Вексельний обіг в Україні

     Векселедержатель ¾ особа, у якої знаходиться переказний вексель, власник векселя. Після закінчення строку платежу він має право на отримання вказаної суми грошей. Векселедержатель, що записаний у даному векселі, називається першим векселедержателем (ремітентом). При подальшому передаванні векселя законним векселедержателем є особа яка гарантує своє право на безперервному ряді індосаментів, тобто перевідних записів на векселі. Векселедержатель має право на сам вексель і зобов’язаний віддати його тому, хто втратив право володіння даним векселем лише тоді, коли придбав його недобросовісно або ж купуючи вексель, зробив грубу помилку. Він має право і на отримання платежу від акцептату, а також у порядку регресу від усіх інших відповідальних за даним векселем осіб.

     Важливість векселя, його місце у ринковій економіці  визначається його функціями. Основною функцією вексельного обігу є оформлення короткострокового кредиту. Дана функція діє тоді, коли постачальник продукції зацікавлений у її реалізації покупцю, але той на час укладення угоди не володіє належною сумою коштів. Тоді постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію  бере з покупця вексель, тобто боргове зобов’язання, сума якого з урахуванням строку платежу і процентів за кредит, як правило, перевищує величину суми товарної угоди.

     По друге вексель  здатний виконувати функцію платежу. Як платіжний засіб він дозволяє отримати гроші, не чекаючи строку платежу. Його можна продати або ж закласти в заставу в комерційному банку. Купівля банками векселів носить назву обліку векселів або дисконту.

     Банки ж, купивши  векселі, до настання строку оплати утримують  їх у себе, стягуючи при цьому певну суму, що називається обліковим процентом, тобто купують векселі зі скидкою або з дисконтом. У даному випадку банк перебирає на себе функцію кредитора, а при настанні строку оплати стягує борг з векселедавця.

     Прискорення розрахунків  і грошового обігу, звичайно, є головними функціями векселя. Але не тільки вони зберігають свою силу з часів виникнення вексельного обігу і донині. До них додалися інші. Насамперед, вексель здійснює функції контролю за виконанням зобов’язань між суб’єктами господарського життя, скорочення грошової і кредитної маси в обігу, а отже і стримування темпів інфляції.

     Отже, звичайний вексель  є знаряддям комерційного кредиту  і здатний здійснювати надзвичайно важливі функції. В сучасних умовах на фондовому ринку  України обертаються лише товарні векселі. Вони можуть виписуватися будь-якими суб’єктами підприємницької діяльності для оформлення торгових угод, можуть бути короткостроковими, з двома і більше підписами, можуть прийматися банками до обліку або у заставу як забезпечення наданих клієнтам позичок. Застосування вітчизняними товаровиробниками комерційних векселів здатне усунути заборгованість підприємств і надати простір для розвитку продуктивних сил. Розвиток товарно-грошових відносин зумовив появу й інших форм векселів. Зокрема, поширення комерційних векселів надавших приватним і юридичним особам в процесі господарської діяльності, послужило для банків важливим поштовхом для початку виписування своїх власних векселів, що набули назви “банкноти” або банківського кредитного квитка. З часом виникла форма фінансового векселя, за яким не стоїть конкретна товарна угода і який лише оформляє міжбанківські боргові відносини. Фінансові векселі виписуються лише банками.

     Особливою формою векселя  є також казначейські векселі ¾ цінні папери, що перебувають в обігу від імені юридичних осіб, щоб забезпечити їм короткострокове фінансування. Казначейські векселі, що виписуються на пред’явника, переважно фіксують зобов’язання уряду і продаються від його імені банкам, іншим кредитним установам і корпораціям з метою отримання готівки для покриття поточного бюджетного дефіциту. Під заставу комерційних векселів комерційні банки можуть отримати кредит у Національному банку України (операція переобліку векселів).

     В умовах сучасної ринкової економіки векселі стали:

     а) об’єктом купівлі-продажу;

     б ) формою інвестування капіталу на короткий строк з метою  отримання доходу, тобто перетворилися  в особливий вид цінних паперів  у повному фінансовому розумінні  цього терміну. 
 
 
 
 
 
 
 

3. МІСЦЕ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ В РЕГУЛЮВАННІ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ 

     важливою умовою запобігання негативних явищ у області  грошового обігу є постійне регулювання умов та порядку косвеного банківського кредитування з боку центральних банків.

     Регулюючі функції  Національного банку виконуються таким чином. По-перше, обмеженням представлення вексельних суд у вигляді кредитів під комерційні та фінансові векселя чи рівнозначні їм боргові зобов’язання, що виникли в результаті вже здійсненної товарної чи грошової угоди.

     По-друге, введенням повсякденного чи відбіркового контролю з боку банківських установ другого рівня за обов’язковим товарним забезпеченням комерційних векселів.

     По-третє, представленням жорстких гарантій, що з боку комерційних  банків будуть ліквідовані усі форми економічних взаємовідносин, виконавцями фіктивних вексельних угод.

     Національним банком ретельно регулюються умови обліку та переобліку комерційних векселів, передбачаються деякі вимоги до їх якості, тобто здійснюється так звана якісна дисконтна політика.

     У більшості розвинених країн центральні банки переобліковують лише першокласні комерційні векселя ¾ виставлені на основі реально здійснених угод купівлі-продажу і по яким відповідають як мінімум три особи, яких знають у банку як безперечно грошово- та кредитоспроможних. Але строк векселя, що залишається після його купівлі банком, не повинен бути більше трьох місяців.

     З іншого боку, центральні банки встановлюють для комерційних  банків лімітування контингенту переобліку векселів, здійснюючи так звану кількісну переоблікову політику. Коли центральному банку необхідно стимулювати, наприклад експорт, то у першу чергу право на переоблік отримують експортні векселя. У деяких країнах, наприклад у Японії, здійснюють різноманітні облікові ставки, для комерційних та зовнішньоторгових векселів та для державних платіжних паперів. Якщо необхідно “загальмувати” підвищення курсу векселів, скажімо, у будівництві, то центральний банк забороняє облік векселів підприємств цієї галузі. Аналогічна заборона може бути покладена і на операції з векселями неперспективних галузей.

     Межі ліміту по обліку векселів для деяких банківських  операцій були встановлені після другої світової війни у Франції, ФРН, та деяких інших країнах. У Японії за понадлімітний переоблік векселів з банків стягується штраф.

     Національний банк рахує, що у даних умовах переоблік  має бути мінімальним. Розрив у обігу  між сферою виробництва та бюджету, з одного боку, та споживання ¾ з другого, відсутність у країні гарно розробленого вексельного права та кредитних історій векселедавців не дають змоги Національному банку приймати на себе кінцевий ризик по вексельних угодах, так як у кінцевому рахунку погіршення якості його активів загрожує надійності грошовій системі країни. Для вирішення цієї проблеми необхідна сумісна робота з формування бази даних о векселедавцях, особливо о фактах неповертання виданих банками великих кредитів. Поки що вона не створена, практика отримання забезпечених кредитів себе оправдує. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ І ВЕКСЕЛЬНИЙ  ОБІГ 

     У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальної недовіри до державних цінних папірів намір НБУ пожвавити ринок банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різновиду цінних паперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для започаткування вексельного обороту.

     Як передбачено  Женевською вексельною конвенцією №358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банки мають право:

• емітувати векселі;
• виступати векселедавцем простого векселя;
• акцептантами переказного векселя;
• виступати одночасно векселедавцями і акцептантами переказного векселя;
• векселедавцями переказного векселя, який заперечує можливість його пред’явлення для акцепту;
• векселедавцями неакцептованого переказного векселя.

     До цього слід додати й можливість включати власні векселі комерційних банків у  загальний розрахунок суми обов’язкових резервів, що підлягають депонуванню у Національному банку України. Перевагою такого резервування є те, що обов’язкові відрахування до резервних фондів поміщаються на безвідсотковий рахунок НБУ, отже, не приносять доходу комерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який формує частину обов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід.

     Операції з векселями  в Україні здійснюються згідно з  вимогами Закону України “Про цінні  папери та фондову біржу” (19.06.91 р.), листа НБУ № 22001/85 від 25.02.93 р. “Про порядок  проведення банками операцій з векселями”, Постанови КМУ і НБУ №528 від 10.091992 р. “Про застосування векселів у господарському обороті України”, листа НБУ №15010/48 від 22.02.95 р. та деякими іншими нормативними документами.

     Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало їхнє інкасування в комерційних банках. Інкасо-платіж за векселем, що його отримує банк за дорученням векселедержателя. Інкасування в банках виникло із потреби отримання вексельних платежів в строк за дорученням векселедержателів. Інкасування векселів ¾ це банківська розрахункова операція, за допомогою якої комерційний банк за дорученням свого клієнта векселедержателя бере на себе відповідальність за пред’явлення векселів платникові та отримання в указаний строк належних платежів за відвантажені на його адресу  товарно-матеріальних цінностей й надані послуги і зараховує їх на рахунок цього клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. У випадку несплати банк передає вексель до опротестування, а потім повертає кредиторові. Тут роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта.

     Облік або дисконт  векселів полягає в тому, що банк, облікуючи вексель, терміново сплачує його вартість пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням вказаного у векселі строку. Економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський.

     Процес обліку векселів виникає внаслідок того, що продавець  продукції, ставши векселедержжателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Щоб розрахуватися з власними постачальниками чи банком він, не чекаючи настання строку сплати за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов’язання. Таким покупцем боргів і виступає комерційний банк.

     Сукупність операцій комерційних банків з обліку і  переобліку векселів у ринковій економіці утворює обліковий (дисконтний) ринок. Провідні позиції на цьому ринку належать НБУ. Тільки НБУ шляхом переобліку векселів, що надійшли до комерційних банків, може здійснювати рефінансування даних банків. Водночас купівля-продаж векселів не тільки дає відповідні доходи, а й забезпечує високу ліквідність вексельного кредиту. Адже куплений банком вексель практично негайно можна продати іншому банку (комерційному чи НБУ). Тому дисконтні операції відіграють важливу роль у регулюванні ліквідності балансу банку для його наступного рефінансування шляхом переобліку векселів.

     Облік векселів ¾ це купівля комерційним банком, іншим кредитним закладом векселів до настання строків платежу за ними. У даному процесі банк, купуючи вексель у свого клієнта ¾ векселедержателя, отримує зобов’язання третіх осіб і стає отримувачем тих коштів, що мають надійти при настанні строку погашення, чим достроково повертає позичені кошти. Такий процес погашення позички за допомогою обліку векселів називається рефінансування.

     Операція, за допомогою якої Національний банк облікує векселі, що їх подали і вже облікували комерційні банки, носить назву переобліку векселів. Його механізм майже цілковито відображає схему вексельної взаємодії комерційних банків з клієнтами. Переоблік векселів використовується комерційними банками для отримання готівки від НБУ для власного фінансування і у кінцевому рахунку становить одну із форм інтервенцій, які впливають на загальний обсяг грошових коштів у обігу. Провідними умовами переобліку векселів є те, що ставка переобліку складає величину загальної облікової ставки НБУ, а прийнятими до переобліку є комерційні векселі строком на 90 днів.