Публіцистика українських січових стірльців

З М І С Т

 

ВСТУП ………….………………………………………….…………….3 стор.

РОЗДІЛ І. Історія створення підрозділу Українських січових стрільців………..………………………………………………………….6 стор.

1. Причини створення легіону УСС ……………….….…………….6 стор.

1.2. Основні етапи формування…….……………………………………………...…………. 7 стор.

1.3. Значення легіону Українських  січових стрільців………..…………9 стор.

Висновки до розділу І ……………………………….…………………..11 стор.

 

РОЗДІЛ ІІ. Зародження публіцистики  Українських січових стрільців……….....………………………………………………………. 13 стор.

РОЗДІЛ ІІІ. Часописи Українських  січових стрільців

1.1.«Новоніяда»…………………………….…………………………….17 стор.

1.2. «Український самоохотник» та «Молодий самохотник»………………………………………………. ……………..17 стор.

1.3. « Республиканський самоохотник»…………………………………18 стор.

1.4. «Січові вісті»…………………………………………………………19 стор.

1.5. «Самопал»…………………………………………………………….19 стор.

1.6. «Вісник пресової квартири УСС»…………………………………...20 стор.

1.7. « Бомба»……………………………………………………………….21 стор.

1.8. «Червона калина»……………………………………………………..21 стор.

1.9. Часописи УСС, як приклад  найвищого розвитку таборної журналістики в міжвоєнний період………………………………………………………..23 стор.

Висновки до розділу ІІ ……………………………………………….......24 стор.

 

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………26 стор.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ..............………………………..……………. ...29 стор.

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. ХХ століття, можливо, найскладніша епоха в історії людства. За ці сто років людям довелося пережити дві світові війни, які не могли не сказатися на кожній з країн. Вже початок ХХ століття зумовив низку суспільно-політичних, культурних та економічних змін. На українських землях цей час є періодом національно-культурного відродження: активно пробуджується національна самосвідомість, відроджується культура, настає час рішучих політичних дій.

Період історії  національного відродження має  важливе значення для розуміння  подій кінця ХІХ – ХХ століть, відголоски яких ми можемо побачити і  сьогодні.

Сучасні українці, які не дивлячись на довготривалий  розподіл території країни між різними  державами, живуть під єдиним жовто-блакитним  прапором, а це ставить перед суспільством сьогодення  нові завдання. Одним  з яких є вивчення культурно-політичних процесів минувшини аби зробити необхідні висновки, що могли б допомогти в подоланні кризових явищ в свідомості сучасного українця через застосування досвіду пращурів.

Одним з виявів національного  відродження ХХ століття є, вимушене політичними умовами, створення  на західноукраїнських землях легіону Українських Січових Стрільців.

Роль цього  об’єднання в історії України, а також певним чином Радянського союзу, викликає безліч дискусій в сучасній науці. Тому це власне є однією з причин досконалішого вивчення та глибшого дослідження даної теми.

 

Мета курсової роботи дослідити і систематизувати умови розвитку, причини і характерні особливості національно-культурного відродження, виявом якого є легіон Українських Січових Стрільців, зокрема його публіцистична діяльність.

Для досягнення цієї мети розв’язано такі завдання:

• Узагальнено погляди А.П.Животко, Г.П.Кривошеї, І.В.Крупського С.І. Горевалова та В.М.Владимирова;
• визначено ступені продуктивності діяльності Українських Січових Стрільців;
• висвітлено роль легіону Українських Січових Стрільців в збереженні та розвитку української культури;
• показано яким чином публіцистична діяльність Українських Січових Стрільців сприяла розвитку національної самосвідомості українців;
• проведено аналіз часописів Українських Січових Стрільців;
• встановлено значення цих часописів для розвитку української журналістики в контексті складних історичних умов Першої світової війни 1914-1918 рр.

 

Об’єктом дослідження в курсовій роботі стала діяльність угрупування Українських Січових Стрільців та їх часописи.

Предметом дослідження є передумови створення, етапи формування та наслідки легіону Українських Січових Стрільців та його публіцистичної діяльності.

Джерела фактичного матеріалу. Слід зазначити, що досить невелика кількість науковців та літературознавців займались дослідженням та фактичним вивченням даної теми. Але праці тих, хто все ж таки науково розглядали діяльність Українських Січових Стрільців інколи геометрально протилежні за своїми поглядами, різняться датами, деталями та все ж приходять до майже однакового висновку. Найвагомішими дослідниками стрілецької публіцистики були І.В.Крупський, С.І. Горевалов, В.М.Владимиров, А.П.Животко, Г.П.Кривошея. Саме їх надбання стали основою даної курсової роботи.

Наукова новизна виконаної роботи полягає у намаганні систематизувати історичні події і факти, досліджені й описані раніше з сучасних теоретико-методологічних позицій.

Теоретичне значення дослідження. Зроблені на основі проаналізованого матеріалу висновки й узагальнення доповнюють та поглиблюють знання про публіцистику Українських Січових Стрільців.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальшого більш досконалого та детального вивчення даної теми, а також у курсі лекцій з історії української журналістики та літератури.

Методи дослідження. Головним методом наукового дослідження в роботі було використано метод аналізу. Він застосовується у порівнянні різних часописів Українських січових стрільців, у визначенні причин та наслідків появи такого угрупування та його видань зокрема.

Також був  використаний метод синтезу для  встановлення зв’язків історичних умов діяльності Українських січових стрільців з темами, піднятими в їх часописах.

Метод узагальнення допоміг зробити висновки щодо значення легіону Українських січових  стрільців в історії української  держави загалом.

Використання  проблемно-хронологічного методу дозволило  викласти матеріал послідовно та логічно.

Усі ці методи пов’язані один з одним, що робить дослідження більш ефективними та повним.

Структура й обсяг роботи. Мета й завдання дослідження зумовили структуру курсової роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків. Повний обсяг курсової роботи становить 32 сторінки, основного тексту  20 сторінок,  додатків  4 сторінки. У списку літератури  14 найменувань.

 

 

РОЗДІЛ  І. Історія створення підрозділу Українських січових стрільців

 

1. Причини створення легіону Українських Січових Стрільців 

 

Початок ХХ ст. український народ  зустрів розрізненим і несформованим. Період національного відродження і трансформації щойно почався, хоча врешті решт дав свої плоди. Особливо відчувалися вони в Австро-Угорській імперії, де українців визнавали за окремий народ, який може творити свою самостійну політичну історію. Кульмінацією формування етнічної цілісності стали останні передвоєнні роки. Громадська активність і культурно-національне відродження українського народу були доповнені створенням перших воєнізованих організацій січових стрільців.

Передумовою створення легіону  було масове поширення в Галичині 1911—14 років військово-спортивного, так званого січово-стрілецького руху й оприлюднення 6 серпня 1914 маніфесту Головної української ради та її військової організації — Української бойової управи — які закликали галичан повстати на боротьбу проти російського панування в Україні.

28 тисяч чоловік за власним  бажанням прийшли на службу, проте  побоюючись такого ентузіазму  австрійська влада дала дозвіл  на формування стрілецької частини,  яка мала налічувати лише 2,5 тисячі вояків.

Більша частина галицьких українців  входила до регулярних підрозділів  австро-угорської армії, служила  вірою й правдою та не давала жодних натяків на можливість зради. Але  не дивлячись ні на що, уряд все одно з недовірою ставився до українських  військових формувань, тому протягом війни  командування чинило всілякі перепони його посиленню і направляло на найбільш небезпечні ділянки фронту.

 

 

 

2. Основні етапи формування

 

Ініціаторами створення товариства «Січові стрільці» були українські діячі Галичини, які на зборах 18 березня 1913 року  проголосили про свої наміри створити воєнну організацію.

В серпні – вересні 1914 року формування легіону Українських Січових  Стрільців відбулось. Ядро товариства становили активісти січово-сокільського, пластунського та стрілецького руху, вчорашні гімназисти та студенти, а також викладачі, правники, митці, представники селянства тощо. Головним отаманом «Січових стрільців»  обрали доктора Володимира Старосольського, а його заступником — осавулом Дмитра Катамая.

Серед людей, які створили «обличчя»  стрільців, слід зазначити   І.Балюка, Д.Вітовського, С.Горука, Г.Коссака, Л.Лепкого, О.Назарука та ін.

Структурувався легіон на два курені ( командири – сотники М.Волошин  та Г.Коссак) та один півкурень ( командир – отаман С.Шухевич).

Стрілецькі товариства ставали  дедалі популярнішими і вже в  перші пару місяців після зборів поширились по всій Галичині.  За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств «Січових стрільців».

Аби створити дійсно воєнне товариство необхідно було дістати зброю. Легіон «Січові стрільці» придбав 100 карабінів і проводив навчання в передмістях Львова. Пріоритетними статтями витрат  у січових осередках визначались: «…придбання зброї (манліхервіський карабін з пристроєм до кімнатної стрільби та 2000 кімнатних набоїв), забезпечення інструкціями та підручниками з військової справи» [13].

Не менше значення  стрільці надавали навчанню, військовій підготовці своїх соратників. Аби підготувати січовиків були організовані постійно діючі курси практичного й теоретичного військового вишколу, керівниками яких були старшини запасу австрійської армії М. Волошин та С.Рудницький.

Основним напрямом підготовки були заняття з польової та бойової  служби, стрільби, технічних основ  зброї. При курсах діяла термінологічна комісія, до складу якої входили О. Квас, Б. Гнатович, В. Кучабський, завдяки якій до війни було випущено 10 підручників з теорії військової підготовки.

В світі ж в цей час зростало політичне напруження та загострювались протиріччя між європейськими державами. За таких умов в лавах галицької молоді посилилась тенденція до об’єднання у середовищі стрілецьких та інших військових товариств українців-галичан, а також до проведення спільних військових навчань та маневрів. 

Керівництво розуміло, що гармонійне та дієве існування стрілецтва було можливе лише за умов дотримання  строгої дисципліни. Тому головним дисциплінуючим фактором мали бути стрілецькі відзнаки та однострої.  Основну відзнаку - січову стрічку синьо-жовтого кольору замінили на зручніші синьо-жовті кокарди. Розробили також спеціальний однострій, узявши за основу австрійську військову форму, оздобивши її в українських традиціях.

У березні 1914 р. «Січові стрільці І» та «Січові стрільці ІІ» знову почали співпрацювати, наслідком чого стало поширення їх ідеї в Східній Галичині, утворення нових стрілецьких осередків.

6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення Головної Української Ради  «до всього українського народу», в якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські Січові Стрільці.

Початок 1918 року ознаменувався переводом  Українських Січових Стрільців з Херсонщини на Буковину, а згодом під час польських боїв за Львів туди прибув і легіон.

Далі  Легіон УСС входив до складу групи  «Схід» Української Галицької Армії  і в січні 1919 був переформований на 1 бригаду Українських Січових Стрільців в складі одного, пізніше двох полків піхоти, кінної сотні, гарматного полку і допоміжних відділів. Командантом 1 бригади УСС був отаман Осип Букшований.

Поповнені українцями з російської армії, стрільці сформували в Києві у листопаді 1917 Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців , який згодом розгорнувся в полк, а далі в корпус і групу, що були однією з найкращих формацій української армії.

Про поповнення частин Українських Січових  Стрільців  дбала резервова сотня (кіш), до якої належали ще збірні станиці  у Львові, Станиславові, Сиготі, Відні і Бойова Управа  у Відні. Кіш стрілецтва організував три комісаріати на Волині, які керували освітньо-виховною справою й організували українське шкільництво та Пресову Кватиру Українських СіочвихСтрільців.

 

 

3. Значення легіону Українських січових стрільців

 

Створення легіону Українських січових  стрільців стало відправною точкою відновлення збройної боротьби за волю України . Не зважаючи на те, що його становлення  відбувалося в структурах австрійської армії – все ж таки то був  тоді єдино можливий шлях до створення  українського війська — це не означало, що стрілецтво мало на меті відстоювати  ворожі йому інтереси.

Легіон  Українських Січових Стрільців, який об’єднав кращі сили молоді Галичини, став осередком передової політичної думки і був втіленням сподівання на створення Української держави.