Організація кредитного процесу в комерційних банках

     Установи  комерційних банків приймають від  фізичних осіб строкові і цільові  вклади, режим яких обумовлюється  угодами. Документи і порядок  їх оформлення за цими вкладами такий  же, як і за вкладом до запитання. Але часткові видачі тут не здійснюються. Проценти нараховуються за термін, протягом якого вклад зберігається в банку. Видача доходу (процентів) проводиться згідно з умовами договору – щомісяця (щокварталу) чи при закритті рахунку.

     Строкові  вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а інший — у банку.  
В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого). [5, c.53]

     У свою чергу, банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконати всі умови  угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

     Згідно  з депозитною угодою можуть бути передбачені  додаткові надходження грошей на депозитні рахунки. Строкові депозити не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу - збільшити або зменшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. Часткове вилучення коштів з депозиту передбачено тільки для окремих типів ощадних вкладів (пенсійних, для зарахування заробітної плати та інші.).

      Після закінчення депозитної угоди  закриття депозиту здійснюється на основі оформлення меморіального ордеру. Повернення депозиту і сплата відсоткового доходу юридичним  особам здійснюється тільки через перерахування коштів на поточний рахунок, а фізичним особам - шляхом виплати готівки або перерахування коштів на поточний рахунок. Дострокове закриття депозитного рахунку можливе на підставі заяви або клопотання вкладника. [3, c.57]

      За  користування залученими коштами комерційні банки сплачують вкладникам відсотковий  дохід, який може виплачуватись авансом, періодично (щомісяця, раз у квартал, за підсумками року) та після закінчення строку дії депозиту. Діючими правилами  передбачено щомісячне нарахування відсотків незалежно від дати їх фактичної виплати згідно укладеної угоди. Відсотки підлягають нарахуванню щомісяця, не пізніше, ніж в останній робочий день місяця. Нараховані, але не сплачені відсотки відносять до нарахованих витрат. Нараховані за депозитами відсотки відображаються в балансі на перше число наступного місяця як зобов’язання банку, а в звіті про прибутки і збитки - як понесені витрати.

      У банківській практиці використовується три методи визначення кількості  днів для розрахунку відсотків, вони зазначені у таблиці 2.1. [6]

Таблиця 2.1

Методи  визначення кількості днів для розрахунку відсотків

      Незалежно від методу розрахунку відсотків при визначенні кількості днів враховується перший день і не враховується останній день угоди. Так, якщо термін депозитному договору встановлено з 14 травня до 10 серпня, то при визначенні кількості днів для розрахунку відсотків враховується 14 травня і не враховується 10 серпня. При нарахуванні відсотків за звітний місяць останній день місяця має включатися в розрахунок, крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції. [6]

      Залучення коштів на депозит здійснюється за відсотковою ставкою, що визначається депозитною угодою. Для розрахунку нарахованих відсотків комерційні банки можуть використовувати номінальну або фактичну відсоткову ставку. Загальна сума нарахованих відсотків на дату закінчення терміну дії депозитної угоди не змінюється.

      Розрахунок  за допомогою номінальної відсоткової  ставки (метод рівних частин) веде до того, що витрати банку в перші  періоди завищені по відношенню до поточної вартості сумарних зобов’язань за депозитом, які включають номінал плюс відсотки. [4, c.46]

      Розрахунок  відсоткових витрат за допомогою  фактичної відсоткової ставки дає змогу розподіляти витрати у відповідності з поточною вартістю депозиту в окремі періоди і відносити фактичні витрати банку до відповідної суми зобов’язань за депозитом, включаючи відсотки за ним, у визначений час. Тому вартість депозитних ресурсів, що визначається як співвідношення відсоткових витрат до сумарних зобов’язань за депозитом, буде незмінною. 

      2.2. Депозитна політика банку 

      Депозитна політика комерційного банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації їх джерел. [3, c.43] Оптимізація депозитної політики банку – не просте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому, комерційного банку як суб’єкта економіки, клієнта і персоналу банку. Цілком зрозуміло, що їх інтереси далеко не завжди збігаються, тому оптимальна політика має на меті перш за все узгодити їх. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності й ризику. Можна навести загальні критерії оптимальності депозитної політики:

      - зв’язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

      - диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

      - сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

      - диференційований підхід до різних груп клієнтів;

      конкурентоздатність банківських депозитних продуктів тощо.

      Специфічні  критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).

      У роботі комерційних банків із залучення депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази комерційного банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог: по-перше, процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників; по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку. Розмір депозитного процента комерційний банк встановлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики [10].

      Можна зробити висновок про те, що більш  стійкі у фінансовому плані ті банки, які турбуються про підтримку своєї ліквідності і платоспроможності, пропонують процент за депозитами не вищий за середньогалузевий (зазвичай, середньогалузевим береться процент за вкладами в Ощадному банку).

      Високий процент за строковими депозитами юридичних осіб і вкладами фізичних осіб свідчить, насамперед, про те, що комерційний банк володіє нестабільною ресурсною базою, недостатньою для ефективних кредитних вкладень. Такий банк намагається розширити і стабілізувати свої ресурси шляхом залучення депозитів, пропонуючи вкладникам підвищену процентну ставку. Але залучення ресурсів за такою процентною ставкою вимагає здійснення вкладень під вищий процент, тобто вкладення, як правило, більш ризиковані, і вкладники замість доходу можуть втратити і сам депозит у разі банкрутства банку. [5, с.50]

      Рівень  доходів за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Нижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками  до запитання. Відсутність або незначні доходи стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них, тому деякі банки намагаються стимулювати клієнтів виплатою премій або безплатним обслуговуванням цих рахунків. При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Що триваліший термін, то вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати доходу (що рідше здійснюються виплати, то вищий рівень процентної ставки) [4, c. 54].

      Також важливе значення відіграє політика банку щодо дострокового припинення договору, має поєднувати в собі інтереси не тільки банку, але й клієнта. Несприятливі для клієнта умови  дострокового повернення вкладу, які  закладено депозитному договорі, можуть відштовхнути потенційних споживачів депозитних послуг. Ефективне вирішення цієї проблеми можливе при балансуванні інтересів сторін депозитної угоди. З точки зору лояльності банку до випадків передчасного зняття коштів з депозитного рахунку існує два підходи: жорсткий та помірний. Прикладом жорсткого підходу може бути пункт депозитного договору, який свідчить, що при достроковому знятті коштів з клієнта стягується 2 проценти від суми вкладу в доход банку і за поточний період проценти не нараховуються. В умовах економічної нестабільності, слабкої довіри до фінансово-кредитних установ подібне становище відштовхує потенційних клієнтів і, відповідно, ніяк не сприяє зміцненню ресурсної бази банку. [10]

      Привабливим, лояльним для потенційних клієнтів підходи слід вважати виплату процентів за зменшеною, порівняно з договірною, ставкою за фактичний термін розміщення коштів в установі банку. В іншому випадку можлива виплата вкладнику нарахованих процентів за зберігання вкладу протягом повних місяців,а за місяць, протягом якого було розірвано угоду – проценти нараховують як за вкладом «до запитання».

     3 ОПТИМІЗАЦІЯ РОБОТИ УКРАЇНСЬКИХ  БАНКІВ

     ІЗ  ЗАЛУЧЕННЯ ДЕПОЗИТІВ 

     3.1. Аналіз проблем залучення депозитних  коштів комерційними банками  в Україні 

      Процес  інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий простір є незворотнім і неминучим, однак несе в собі і деякі загрози, зокрема світова фінансова криза, яка розпочалася з дефолтів за іпотечними кредитами у США, охопила практично увесь світ. Не оминули ці процеси і українські банки. Зокрема, стрімкій розвиток ринку банківських послуг України, легкий доступ до кредитних ресурсів та курсова нестабільність, яка виникла у другій половині 2008 р., призвели до збільшення неплатежів за кредитною заборгованістю та виникнення проблем з повернення депозитів, строк виплати за якими настав. У результаті банківська система зазнала кризи ліквідності, що у свою чергу завдало удару по її репутації та підірвало довіру клієнтів. [9]

      Не  виправила ситуацію і постанова Національного банку України про мораторій на дострокове закриття депозитів, вкладники вилучили з комерційних банків 17,6 млрд грн із депозитів. Отже, в умовах політичної та економічної нестабільності загострюється проблема ефективного розвитку банківського сектору та підтримання його ліквідності, вирішення цієї проблеми пов'язане із умінням банків залучати кошти клієнтів на депозитні вклади, раціонально розпоряджатися ними та формувати довгострокову стратегію такої роботи. Тому дослідження проблеми залучення коштів у банківську систему залишається актуальним і потребує подальшого вивчення. [6]

     Головною  тенденцією розвитку банківської системи  останніх років було значне зростання  обсягів наданих населенню кредитів, яке не завжди підкріплювалось аналогічним зростанням депозитної бази. Однак за 2010 рік ситуація помітно змінилася, про що свідчать дані таблиці 3.1. [11]  

  Таблиця 3.1

  Динаміка  депозитів фізичних осіб і кредитів, наданих фізичним особам банками України