Антимонопольна політика держави та її сутність

     Верховна  Рада затвердила Закон «Про захист економічної конкуренції». Закон  детально регламентує процедуру  отримання дозволів на незаборонені узгоджені дії, концентрацію, процесуальні норми щодо визначення монопольного становища, а також положення щодо відповідальності за порушення норм антимонопольного законодавства. Зокрема він дозволяє органам Антимонопольного комітету давати свою згоду на узгоджені дії підприємців у разі, якщо це сприятиме поліпшенню і раціоналізації виробництва, експорту чи імпорту товарів, застосуванню уніфікованих технічних умов чи стандартів на товари. За оцінками експертів, цей перелік занадто загальний і дозволяє практично будь-яку економічну концентрацію.

     Окрім того, закон надає право КМУ  своїм рішенням дозволяти узгоджені  дії чи концентрацію, які заборонив  АМКУ, якщо позитивний ефект таких  дій чи концентрації переважає негативні  наслідки обмеження конкуренції. У  такому разі рішення уряду має вищу юридичну силу, ніж рішення АМКУ. Ця норма однак суперечить законові про АМКУ, який закріплює за цим комітетом спеціальний статус, підконтрольність його лише Президентові, а підзвітність – ВРУ. Порівняно з попереднім Законом – “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, запропоновано більш гнучкі механізми реагування держави на недобросовісну конкуренцію. Головне, що новий закон захищатиме дрібних та середніх підприємців від великих, і всіх разом узятих – від держави.

     Згідно  із законом антиконкурентними діями  державних мужів визначаються ті, що спрямовані на будь-які, не передбачені  законом обмеження, дискримінацію, заборону, примус, безпідставне надання  пільг та переваг іншому підприємству. Відтепер не вважається концентрацією і не потребує звернення до АМК придбання акцій страхових компаній за умови їх наступного перепродажу протягом року. Крім того, не потребують звернення до АМК узгоджені дії між підприємцями малого та середнього бізнесу, вже пов’язаними між собою відносинами контролю.

     Якщо  антиконкурентні узгоджені дії буде доведено застосовуватимуться дещо нові види покарання. Якщо це підприємство – йому загрожує штраф, примусовий поділ або ж воно муситиме відшкодувати своєму добросовісному конкурентові завдані збитки. Штрафи, загалом, збільшилися. Приміром, за зловживання монопольним становищем чи за невиконання рішення АМК – з 5% до 10% обороту підприємства. Проте враховуючи, що за законом підприємство-порушник не віддаватиме державі весь незаконно отриманий прибуток, як це відбувалося раніше, то втрати такого підприємства будуть навіть меншими. Цікавим є також положення, за якого навіть відвертий монополіст може залишити все як є. Подавши спеціальну заяву і доповівши, що його дії хоч і є антиконкурентними, але сприяють, скажімо, вдосконаленню виробництва, придбанню чи реалізації товару, оптимізації імпорту чи експорту товарів, розвитку малого підприємництва, то АМК як виняток може видати дозвіл на діяльність.

     Про масштаби монополізму в Україні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності АМК протягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігається стійка тенденція до зловживання монопольним становищем. Домінуючим видом у структурі зловживань є встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить чи може призвести до порушення прав споживачів. Такі компанії нерідко включають у ціни (тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов’язані з випуском даної продукції, або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично ненадані послуги. Найбільш прогресуючими у цьому плані є ринки комунальних послуг, де протягом лише 1999 р. АМКУ було виявлено та припинено 145 випадків порушення антимонопольного законодавства, завдяки чому споживачам було повернуто біля 15 млн. грн. Збитків [8,С.32].

АМКУ  в межах наданої йому компетенції  має право:

• визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємств на ньому;
• давати підприємствам обов’язкові для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємствами;
• давати центральним та місцевим органам виконавчої влади, виконавчим органам місцевого та регіонального самоврядування обов’язкові для виконання розпорядження про скасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень та розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також господарюючими суб’єктами;
• вносити у відповідні державні органи обов’язкові для розгляду подання, щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємств у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
• накладати штрафи у випадках передбачених чинним законодавством;
• розробляти і затверджувати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, обов’язкові для виконання органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами.

2.4 Застосування іноземного досвіду у формуванні

антимонопольної політики України.

     Необхідність  вивчення антимонопольного законодавства  та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в  цій галузі вимірюється проміжком 10 – 15 років, в той час як багато іноземних держав працюють в цій галузі вже багато десятків років. В українському законодавстві існує дуже багато прогалин і недоліків, які можна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших держав. Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто, антимонопольне законодавство розвинених країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію даної країни. Зрозуміло, що маються на увазі не дрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно даного ринку. Анти конкурентна дія територіально може відбуватися як у даній країні так і за її межами. Якщо така дія даного ринку не стосується, то як правило, ніяких дій стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов’язані за цим слідкувати.

     Не  просто вживати антиконкурентні  заходи до тих іноземних компаній, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку. Особливо це стосується України, яка ще не має достатнього впливу на світовому ринку, для того щоб в разі порушення її законодавства застосувати певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість, багатосторонні договори і двосторонні домовленості між даною країною та іншими державами.

     Один  із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так, наприклад, фірма може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи ним. Це коли на певному ринку існує кілька фірм олігополістів, жодна з них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. В даному випадку фірма, що залишилась автоматично стає монополістом, поки інші фірми не відновлять свою діяльність.

     Весь  світ визнає те, що в Україні недостатньо  розвинутий (майже не розвинутий) захист прав інтелектуальної власності. Тобто  захист цих прав у законах хоч  і не достатньо, але забезпечений, в той час, як на практиці реальних важелів впливу на таких порушників не розроблено.

     Слід  звернути увагу і на світовий досвід щодо франчизних угод, які є прикриттям для досягнення монопольного стану  на ринку, а іноді і засобом  його досягнення.

Антимонопольне  законодавство в Україні з  кожним роком покращується і поповнюється новими законами. Так, якщо раніше увага АМКУ зверталась в основному на встановлення монопольних цін, цінову дискримінацію і т. д., то тепер увага звертається і на інші форми. Наприклад, на початку діяльності комітету увага не зверталася б на продаж із “навантаженням”. Продаж з навантаженням - це термін на позначення випадків, коли під час покупки потрібної продукції нав’язується придбання іншої продукції, часто при цьому продаж одного товару потрапляє у залежність від придбання іншого товару. Цей метод є іноді методом цінової дискримінації.

     Отже, українським законодавцям треба  працювати в заданому напрямку, враховуючи іноземний досвід, а також розробити  свої нові методи боротьби зі зловживаннями  монопольним становищем, а також  недопущенням та попередженням створення монополій. 

2.5 Антимонопольний  комітет України.

Згідно  з Законом України “Про Антимонопольний  комітет України” завданнями

комітету  є:

• здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
• захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;
• сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

     Комітет контролює дотримання антимонопольного законодавства суб’єктами господарювання, органами державної влади, місцевого  самоврядування, адміністративно-господарського контролю та управління, зокрема, при  створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб’єктів та в усіх інших випадках економічної концентрації. Адже значно легше попередити появу нового монопольного утворення на ринку, ніж у подальшому боротись з його зловживаннями.

     Органи  комітету розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства та за результатами розгляду приймають обов’язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення анти конкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, накладають штраф у випадках, передбачених законодавством, у разі необхідності звертаються до місцевого чи господарського суду з позовами (заявами), надсилають правоохоронним органам матеріали про порушення антимонопольного законодавства, що містять ознаки злочину. Вони надають рекомендації щодо заходів, спрямованих на запобіганню порушень антимонопольного законодавства, розвиток підприємництва й конкуренції.

     Комітет бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, а також співпрацює з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції.

З метою  сприяння розвитку конкуренції органи Комітету також здійснюють контроль:

• за дотриманням антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності. Це дозволяє запобігати перетворенню державних монополістичних утворень на приватні без розукрупнення, якщо воно є можливим і доцільним, а також запобігати монополізації ринків внаслідок набуття контролю над об’єктами приватизації;
• за регулюванням цін на продукцію монопольних утворень міністерствами, відомствами, держадміністраціями;
• за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, щоб не допустити прийняття анти конкурентних рішень.

     Органи  комітету також беруть участь у процесах демонополізації економіки галузі та регіонів.

     У межах своїх повноважень органи Комітету здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання усіх форм власності, органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю в усіх галузях економіки України. Компетенція Комітету поширюється і на діяльність іноземних суб’єктів господарювання, якщо вона має місце на території України. У практиці комітету були справи, в яких позивач і відповідач були іноземними фірмами, що діють на українському ринку.

     В цьому плані необхідно розглянути деякі результати діяльності комітету. Майже третина порушень, які припинив АМК, стосується дискримінації підприємств  держорганами. Кількість неправомірних  дій влади зростає. АМК вирішує  спори не лише між великими монополістами. Серед 1074 справ розглянутих за січень – вересень 2000 р., лише 41.9% пов’язано з припиненням зловживання монопольним становищем компаніями, анти конкурентних узгоджених дій – всього 2.8%, недобросовісної конкуренції – 5.3%.

     Як  ось, наприклад. Типова справа зі зловживанням монопольним становищем. ТОВ “Автопорт “Південний”, що приймає та розміщує автотранспорт у зоні митного контролю, в 5 разів підвищило ціну на послугу “в’їзд у зону митного контролю”. Щоправда, небезпідставно: у розрахунок ціни на цю послугу було включено вартість додаткових послуг (відпочинок у номері мотелю, стоянка автомобіля в зоні митного контролю, сніданок для водія), хоча більшість водіїв, які перебували в автопорту менше доби, цих послуг не потребували. До того ж “Автопорт “Південний” за однакову послугу з різних споживачів стягував різну плату. ТОВ “Богдан”, яке надає подібні послуги, стягувало плату за добу в цілому, навіть, якщо автомобіль перебував на території автопорту кілька годин. А ціни на послуги були встановлені в доларовому еквіваленті. Дніпропетровське та Львівське відділення АМК кваліфікували дії ТОВ “Автопорт “Південний” як “зловживання монопольним становищем у вигляді нав’язування товару не потрібного контрагенту; встановлення дискримінаційних цін на свої товари”. На порушників накладено штраф у розмірі 50673 грн.