Шпаргалка по "Хозяйственное право"

Не можна вважати  процесуальним представництвом  те, що юридичну особу представляють її органи. Органи юридичної особи не наділені спеціальним процесуальним статусом і діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами. Орган юридичної особи веде в господарському суді справу без довіреності, на підставі своєї компетенції. Отже, якщо у справі від імені юридичної особи виступає її уповноважений орган, це не позбавляє юридичну особу права призначити представника через надання йому довіреності.

Відповідно до частини 2 ст. 28 ГПК керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначено законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їхнє посадове становище. Повноваження керівників юридичних осіб підтверджуються:

а) документами, що посвідчують їхнє посадове чи службове становище. До таких документів відносять накази (чи інші аналогічні документі) про призначення на посаду, протоколи зборів про обрання на посаду і т. ін.; б) установчі документи юридичної особи, в яких містяться повноваження посадових чи службових осіб, що беруть участь у справі як представники цих осіб.

Частина 3 ст. 28 ГПК встановлює, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Довіреність відповідно до ст. 244 ЦК — це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Установлено вимоги до довіреності, що видається юридичною особою. Довіреність від імені юридичної особи повинна бути підписана її керівником чи іншою уповноваженою на це її установчими документами особою і скріплена печаткою відповідної юридичної особи.

Господарський суд вправі під час перевірки повноважень  представника вимагати надання установчих документів із метою встановлення повноважень особи, яка підписала довіреність.

Частиною 4 ст. 28 ГПК визначено, що повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Частина 5 ст. 28 ГПК встановлює порядок ведення справ у господарському суді громадянами.

На відміну від юридичної  особи, фізична особа вправі брати  участь у розгляді справи особисто і водночас мати у цій же справі свого представника. Якщо фізичну особу представляє її законний представник, він не позбавлений, своєю чергою, права призначити представника для ведення справи в суді.

 

27. Експерт як учасник господарського процесу.

Стаття 31 ГПК України  визначає правовий статус експерта як учасника судового процесу. Але при встановленні його статусу слід також керуватись і Законом України «Про судову експертизу». Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути особи, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче ніж спеціаліст, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта. Частина 3 цієї статті передбачає можливість залучення на визначених цією нормою умовах до проведення судових експертиз також судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ.

За загальним правилом доручати проведення судової експертизи можливо лише тим особам, яких атестовано відповідно до Закону і включено до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладено на Міністерство юстиції України.

Водночас за приписами  ч. 2 ст. 9 і ч. 4 ст. 7 Закону для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, суд може доручити проведення судової експертизи іншим, крім атестованих судових експертів, фахівцям з відповідних галузей знань, але з обов'язковим дотриманням вимог законодавства щодо призначення судової експертизи.

Суд зобов'язаний перевірити повноваження експерта, наявність у підприємця ліцензії на право здійснювати експертну діяльність та свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта за відповідною спеціалізацією в безпосереднього виконавця експертизи.

Судовий експерт має  право:

1. ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;
2. вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;
3. з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;
4. подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;
5. одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням;
6. проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом.

Судовий експерт  зобов'язаний:

1. провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок;
2. на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати роз'яснення щодо даного ним висновку;
3. заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.

Особа набуває права  та несе обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу в справі. Тому не можуть розглядатися як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката, сторони. За необхідності з'ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза, яка буде вважатися первинною.

 

28. Поняття та правові засади судових витрат.

У законодавстві не міститься  поняття судових витрат, а ст. 44 ГПК, що безпосередньо визначає правове  положення судових витрат, розкриває  лише її склад.

Однак необхідно відзначити, що у п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Наявність інституту  судових витрат обумовлена такими причинами.

По-перше, при організації діяльності господарських судів щодо вирішення господарських спорів та здійснення судової діяльності потребуються значні державні видатки, які складаються з витрат на утримання системи господарських судів та матеріально-технічного забезпечення судової діяльності. До того ж у сферу господарського судочинства залучаються особи, які сприяють суду в здійсненні правосуддя: експерти, перекладачі тощо, діяльність яких потребує грошової компенсації, здійснюються дії, які також потребують грошових витрат. І тому законодавством покладається обов'язок частково компенсувати видатки на осіб, які беруть участь у розгляді справи.

По-друге, такий обов'язок умовно покладається на недобросовісну сторону - позивача, який звертається до господарського суду з необґрунтованими вимогами або на відповідача, який добровільно не виконав свого обов'язку перед іншою стороною.

Введення судових  видатків переслідує наступні цілі:

1) одержувані кошти  від судового збору (складової частини судових витрат )в дуже незначному ступені, але все-таки сприяють покриттю тих видатків, які супроводжують судову діяльність. Разом з тим, відшкодування видатків по здійсненню правосуддя не надходить безпосередньо в суд, тому фінансування судів не залежить від суми, одержуваної як судовий збір;

2) наявність судового збору покликано дисциплінувати громадян, юридичних осіб, запобігаючи необґрунтованій заяві позовних вимог;

3) наявність порівняно  високих ставок судового збору повинне стимулювати добровільне виконання обов'язків (під страхом сплати судових видатків).

Правовою основою судових  витрат є ГПК та Закон України «Про судовий збір», що визначає, визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

 

29. Види судових витрат.

Стаття 44 ГПК України  встановлює склад судових витрат, які складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і  звільнення від сплати встановлюються законом «Про судовий збір».

Згідно цього Закону судовий збір — збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Платники судового збору — громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи — підприємці, які звертаються до суду.

Згідно з ст. 4 цього  Закону судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви  та іншої заяви, передбаченої процесуальним  законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг  на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Судовий збір не справляється за подання:

1) заяви про перегляд  Верховним Судом України судового  рішення у разі встановлення  міжнародною судовою установою,  юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;

2) заяви про скасування  судового наказу;

3) заяви про зміну  чи встановлення способу, порядку  і строку виконання судового  рішення;

4) заяви про поворот  виконання судового рішення;

5) заяви про винесення додаткового судового рішення;

6) заяви про розірвання  шлюбу з особою, визнаною в  установленому законом порядку  безвісно відсутньою або недієздатною, або з особою, засудженою до  позбавлення волі на строк  не менш як три роки;

7) заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням;

8) заяви про встановлення  факту смерті особи, яка пропала  безвісти за обставин, що загрожували  їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

9) заяви про обмеження  цивільної дієздатності фізичної  особи, визнання фізичної особи  недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

10) заяви про надання  неповнолітній особі повної цивільної  дієздатності;

11) заяви про надання  особі психіатричної допомоги  в примусовому порядку;

12) заяви про обов’язкову  госпіталізацію до протитуберкульозного  закладу;

13) позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду;

14) заяви про захист  прав малолітніх чи неповнолітніх  осіб у разі, якщо представництво  їх інтересів у суді відповідно  до закону або міжнародного  договору, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України та/або органи опіки та піклування або служби у справах дітей.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної  заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, — у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

До інших витрат належать суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень із питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК України); за проведення огляду і дослідження доказів у місці їх знаходження (ст. 39 ГПК України) тощо.