Контрольна робота з «Соціальне страхування»

 

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни «Соціальне страхування»

 

 

 

 

 

 

Роботу виконала:

студентка групи ФСЗ 15-2

                                                                            Левандовської Л.С.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир

 

2016

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

     ВСТУП_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 3

 

1. Об'єкти та суб'єкти державного соціального страхування_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 5

2. Основны завдання та функції ПФУ_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _9

    ВИСНОВОК_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _13

 

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Історія створення інституту соціального захисту працюючих і, зокрема, соціального страхування, нараховує більш 100 років: бере свій початок зНімеччини, де протягом 1883–1889 років було прийнято низку законів про організацію державного соціального страхування робітників. Такий приклад швидко поширився в західних країнах, а потім і по всьому світі; нині майже повсюдно існує державна система соціального страхування — і природно, що в залежності від групи держав (або й окремої держави) спостерігається чимала різниця в можливостях соціального захисту.

Україні притаманний власний шлях розвитку соціального страхування. Перші страхові закони в Україні, яка була складовою частиною Російської імперії, з'явились на початку 20 століття як захисна реакція урядових структур на вимоги робітників створити гарантовані правила соціальної захищеності на виробництві. Уже в 1901 році законодавчим актом передбачалось призначення пенсій робітникам гірничих заводів і копалень за рахунок роботодавців, яких визнавали винними в пошкодженні здоров'я. І, як прямий наслідок організованих виступів і масових страйківробітників, 2 червня 1903 року введено «Правила о вознаграждении потерпевших вследствие несчастных случаев рабочих и служащих, а равно членов их семейств в предприятиях фабрично-заводской, горной и горнозаводской промышленности» — цей день вважається днем започаткування державного соціального страхування в Росії та Україні.

У 1912 році прийнято на державному рівні закони «Про забезпечення робітників на випадок захворювання», «Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві» і ряд інших. Було створено так звані лікарняні каси — пізніше їх стали називати страховими касами — які надавали робітникам два види допомоги: у випадку захворювання та при нещасному випадку. Допомога по тимчасовій непрацездатності призначалась від половини до двох третин заробітку і виплачувалась лише з четвертого дня хвороби. Допомога по вагітності і пологахвидавалась протягом шести неділь робітницям, які пропрацювали на даному підприємстві не менше трьох місяців.

Після 1917 року соціальне страхування в Україні розвивалось в єдиному руслі всіх республік Радянського Союзу. У перші роки після революції в умовах громадянської війни йшли пошуки ефективніших форм соціального захисту трудівників — і, як наслідок, в 1918 році було прийнято положення про соціальне забезпечення працюючих, яке гарантувало забезпечення всіх найманих працівників незалежно від особливостей праці допомогою при тимчасовій втраті заробітку у зв'язку з хворобою, пологами і родами, каліцтвом. Починаючи з 1922 року виплата допомоги здійснювалася безпосередньо підприємствами в залік страхових внесків.

У 1929 році державне соціальне страхування мало єдиний цільовий бюджет: у нормативних-правових актах підкреслювалось, що кошти державного соціального страхування є цільовими і використовувати їх на інші цілі недопустимо. А з 1931 року за рахунок коштів державного соціального страхування фінансуються санаторно-курортне лікування в спеціалізованих установах, санаторіях, пансіонатах, будинках відпочинку та дитячі оздоровчі табори.

Переломним моментом в історії соціального страхування є передача його в управління профспілкам: рішенням союзного уряду 23 червня 1933року всі кошти соціального страхування, а також санаторії, будинки відпочинку та ряд інших установ було передано профспілкам.

Демократичні перетворення в суспільстві вимагали відповідних змін і в правових відносинах — і в Україні на порядок денний постало питання про удосконалення системи соціального страхування. У лютому 1991 року Уряд України і профспілки (на той час Рада Федерації незалежних профспілок України) прийняли спільну постанову «Про управління соціальним страхуванням в Україні», а в березні того ж року профспілки за участю представників Мінпраці, Мінфіну, Нацбанку України на практиці реалізували положення прийнятої спільної постанови. Так було створено принципово нову структуру — Фонд соціального страхування України[1]. Організаційно Фонд здійснював свою діяльність через створене правління Фонду, до складу якого входила абсолютна більшість представників від профспілкових об'єднань. Правління Фонду розробляло та затверджувало Положення про Фонд та його виконавчі органи. Метою створення фонду було забезпечити фінансову самостійність та стабільність системи соціального страхування.

18 січня 2001 року Верховною Радою України, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»[2] і визначено Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності правонаступником Фонду соціального страхування України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Об'єкти та суб'єкти державного соціального страхування

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їхніх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої проводять загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Коло осіб, які можуть бути застрахованими за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, визначається "Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та іншими законами, прийнятими відповідно до них.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Страховиками є цільові страхові фонди з:

— пенсійного страхування;

— медичного страхування;

— страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

— страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

— страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах  трудового договоре (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах, незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності. Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначають закони України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Страхові фонди — органи, які керують та управляють окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, проводять збір та акумуляцію страхових внесків, контролюють використання коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та виконують інші функції згідно з затвердженими статутами.

Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування.

Страхові фонди — некомерційні самоврядні організації. Цільові страхові фонди не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Страхові фонди діють на підставі статутів, затверджених у порядку, визначеному законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Управляють страховими фондами на паритетній основі держава та представники суб'єктів соціального страхування.

Управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування виконується правлінням та виконавчими дирекціями страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування. Правління страхового фонду:

— затверджує документи, які регламентують внутрішню діяльність фонду, в тому числі виконавчої дирекції;

— подає у визначеному порядку пропозиції щодо визначення розмірів загальнообов'язкових внесків для забезпечення відповідного виду соціального страхування (за винятком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання);

— затверджує проекти річних бюджетів фонду та звіти про їхнє виконання, порядок використання коштів з окремих видатків бюджету фонду;

— створює резерви коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

— розглядає кандидатури та затверджує на посадах керівника виконавчої дирекції фонду та його заступників;

— спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції страхового фонду та її робочих органів;

— визначає кадрову політику;

— виконує інші функції, передбачені статутом страхового фонду. Порядок обрання правління страхового фонду визначають

закони України з окремих видів соціального страхування.

Виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Вона підзвітна правлінню фонду та провадить діяльність від імені страхового фонду в межах та порядку, визначених його статутом та положенням про виконавчу дирекцію, яке затверджує правління страхового фонду. Керівник виконавчої дирекції входить до складу правління страхового фонду з правом дорадчого голосу. Робочими органами виконавчої дирекції є її відділення, страхові каси тощо.

Контролює діяльність цільових фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування Наглядова рада, яка забезпечує виконання статутних завдань та цільове використання коштів. З цією метою до складу Наглядової ради входять у рівній кількості представники від застрахованих громадян, роботодавців і держави. Склад Наглядової ради та її повноваження визначаються законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюється спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

Якщо страховик прийняв рішення з порушенням страхового законодавства або страхувальник не виконує вимог національного законодавства, то орган державного нагляду вказує на допущені порушення і визначає термін для їх усунення. Орган державного нагляду може вимагати скликання засідання правління цільового страхового фонду.

Основні джерела коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування — внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, потрібні для проведення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначають з урахованням того, що вони повинні забезпечувати:

— надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

— фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;