Шпаргалка по "Хозяйственное право"

14. Проект нового Господарського процесуального кодексу.

У 1991 році перед Україною постало складне завдання побудови правової демократичної держави  та забезпечення якісного судового захисту  прав шляхом швидкого, ефективного  судочинства.

Схвалена Верховною  Радою України в 1992 році Концепція судово-правової реформи в Україні гарантувала самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади, передбачала створення системи законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади, гарантування права громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом тощо.

За період, що минув  з того часу, здійснено ряд етапів у реформуванні судової системи  держави.

Слід наголосити, що важливим елементом судової реформи є формування досконалого процесуального законодавства, оскільки саме ефективне регулювання процедури розгляду судом справ дасть змогу забезпечити належний захист порушених прав та інтересів осіб, а також сприятиме посиленню ефективності функціонування судової системи загалом.

Комплексне та ефективне  вирішення недоліків господарського судочинства можливе шляхом прийняття  нового Кодексу господарського судочинства, в якому були б врегульовані існуючі  нині прогалини, а також чітко  відображені роль та повноваження господарського суду в умовах ринкових перетворень в нашій державі, а також суттєвого реформування матеріального законодавства.

На разі існує розроблений  Міністерством юстиції і схвалений  Кабінетом Міністрів України  проект Кодексу господарського судочинства.

Основними положеннями  даного проекту є:

1.     Проект встановлює чітке розмежування компетенції господарських судів та всіх інших судів. Таке розмежування здійснюється на основі двох критеріїв: суб’єктного та предметного. Як показує практика, лише поєднання цих двох критеріїв дає можливість чітко розмежувати компетенцію судових юрисдикцій. Ця новела є надзвичайно важливою у зв’язку з тим, що вона може стати надійним запобіжником, що унеможливлюватиме застосування “рейдерських схем”.

2.     Чинним господарський процессом не врегульовано питання захисту інтересів кредитора у разі відсутності спору між ним і боржником. З метою вирішення цієї проблеми у проекті запроваджено інститут наказового провадження - порядок вирішення безспірних вимог, що забезпечує захист прав кредитора шляхом видачі виконавчого документа у спрощеному судовому порядку без виклику сторін у короткий строк. Основною ознакою цього інституту є те, що тягар необхідності звернення до суду за наявності спору перекладається з кредитора на боржника.

3.     Запровадження нової процедури оскарження ухвал, спрямованої на вирішення однієї із найбільш актуальних проблем господарського судочинства – проблему навмисного затягування судового процесу стороною шляхом апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду. Так, проектом запроваджено скорочену процедуру та встановлено вичерпний перелік ухвал, які можуть оскаржуватись.

4.     Запровадження нового регулювання інституту забезпечення позову, яке, з одного боку, розширює можливості заявника щодо захисту своїх прав від можливих зловживань з боку відповідача, з іншого, - обмежує можливості зловживання своїм процесуальним правом з боку позивача. Так у проекті запроваджено інститут зустрічного забезпечення, що вживається судом обов’язково у разі вжиття забезпечувальних заходів до подання позовної заяви, або на розсуд суду, якщо заходи вживаються після подання позовної заяви.

5.     Упорядкування процесу доказування, а саме: запроваджено нове регулювання процесу доказування, яке відсутнє як в чинному господарському процесі, так і в інших процесуальних кодексах (детальне регламентування інституту допустимості доказів, оцінки та перевірки доказів, запровадження нових доказів (свідчення свідка), визнання фактів, які мають значення для справи і визнання яких не потребує надання інших доказів, перевірки достовірності копії письмового доказу, перевірки письмового доказу на предмет фальсифікації, тощо).

6.     З метою зменшення завантаженості на суди проектом Кодексу запроваджено критерії допуску до апеляції та касації, зокрема, встановлено мінімальні розміри позовних вимог, що дають змогу для подальшого перегляду справи в апеляційному та касаційному порядку. Крім того, проектом Кодексу, на відміну від чинного Господарського процесуального кодексу, запроваджено послідовне апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

7.     Новим є створення реальних умов для формування єдиної судової практики шляхом запровадження процедури розгляду касаційних скарг не «трійками суддів», як це відбувається сьогодні, і має наслідком прийняття суперечливих рішень, а відповідними судовими палатами Вищого господарського суду України, що забезпечить формування єдиної судової практики судом касаційної інстанції.

8.     Позитивним у проекті є створення механізмів, що заохочують сторони до мирного врегулювання спору. Чинний Господарський процесуальний кодекс надає сторонам процесуальні можливості для укладення мирової угоди тільки при розгляді справи у суді першої інстанції. Проект Кодексу значно розширює ці можливості і дозволяє укладення мирової угоди на будь-якій стадії судового розгляду, не підриваючи довіри до раніше прийнятих рішень. Крім того, проект Кодексу стимулює сторони до мирного врегулювання спору шляхом спрощення процедури примирення, зокрема, не вимагається обов’язкового подання тексту мирової угоди для затвердження судом.

9.     Проект передбачає повне фіксування судового процесу.

Зазначені вище та інші новації  представленого проекту Кодексу  сприятимуть забезпеченню здійснення ефективного, швидкого та неупередженого правосуддя у господарських справах, сприятиме удосконаленню правового регулювання господарського процесу з урахуванням європейських стандартів щодо покращення судового захисту підприємців, інших осіб, які звертаються до господарського суду, держави.

Окремо слід зазначити, що розроблений Міністерством юстиції проект Кодексу господарського судочинства містить нові для господарського процесу положення, які базуються на вдосконалених відповідно до європейських стандартів підходах здійснення судочинства. На відміну від проектів перебуваючих нині на розгляді Верховної Ради України нової редакції Господарського процесуального кодексу, які по суті є «наступниками» Господарського процесуального кодексу України 1991 року та не відповідають Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду з прав людини.

15. Поняття та правові засади підвідомчості. Співвідношення з поняттям „компетенція" господарського суду.

Підвідомчість - певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесене законодавством до компетенції тих чи інших органів держави. Правове значення підвідомчості полягає в тому, що вона дозволяє розмежувати компетенції різних органів і встановити характер та межі розв'язання відповідних справ (спорів).

За загальним уявленням інститут підвідомчості означає розмежування кола справ між судами (загальної юрисдикції та спеціалізованими), а також іншими юрисдикційними органами. Сукупність правових норм, які утворюють інститут підвідомчості, визначає властивості справ (характер правовідносин), у силу яких їх вирішення віднесено до компетенції того чи іншого органу.

В юридичній літературі існують різні погляди щодо розуміння  підвідомчості господарських справ. Одні автори підвідомчість справ  господарським судам розуміють  як коло справ, віднесених до ведення цих органів у силу прямої вказівки закону. Інші вважають, що юридичні норми, сукупність яких утворює інститут підвідомчості, визначають не компетенцію певних юрисдикційних органів, а властивості (характер спірних правовідносин) справ, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції того чи іншого органу. Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Таке розуміння підвідомчості дозволяє враховувати характер спірних правовідносин і відносити вирішення однохарактерних (однотипових) спорів до ведення того чи іншого органу. Це дозволяє не виходити лише з того, що вже встановлено в законодавстві, а вдосконалювати норми інституту підвідомчості.

Таким чином, інститут підвідомчості  використовується для визначення кола справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє відмежувати їх від справ, віднесених до ведення інших органів.

Господарські суди розглядають  справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з: утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, у тому числі спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень; приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), у тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації; захистом права власності, у тому числі з визнанням цього права; з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, зокрема, спори за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів, що посвідчують право інтелектуальної власності.

У господарських судах  мають вирішуватися всі спори, що ви-гикають з господарських договорів  між суб'єктами господарювання та органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема, угоди, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів належать, зокрема, угоди: про відчуження об'єктів приватизації (крім приватизації державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб.

В свою чергу, до компетенції господарських судів  не належить розгляд справ у спорах: а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність за умови, коли оскаржуваний акт згідно з законодавством України є обов'язковим до виконання; б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) непов'язані з відносинами, урегульованими господарським договором; в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління; г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

16. Поняття та види підсудності справ господарському суду.

На відміну від підвідомчості, яка визначає розмежування повноважень господарських судів та інших органів, у тому числі загальних судів, щодо розгляду господарських справ підсудність означає розмежування компетенції між різними ланками господарських судів та між окремими судами однієї ланки. Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами.

Таке розмежування здійснюється за двома ознаками: родовою ознакою, тобто родом справи, її предметом, територіальною ознакою, тобто за місцезнаходженням сторін.

Таким чином, підсудність  господарських справ поділяється  на два головних види: родову та територіальну.

За допомогою родової підсудності можна встановити, якій судовій ланці підсудна конкретна справа. Загальні положення родової підсудності визначено в ст. 13 ГПК України, де зазначається, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Територіальна підсудність дозволяє розмежовувати компетенцію господарських судів одного рівня. Територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК України. При встановленні територіальної підсудності необхідно керуватися рекомендаціями Вищого господарського суду України.

Відповідно до ст. 13,15 ГПК України підсудність справ  визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ, що передбачена ст. 16 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ГПК України справи в спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо.

Справи в спорах, що виникають при виконанні господарських  договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї зі сторін, до якого звернувся заявник.

У вирішенні питання  щодо визначення територіальної підсудності прав зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами в цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з того, що територіальна підсудність має визначатися згідно з ч. З ст. 15 ГПК України, а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.