Финансовый рынок

                                    1. Вступ

Фінансовий  ринок - це важлива складова фінансової системи, яка посідає особливе місце. Специфічність цієї ланки полягає  в тому, що вона приймає участь у  русі грошових потоків через посередників - фінансово-кредитні установи. Фінансовий ринок виконує роль забезпечення, відокремлюється в окрему сферу  і поділяється на дві частини:

- ринок  грошей, який функціонує за допомогою  кредитної системи, основою якої  є банківська система;

- ринок  капіталів, інструментом якого  виступають цінні папери та  акції (акції, що падають право  власності; цінні папери, що не  дають права власності).

Перерозподіл  фінансових ресурсів між галузями, регіонами, суб'єктами господарювання мас об'єктивний характер і визначається ефективністю використання капіталу.

Міжнародні  фінанси охоплюють рівень світового  господарства і складаються  з:

- міжнародних  розрахунків, які характеризують  рух вартості між окремими  країнами і базуються на валютному  регулюванні;

- міжнародних  організацій, які характеризуються  формуванням і використанням  фінансових ресурсів світового  та регіонального рівня;

- міжнародних  фінансових інститутів, які сьогодні  виконують функції падання фінансової  допомоги тим країнам чи зонам,  які її потребують.

Фінанси об'єднань, підприємств і галузей  являють собою систему економічних  взаємозв'язків, пов’язаних із кругообігом  ресурсів, утворенням, використанням  грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного  продукту.

Функціонування  фінансово-кредитної системи безпосередньо  залежить від ступеня використання товарно-грошових відносин у керуванні  й організації господарських  відносин. Подія, що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-х початку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарюваня) негативно позначилася на стані економіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го,1979-го, 80-хроків, практично тільки зараз розробляються рішучі кроки, щоб вартісні категорії: гроші, ціна, фінанси, кредит почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва. За матеріальним змістом фінанси - це цільові фонди грошових ресурсів, що у сукупності представляють собою фінансові ресурси підприємств. Державні фінанси є основою економічного життя держави, зростання матеріального добробуту населення. Переважна частина державних фінансових ресурсів зосереджується в бюджетах різних рівнів, які створюють бюджетну систему держави.

Бюджет  завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи розподіл І перерозподіл валового внутрішнього продукту, могла змінювати структуру виробництва, впливати на результати господарювання, здійснювати соціальні перетворення.

В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає  своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу,забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частини бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік. Саме в бюджеті переплітаються великий спектр різнорівневих інтересів та суперечностей. Бюджет є досить потужною і подеколи небезпечною зброєю в руках державної влади. Він с об'єктом боротьби ідеологій, наукових концепцій, політичних переконань,уявлень про справедливість.

У країнах  з розвиненою ринковою системою нині сформувалися досить ефективні моделі функціонування бюджетної системи. Воднораз трансформаційні процеси, які сьогодні відбуваються в Україні, мають свої особливості й потребують вивчення надбань світової фінансової науки та пошуку шляхів ефективного  використання цього досвіду. Нині в  Україні у сфері бюджету концентруються найгостріші проблеми економічного й соціального життя держави. Це бюджетний дефіцит і державний  борг, повнота мобілізації коштів до бюджету та ефективність їх витрачання. 
 
 

2. Характеристика  фінансового ринку

      Фінансовий  ринок — це відносини між населенням, підприємствами (філіями) і державою з приводу перерозподілу вільних  коштів на основі повної економічної  самостійності, механізму саморегуляції  ринкової економіки, внутрішньо - та міжгалузевого переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і коригує бюджетний метод, що був єдиним в умовах планової економіки.

      З практичного погляду фінансовий ринок означає операції з цінними  паперами і може охоплювати як окрему країну, так і регіон або економічний  міждержавний простір.

      Оскільки  операції з цінними паперами здійснюють конкретні економічні суб'єкти, як правило, організаційно оформлені, то існує  інституціональна структура фінансового  ринку, що є сукупністю інвестиційних  фірм і фондових бірж.

      У ринковій економіці існує два  типи операцій: первинне розміщення і  вторинний ринок. За допомогою операцій на первинному ринку задовольняється  попит на позичковий капітал з  боку підприємців. Переливання позичкового  капіталу в конкретну галузь здійснюється шляхом емісії і розміщення цінних паперів. У цілому на первинному фінансовому  ринку протистоять один одному позичковий і фінансовий капітали однакової  вартості.

      На  відміну від процесів переливання  капіталів безпосередньо у сфери  конкретного підприємства на первинних  ринках на вторинних ринках власність  переважно перетворюється на капітал. Вторинні ринки, реєструючи кон'юнктуру, виокремлюють основні напрями нових  вкладень, тобто переливання капіталів  між галузями і територіями.

      У сучасних умовах пріоритет віддається таким інвестиційним якостям  цінних паперів, як стабільна прибутковість, швидке збільшення вкладеного в папери капіталу і їх ліквідність. У розвинених країнах такі якості найбільшою мірою мають акції, що займають нині основне місце у списках фондових бірж. Оскільки акції менш надійні порівняно з іншими цінними паперами, то на біржі одержують доступ акції тільки великих корпорацій, що займають надійне становище на ринках і мають стабільний фінансовий стан.

      Таким чином, вибір кращих цінних паперів, що безперервно відбувається упродовж усієї еволюції фінансових ринків, породжує ринки організовані (фондові  біржі) і неорганізовані. Неорганізовані ринки завжди орієнтуються на біржі  щодо якості та котирування цінних паперів. У результаті формується цілісна  система фінансових ринків, де роль універсального індикатора ринкової кон'юнктури  виконує фондова біржа.

      Ефективність  виконання двох основних функцій  фінансового ринку — індикатора кон'юнктури і переливання капіталів  — залежить переважно від ліквідності  ринку і ступеня його монополізації. Ліквідність фінансового ринку  означає його місткість, тобто спроможність залучення цінних паперів. Місткість  ринку визначається насамперед кількістю  учасників фондових угод. Чим більше учасників — як емітентів (закладів або підприємств, що здійснюють емісію цінних паперів), так і інвесторів, — тим більші обсяги угод з цінними  паперами, швидший їх обіг, ширші  можливості контролю за професійними працівниками.

      Неліквідний ринок характеризується невеликою  кількістю учасників, незначним  вибором цінних паперів, малим обсягом  угод, істотним розривом між цінами покупців і продавців. Неліквідний  ринок не відбиває повною мірою руху дійсного і позичкового капіталів  і, отже, дає викривлене уявлення про  ринкову кон'юнктуру. Тим самим  рух фінансового капіталу набирає  хаотичного, часто випадкового характеру, оскільки втрачає орієнтири вигідних вкладень.

      Неліквідний фінансовий ринок характерний, як правило, для країн із слаборозвиненими ринковими  відносинами, а також для країн  з високим рівнем монополізації  ринку.

      Підвищенню  ліквідності фінансових ринків значною  мірою сприяє їх спекулятивна форма. Якщо на первинних ринках спекулятивна складова набирає форми встановленого  прибутку, то на вторинних є грою на курсовій різниці.

      Спекулятивна  складова, ґрунтуючись на безперервних коливаннях співвідношення попиту і  пропозиції, позначається на зміні  курсів цінних паперів. Насправді спекулянти або гравці не тільки користуються змінами курсів, а й самі постійно впливають на зміну співвідношення попиту і пропозиції. Спекуляція фондовими  цінностями — процес безперервний, само відтворювальний.

      Позитивний  вплив спекуляції на ліквідність  фінансового ринку полягає в  тому, що вона розширює місткість ринку, залучаючи в обіг нові й нові цінні  папери і забезпечуючи додатковий приплив  позичкового капіталу. Причому приплив  капіталу відбувається за рахунок мобілізації  власних нагромаджень спекулянтів (гравців) у процесі розрахунків  за курсовими різницями і кредитування фондових угод (банківські позички, депортні та репортні угоди).

      Спекулятивні  угоди, збільшуючи ринко вість цінних паперів, сприяють інтенсифікації припливу позичкового капіталу на фінансові ринки, підвищенню курсів цінних паперів, пожвавленню кон'юнктури. Це ще більшою мірою посилює швидкодію механізму переливання капіталу.

      На  ефективність функціонування фінансового  ринку істотно впливає ступінь  його монополізації, що має своєрідні  форми прояву. Це зумовлюється, по-перше, однорідною фінансовою формою вираження  інвестиційного попиту і пропозиції, по-друге, — відокремленням фінансових ринків від ринків конкретних інвестиційних товарів. Монополізація фінансових ринків є "несумлінною" спекуляцією. В умовах монополізації фінансовий ринок перестає бути індикатором загальноекономічної структури. Це означає, що фінансовий ринок викривлено відображає процеси, що відбуваються у сфері виробництва та руху реального капіталу. Очікування інвесторів і тенденції руху дійсного капіталу, що зумовлює майбутню прибутковість, не збігаються, тобто потоки позичкових капіталів і далі спрямовуються в галузі, де вже відбулося граничне насичення капіталом. Це, у свою чергу, призводить до максимально можливого відповідно до місткості цього ринку розширення обсягу пропозиції певних товарів і до зниження цін на них. У результаті зменшуються обсяги продажів, доходи і дивіденди.

      Швидкодія механізму переливання капіталів  на вторинних ринках посилюється  ще й тому, що на основі індикації  курсових співвідношень, здійсненої фондовими  біржами і системами позабіржових ринків, відбувається постійна диверсифікація індивідуальних портфелів цінних паперів. Таким чином, ефективність функціонування фінансових ринків забезпечується в  сучасних умовах переважно за рахунок  розшарування функцій "поділу праці" між окремими організаційно відособленими  ланками загального ринку.

      Первинні  ринки, переважно у формі позабіржових ринків, в умовах розвинених країн  є основним каналом ліквідності  для корпорацій не фінансового сектора. Дедалі підвищується значення цього джерела ліквідності й для комерційних банків, інших інститутів фінансового сектора. Первинні ринки виконують роль амортизатора циклічності, своєрідного фінансового буфера. Ця роль зовні відображається у зміні обсягів і структури емісій у різних фазах економічного циклу. Так, у фазі кризи у корпорацій не фінансового сектора виникає гостра потреба у грошовому капіталі для обслуговування платоспроможного обсягу. Оскільки у кризовому періоді показники платоспроможності та кредитоспроможності підприємств різко погіршуються, зменшуються можливості одержання короткострокового банківського кредиту. Відбувається поступове переорієнтування з короткострокових джерел фінансування у формі банківських кредитів на довгострокові у формі облігаційних позик. З практики розвинених країн випливає,що в умовах кризи у структурі емісій різко збільшується частка облігацій.

      Фінансовий  ринок як спосіб поєднання інтересів  інвесторів і емітентів діє через  систему інститутів. У розвинених країнах вирізняють такі типи ринків: фондові біржі, при біржові (паралельні) та позабіржові ринки, у складі яких виокремлюють ринки роздрібних та оптових  операцій інвестиційних корпорацій. Фондові біржі становлять офіційний (організований) ринок.

      За  основними характеристиками до фондових бірж близькі так звані біля біржові (паралельні) ринки. Це створювані при  великих біржах спеціальні підрозділи зі зниженими (порівняно з біржовими) вимогами до компаній — емітентів  акцій і до характеристик випусків акцій. Прикладами організації таких  підрозділів є "ринок не котируваних  цінних паперів" при Лондонській  фондовій біржі, "паралельний ринок" — при Амстердамській фондовій біржі, "другий ринок" — при Паризькій  біржі.