Фiлософiя науки як об'єкт дослiдження

   Iндуктивiстська концепцiя,  як  це було зазначено в працях I.Лакатоса [Див.:24.-с.82-95;21.-с.322-336],   не  може  запропонувати  рацiонального "внутрiшнього" пояснення того,  чому саме цi,  а  не  iншi,  факти,  були вибранi в якостi предмета дослiдження. Для неї  це нерацiональна,  емпiрична,  зовнiшня  проблема.  Являючи  собою  "внутрiшню"   теорiю  рацiональностi,  iндуктивiзм  суміщається  з  рiзноманiтними доповнюючими його зовнiшнiми гiпотезами,  котрi пояснюють  той  чи  iнший  вибiр наукових проблем.  Так,  наприклад,  суміщається з вульгарно-марксистським  погляд,  що  вибiр  проблем  визначається  суспiльною необхiднiстю,  i дiйсно,  деякi вульгарнi  марксисти ототожнюють основнi фази iсторiї науки з основними фазами економiчного розвитку.  Але вибiр фактiв не повинен обов'язково  детермiнуватись соцiальними факторами;  вiн може визначатись позанауковим iнтелектуальним впливом. Так само iндуктивiзм суміщається  i з такою "зовнiшньою" теорiєю,  згiдно котрої вибiр проблем  диктується  насамперед  вродженою  або  довiльно  вибраною  (чи  традицiйною) теоретичною (або метафiзичною) структурою.

   Коли iндуктивiзм  стикається  з  проблемою пояснення того,  чому  деякi видатнi вченi досить високо  оцiнювали метафiзику i чому вони  вважали свої вiдкриття важливими з тих причин,  котрi з точки зору  iндуктивiстської методологiї є зовсiм несуттєвими,  то вiн  вiдносить  цi  проблеми до "мiфологiчної свiдомостi" чи психопатологiї,  тобто до iррацiонального.

  Сьогоднi настанови методологiї iндуктивiзму використовуються не  тiльки в   природничих науках.  За  допомогою вчення  "логiчного емпiризму" будь яка система знання у якостi iнформацiйної  системи може стати предметом емпiричного дослiдження [Див.:13;25].  Навiть  фiлософськi теорiї та концепцiї (витвори мистецтва),  як це,  наприклад,  демонструють працi Ж.Деррiди,  можуть  ставати  предметом  конкретно-наукового емпiричного аналiзу.

   Враховуючи, що розглядаючи питання  про появу  науки  принципово  неможливо обiйти  етапу  емпiричних передумов становлення наукової  теорiї, iндуктивiзм слiд визнати  методологiєю  становлення  наук,  якi вже стали iсторично наявним буттям, а також етапом становлення  ще невiдомих нових наук. 

   2. Конвенцiоналiзм.

   Конвенцiоналiзм [Див.:26.-с.46-47] подiляючи  знання на емпiричне i теоретичне вирiзняє як неспiвмiрнi засоби їх здобування. Стосовно емпiричних даних за головну ознаку науковостi визнається досягнення об'єктивностi.  А стосовно теоретичних  положень  -  науковiсть  визначається  тiльки згодою розуму з самим собою (логiчна  несуперечливiсть) та фактами;  припускається  суб'єктивiзм  в  органiзацiї знання у систему. Для зручностi, конвенцiоналiстське поняття "система наукових знань" позначують  термiном  "класифiкуюча  система", чим пiдкреслюють можливiсть суб'єктивної довiльностi при  її утвореннi.

   Конвенцiоналiзм припускає можливiсть  побудови будь-якої системи   класифiкацiї,  котра  поєднує  факти в логiчно самонесуперечне  зв'язане цiле.  За систему класифiкацiї приймається будь-яка  теорiя,  що  будується  згiдно  з поняттям "теорiї" - конституює теоретичну  єднiсть предмету,  властивостi,  вiдношення,  положення та iн., що  складає  вiдношення  основоположень i наслiдкiв.  Згiдно цiєї концепцiї, необхiдно якомога довше зберiгати недоторканим центр такої  системи класифiкацiї, а коли вторгнення аномалiй створює труднощi,  потрiбно просто змiнити або  ускладнити  її  периферiйнi  дiлянки.  Згiдно  з  базовими настановами даної методологiї одночасно можуть  спiвiснувати рiзнi науковi теорiї,  якi несуперечливо узгоджуються  з єдиною емпiричною "базою" даних.

   Оскiльки вчення про дедукцiю  як метод не розгортається  у  методологiю, бо  не  здатне  стати  основою  аналiзу  взаємовiдношення  якiсно рiзних методiв,  в межах конвенцiалiзму дедуктивiзм  вперше  пiднiмається до рiвня методологiчних проблем.

   Серед головних настанов конвенцiоналiзму  особливе значення мають "рекурентнi мiркування" А.Пуанкаре та "теза Дюгема-Куайна".

  Теза була   сформульована   французьким   фiзиком Дюгемом для вирiшення ряду методологiчних проблем пов'язаних з процесами математизацiї теоретичної  фiзики.  Куайн [10.-с.322-343] поширив значення тези Дюгема на теорiю взагалi, як рiзновид наукового знання.  Формулювання тези таке:  "фiзична теорiя має системний характер, а  її окремi положення отримують значення тiльки в контекстi теорiї".  За умови дотримання такого положення ми повиннi визнавати, що експериментальнiй перевiрцi пiдлягають не iзольованi теоретичнi положення,  а  теорiя  в  цiлому.  Отже,  теорiя не верифiкується - не  подiляється на окремi положення,  якi потiм незалежно одне вiд одного   перевiряються   експериментально.  У  випадку  встановлення  невiдповiдностi передбачень теорiї експериментальним даним  неможливо визначити, яка саме частина або конкретна гiпотеза помилкова.  У разi виявлення проблем теорiя може бути скоректована рiзними способами,  якi визнаються рiвноможливими,  а вибiр мiж ними залежить  вiд угоди мiж науковцями (конвенцiї).

   Iдея iзольованої   перевiрки   гiпотез  має  своїм  першоначалом  iндуктивiстську методологiю,  яка  визнає наукове формулювання  законiв природи   наслiдком   узагальнення   фактiв.  Оскiльки  конвенцiалiзм визнає, що мiж емпiричними даними i теорiями зв'язок не  завжди безпосереднiй, а має залежнiсть вiд процесу "переходу" бази  емпiричних даних  у  мову  символiв цiлої групи гiпотез,  тодi вiн  визнає неможливiсть вiдокремлення кожної з гiпотез,  наприклад,  у  теоретичнiй фiзицi,  вiд iнших теоретичних положень. Факти, у зв'язку з цим, завжди "навантаженi" змiстом який несе теоретична система в цiлому.

   Куайн зазначав,  що немає наукових  положень, якi повнiстю незалежнi вiд  досвiду.  Жодна  з  наукових теорiй,  гiпотез не  має iмунiтету щодо її верифiкацiї.  Однак, верифiкацiя здатна лише коректувати теорiю через її окремi положення, отже - бути процедурою  збереження теорiї,  а не спростування. Перевiрцi та спростуванню в  науцi пiдлягає система взаємопов'язаних положень теорiї,  а не окремi її  речення чи гiпотези.  Вiд цього залежить стiйкiсть теоретичних систем при зiткненнi  з  суперечливими  даними  досвiду  та  здатнiсть теорiї до самокорекцiї на ґрунті конвенцiї науковцiв.

   Рекурентнi послiдовностi (recurrens -  зворотнi)  будуються на  рiвностi, яка зв'язує мiж собою два чи декiлька сусiднiх члени ряду чисел,  що дозволяє визначати наступний член ряду  через  попереднi,  вираховувати  один  за одним наступнi члени послiдовностi,  якщо вiдомi попереднi.  Встановлення таких послiдовностей дозволяє  доводити,  що можна здiйснювати зведення будь-яких фундаментальних положень точних наук (математики) до елементарних аксiом.  Зразком таких послiдовностей може слугувати аксiоматика Пеано,  яка в мовi  "природних" термiнiв матиме такий вигляд:

   1) нуль є число;

   2) наступне за числом є число;

   3) декiлька рiзних чисел не може  мати одне й те саме наступним;

   4) нуль не є наступним нi  за яким числом;

   5) якщо нулю притаманна яка-небудь властивiсть,  а також,  якщо  вона притаманна будь-якому iншому числу та наступному за ним, тодi  ця властивiсть притаманна усiм числам [Див.:27.-с.33].

   Цi аксiоми  постулюють  елементарнi  вiдношення  мiж  термiнами  ("нуль",  "число",  "наступне"), де загальний смисл залишається не  змiненим,  оскiльки наявнi як незмiннi "первиннi номiналiї", що не  можна звести до iнших,  бiльш елементарних.  П'яте положення,  яке  являє  собою  постулювання  логiчного дискурсу вiдомого пiд назвою  "рекурентне мiркування Пуанкаре"  [Див.:28;29],  найбiльш  яскраво  висвiтлює, що логiко-математична "iстина" виявляє лише згоду розуму iз самим собою.  Оскiльки конвенцiонально прийнята теорiя  лише  конституює можливу варiацiю теоретичної єдностi предмету,  властивостi, вiдношення та положення,  можна визнати,  що вона  безпосередньо не змiнює смислу фактуальних даних.  Ми маємо справу лише з  iнструментально рiзними класифiкацiями,  якi  можемо  подiляти  на  зручнi, красивi, вдалi чи навпаки.

   Жодну класифiкуючу систему конвенцiоналiзм не розглядає як достовiрно iстинну,  а лише як "iстинну  за  угодою"  (або,  можливо,  навiть нi як iстинну,  нi як хибну). Дiйсний прогрес науки є кумулятивним i здiйснюється на мiцному фундаментi "доведених  фактiв",  змiни  ж на теоретичному рiвнi носять лише iнструментальний характер.  Теоретичний "прогрес" може полягати лише в досягненнi  зручностi ("простоти"),  а не в зростаннi iстинного змiсту,  бо iстина  можлива лише у формi емпiричних фактiв.

   Представники крайньої  версiї  конвенцiоналiзму  (Айдукевич) не  вважають обов'язковим дотримуватись навiть власно створеної системи,  бо будь-яку систему можна вiдкинути,  якщо вона стає надмiрно  складною i якщо вiдкрита бiльш розвинута  система,  котра замiнює першу. I епiстемологiчно, i в особливостi логiчно цей варiант конвенцiоналiзму набагато простiший вiд iндуктивiзму, вiн не потребує  обґрунтувань iндуктивних виведень.

   Важливо вiдзначити вiдношення  мiж конвенцiоналiзмом та  iнструменталiзмом [Див.:29;30]. Конвенцiоналiзм спирається на переконання,  що хибнi припущення можуть мати iстиннi наслiдки i тому хибнi  теорiї  можуть  мати  велику  прогностичну силу.  Конвенцiоналiсти  (бiльшiсть з них) ототожнили iстину з її  практичними  ознаками  i  приєднались до певного варiанту прагматичної теорiї iстини.  Таким  варiантом є попперiвська теорiя iстинного змiсту, правдоподiбностi  та  підтвердження,  котра  заклала  базис  фiлософськи  конкретного  варiанту конвенцiоналiзму.

   Еволюцiйний конвенцiоналiзм зародився як фiлософiя бергсонiанства, девiзом котрої була свобода волi i творчостi. Вiн не накладає  заборон  на  недовисловленi  спекуляцiї  i  дозволяє побудову класифiкуючих систем на основi будь-якої фантастичної iдеї.  Крiм того,  конвенцiоналiзм не таврує вiдкинутi системи як ненауковi: вiн  вважає бiльшу частину науки еврiстичною, анiж iндуктивiзм.

   Методологiчнi мiркування характернi  для конвенцiоналiзму  будують виявлявляючи узагальнюючу класифiкуючу iдею.  Здебiльшого вони  схожi на наступний приклад: "Якщо ми уявимо собi фактичне зникнення  сил тяжiння,  тодi навiть ця подiя не здатна заперечити закону  тяжiння сформульованого I.Ньютоном. Оскiльки закони Ньютона нiчого  не  розповiдають про iснування тяжiння мас; вони розповiдають про властивостi,  якi повиннi мати тiла,  якщо  iснують  сили  тяжiння мас."

   Для конвенцiоналiстiв  головними  науковими вiдкриттями є насамперед винаходи нових i бiльш простих  класифiкуючих  систем.  Тому  вони  постiйно  порiвнюють  такi системи у вiдношеннi їх простоти:  процес ускладнення наукових класифiкуючих систем та їх революцiйна  замiна  на  бiльш  простi  системи  - ось що є основою внутрiшньої  iсторiї науки в їх розумiннi. Взiрцевим зразком наукової революцiї  внаслiдок цього  була  для  конвенцiоналiстiв копернiканська революцiя.  Були певнi спроби для доведення,  що революцiї Лавуаз'є та  Ейнштейна також являють собою замiну складних систем бiльш простими.

   Вiдмiннiсть методологiї  конвенцiоналiзму   вiд   iндуктивiзму,  найбiльш яскраво,  виявляє  себе  у  протиставленнi iдеї "домовленостi" визначальнiй доктринi аналiтичної  фiлософiї.  Ця  доктрина  спирається на поняття "пост-фiлософська ера", яке вимагає зведення  до емпiричної фактуальностi через редукцiю i верифiкацiю усiх традицiйних фiлософських проблем. Аналіз мови стає знаряддям зведення  фiлософських проблем до наукового ядра, системи доведень i продовжується  доти  доки проблеми не будуть знищенi аналiзом.  Для конценцiоналiстiв такий аналiз є часткова  процедура,  що  не  здатна  вирiшити  головного  -  дати нове знання (прикладом може слугувати  логiка Айдукевича).

   Як це  було   визначено   I.Лакатосом   [Див.:18.-с.322-336;21.  -с.106-135], конвенцiоналiзм, як i iндуктивiзм, не  може рацiонально пояснити,  чому певнi факти пiдпадають пiд дослiдження в  першу  чергу i чому певнi класифікуючи системи аналiзуються ранiше,  анiж  iншi,  тодi коли їх порiвняльнi переваги ще незрозумiлi. Тобто, ця  методологiя суміщається з гiпотетично сформульованими концепцiями,  що мають екстерналiстське значення.

   I, врештi,  конвенцiоналiзм, як i iндуктивiзм, часто стикається  з проблемою  "мiфологiчної свiдомостi".  Наприклад,  згiдно з конвенцiалiзмом,  великi вченi приходять до своїх  теорiй  "фактично"  завдяки "злетовi" своєї уяви. Однак, чому ж тодi вченi стверджують,  що  вивели свої теорiї з фактiв (наприклад,  I.Ньютон)?  Тому конвенцiоналiстська конструкцiя науки часто вiдрiзняється вiд реконструкцiї, "власноручно" здiйснюваної великими вченими.

   Вчення про  вирiшальну  роль iнтелектуальної iнтуїцiї має в  цiй  методологiї основоположне  значення. Прояви iнтуїцiї вбачаються  там  де  розв'язання певної  проблеми вiдбувається за умов  коли його неможливо було отримати безпосередньо шляхом  логiчного висновку  з вiдомих засновкiв.  Тому  iнтуїцiю,  як певну iнтелектуальну дiю,  безпосередньо протиставляють  пропозицiйним  формам   мiркування.  (факти та узагальнення фактiв ”засновки-висновки”). Конвенцiалiсти визнають можливим використання протилежної процедури: узагальнення  фактiв  визнати засновком для визначення смислiв i значень наявних  фактiв, як смислопохiдних вiд теоретичних мiркувань.  Оскiльки  ця  "антиiндуктивна"  дiя  розуму вiдбувається без попереднього обґрунтування перетворення висновкiв у засновки,  вона  має  характер  iнтелектуальної iнтуїцiї.  Засновник однiєї з перших логiцистських  теорiй математик Льюiс Керрол опублiкував двi вiдомi казки ХХ ст.,  якi  у виглядi спрощених моделей демонструють можливостi iнтелектуальної iнтуїцiї.