Анализ финансового состояния предприятия

Найпростіше можна  визначити платоспроможність на якусь дату на підставі даних балансу  підприємства. Для цього спочатку треба з'ясувати наявність залишку  грошових коштів на поточному рахунку  та інших рахунках грошових коштів. Якщо ці суми незначні, слід також перевірити стан розрахунків з різними кредиторами. Відсутність сум заборгованості, щодо яких прострочено терміни сплати, є доброю ознакою сталого фінансового  стану. Вивчення заборгованості слід починати з визначення сум заборгованості по банківським кредитам, розрахунках  з кредиторами за товари, роботи, послуги, розрахунках з бюджетом та з працівниками з оплати праці.  

Аналіз фінансового  стану підприємства за певний період, в принципі, потребує з'ясування платоспроможності  на підставі сукупності проміжних показників по окремих датах або відносно коротких відрізках часу. Неоціненну послугу тут можуть дати щоденні  банківські виписки з поточного  рахунку (особливо одна сума – залишок  коштів на кінець операційного дня). Хронічна відсутність коштів на кінець дня  на цьому рахунку – надійна  ознака незадовільного фінансового  стану підприємства. Якщо при цьому  врахувати можливі застарілі  борги банкам, кредиторам, бюджету  та ін., то негативна оцінка фінансової діяльності, а отже, і фінансового  стану підприємства буде однозначною.  

Крім аналізу платоспроможності  підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності.  

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати  свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний  капітал якого складається переважно  з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з  підприємством, оборотний капітал  якого складається переважно  з запасів.  

Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто  швидкості перетворення в  кошти, можна умовно поділити на такі групи:

Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях  коштів, що можуть бути використані  для виконання поточних розрахунків  негайно. В цю групу включають  також короткострокові фінансові  вкладення (цінні папери).

Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання  яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі  по якій очікуються протягом 12 місяців  після звітної дати), інші оборотні активи.

Повільнореалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш  як через 12 місяців після звітної  дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.

Важкореалізовані  активи (А4) – активи, що призначені для використання в господарській  діяльності протягом тривалого періоду  часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи".  

Перші три групи  активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися  і відносяться до поточних активів  підприємства. Поточні активи більш  ліквідні, ніж всі інші активи підприємства.  

Пасиви балансу  по мірі зростання строків погашення  зобов'язань групуються наступним  чином:

Найбільш термінові  зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові  зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).

Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити  банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після  звітної дати.

Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові  зобов'язання".

Постійні пасиви (П4) – статті I розділу балансу "Власний  капітал".  

Короткострокові і  довгострокові зобов'язання, разом  узяті, називають зовнішніми зобов'язаннями.  

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові  зобов'язання.  

Для оцінки реального  ступеня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності  балансу.  

Ліквідність балансу  визначається як ступінь покриття зобов'язань  підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну  погашення зобов'язань.  

Для визначення ліквідності  балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.  

Баланс вважається  абсолютно ліквідним, якщо виконуються  умови:  

А1 > П1  

А2 > П2  

А3 > П3

А4 < П4  

Якщо виконуються  перші три нерівності, тобто поточні  активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується  остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто  дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.  

Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу  в тій чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача  коштів по одній групі активів  компенсується їх надлишком по іншій  групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в  реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.  

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими  зобов'язаннями і короткостроковими  пасивами дозволяє виявити поточну  ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.  

Показники ліквідності  застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові  зобов'язання.  

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.  

Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів  до короткострокових зобов'язань і  визначається в такий спосіб:  
 
 
 

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і  показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними  активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов'язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні  зобов'язання перевищують поточні  активи.  

Встановлений норматив цього показника рівний 2,0.  

Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок  чого в ньому не відображається ступінь  ліквідності окремих елементів  оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового стану на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.  

Коефіцієнт швидкої  ліквідності (миттєвої ліквідності), який є проміжним коефіцієнтом покриття і показує яка частина поточних активів з відрахуванням запасів  і дебіторської заборгованості, платежі  по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:  
 
 

Для підприємств  України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається  у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно високою через  невиправдане зростання дебіторської заборгованості.  

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням  найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань і розраховується за формулою:  
 
 
 

Цей коефіцієнт є  найбільш жорстким критерієм платоспроможності  і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.  

Показники ліквідності  важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності – для  постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності  – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців, власників акцій  і облігацій підприємства.  

1.4. Характеристика  показників рентабельності  

Результативність  і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але і відносними показниками. Відносними показниками є система показників рентабельності.  

У широкому розумінні  слова поняття рентабельності означає  прибутковість, дохідність. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції покривають витрати виробництва і утворюють  суму прибутку, достатню для нормального  функціонування підприємства.  

Економічна сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи показників. Загальний їхній зміст – визначення суми прибутку з однієї гривні вкладеного капіталу. І оскільки це відносні показники, то вони практично не підпадають під  вплив інфляції.  

Основними показниками  рентабельності, якими вимірюється  дохідність підприємств в Україні, є наступні:

Рентабельність активів (майна) (Р а ) – показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи:  
 

, Где  

ЧП – прибуток, що залишається в розпорядженні  підприємства (чистий прибуток); А –  середній розмір активів.

Рентабельність поточних активів (Р па ) – показує, скільки  прибутку одержує підприємство з  однієї гривні, вкладеної в поточні  активи:  
 

, Где  
 

А п – середній розмір поточних активів.

Рентабельність інвестицій (Р і ) – показник, що відображає ефективність використання засобів, інвестованих у  підприємство. Цей показник відображає оцінку "майстерності" керування  інвестиціями:  
 
 

, Где  

П – загальна сума прибутку за звітний період; ВК –  середній розмір власного капіталу; ДЗ – середній розмір довгострокових зобов'язань.  

Показник рентабельності виробництва знаходиться в прямій залежності від рентабельності продукції  й оберненій залежності від зміни  фондоємності продукції.  

Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно  зниженням собівартості одиниці  продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим  нижче фондоємність, вище фондовіддача і внаслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. При поліпшенні використання матеріальних обігових коштів знижується їхній розмір, що припадає на 1 гривню реалізованої продукції. Отже, чинники прискорення обіговості матеріальних обігових коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.  
 
 

Розділ II. Аналіз та оцінка діяльності  

АТЗТ "Мукачівська  лижна фабрика "ТИСА"  

2.1. Техніко-економічна  характеристика АТЗТ "Мукачівська  лижна фабрика "ТИСА"  

Мукачівська лижна  фабрика створена в 1956 році. В жовтні 1966 року Рішенням Союзного уряду вона була перейменована на Мукачівську  експериментальну лижну фабрику  Головспортпрому СРСР.  

За роки свого  становлення, фабрика з напівкустарного  виробництва виросла в сучасне  могутнє підприємство по виробництву  спортивної продукції, яка до цього  часу не має аналогів на всій території  колишнього СРСР.  

Основне виробництво  підприємства складають:

цех по виготовленню лиж;

цех по виготовленню ключок;

цех по виготовленню фанери;

цех по виготовленню конструкційних матеріалів;

цех по виготовленню столярної плити.  

Унікальність фабрики, за оцінками зарубіжних експертів, полягає  в її технологічному циклі виробництва  – від сировини до готової продукції. Таке виробництво на Заході відсутнє.