Підвищення ролі фінансового контролю на сучасному етапі розвитку економіки України

       Фінансовий  контроль будь-якої держави світу  має дуже важливе значення для  розвитку демократії в ринкових умовах, його ефективність є свідченням високого розвитку економіки країни. 
 
 
 
 
 
 
 

8. Світовий  досвід у сфері  фінансового контролю держави

       Вивчення  зарубіжного досвіду організації  фінансового контролю може стати  корисним для вдосконалення вітчизняної системи контролю.

       Основним  міжнародним нормативним документом у сфері державного фінансового  контролю є Декларація про керівні  принципи фінансового контролю, яка  була прийнята в жовтні 1977 року на ІХ конгресі INTOSAI - міжнародної організації  вищих органів фінансового контролю, що діє під егідою ООН і об’єднує Незалежні державні органи фінансового  контролю 174 країн світу, - у місті  Ліма (Лімська декларація). У декларації йдеться про компіляцію та систематизацію загальноприйнятих основних принципів  контролю за державними фінансами. Вона являє собою базовий, принциповий  документ, що враховує різні системи  фінансового контролю (а саме: монократичну та колегіальну), різне розуміння місця фінансового контролю в системі державних функцій і гілок влади, а також різні рівні розвитку, яких фінансовий контроль досяг в окремих регіонах. Хоча Лімська декларація, з точки зору міжнародного права, не має обов’язкового характеру, не можна недооцінювати її вплив на розвиток вищих органів фінансового контролю в окремих країнах.

       Нині  в зарубіжних країнах існують  дві основні форми господарського контролю - державний і аудиторський. Організаційна схема господарського контролю в зарубіжних країнах має такий вигляд:

1. Вищий орган державного фінансового контролю, який підпорядковується парламенту і на який покладено контроль за витрачанням коштів державного бюджету;
2. Державні контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і відомств, які підпорядковуються як вищому органу державного фінансового контролю, так і відповідному міністерству або відомству. Вони здійснюють детальний контроль за правильністю витрачання державних коштів;
3. Незалежний аудиторський контроль, що проводить перевірку достовірності звітних даних балансу, законності господарських операцій та надає консультаційні послуги у сфері обліку та фінансів недержавного сектора економіки;
4. Податкове відомство, яке контролює надходження коштів до державного бюджету.

       Органи  державного контролю в зарубіжних країнах  здійснюють контроль за витрачанням  міністерствами та іншими органами управління коштів, відпущених на їхнє утримання  та реалізацію державних програм, здійснюють оцінку їхньої результативності, перевіряють  виробничо-фінансову діяльність приватних  фірм із виконання замовлень.

       Наприклад, Головне контрольне управління Конгресу США контролює здійснення різних державних програм у галузі науки  і техніки, енергетики, освоєння космосу, охорони навколишнього середовища, сільського господарства, житлового  будівництва та соціального розвитку, використання природних ресурсів, транспорту. При цьому перевіряється законність, доцільність та ефективність здійснених витрат.

       У деяких країнах створено спеціальні органи, які контролюють не лише бюджетно-фінансові питання, а, по суті, всю роботу державного апарату. В  Японії, наприклад, таку функцію виконує  Управління адміністративного контролю при канцелярії прем’єр-міністра. В  його завдання входить підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи і  структури державного управління, зміцнення  службової дисципліни державних  чиновників, боротьби з корупцією, бюрократизмом, розробка проблем окремих верств населення, для розв’язання яких потрібна взаємодія кількох відомств.

       Правомірне  й раціональне використання державних  коштів є важливою передумовою правильного  управління державними фінансами та дієвості прийнятих відповідними установами рішень. Для досягнення цієї мети необхідний ефективно діючий вищий орган  фінансового контролю, незалежний статус якого закріплений у відповідному законодавстві.

       У країнах Європейського союзу  існує чотири основних типи такого органу, а саме:

1. Суд із судовими функціями або аудиторський суд (Франція, Бельгія, Люксембург, Португалія, Іспанія, Італія, Греція). У Португалії та Греції вищий орган фінансового контролю є складовою судової системи і конституційно існує на паритетних засадах з іншими судами.  Наприклад, Аудиторський суд Бельгії було створено після проголошення незалежності країни в 1830 році. Його очолює рада, 12 членів якої обирає парламент на шість років. Суд є незалежним від парламенту та уряду і сам вирішує яким чином він буде розпоряджатися бюджетними коштами, виділеними для його діяльності. Сфера впливу суду поширюється на всі установи та відомства федерального та регіонального рівнів, а також на підпорядковані їм державні організації і підприємства. Однак Європейський суд аудиторів, попри свою назву, не виконує функцій суду.

2. Колегіальний  орган, який не має судових функцій (Нідерланди, Німеччина, Австрія). На таких  засадах функціонують Рахункові  палати Чехії, Польщі, Росії, України.

3. Незалежний  орган, котрий очолює Генеральний контролер-аудитор (Великобританія, Ірландія, Данія). Вищим  органом фінансового контролю Великої  Британії є Національне управління аудиту (НУА). Воно створене на початку  ХІІ століття й очолює його генеральний  аудитор, якого призначає королева. Незалежність НУА забезпечується тим, що воно отримує кошти, необхідні  для роботи не від уряду, а від  палати громад парламенту. Ніхто не може вказувати управлінню як воно має виконувати свої обов’язки.

4. Орган контролю у складі уряду, який очолює також  Генеральний контролер-аудитор (Швеція, Фінляндія). Як Швеція, так і Фінляндія  мають два контрольних органи: перший – вищий орган фінансового  контролю – здійснює детальні ревізії  та звітує перед урядом, другий –  ще один контрольний орган з невеликим  секретаріатом, очолюваний членами  парламенту і підзвітний йому.

       Поряд з інститутами зовнішнього контролю (вищих органів фінансового контролю) у більшості країн діють також  урядові контрольно-ревізійні системи, які здійснюють внутрішній контроль. Перш за все це міністерства фінансів (Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Польща, Угорщина тощо). Міністерства фінансів під назвою Державних казначейств  функціонують у США та Великобританії, як Міністерство фінансів та економіки  – у Франції. Є країни, де в  системі виконавчої влади функціонує декілька фінансово-контролюючих відомств.

       Системи внутрішнього контролю дещо відрізняються  в європейських країнах. Серед них  можна виділити два підходи. Перший із них, який використовується в таких  країнах, як Франція, Португалія та Іспанія, можна назвати „відповідальністю третьої сторони”. У країнах-членах ЄС, які використовують такий підхід, Міністерство фінансів не лише відіграє ключову роль у розробці проекту бюджету та розподілі коштів серед галузевих міністерств, а й також має право безпосередньо втручатися на стадії попереднього контролю через своїх службовців, які є при кожному галузевому міністерстві. Так, Португалія має централізовану Генеральну фінансову інспекцію, яка підпорядковується міністру фінансів і відповідає за фінансовий контроль усіх бюджетних витрат урядових установ за фактом їх виконання. Окрім Генеральної фінансової інспекції, галузеві міністерства мають свої власні контрольовані підрозділи.

       Згідно  з іншим підходом, який використовується в Нідерландах і Великобританії, відповідальність за контроль за витрачанням  бюджетних коштів покладається на керівника  галузевого міністерства. Цей підхід має назву „відповідальність керівництва”. У країнах, які використовують такий підхід, кожне галузеве міністерство несе повну відповідальність за витрачання власного бюджету й за запровадження відповідних перевірок і контролю. Наприклад, Служба внутрішнього контролю міністерства фінансів Великобританії не відповідає за безпосередній контроль за витрачанням бюджетних коштів галузевими міністерствами, а відповідає за те, щоб у кожній урядовій установі була запроваджена власна контрольна служба, яка здійснює ефективний фінансовий контроль.

       Основною  формою контролю недержавного сектора  економіки в зарубіжних країнах  є аудиторський контроль. В основному  аудиторство за кордоном – це високомонополізована галузь сфери обслуговування. Так, у США діє 8 великих аудиторських фірм із чималим штатом працівників, які встановили монополію в галузі контролю звітності великих концернів. Аудиторський контроль поширюється аж до утворення міжнародних аудиторських фірм, деякі з них можна розглядати як транснаціональні корпорації. Це відомі аудиторські фірми „Артур Андерсен”, „Маккінзі”, „Куперз енд Лайбранд”, „Пік Марвік Мітчел”, „Артур Янг”, „Прайс Уотерхауз” тощо. У своїй роботі вони використовують міжнародні норми аудиту та супутніх робіт.

       Отже, в зарубіжних країнах чітко розмежовуються дві форми господарського контролю – державний і аудиторський. Державний  фінансовий контроль здійснюється як вищими контрольними органами, що підпорядковуються  парламенту або президенту, функціями  яких є контроль за формуванням та ефективним витрачанням державного бюджету, так і контрольно-ревізійними  підрозділами міністерств та відомств, які перевіряють діяльність підлеглих  їм державних підприємств. Аудиторський контроль проводить перевірку недержавного сектора економіки, тобто приватних  фірм і концернів.

       Зарубіжний  досвід організації фінансового  контролю в цілому може вплинути на вирішення основних українських  проблем у цій сфері. Вивчення їхніх досягнень і помилок  безперечно допоможе на нашому власному шляху до цивілізованого ринку та фінансового правопорядку. 
 
 
 
 
 

Лiтература 

1. Дмитренко Г.В. Модернізація державного фінансового  контролю в Україні //Статистика України. - № 3. – 2009.- С. 118-123.
2. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»-// Відомості Верховної Ради України. – 1993.-№13.
3. „Про Державну податкову службу в Україні”, Закон України від 24.12.1993 р. № 3813 – ХІІ.
4. „Про аудиторську діяльність” Закон України від 22.04.1993 р. №3125-ХП // Голос України – 1993. – № 16.
5. Мних Є. Пріоритетні напрямки вдосконалення фінансового контролю на новому етапі розвитку ринкових відносин в Україні //Фінансовий контроль. - № 4. – 2009. – С. 56-59.
6. Романенко Р.О. Фінанси : Підручник.- К: Центр навчальної літератури, 2004.-312 с.
7. Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку. //Фінанси України – 1999 - №8 - с.76.
8. Стефанюк І.Б. Фінансовий контроль: визначення поняття і системи // Економіка. Фінанси. Право. – 2001 -  №7 - с.3.
9. Шевчук В.О. Становлення та розвиток системи державного фінансового контролю в Україні. // Фінанси України – 1997 -  №11 -  с.19.

10.Чугунов І. Я., Федосів В.М. Державний внутрішній фінансовий контроль: стратегія розвитку // Фінанси України. - № 4. – 2009.С. 3-12.