Фiлософiя науки як об'єкт дослiдження

   Розглядаючи конвенцiональнi пояснення  ролi iнтуїцiї в науковому  пiзнаннi  можна виявити, що iнструментальнiсть  конвенцiй не має волюнтарно-суб'єктивiського характеру.  Iнтуїцiя як  джерело  конвенцiональних  угод  розглядається  у виглядi здатностi створювати  системно-аналоговий зв'язок мiж попереднiми (традицiйними)  i  ново-набутими уявленнями,  а не як  самодостатня  трансцендентнiсть.  Тлумачення Л.Керролом  "силогістики  як  системи  операцiй з розподiлом заперечень"[31.-c.64] дозволяє обґрунтувати, що фiлософсько-онтологiчним  змiстом  послiдовно-логiчних  мiркувань може бути  мислимий зв'язок у мислимому свiтi без вiдношення  до  об'єктивної  реальностi.

   Зразком демонстрування логiстичностi iнтуїцiї можна визнати вже  згаданi  вправи  англiйського  математика Л.Керрола,  якi наявнi у  дiалозi казкових героїв Алiси з Королевою: - "Я, так довго чекала,  що вже впала у вiдчай" - каже Алiса.

    -"Отже, тобi вже не треба  пити чай" - вiдповiла Королева.

   Аналiзуючи даний дiалог бачимо,  що ця каламбурна гра слiв зрозумiла,  хоча традицiйне означення поняття "вiдчай"  у  вказаному  фрагментi набуло заперечення. Якщо хтось здійснить спробу вивести зрозумiлiсть зв'язку висловлювань  Алiси  i  Королеви  використовуючи  "Термiнологiчний словник",  закони логiки,  вiдношення "суб'єкт предикат" висловлювання,  то вона обов'язково буде невдалою. Традицiйне  означення  слiв  та  похiдне вiд них застосування вiдомих  логiчних закономiрностей цей дiалог порушує.  Отже,  слiд визнати,  що джерело  його змiсту знаходиться за межами традицiйного лiтературного досвiду та пов'язаної з ним традицiйної  логiчностi  використання певних термiнiв.  У даному випадку сенс зв'язку висловлювань неможливо вивести з традицiйно вiдомих означень  понять  i  слiв, бо вiн вперше пропонується для використання. Специфiка цього нового використання полягає у тому,  що воно не потребує нових пояснень та обґрунтувань, завдячуючи феномену "самозрозумiлостi". Ця  зрозумiлiсть "iнтуїтивно дана". Якщо ми будемо приймати запропоноване Керролом тлумачення термiнiв, то будемо робити це на пiдставi  "мовчазної угоди" (конвенцiї), приймаючи його за зручне та цiкаве.

   Аналiз дозволяє  зробити  висновок,  що джерело смисло-наповненостi цього дiалогу криється у можливостi висловом Королеви визначити новий сенс попереднiх слiв Алiси. Саме цю властивiсть окремого уявлення,  будувати новi смисло-системи з  попереднiх  уявлень,  конвенцiалiсти називають iнтуїцiєю. На вiдмiну вiд логiчного iнтуїтивне виглядає як векторно протилежна розумова процедура. Логiчне  визначає  вiдношення  коли  “першi”  судження стають засновками до  наступних “вторинних” як висновкiв, а iнтуїтивне - коли “вторинне”  стає засновком для переосмислення “первинного” у якостi висновку.

   Сферою безпосереднього застосування  цiєї методологiї  складають   процеси математизацiї науки.  Виникаючи у якостi методологiї  математизацiї фiзики (Дюгем [Див.:32],  Пуанкаре) та перетворення теоретичної  фiзики  на  самостiйну складову  фiзичної  науки,  конвенцiоналiзм  поширився  у сферу гуманiтарних наук (мовознавства Айдукевич, полiтологiї - Поппер, логiки - Куайн). 

   3. Фальсифiкацiонiзм.

   Фальсифiкацiонiзм [Див.:33]  виник   внаслiдок  епiстемологiчної  критики iндуктивiзму, яка опиралась на тезу, що обидвi його фундаментальнi  передумови (а саме:  що фактуальнi судження можуть бути  "виведенi"  з  фактiв,  що  iснують  обґрунтовані  iндуктивнi  (iз  змiстом,  що збiльшується] висновки) самi є недоведеними i навiть  хибними.

   Завершену фальсифiкацiонiську методологiю  запропонував К.Поппер,  який використовуючи  обґрунтування  принципу  "фаллiбiлiзму"  розгорнуте Ч.Пiрсом,  обгрунтував методологiчну процедуру встановлення хибностi  теорiї  на  основi  використання   modus   tollens  [Див.:25.-с.92-105]. Систематично  викладена   методологiя   фальсифiкацiонiзму являє собою певний варiант конвенцiоналiзму, головною тезою якого є дозвiл приймати за угодою просторово-часовi одиничнi "базиснi твердження", аксiоматику, означення термiнiв, постулати та принципи,  а не просторовi унiверсальнi теорiї,  що претендують на роль "єдиного iстинного  вчення".  Фальсифiкацiонiзм  визнає,  що "доля кожної наукової теорiї чи концепцiї завершується  її   спростуванням".   Ця   теза    вiдповiдає    основоположенням  фаллiбiлiзму - "теорiя,  концепцiя,  гiпотеза повинна смiливо еволюцiонувати до свого спростування".  Згiдно фальфiкацiонiму, деяка  теорiя є науковою лише в тому випадку,  коли вона може бути приведеною у зiткнення з яким-небудь базисним твердженням про емпiричний  стан  речей,  i  теорiя повинна відкидатись,  якщо вона суперечить  емпiричнiй перевiрцi  прийнятого   базисного   твердження.   Поппер  [Див.:34] визначив ще одну умову, яку повинна задовольняти теорiя,  щоб рахуватись науковою:  вона повинна передбачати факти,  котрi є  новими,  тобто неочiкуваними з точки зору iншого знання. Висунення  нефальсифiкованих теорiй або ad hoc гiпотез (якi  не  дають  нових  емпiричних передбачень) суперечить науцi як дiяльностi,  що забезпечує "зростання" знання.  Тому,  наукова дiяльнiсть  полягає  в  систематичнiй критицi та вiдкиданнi наявних теорiй.

   Визначаючи мiсце методологiї   фальсифiкацiонiзму  в  загальному  процесi наукового  поступу можна обґрунтувати тезу,  що ця методологiя є форма створення розвинутої наукової теорiї.

   Iсторично, фальсифiкацiонiзм виникає  як спроба вирiшити проблему визначення   "кращої"  теорiї  серед  iснуючої  множини  конвенцiонально сформульованих. Оскiльки множина таких теорiй, згiдно  з принципом  рекурентностi,  може  спиратися  на  один i той самий  "ряд" емпiричних фактiв, епiстемологiчно усi теорiї рiвнозначнi.  Тому К.Поппер,  визнаючи  себе послiдовником деяких iдей Пуанкаре,  запропонував процедуру вiдкидання теорiй за допомогою їх  систематичного спростування. Як виявилося, iдея спростування теорiї фальсифiкацiєю стала основоположенням нової методологiї,  що  визначає  умови "росту наукового знання",  а не його систематизаторської обробки.

   Попперiвська дедуктивна  модель  наукової критики мiстить тiльки  емпiрично фальсифiкованi просторово-часовi  унiверсальнi  судження  (теорiї), вихiднi  умови i їх наслiдки.  Знаряддям  критики є modus  ponendo tollens:  розрiзнюючий - категоричний висновок, що виникає коли наявна перша посилка у виглядi демаркуючого судження i  друга - позитивно визначає один iз членiв демаркуючого судження, чим заперечує другий ("А або В, або С"). Для Поппера аксіоматично обґрунтовані висловлювання  "математична  теорiя",  "фiлософська  теорiя", "теорiя логiки" є принципово ненауковими (метафiзичнi),  бо  являють собою зразок унiверсального судження типу ad  hoc,  що  не  фальсифiкується. Останнє  важливо пам'ятати оскiльки має поширення  точка зору, яка вiдносить його всесвiтньо вiдомого учня математика  I.Лакатоса  до  представникiв фальсифiкацiонiзму.  Однак,  Лакатос  постiйно прагне вийти за межi просторово-часових теорiй.

   Фальсифiкацiонiзм в  своєму  первинному варiантi приймає iндуктивiстське положення - про доведенiсть суджень фактами i про недоведенiсть теорiй.  Тому в першому "конвенцiоналiстському" варiантi  фальсифiкацiонiзм вимагав деякого (позаметодологiчного) "iндуктивного принципу" для того,  щоб надати  епiстемологiчної  ваги  його  рiшенням слiд  приймати  тi  чи  iншi   "базиснi"   твердження   як  вiдповiднi фактам. Згодом, пiсля розгортання критики iсторициського мiфу про спрямованiсть i телеологiчнiсть iсторичних подiй детермiнованих  загальними  законами,  що визначають фiнальний стан,  фальсифiкацiя приймається як єдиний демаркатор.

   Завершений фальсифiкацiонiзм вiдмовляється  вiд  аналiзу  вiдношення   "факт-теорiя"   вважаючи   за   головний  предмет  свого  дослiдження   анти-iндуктивне   вiдношення   "теорiя-факт",   що  фiксується поняттям   "гiпотетико-дедуктивна   теорiя"   [Див.:35.  -с.26-30].

   Взiрцями фальсифiкованих  теорiй   вважаються  теорiї   Ньютона,  Максвелла, "походження  видiв"  Дарвiна,  формули  Релея-Джiнса  i  Вiна,  фiзика Ейнштейна, їх улюбленi приклади вирiшальних експериментiв - це експеримент Майкельсона-Морлi, експеримент Еддiнгтона,  пов'язаний iз затемненням Сонця, та експерименти Люм'єра i Прiнгогейма.

   Дж.Агассi [Див.:25.-с.136-154]   спробував   перетворити  фальсифiкацiонiзм в  завершену  несуперечливу  систему.  Зокрема,  вiн  довiв,  що за кожним серйозним експериментальним вiдкриттям стоїть  теорiя,  котрiй це вiдкриття суперечить;  що значення фактуального  вiдкриття  необхiдно вимiрювати значенням тiєї теорiї,  котру воно  спростовує.  Агассi погоджується з тiєю оцiнкою "вирiшального експерименту",  котру  наукове  спiвтовариство  дає таким фактуальним  вiдкриттям,  як вiдкриття Гальванi,  Ерстеда, Прiстлi, Рентгена та  Герца;  однак  вiн  заперечує  "мiф" про те,  що це були випадковi  вiдкриття (як часто кажуть про чотири перших)  або вiдкриття,  що  підтверджують тi  чи  iншi теорiї (як спочатку думав Герц про своє  вiдкриття).  Агассi прийшов до висновку:  всi п'ять експериментiв були  успiшними спростуваннями (фальсифiкацiями) - в деяких випадках навiть задуманими як спростування - теорiй,  котрi  науковець  прагнув виявити i котрi в бiльшостi випадкiв дiйсно вiн вважав виявленими.

   Iнтерналiську iсторiю в розумiннi попперiанцiв легко  доповнити  екстерналiськими теорiями зовнiшньої iсторiї.  Так, Поппер вважав,  що (з позитивного боку) /1/ головнi зовнiшнi стимули створення наукових  теорiй виходять з ненаукової "метафiзики" i навiть з мiфiв  (пiзнiше це було прекрасно проiлюстровано Койре), i що (з негативного боку) /2/ факти не являють собою такi зовнiшнi стимули:  фактуальнi вiдкриття належать до ряду когнiтивних актiв, вони виникають як спростування деякої наукової теорiї, i стають помiтними лише в тому випадку, коли вступають в конфлiкт з деякими попереднiми  очiкуваннями  вчених.  Обидвi цi тези являють собою нарiжнi каменi  епiстемологiї фальсифiкацiонiзму.  Пiзнiше  П.Фейерабенд  розвинув  другу тезу,  а саме - "швидке збiльшення теорiй може зовнiшнiм чином стимулювати внутрiшнiй процес фальсифiкацiй" [26.-с.6.]. Отже,  теорiї,  якi доповнюють фальсифiкацiонiзм, не повиннi обмежуватись  розглядом виключно iнтелектуальних процесiв,  що пiзнiше стало основою  iншої  методологiї - iсторизму.

   Агассi пiдкреслював,  що фальсифiкацiонiзм не  в меншiй мiрi,  анiж iндуктивiзм,  суміщається з вульгарно-марксистським поглядом  про вплив зовнiшнiх факторiв   на   науковий   прогрес.   тдина вiдмiннiсть   у   цьому вiдношеннi  мiж iндуктивiзмом  та  фальсифiкацiонiзмом полягає в тому,  що для першого "зовнiшня" екстерналiська iсторiя  повинна  пояснити вiдкриття фактiв,  тодi як для  другого вона повинна пояснити винахiд теорiй.

   Мiфологiчна свiдомiсть  створює   ряд  окремих проблем для  фальсифiкацiонiзму.  Наприклад,  чому деякi вченi вважають  вирiшальнi  експерименти скорiше позитивними та верифiкацiйними, анiж негативними i фальсифiкацiйними?  Поппер для вирiшення цих проблем розробив концепцiю "трьох свiтiв", що пояснює вiдмiннiсть об'єктивного знання (в його "третьому свiтi") i перекручених вiдображень цього знання в iндивiдуальнiй свiдомостi.

   Навiть приймаючи фаллiбiлiстичне  тлумачення науки як безперервного процесу росту знання (перманентний рух вiд пояснення до пояснення, вiд гiпотези до гiпотези,  вiд проблеми до проблеми) неможливо уникнути питання про роль доведення в науцi.  Так, якщо розглядати фальсифiкацiю як джерело науковостi,  тодi треба  доводити,  що ми взагалi здатнi щось остаточно фальсифiкувати  (довести  факт  спростування). Потреба  у  здiйсненнi  такого  доведення викликана  постiйною загрозою вiчного регресу дурної нескiнченостi,  що створює  умови для сумнiву в наявностi самого факту iснування самодостатньої фальсифiкацiї,   як   це   було   виголошено   I.Лакатосом  [Див.:33]. Проблема доведення найслабкiший пункт цiєї методологiї.  Заперечити фальсифiкацiонiзм як принципово помилкову версiю ми  не  маємо  права,  бо  достатньо  звернутися  до прискiпливого методологiчного аналiзу  становлення бiологiчної  науки проведеного в книзi В.С.Крисаченка "Людина i бiосфера"(1998),  щоб побачити,  що  вiдкриття знаменитої теорiї "Походження  видiв"  Чарльза Дарвiна  вiдбувалося через послiдовне “фаллiбiлiстичне” спростування теорiй: "вiд першої до п'ятої".

   Зазначимо, що  фальсифiкацiонiзм  набув  широкого  поширення   в  соцiологiчних дослiдженнях,  якi вимагають обов'язкового обґрунтування  "вибірки" збору емпiричної iнформацiї у виглядi гiпотези.  У цiлому,  головною сферою застосування  даної  методологiї  можна  визнати проблеми технiчного впровадження наслiдкiв фундаментальних  наукових дослiджень,  що охоплюється поняттями "прикладнi  науки",  "технiчнi науки",  "iнженернi науки".  Таким чином, стаючи науково  сформованою формою технологiчного  використання  наукового  знання  методологiя фальсифiкацiонiзму  може  розглядатися у якостi засобу  творення розвинутої наукової теорiї.

   Також слiд зауважити, що становлення  розвинутих наукових теорiй   на основi  використання  принципу  фаллiбiлiзму та процедури фальсифiкацiї мають своєю родовою  передумовою  унiверсальнi  судження  типу ad hoc, що можуть формуватися через безпосереднє використання  методологiї iндуктивiзма та класичного конвенцiоналiзма.