Документ як основа наукової комунікації

      Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отримувачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, телефонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визначається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевидними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження [10].

      Документна  НК — комунікація, опосередкована науковим документом, побудована на обміні документованою інформацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий документ — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матеріальному носієві наукову інформацію для передачі її в просторі і часі [6].

      У системі НК науковий документ набуває  статусу комуніката. Він може бути у вигляді опублікованих тез, тексту наукової доповіді, статті, опису винаходу, монографії, звіту про НДР, дисертації, автореферату дисертації, аналітичного огляду, реферату тощо. Наукова інформація може передаватися у формі книги, брошури, журналу, дискети та ін. Переваги таких комунікацій:

• добре збереження наукової інформації;
• можливість вивчення, багаторазового перечитування інформації;
• ґрунтовність підготовки;
• можливість доведення до багатьох реципієнтів;
• можливість встановлення права інтелектуальної власності.

Недоліки  документних НК: складність поновлення, об'ємність інформації.

      Недокументна (усна) НК — передача наукової інформації в незакріпленій на матеріальному носієві формі. Це — телефонні розмови, публічні виступи, наради, конференції, симпозіуми, безпосереднє спілкування, бесіди тощо. Позитивним аспектом усних комунікацій є економія часу, можливість більшого порозуміння між науковцями.

      Документна  комунікація існує паралельно з  недокументною соціальною комунікацією. У недокументній комунікації  інформація (повідомлення) передається в не закріпленій на речовинному носії формі — в усному мовленні, радіо- або телевізійній передачі і т.п. [6].

      Те  саме повідомлення може бути передано різними каналами — телебачення, радіо, особиста зустріч, публічний  виступ, вуличний щит, газета, журнал і т.п. Звідси та сама інформація (повідомлення) може бути представлена як у документній, так і недокументній формі.

      Для глядача, що спостерігає пряму трансляцію з місця події, телебачення здатне створити «ефект присутності» більше, ніж радіо або книга.

      Однак недокументні комунікації мають  істотний недолік — інформація не може зберігатися і використовуватися  в незмінному виді в майбутньому. Цей недолік практично відсутній  у виниших пізніше документних  комунікаціях, що зберігають і передають  у просторі і в часі документну (фіксовану) інформацію.

      Недоліки  нефіксованого способу передачі інформації, складність, а то і неможливість збереження і передачі її в просторі і часі поставили людство перед  необхідністю документування, тобто  фіксування інформації на матеріальних носіях, що мають іншу природу і здатних зберігати інформацію більш довгий час [15, с. 238].

      Просторовий бар’єр. Діапазон пересування недокументованої інформації в просторі обмежений. Наприклад, звукові хвилі усного мовлення поширюються в дуже обмеженому просторі біля джерела їхнього виникнення — людини, що говорить. Просторовий бар'єр починається там, де вухо співрозмовника вже не в змозі уловити мова що говорить. Але якщо той хто говорить візьме рупор або мікрофон, він значно зменшить просторовий бар'єр, що ще більш скоротиться при наявності засобів зв'язку, радіо, телефону, телевізора. Однак така інформація може розглядатися як умовно документна, оскільки існує можливість її відтворення.

      Різні технічні засоби фіксування і відтворення, тиражування документів дозволяють перебороти просторовий бар'єр. Наявність спеціального носія дозволяє переміщати документну інформацію в просторі відповідно до потреб суспільства.

      Часовий бар'єр. Матеріальний носій із закодованою  інформацією поширюється не тільки в просторі, але і в часі. Передавальну інформацію документ і сприймаючий суб'єкт повинні зістиковуватися в часі. Але в реальному світі об'єкти розділені простором.

      Подальше  удосконалювання знакової системи, методів і способів фіксування інформації (механічний, магнітний, фотографічний, оптичний, електронний), а також матеріальної основи і форми носія (картковий, стрічковий, дискової) привело до того, що документ став одним з основних засобів передачі інформації, каналом комунікації між відправником інформації (автором) і споживачем (читачем, слухачем, глядачем) [11, с. 191].

      Таким чином, документна комунікація є  однією з ведучих підсистем соціальної, що найбільше повно передає інформацію, зафіксовану в документах. Один раз виникнувши, документні комунікаційні канали постійно модернізуються (збагачуються новими технічними засобами, матеріальними носіями, знаковими системами, новими способами запису і відтворення інформації). Розвиток електронної комунікації веде до модернізації документної, їх взаємозалежному існуванню і розвиткові в майбутньому як головних підсистем соціальної комунікації. 

Висновок 

      Розглянувши тему «Документ як основа наукової комунікації», ми приходимо до висновку, що ця тема дійсно є одна з найголовніших у вивченні курсу “Документознавства” і не тільки документознавства, а й багатьох інших наук, які тісно пов’язані з вивченням документа. У цій роботі ми почали з того, що дізнались де і коли виникає перший документ. Дізнались також, що було  матеріальною основою документів. Як вони складались і чому виникли. І таким чином дізнались, що за довгий історичний період розвитку значення поняття „документ” постійно змінюється. І до нашого часу приймається визначення, то даючи йому найширшого сенсу, звужує його поняття до одного якого-небудь виду документа. Тому користуючись поняттям документ, необхідно кожний раз уточняти, яке саме значення в нього вкладене, для рішення теоретичних та практичних задач.

       Уявлення  про місце документа в комунікаційній системі залежить від багатьох факторів. З погляду абстрактної схеми комунікації він - канал, але одночасно може сприйматися як повідомлення, тому що в документі інформація невіддільна від свого матеріального носія; документ вважається як засіб підтвердження фактів, повідомлень для споживача інформації, він може виступати як комунікант або джерело інформації, або її передавач.

      Розглянувши зміст поняття “документ” у документознавстві  як мета науці зроблено висновок, що центральним об’єктом документознавства, є документ як основний змістовний елемент документної інфраструктури суспільства. Згідно з таким баченням, документознавство вивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільства в інформації, що передається за допомогою цих документів у просторі і в часі. Структура документознавства базується на необхідності забезпечення комплексного дослідження документа як системи в єдності трьох обов’язкових і достатніх елементів – матеріального носія, інформаційного наповнення,  комунікаційної орієнтованості.

       Сучасне документознавство доцільно розглядати як комплекс наукових дисциплін орієнтованих на всебічне вивчення документа в  широкому контексті; а також різноманітних  утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства.

      Підсумовуючи  викладене, зазначимо, що управлінське документознавство ж науковою дисципліною, що однаково належить до різних циклів наук. Перш за все воно є складовою наук документально-комунікаційного циклу. Ще у сер.1970-х рр. висловлювалася думка про його входження до комплексу наук про інформацію і документи [17, ст.57-68]. За радянською „Номенклатурою спеціальностей наукових співробітників ” 1980-х рр. документознавство віднесено до наук про інформацію та інформаційні системи. Взагалі ж приналежність документознавства до спеціальних історичних дисциплін вже відзначається в роботах 1970-х рр. У ці ж часи також формується думка про те, що ця наукова дисципліна є прикладною, яка входить до циклу наук про управління суспільними процесами [7,ст.35]. Пізніше А.М.Сокова констатує приналежність документознавства до циклу наук про суспільство, оскільки документ є одним із засобів, за допомогою якого суспільство функціонує, управляється і залишає інформацію про себе. В іншій роботі вона зазначає, що документознавство є науковою дисципліною, яка відноситься до класу історичних наук. Така ж думка висловлюється й іншими вченими. 

      Список  використаних джерел 

1. ДСТУ 2395-94. Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів для індексування. Основні вимоги. – Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт України, 1994.- 10 с.
2. ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1994.- 89 с.
3. ДСТУ  51 141—98. Делопроизводство и архивное дело. Термины и определения - М., 1998.
4. Делопроизводство и архивное дело. Термины и опредиления: ГОСТ 16487-83: Изд.офиц./ Госстандарт СССР. - М., 1984. - 12с.
5. Документоведение: Программа  для студентов  по специализации «Информатизация документно-коммуникационних систем»/МГТУ им. Н.Э.Баумана.- М., 1992.-ст.7
6. Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25-26 травня 2004 р. / М. С. Слободяник;
7. Делопроизводство и архивное дело. Термины и определения: ГОСТ 1648-83./ Госстандарт СССР.-М.,1983- ст.10.
8. Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. – К.: ДАКККІМ, 2004.- 212 с. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення: ДСТУ 2732-94: Вид. офіц./ Держстандарт України.-К., 1994.-32с.
9. Кулешов С.Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи/ УДНДІАСД, ДАКККІМ.- К.,2000.- ст.161.
10. Кулешов С. Г. Развитие документальних источников научной информации. – К. 1990.
11. Кулешов С. Г. Документальні джерела наукової  iнформацiї: поняття, типологiя, iсторiя типологiчної схеми / Укр. акад. iнформатики. — К.: УкрІНТЕІ 1995.— 191 с.
12. Крамер С.Н. История начинается в Шумере. - М.: Наука,1965.- ст.256.
13. Кушнаренко Н. Н. Документоведение: Учебник. – 3-е изд. Стер. – К.: О-во «Знання», КОО, 2001. – 460 с.
14. Лихачев М.Г.Документоведение в системе других наук и областей знаний // Теоретические проблемы документоведения: Тез. докл. и сообщ. к теорет.семинару / ВНИИДАД.- М., 1975.-Ст.57-68.
15. Михайлов А. И. и др. Научные коммуникации и информатика. А. И. Михайлов, А. И. Черный, Р .С. Гиляревский; ВИНИТИ. — М., 1976. — с. 45—238.
16. Плешкевич Е. А. Знание о документе: к истории вопроса // Отечеств. архивы. – 2003. - № 4. – С. 25 – 32.
17. Плешкевич Е. А. О понятии “документ” в документоведении и других науках / НТИ. Сер.1.—2004.— С. 10—15, науч. и техн. б-ки, 2005, 7 – 49.
18. Рудельсон К. И. Современные документные классификации.- М.: Наука, 1973.- ст.206.
19. Слободяник М. Н. Структура сучасного документознавства / Вісник Книжк. палати №4. – 2003 р. 19 – 21 с.
20. Сорока Ю. Документознавство та його роль і місце в системі історичної науки // Спеціальні галузі історичної науки: Зб.на  пошану Марка Якимовича Варшавчика / Редкол.: Я.С.Калакура (гол.ряд.) та ін.- К., 1999._ ст.91-94.
21. Столяров Ю. Н. Классификация документа: решения и проблемы // Книга: Исслед. и материалы. – М., 1995. – Сб. 70. - С. 24 – 40
22. Швецова-Водка Г.М.Книга і документ в системі соціальних комунікацій.- К., 2001.-ст.564.
23. Швецова-Водка Г. Н. Функции и свойства документа в системе социальных коммуникаций //Книга: Исслед. материалы. – 1994. – Сб. 69.
24. Шейко В. М., Н. М. Кушнаренко. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. - 4-те вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2004. - 307 с.
25. Швецова-Водка Г.М Типологія документа: Навч. посіб. для студ. Ін-тів культури / Рівн. держ.ін-т культури. – К.: Кн. палата України, 1998. – 80 с.
26. Філіпова Л. М. Перспективна спеціальність у підготовці фахівців інформаційно-документальної сфери України / Вісник Книжк. палати №10. – 2003 р. 29 – 31 с.
27. Хан-Пира Э. И. Архивоведческое терминоведение: Учеб.пособие. - М.: МГИАИ, 1990. - С. 87 - 91.
28. Хан-Пира Э. И. Архивоведческое терминоведение: Учеб.пособие. - М.: МГИАИ, 1990. – 136 с. – С. 103.
29. Янковая В.Ф. Русское делопроизводство в сборниках образцов документов конца 18 – начала 20 в. // Советские архивы. 1989. № 4. С.23-31.
30. http://disser.com.ua/contents/42977.html