Шпаргалка по "Хозяйственное право"

Самостійність вимог  третьої особи полягає в тому, що вона вважає, ніби в матеріальних правовідносинах з. відповідачем перебуває  саме вона і саме її право порушено відповідачем. Тож третя особа із самостійними вимогами заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу.

Відповідно до частини 2 ст. 26 ГПК про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Господарський суд вирішує питання про прийняття позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами за загальними правилами прийняття позову до розгляду, тобто має право у випадках, передбачених ст. 62 ГПК, відмовити у прийнятті позовної заяви або на підставі ст. 63 ГПК повернути позовну заяву. Втім, оскільки третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вступає у справу, яка вже прийнята господарським судом до розгляду, дотримання правил територіальної підсудності не є обов'язковим. Отже, господарський суд, розглядаючи позовну заяву такої третьої особи, не вправі застосовувати процесуальні наслідки порушення позивачем правил територіальної підсудності.

За змістом коментованої статті третя особа із самостійними вимогами на предмет спору може вступити лише після прийняття господарським судом первісної позовної заяви до розгляду і порушення провадження у справі, тобто у справу, яка розглядається судом. Якщо позовну заяву третьою особою подано до господарського суду до моменту винесення судом ухвали про прийняття позову до розгляду, суд не вправі прийняти її як заяву третьої особи, а повинен вирішити питання про її прийняття як самостійної позовної заяви.

Відповідно до частини 3 ст. 26 ГПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних  вимог на предмет спору, активно  використовується у господарському процесі. Норми цього інституту покликані захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, але знаходяться із однією зі сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінитись у результаті винесеного рішення.

Згідно з частиною 1 статті 27 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, повинна знаходитися з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Частина 2 статті 27 ГПК встановлює вимоги до змісту заяв про залучення чи допущення третіх осіб.

Якщо особа бажає  вступити у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог  на предмет спору, вона подає заяву  про вступ у справу. Якщо сторона чи прокурор вважають за необхідне участь особи у справі як третьої особи, вони подають заяву про залучення третьої особи до участі у справі.

У заяві про  вступ або залучення третьої  особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, повинно бути зазначено:

а) на стороні позивача чи відповідача братиме участь третя особа;

б) підстави вступу або залучення, які полягають у тому, які правовідносини існують у третьої особи з однією з сторін та яким чином рішення суду вплине на ці правовідносини.

Відповідно до частини 3 статті 27 ГПК господарський суд, вирішуючи питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі, виносить ухвалу. В ухвалі повинно бути зазначено, на стороні позивача чи відповідача допущено чи залучено третю особу, на яких підставах її допущено чи залучено. Якщо суд відхиляє заяву про вступ чи залучення третьої особи, ухвала про відхилення не виноситься, а про відхилення заяви та мотиви відхилення суд зазначає в рішенні за результатами розгляду справи по суті (або в ухвалі, якщо розгляд справи закінчується без винесення рішення).

Частина 4 статті 27 ГПК встановлює, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін.

Права та обов'язки сторін викладено у ст. 22 ГПК.

Водночас треті особи, які не заявляють самостійних  вимог на предмет спору, не користуються правами, які належать лише позивачу та відповідачу. Вони не мають права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову. Вони також не мають права подавати заяви про відводи, укладати мирову угоду.

24. Участь прокурора в господарському процесі.

Згідно ст. 29 ГПК прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Звернення прокурора  із заявою до господарського суду - це правовий засіб його реагування на встановлені порушення закону в  процесі здійснення наглядових заходів. Не маючи права безпосередньо усувати порушення, прокурор звертається для цього до господарського суду та бере безпосередню участь у процесі, домагаючись як поновлення порушених інтересів держави або громадянина, так і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які припустили ці порушення.

Порядок здійснення представництва визначається нормами ГПК та інших  законів України. Стаття 34 Закону України  «Про прокуратуру» визначає завдання прокурора в судовому процесі: прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлению судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до частини 2 ст. 29 ГПК якщо господарським судом прийнято до розгляду позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави, державний орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних відносинах, набуває статусу позивача. Ця норма кореспондує з нормою ст. 21 ГПК, відповідно до якої позивачами є підприємства та організації, в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Такий державний орган наділено процесуальними правами, наданими позивачу ст. 22 ГПК та іншими статтями ГПК. ГПК не містить обмежень щодо процесуальних прав державного органу, який виступає позивачем у справі, порушеній за позовом прокурора. Процесуальні права такого позивача не можуть бути обмежені прокурором, який подав позов в інтересах держави.

Частина 3 ст. 29 ГПК встановлює форму повідомлення прокурора про його участь у справі, яка порушена за позовом іншої особи в загальному порядку. Таке повідомлення повинно бути подано до господарського суду в письмовій формі. Крім того, в судовому засіданні, в яке прокурор з'явився, він сповіщає господарський суд усно. При цьому він повинен визначити, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту.

Відповідно до частини 4 ст. 29 ГПК прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони. При цьому обсяг прав залежить від того, з якою зі сторін пов'язані інтереси держави: якщо інтереси держави уособлюються позивачем, прокурор має права позивача, зокрема право змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог; якщо інтереси держави уособлюються відповідачем, прокурор наділений правами відповідача, зокрема правом визнати позов повністю або частково.

Винятком є заборона прокурору укладати мирову угоду.

Оскільки прокурор наділений  правами позивача, він має право  відмовитися від позову, але відповідно до частини 5 ст. 29 ГПК така відмова прокурора не впливає на права позивача, тобто органу, який виконує функції держави у спірних відносинах. У випадку якщо прокурор відмовився від позову, позивач має право вимагати вирішення спору по суті.

Частина 6 ст. 29 ГПК зазначає, що прокурор має право підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті, навіть у випадку, коли позивач відмовився від позову. Однак таке право надане прокурору, коли справу порушено за позовом, якого подано прокурором в інтересах держави. Якщо ж позов подано в інтересах громадянина, прокурор позбавлений права підтримувати такий позов.

25. Участь в господарському процесі державних органів та органів місцевого самоуправління.

  Частина 1 ст. 30 ГПК передбачає участь у судовому процесі осіб, які повинні сприяти суду в установленні обставин справи. Посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів можуть бути викликані в судове засідання для дачі пояснень із питань, що виникають під час розгляду справи. Йдеться про посадових осіб і працівників перелічених суб'єктів, які не беруть участь у справі як сторони або треті особи. Посадові ж особи та працівники сторін і третіх осіб дають суду пояснення як представники виходячи з процесуального статусу сторін та третіх осіб та їх зацікавленості у результаті розгляду справи.

Метою участі посадових  осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів є вирішення питань щодо обставин справи, дослідження наявних у справі доказів чи збирання нових доказів, інших питань, що виникають під час судового розгляду.

Посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших  органів, яких викликано до господарського суду для дачі пояснень, мають право: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення; подавати докази; брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Перелік прав, наданих  зазначеним особам, є вичерпним і  розширеному тлумаченню не підлягає. Слід звернути увагу на те, що цих осіб не наділено правом брати участь у судових засіданнях. Отже, вони присутні в судовому засіданні не впродовж усього часу, а лише тоді, коли їх запрошують, і лише на той час, коли вони дають пояснення суду.

Частиною 2 ст. 30 ГПК визначено перелік обов'язків посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, яких викликано до господарського суду для дачі пояснень. Ці особи зобов'язані: з'явитись до господарського суду на його виклик; сповістити про знані їм відомості та обставини у справі; подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Водночас ці особи  повинні виконувати загальні процесуальні обов'язки, що їх належить виконувати всім учасникам судового процесу: добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами; виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб; вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

26. Процесуальне представництво.

Процесуальне представництво визначається як виконання процесуальних дій однією особою від імені та в інтересах іншої особи, або юридична діяльність представника для особи, яку він представляє.

Метою судового представництва є необхідність забезпечення реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ч. 1 ст. 28 ГПК особа представника процесуально заміщує юридичну особу, яку він представляє. Враховуючи, що юридична особа в будь-якому випадку набуває прав і несе обов'язки (зокрема, процесуальні) через свої органи, вона не може брати участь у справі інакше ніж через представника. Тільки через представника у справі беруть участь особи, яких у правовідносинах представляють їхні законні представники.

У випадку коли прокурор або юридичні особи звертаються  до господарського суду із позовними заявами з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, ці особи мають право на призначення власних представників, незалежно від участі у справі представників осіб, що звернулися до господарського суду з позовом.

Слід зазначити, що ГПК  не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа.

Представником у господарському суді може бути лише дієздатна особа. Мається на увазі дієздатність не процесуальна, а матеріально-правова.

Відповідно до ст. 34 ЦК повну цивільну дієздатність має  фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Особа, яка є представником, повинна мати належним чином посвідчені повноваження на ведення справи в суді.

Юридичну особу за посадою може представляти її керівник. Інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами  юридичної особи. Так, відповідно до ст. 95 ЦК, філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.