Анализ финансового состояния предприятия

Короткострокові пасиви  41,8  109,1  +67,3

Загальна величина джерел формування запасів і затрат  622,8  777,2  +154,4

Загальна величина запасів  705,6  838,0  +132,4

Надлишок (+) або нестача (-) власних джерел формування запасів  і затрат  -124,6  -169,9  -45,3

Надлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових позикових  джерел формування запасів і затрат  -124,6  -169,9  -45,3

Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини джерел формування запасів і затрат  -82,8  -60,8  +22,0  
 

Як видно з даних  таблиці 2.9, на підприємстві в звітному році спостерігалася нестача коштів для формування запасів і затрат. Це спричинено недостатнім обсягом  власних обігових коштів та повною відсутністю в підприємства довгострокових кредитів. Протягом року загальна нестача  джерел фінансування скоротилася з 82,8 тис. грн. до 60,8 тис. грн. Але не слід трактувати це явище як позитивну  тенденцію, оскільки дане скорочення спричинене, значною мірою, збільшенням кредиторської  заборгованості. У випадку одночасної вимоги погашення боргу з боку кредиторів підприємство опиниться  в дуже скрутному становищі.  

Таким чином, АТЗТ "Мукачівська  лижна фабрика "ТИСА" має нестійке фінансове становище. З одного боку, підприємство має достатньо високу частку власних коштів в загальній  сумі джерел їх формування і досить високий рівень незалежності від  зовнішнього фінансування, але з  другого боку, цих коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси і затрати підприємства.  
 
 

Розділ III. Напрямки покращення фінансового стану 

АТЗТ "Мукачівська  лижна фабрика "ТИСА"  

Підприємство, що аналізується, виготовляє спортивний інвентар, конструкційні  матеріали, а також займається реалізацією  власної продукції як резидентам, так і нерезидентам України. На думку  фахівців, вироби підприємства відрізняються  досить високою якістю. Проблема в  дуже високій собівартості. Це пов'язано  з значним рівнем фондоємкості виготовляємої  продукції та високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва  даної продукції. Тому найголовніша задача для даного підприємства –  зниження собівартості.  

Основними шляхами  зниження витрат є економія всіх видів  ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва  займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудоємкості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.  

Зниження трудоємкості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними  шляхами. Найбільш важливі з них  – механізація та автоматизація  виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого  обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке  можна продати без будь-якої шкоди  для виробництва. Отримані кошти  можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче  обладнання, яке підвищить фондовіддачу.  

Матеріальні ресурси  займають 72,88% в структурі витрат на виробництво продукції. Звідси, зрозуміло  значення економії цих ресурсів, раціонального  їх використання. І знову на перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливим є  підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів, які надходить від постачальників.  

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого  використання цих фондів, максимізації їх завантаження, а також списання з балансу непрацюючого, морально застарівшого обладнання.  

Доцільно продати  деяку кількість виробничих запасів  та незавершеного виробництва.  

Як і в інших  підприємств, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача  грошових коштів, проблеми зі збутом (великий  обсяг готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.  

Щодо джерел отримання  грошових коштів, то до них відносяться:

Реалізація продукції  з негайною оплатою.

Отримання дебіторської заборгованості.

Продаж резервних  грошових активів.

Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

Отримання банківських  кредитів.

Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.  

Перші чотири шляхи  більш доцільні, тому що не приводять  до збільшення валюти балансу. В цих  випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два  останніх – можуть використовуватись  для підтримки поточної платоспроможності  в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених  фінансових ресурсів від цільового  використання.  

Щодо управління дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів  і порівняння цих термінів із середніми  показниками в галузі, показниками  конкурентів і даними минулих  років;

періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з  реального фінансового становища  клієнтів;

якщо виникають  проблеми з одержанням грошей, то необхідно  вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

використання арбітражних  судів для стягнення боргів при  наявності порук чи гарантій;

продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

при продажу великої  товарної партії негайне виставлення  рахунку покупцю;

використання циклічної  виписки рахунків для підтримання  одноманітності операцій;

відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

страхування кредитів для захисту від значних збитків  за безнадійними боргами;

обминання дебіторів  з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові  труднощі.  

Слід приділити  значну увагу збуту продукції  за готівку. Цьому має сприяти  правильна маркетингова політика (пошук  нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба розробити  гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити  ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в  ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку, що, в свою чергу, дозволить підвищити  рентабельність капіталу.  

Так, щоб оптимізувати значення коефіцієнту абсолютної ліквідності  з тією ж сумою короткострокової заборгованості, треба мати 26,84 тис. грн. в готівці або короткострокових фінансових вкладеннях або суму поточної заборгованості 2,5 тис. грн., що є нереальним шляхом, оскільки у підприємства не буде вистачати коштів для здійснення поточної діяльності. Тобто вихід  з цієї ситуації – удосконалення  виробництва та розширення збутової мережі, з метою нарощення обсягів  реалізації та надходження коштів на поточний рахунок.  

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну  політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати з неї, а частину  дебіторської заборгованості спрямувати на покриття кредиторської. Але для  цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми  розрахунків із споживачами (попередня  оплата, оплата по факту відвантаження  продукції). Доцільною, в даному випадку, є оплата по факту відвантаження  продукції покупцям, а також надання  знижок споживачам за умови попередньої оплати (для стимулювання надходження грошових коштів).  

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити  вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх  джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі  можливості його формування за рахунок  внутрішніх джерел. А основні внутрішні  джерела – прибуток та спеціальні фонди.  

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення  на фондовому ринку необхідного  обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату.  

Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок  зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.  

Не слід також  нехтувати позиковим капіталом. В розвинутих країнах за питомою  вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний  і товарний кредити. Необхідність кредиту  як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних  активів. Як джерело фінансування, позиковий  капітал теж має свої особливості:

відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;

виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної  бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;

вартість залучення  позикового капіталу має високу ступінь  зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;

залучення позикового капіталу пов'язано із зворотним  грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов'язань  по основній сумі боргу.  

Вартість внутрішньої  кредиторської заборгованості при  визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це, фактично, безплатне фінансування підприємства. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно  не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці призведе до сплати штрафів, санкцій та погіршення фінансового  стану.  

Щодо позикового капіталу, то у підприємства при  існуючій структурі коштів і низькій  рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу  вирішувати збутові проблеми і підвищувати  кредитоздатність підприємства.  
 
 

Висновки і пропозиції  

Фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної  діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.  

Без аналізу фінансового  стану сьогодні стає неможливим функціонування будь-якого суб'єкта економічної  діяльності, включаючи й тих, що з  певних причин не переслідують мету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільною справою агента економічної  діяльності,  то фінансова звітність  – обов'язковою: навіть дрібні приватні підприємства зобов'язані аналізувати  свою фінансову діяльність, на основі якої вони будують звітність перед  органами Державної податкової адміністрації.  

Стійке фінансове  становище формується в процесі  всієї виробничо-господарської або  комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто  саме показники фінансового стану  за звітний період, які можна визначити  на основі офіційної фінансової звітності.  

Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості  стратегії розвитку, маркетингової  політики, від ефективного використання всіх існуючих в його розпорядженні  ресурсів, так і від зовнішніх  умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави  та ринкову кон'юнктуру. Через це в якості інформаційної бази аналізу  фінансового стану повинні виступати  звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови  його діяльності, котрі потрібно враховувати  при аналітичних оцінках та прийнятті  управлінських рішень.  

Підприємство АТЗТ "Мукачівська лижна фабрика "ТИСА" має недостатню фінансову стійкість. Про це свідчить ряд показників. Зокрема, коефіцієнт абсолютної ліквідності  вказує на те, що підприємство в змозі  негайно погасити лише 0,4% поточної заборгованості. Значення коефіцієнту  миттєвої ліквідності також має  низьке значення, вдвічі менше нормативного. Лише значення коефіцієнту загальної  ліквідності знаходиться в межах  норми, навіть перевищує її. Але ж  високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у нього понаднормативних виробничих запасів.