Роль бюджету в економічному і соціальному розвитку держави

      Реформування  спонукає органи місцевої влади і  управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для  фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх бюджетам виділяється мінімум допомоги.

      Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, пов¢язане із значним навантаженням на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридично врегульовану сукупність Державного бюджету, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формування бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

      У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежить від стану виробництва. Звичайно, одним із важелів досягнення цього має бути ефективна податкова система.

      Система оподаткування має забезпечити  оптимізацію структури розподілу та перерозподілу національного доходу. Реформування податкової системи має базуватися на принципі збереження доходної частини бюджету і забезпечення обов¢язковості та рівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами, недопущення будь-яких проявів дискримінації до окремих платників або категорій платників податків, а також стосовно оподаткування товарів вітчизняного чи іноземного виробництва.

      У свою чергу можливість утримувати соціальну  сферу, забезпечувати соціальний захист населення  залежить від стану надходжень до бюджету. Формування доходної та видаткової частини бюджету пов¢язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку України. (Додаток А).

      Особливої актуальності набувають сьогодні питання, пов¢язані з розширенням бази і прав місцевих органів влади щодо формування доходів своїх бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів. З цією метою необхідно переглянути чинне законодавство про місцеві податки та збори, розширити коло об¢єктів оподаткування, встановити перелік місцевих податків, обов¢язкових до сплати на всій території України.

      У зв¢язку з цим хотілося зупинитись на тих проблемах, без розв¢язання яких неможливо говорити  про стабілізацію у бюджетній сфері, про економічний розвиток взагалі.

      Відсутність належного законодавчого регулювання  бюджетних правовідносин та механізму  відповідальності за порушення бюджетного законодавства викликає цілий ряд  негативних соціально-економічних  наслідків. Серед найнегативніших  вплив мають:

• постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв¢язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;
• відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов¢язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;
• послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;
• неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують  бюджетні установи, органи виконавчої влади  від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему не контрольованості у використанні державних коштів і майна.

      Наша  країна має потребу в сильному державному бюджеті, оскільки він повинен істотно впливати на економічний розвиток усіх регіонів, мати реальні інвестиційні зв¢язки із народним господарством, забезпечувати регіональну стратегію економічного розвитку країни.

      На  сьогоднішній день актуальною є проблема бюджетних взаємовідносин. Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що кожній з них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосовувалась їх комбінація.

      Наші  законодавці при формуванні чинної податкової системи не мали чітко  сформульованих принципів розмежування доходів між бюджетами рівнів. У результаті незрозумілими є  причини, що зумовлюють віднесення податків, зборів та інших обов¢язкових платежів до тієї чи іншої групи.

      Першим  важливим кроком в удосконаленні  системи бюджетних відносин має  бути закріплення відповідальності за фінансування різних видів державних  витрат і формування нормальних взаємовідносин із виконання видаткової частини бюджету.

      Перебудова  бюджетної системи стосується не лише взаємовідносин між державними та регіональними бюджетами, а й  відносин бюджетів вищестоящого рівня  до бюджетів нижчого рівня.

      Кошти місцевих бюджетів - основа фінансової бази органів місцевого самоврядування. Однак у більшості випадків вони не можуть забезпечити ефективного впливу цих органів на соціально-економічні процеси.

      Однією  з проблем у бюджетній сфері  залишається питання державних  видатків. Ще недостатньо зроблено змін щодо змісту, спрямування бюджетних видатків, методології їх планування і фінансування.    
 
 
 
 

Розділ 2.Бюджетна система  та реформи системи  міжбюджетних відносин в Україні. 

2.1.Становлення  бюджетної системи  України.

      Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним та місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи та фінансової політики держави взагалі.

      Зміни в економіці, керівництві господарством  держави і зміни у структурі  і функціях державної влади та управління стосуються і бюджетної  системи, змінюють співвідношення між  різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню структуру.

      Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються  права держави та місцевих органів  влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання  доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

      Державний бюджет України має досить тривалу  історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної  державності, мало дипломатичні відносини з рядом держав Європи. Була загальновійськова казна , до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо.

      Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Це 1918-1922 рр. Спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім  більшовицький уряд спробували оволодіти бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху.

      Утворення СРСР і прийняття Конституції  Союзу РСР передбачало створення  єдиного бюджету, до складу якого  включались бюджети союзних республік. Основні положення Конституції  були конкретизовані в законодавчих і підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства можна звести до такого:

• єдність бюджетної системи, централізація податкового законодавства у віданні союзних органів і регламентація видатків;
• включення союзних республік до складу єдиного державного бюджету, затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу.

      Бюджетна  система Союзу РСР об¢єднувала в державному бюджеті: союзний бюджет, бюджет соціального страхування та державні бюджети 15 союзних республік, в склад яких входили республіканські бюджети союзних республік, державні бюджети 20 автономних республік та більше 53 тис. місцевих бюджетів(країв, областей, округів, міст, районів, сільських та селищних Рад).

      Така  бюджетна система існувала з 1924р., коли державні бюджети союзних республік були вперше законодавчо закріплені Конституцією СРСР. В державному бюджеті на 1924/1925 р. доля державних бюджетів союзних республік складала 41,9%, причому, основна частина коштів в державних бюджетах - 69,2% - приходилась на місцеві бюджети. В наступні роки спостерігалась поступова централізація коштів в союзному бюджеті. Наприклад, в 1940 р. на частку союзного бюджету приходилось 75,8% ресурсів державного бюджету країни.

      В умовах Союзу державний бюджет України  виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на територіях України, а також між територіями всередині республіки.

      При формуванні державного бюджету СРСР  на 1989 та 1990рр. були офіційно оприлюднені суми дефіциту бюджету. Відбувся розподіл дефіциту бюджету між союзним та республіканськими рівнями.

      Основним  регулюючим джерелом в ці роки залишався  податок з обороту, нормативи  відрахування якого в бюджети союзних республік були визначені диференційовано від 61,4 % до 100 %. В бюджети союзних республік відраховувалось в 1990 р. 20 % платежів із прибутку підприємств союзного підпорядкування, в розмірі 50 % був встановлений норматив відрахувань в бюджети  союзних республік від прибуткового податку з населення.

      Суттєвою  особливістю формування бюджетів на 1991р. був розвиток принципово нових  фінансових взаємостосунків між  центром та суверенними державами, між суверенними і автономними  республіками та місцевими Радами народних депутатів. Так бюджетна система стала включати окремо союзний бюджет, самостійні республіканські (суверенних і автономних республік) та місцеві бюджети.

      В 1991р. були повністю передані в бюджет такі найважливіші податки, як податок  з обороту та державні податки з населення. Замість цих податків республіками передавалась в союзний бюджет фіксована сума коштів на покриття видатків на народне господарство та на здійснення загальнонаціональних програм. Хоча затверджені бюджетні показники не були виконані із-за недотримання республіками своїх фінансових зобов¢язань.

      Таким чином, в 1991р. практично було ліквідовано  єдину бюджетну систему країни, яка  розпалась більш ніж на 55 тис. автономних бюджетів. В результаті загальнодержавний грошовий фонд був поділений за сферами ведення Союзу РСР та суверенних республік.

      В Україні ще в 1990р. був прийнятий  закон Української РСР “Про бюджетну систему Української РСР”, який визначив основи організації бюджетної  системи України. Згідно цього закону фінансові ресурси України були поділені на кошти державного бюджету (республіканського бюджету), бюджетів місцевих Рад народних депутатів, позабюджетних фондів та інших фінансових ресурсів. В цьому законі були відображені питання формування та виконання державного та місцевих бюджетів, розгляд, затвердження, виконання бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

      З урахуванням змін, що відбулися в  політичному устрої України за 1991-1995рр., а також в бюджетній політиці та бюджетному механізмі, в 1995р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Закону “Про бюджетну систему України”, де наведено більш чітке визначення бюджетної системи, її складових частин, детальніше регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи України.

  Як незалежна держава Україна склала проект державного бюджету тільки на 1992р. Через нього перерозподілялося більше ніж 60 % національного доходу і 70 %  фінансових ресурсів держави, він був зведений з дефіцитом менше, ніж 3 % доходів.

      Таким чином, становлення бюджетної системи має досить тривалу історію, завдяки якій є можливість простежити за роллю держави в розподільчих процесах та місце безпосередньо бюджету в соціально-економічних процесах.