки по випічці хліба, шиттю, заняттю садом, і з задоволенням бере участь в різних заходах, що влаштовуються громадою .

     Як  і у будь-якої юної дівчини на виданні, в Емілі були шанувальники. Вона була дотепна, тендітна, гарна, але в товаристві відчувала себе дуже скуто.У 18 років Дікінсон познайомилася з юристом Бенджаміном Франкліном Ньютоном, який добре розбирався в поезії. Він був першим, хто розгледів у Емілі поетичний талант. Вони багато листувалися; від Ньютона вона дізналася про вірші Вільяма Вордсворта і Ралфа Уолдо Емерсона; Ньютон заохочував її до творчості і спонукав писати вірші. Потім він поїхав, а через три роки помер від туберкульозу.

     З 1850 меланхолія, посилена смертю Ньютона, а потім і молодого Хамфрі, який в 25 років помер від «мозкового застою крові», починає опановувати  Емілі все сильніше. В середині 50-х вона все більше і більше віддаляється від світу (у буквальному і переносному сенсі: затемнені кімнати, небажання приймати візити).