Неустойка-спосіб запезпечення виконання забовязань

    ЗМІСТ 

    ВСТУП 

     Актуальність  теми. В нинішнх умовах докорінної перебудови економіки учасники цивільного і  торгового обігу зацікавлені в застосуванні різного роду гарантій виконання  зобов'язань, значення яких непомірно зростає. Для чого в практиці сучасного обігу розроблено складну і бататоманітну систему забезпечення виконання зобов’язань. Виконання цивільноправових  обов'язків - це та договірна дисципліна, яка необхідна не лише для економіки, а й для суспільства в цілому. Власне за допомогою їх виконання створюються  атмосфера поваги до вимог законодавства, прав та інтересів громадян, організацій. Неустойка є одним із найпоширеніших способів забезпечення виконання зобов’язань і її функціональне призаначення у ринковій економіці важко переоцінити. Саме цей момент, а також та мала увага, яка приділялась інституту неустойки, порівнянно з ведучими інститутами цивільного права (як,наприклад, юридичних осіб чи державної власності),  вплинули на вибір теми серед запропонованих.

     Ця  праця має за мету дослідити сучасні  положення одного із інститутів цивільного права - інституту неустойки.

     Суб’єкт дослідження.Неустойка як спосіб забезпечення виконання забов’язань.

     Об’єкт дослідження.

     Завдання  дослідження:

1. Дослідити загальну характеристику та поняття запезпечення забов’язань;
2. Дати характеристику поняттю та функціям, форми,видам неустойки;
3. Дослідити шляхи встановлення та заснування неустойки;
4. Дослідити цивільно-правове регулювання неустойки в країнах Європи та в англо-американських країнах.
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАБОВ’ЯЗАНЬ
1. Поняття забезпечння виконання забов’язань

    В умовах ринкового господарства існує  велика ймовірність невиконання  боржником своїх зобов’язань. Це може відбутись як через недобросовісну поведінку самого боржника, так і  в разі його неплатоспроможності. Шершеневич Г.Ф. стверджує: “Зобов’язання дає право вимагати, але не примушувати довиконання дії, обіцяну боржником. Якщо зі сторони боржника немає і не може бути ніякої гарантії в тому, що встановлене зобов’язання буде точно виконано, то, хоча б, необхідно забезпечити кредитору той майновий інтерес, який для нього поєднується з зобов’язанням. Дійсно, все майно боржника відповідає за його виконання, і якщо боржник ухиляється від виконання зобов’язання, то інтерес кредитора, що пов’язаний з цим зобов’язанням, може бути здійснено примусово з майна боржника: частина цього майна, а якщо необхідно, і все майно,буде реалізоване суспільною владою і отримані кошти підуть на задоволення інтересу кредитора» [11].

    Отже  до боржника, який не виконує або  неналежним чином виконує зобов’язання застосовують певні, передбаченні законом  заходи примусу, які називаються  санкціями зобов’язання. Наприклад, відібрання речі у боржника, стягнення збитків, яких зазнав кредитор. Однак незважаючи на можливість у кожному випадку, коли боржник не виконує або неналежним чином виконує зобов’язання, застосувати до нього зазначені засоби примусу, інтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними. Справа у тому, що іноді важко, а то й неможливо довести наявність та розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.

    Крім  того, інтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними з інших причин, зокрема  через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення  за позовом кредитора. Тому в сучасному  праві розроблена система засобів (способів), покликаних зробити положення кредитора більш надійним, в певній мірі забезпечити виконання зобов’язання боржником. Вони полягають в покладені на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, або в притягнені до виконання зобов’язання поряд з боржником третіх осіб, як це відбувається при поручительстві, або в резервуванні майна, за рахунок якого може бути досягнуто виконання зобов’язання (завдаток, застава), або в видачі зобов’язання уповноваженими на те органами оплатити визначену грошову суму (банківська гарантія).

    Способи, що стимулюють належне виконання  сторонами покладених на них зобов’язань, визначаються законодавством або встановлюються угодою сторін. Більшість із способів забезпечення виконання зобов’язань  має залежний від основного зобов’язання характер і при недійсності основного  зобов’язання, чи припинені його дії  припиняють своє існування. Але законодавством передбачені і такі способи забезпечення, які можуть бути самостійними, наприклад, банківська гарантія.

    Способи, що забезпечують виконання зобов’язань, встановлюються в інтересах кредитора. Хоча не всі способи забезпечення відносяться до санкцій, але всі  прямо чи опосередковано створюють  додаткові обтяження для боржника. Так, при заставі кредитор за рахунок  заставленого майна боржника має  право погасити свої претензії до нього. За рахунок цього ж майна можуть бути погашені і додаткові вимоги кредитора по сплаті неустойки, відшкодуванню збитків та ін.

    Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання  зобов’язань повинен бути письмово зафіксований або в самому зобов’язанні, на забезпечення якого він направлений, або в додатковій угоді. Деякі  з способів вимагають не просто письмової, а і нотаріально завіреної  форми їх здійснення і навіть cпеціальної реєстрації (застава, банківська гарантія).

    Всі способи забезпечення носять зобов’язально-правовий характер і мають на меті сприяти  виконанню зобов’язання, що виявився причиною їх встановлення. Але засоби досягнення мети належного виконання  зобов’язань різні. В деяких ситуаціях  бажання уникнути відповідальності (сплати штрафних санкцій) стимулює боржника до належного виконання основного  зобов’язання, в інших, загроза втратити майно (застава), навіть, якщо це не і  не супроводжується якими-небудь додатковими  обтяженнями, спонукає боржника до того ж.

    В залежності від того, що складає  зміст способу забезпечення виконання  основного зобов’язання чи тільки досягнення з його допомогою виконання  основного зобов’язання чи також  покладення на боржника додаткового  обтяження способи забезпечення або відносяться до “міри” відповідальності,або  за такі не визнаються. Так, неустойка  відноситься до заходів цивільно-правової відповідальності, а застава, поручительство, банківська гарантія не є мірою відповідальності [10].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. НЕУСТОЙКА ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗАБОВ’ЯЗАНЬ

    2.1. Поняття та функції неустойки 

    Починаючи розглядати питання про поняття  неустойки ми не можемо не звернути уваги на характерність та виразність самого найменування цього інституту  неустойкою, та не зупинитися, хоча б  коротко, на походженні цього найменування, що встановилось ще в період існування  давньоруського права і міцно  збереглось в нашому українському праві. Вважають, що термін неустойка походить від дієслів “стоять” і “устоять”, які в ряді пам’ятників давньоруського права наділялись двома значеннями, а саме: по-перше, як категорія фізичної стабільності, наприклад, у фразі  “устоял на ногах”; по-друге, у розумінні  вірності своїй обіцянці, вірності даному слову; наприклад, вислів “устоять на слове” означає виконати дану обіцянку. У зв’язку з цим другим змістом  дієслова “устоять” іменник, що утворився  від того ж корня, а саме, слово  “устойка” означає виконання  обіцянки. При приєднанні до цих  слів заперечення (“не устоять”, “неустойка”), слова означають, що той, хто дав  обіцянку її не виконав, а якщо ця обіцянка носила правовий характер, – не виконав  прийнятого на себе зобов’язання. Зі словом “неустойка” у цьому останньому значенні (невиконання чи неналежне  виконання прийнятого на себе зобов’язання) ми неодноразово зустрічаємось в  юридичних актах  минулого (договорах, записах, грамотах і т.п.). Слово “неустойка” вживали для позначення факту невиконання (чи неналежного виконання) боржником прийнятого на себе зобов’язання, за яке невиконання боржник несе невигідні для нього правові наслідки, наприклад, обов’язок сплатити кредитору вказану в договорі певну суму грошей. Інакше кажучи, “неустойка” означає лише саму несправність боржника у виконанні зобов’язання, а не ті правові наслідки, які повинні настати для боржника у зв’язку з цією припущеною несправністю. Нарівні з цим, з початку 18 століття, ми починаємо зустрічати в законодавчих актах зі словом “неустойка”, що вживається законодавцем вже не для позначення тільки факту невиконання чи неналежного виконання, а для позначення самих правових наслідків, настання яких викликане фактом невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.

    Тим самим слово “неустойка” отримує  той зміст, який знайомий нам тепер, коли слово “неустойка” як юридичний  термін одночасно підкреслює прямий зв’язок правового інституту, що ним позначається, з фактом несправності боржника у виконанні прийнятого на себе зобов’язання і вказує на основний характер і зміст цього інституту, а саме - як на правовий наслідок цієї несправності [7].

    “Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена  законом або договором грошова  сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання  або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання” - таке визначення неустойки дане в  ст. 179 Цивільного кодексу України. Не зупиняючись тут на детальному аналізі  цього визначення, я б хотів  використати це визначення тільки для  того, щоб на його основі дати загальну правову характеристику неустойки, а саме, підкреслити два властивих  неустойці момента: її забезпечувальну  і додаткову (акцесорну) природу.

    Перший  момент виражається у тому, що основна  правова функція, яку виконує  неустойка, полягає в укріпленні зобов’язальних відносин шляхом забезпечення інтересу кредитора по зобов’язанню, тобто належного йому права вимоги. Цей інтерес кредитора, що забезпечується неустойкою, може проявлятись або  у виконанні боржником покладених на нього обов’язків, або у покритті тих збитків, які може понести  кредитор внаслідок невиконання  чи неналежного виконання боржником  цих обов’язків. Забезпечення цього  інтересу досягається спонуканням  боржника до виконання своїх обов’язків, шляхом загрози платежу неустойки, а при їх невиконанні чи неналежному  виконанні неустойка слугує покриттям  збитків, що виникли цим невиконанням чи неналежним виконанням. Заслуговує на увагу думка Г.Ф. Шершеневича, щодо цієї функції неустойки: “Неустойка має двояке значення, яка є не тільки способом забезпечення зобов’язання, але і способом визначити розмір винагороди за відступ від зобов’язання. Неустойка має на увазі чи 1) спонукати боржника до виконання зобов’язання, як було зазначено вище чи 2) встановити попередньо розмір спричиненої невиконанням шкоди, особливо коли є ускладнення при доведенні її величини (відшкодування збитків). Відповідно до подвійного свого призначення, неустойка має двоякого роду наслідки: або ускладнюється зобов’язальне відношення, шляхом того, що не звільнюючи боржника від основного обов’язку, покладає на нього ще новий тягар; або ж змінює попереднє зобов’язальне відношення, перетворюючи його в нове, альтернативне, в силу якого боржник може або виконати обумовлену дію чи заплатити певну суму грошей” [11].