p align="justify">      Інші  типи ринків становлять у сукупності неофіційний (неорганізований) ринок, тобто ринок неформальний, який не має фіксованого місця. У країнах  з високорозвиненими ринковими  відносинами, наприклад у США, неорганізований  ринок поділяється на два великі блоки. Перший здійснює операції дилерсько-брокерських  фірм з різноманітною клієнтурою або між собою. Звичайно ці фірми  є членами якоїсь, найчастіше великої, біржі. За діяльність на фінансовому  ринку вони одержують комісійні. Другий блок неорганізованого ринку  становлять фірми, які не є членами  бірж і не отримують комісійних. Клієнтами цих фірм є великі інституціональні інвестори, зазвичай фінансові заклади, що здійснюють операції з великими пакетами цінних паперів (оптові операції). Оскільки зареєстровані на біржі брокерські фірми обмежені в масштабах укладених угод, то оптовий ринок обслуговують незареєстровані фірми, що спеціалізуються тільки в певній галузі.

      Зворотним боком підвищення мобільності великих  капіталів є прискорення процесу  вирівнювання середньої норми прибутку в масштабах суспільства. Зовні  це виражається у вирівнюванні прибутковості  всіх типів інвестицій, що починає  коливатися навколо ставки позичкового  відсотка як оцінки граничної ефективності інвестицій. Як показує світова практика, розрив у прибутковості вкладень може досягатись одним із шляхів: монополізацією ринку, стимулюванням інновацій, подальшим  підвищенням мобільності капіталу на основі генерації нових фінансових інструментів, а також через спеціальні керуючі впливи з боку держави.

      Керуючий  вплив держави може поширюватися на сферу як виробничих інвестицій, так і фінансових. Для переважної більшості емітентів та інвесторів, включаючи й державу як кредитора  і позичальника, можливість одержання  додаткового капіталу і прибутку реалізується через фінансові інновації. Останні становлять процеси конструювання  і запровадження в обіг нових  фінансових інструментів, систем інструментів, технологій фінансового інвестування тощо, ще більшою мірою підвищуючи гнучкість реакції фінансового  ринку на кон'юнктурні впливи. При  цьому істотно підвищується роль чинників суто ринкового ризику, зокрема  інфляційних і кон'юнктурних очікувань  інвесторів.

      Вважаємо, що у перспективі ринок позичкових капіталів, який існує нині у двох складових — як грошовий ринок  і як ринок капіталів, — перетвориться  на єдиний фінансовий ринок з тісними  взаємозв'язками всіх його елементів. Це зумовлює необхідність збалансованого єдиного керування всіма потоками капіталів на основі тісної індикації  ринкової кон'юнктури. У цьому зв'язку ще більше підвищиться роль фондової біржі як реєстратора і регулятора кон'юнктури. Водночас розвиватимуться інвестиційні та фінансові інститути, які функціонують за принципом єдності всіх грошових потоків і тому надзвичайно широко диверсифікують свою діяльність у сфері не тільки фінансових, а й виробничих інвестицій.

      Отже, проаналізувавши генезис фінансового  ринку, можна зробити таке узагальнення: по-перше, будь-яка економічна система, що ґрунтується на ринкових відносинах, має пройти певний шлях розвитку, еволюціонувати у вищі форми; по-друге, "революційні" методи впровадження вищих форм ринкових відносин у неадаптовану до ринку  економічну систему не дадуть позитивних результатів. Навпаки, можуть стати  генератором нестабільності. Щоб  цього не сталося, за будь-якої економічної  системи треба ретельно порівнювати  її ринкові можливості, ступінь готовності до ринку з різними моделями організації  ринкових відносин. Тільки на цій основі може виникнути ефективна економіка  ринкового типу. Адаптаційні можливості економіки України до існуючих моделей  ринкових відносин буде досліджено далі.

3. Місцеві фінансові ресурси та її структура.

     Місцеві фінансові ресурси — це сукупність фондів грошових засобів, які створюються  в процесі розподілу та перерозподілу  ВВП і спрямовуються на економічний  та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове  забезпечення соціальної сфери та місцевого  господарства.

     До  складу місцевих фінансових ресурсів входять:

     місцеві бюджети;

     фінансові ресурси підприємств, організацій  та установ комунальної форми  власності.

     Формування  місцевих фінансових ресурсів відбувається з участю централізованих та децентралізованих  фондів грошових засобів.

     Структурно-логічну  схему фінансових ресурсів регіонів наведено в схемі 3.

     Особливості формування доходів місцевих бюджетів полягають у розмежуванні кола повноважень  між центральними та місцевими органами влади. Згідно з чинним законодавством сфери діяльності та завдання органів  місцевого самоврядування поділяються на власні та делеговані повноваження. З метою виконання власних завдань органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно визначають мінімальний обсяг фінансових ресурсів.

     

     Схема 3. Структурно-логічна схема фінансових ресурсів регіонів

     Як  економічна категорія, доходи місцевих бюджетів відображають відносини щодо формування та використання фінансових ресурсів на регіональному рівні, призначених  для реалізації функцій місцевих органів влади.

     Способи мобілізації грошових коштів до доходної частини  
місцевих бюджетів базуються на загальних методах та джерелах фінансування. До них належать:

     пряме вилучення доходів з комунального сектора;

     отримання доходів від комунального майна  та власних послуг;

     перерозподіл  доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;

     залучення муніципальних позик.

     Відповідно  до статті 9 Бюджетного кодексу України  доходи місцевих бюджетів класифікуються за такими групами:

     податкові надходження;

     неподаткові надходження;

     доходи  від операцій з капіталом;

     трансферти.

     Податковими надходженнями визнаються передбачені  податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.

     Неподатковими надходженнями визнаються:

     доходи  від власності та підприємницької  діяльності;

     адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

     надходження від штрафів та фінансових санкцій;

     інші  неподаткові надходження.

     Між ланками бюджетної системи різних рівнів доходи роз- 
поділяються згідно з загальнодержавними законами, а всередині ланки — відповідно до рішень місцевих органів влади.

     До  закріплених належать доходи, які  на довготривалій основі передаються  до місцевих бюджетів у повному розмірі  або за єдиною часткою для всіх регіонів.

     До  регулюючих відносять загальнодержавні податки, які згідно з нормативами  відрахувань розподіляються між  різними рівнями бюджетної системи. Розміри відрахувань визначаються Верховною Радою України, виходячи з відповідних соціально-економічних нормативів бюджетної забезпеченості населення і стану місцевих джерел доходів.

     До  власних доходів зараховують  місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевим органам влади.

     Важливим  дохідним джерелом місцевих бюджетів є кошти, що передаються до них  з Державного бюджету, які в бюджетній  практиці називаються бюджетними трансфертами. Їх розглянемо в іншій темі.

     До  доходів, що закріплюються за бюджетами  місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів бюджетних  трансфертів, належать такі податки  і збори (обов’язкові платежі):

     прибутковий податок з громадян (до доходів  бюджетів міста Києва і Севастополя  — 100 %, до доходів міст республік  та областей значення — 75 %, до доходів  міст районного значення, сіл, селищ  — 25 %);

     державне  мито в частині, що належить відповідним  бюджетам;

     плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими  органами відповідних рад;

     плата за державну реєстрацію суб’єктів  підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних  рад;

     плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими  органами відповідних рад;

     надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних  рад або утвореними ними в установленому  порядку адміністративними комісіями;

     єдиний  податок для суб’єктів малого підприємництва в частині, що належить відповідним місцевим бюджетам.

     Склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, які  враховуються при визначенні обсягів  бюджетних трансфертів.

     Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних  і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів бюджетних  трансфертів, формуються за рахунок:

     25% прибуткового податку з громадян, що справляється на території  Автономної Республіки Крим та  відповідної області;

     25% плати за землю, що справляється  на території Автономної Республіки  Крим та відповідної області;

     плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності й сертифікати, що видаються Радою  міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

     Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних  і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які  враховуються при визначенні обсягів  бюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

     50% прибуткового податку з громадян, що справляється на території  сіл, селищ, міст районного  значення та їх об’єднань;

     15% плати за землю, що сплачується  на території сіл, селищ, міст  районного значення та їх об’єднань;

     плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними  державними адміністраціями;

     плати за державну реєстрацію суб’єктів  підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;

     надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями  або утвореними ними в установленому  порядку адміністративними комісіями.

     Доходи  місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

     До  доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

     місцеві податки і збори, що зараховуються  до бюджетів місцевого самоврядування;

     100% плати за землю — для бюджетів  міст Києва та Севастополя, 75% плати за землю — для бюджетів  міст республіканського Автономної  Республіки Крим та міст обласного  значення, 60% плати за землю для  бюджетів сіл, селищ, міст районного  значення та їх об’єднань;

     податок з власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

     надходження сум відсотків за користування тимчасово  вільними бюджетними коштами;

     податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

     надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є  у власності відповідної територіальної громади;