Історичний розвиток інтер’єру готелів

У період Римської імперії мережа прекрасних доріг загальною довжиною близько 85 тис. км сприяла розвитку туризму. Виниклі численні заїжджі двори, державні й приватні. Держава будувала уздовж основних доріг заїжджі двори для чиновників. Вони називалися мансіонес і забезпечували нічліг й їжу винятково державним службовцям.

Крім них було багато приватних заїжджих дворів, які були доступні всім мандрівникам. Скромні сільські заїжджі двори називалися кумпонами, а багатші, зі стайнями — стамбулами.

Однак у міру розвитку господарських відносин, зростали вимоги подорожуючих, і виникало багато упоряджених і багатих заїжджих дворів. Як повідомляє Цицерон (106-43 рр. до н.е.), у заїжджих дворах були лазні, масажні, пральні, чищення взуття; у них подавалися свіжі овочі. Вони перебували під постійним спостереженням і контролем уділів — державних чиновників.

В ІІ — Ш ст. н. е. все більшу роль у римському суспільстві починають відігравати християни. Як духовні особи вони не могли зупинятися в приватних заїжджих дворах через їхню погану репутацію. У зв’язку з цим, за рішенням собору у Ніцеї в 325 р. й у Картало в 398 р. було побудовано в кожному місті для служителів культу й прочан заїжджі двори, які називалися ксендохиями. У результаті цього при єпархіальних церквах і місцях особливого поклоніння в IV — V ст. н.е. створюються заїжджі двори. Одночасно починають розвиватися торговельні відносини. Усе більше з’являється людей, що роз’їжджають по приватних справах, і у зв’язку із цим виникають приватні заїжджі двори, так звані остерії. Про один з перших таких дворів згадується в письмових джерелах від 881 р. Граубюндене (Швейцарія).

Великого поширення одержали так звані будинки монастирів (що приймали мандрівників) та їх наступники — дорожні готелі й «інни» в Англії.

Ці готелі мали типове планування: на першому поверсі розміщувалася таверна, стайні, різні службові й господарські приміщення. Верхні поверхи (другий, третій, мансардний) відводились під спальні, що виходили в прямокутний внутрішній двір та були з’єднані критою галереєю. Простір внутрішніх дворів служив для постановки спектаклів за п’єсами Шекспіра, Марлоу й інших. Спектаклі показували спеціально запрошувані трупи бродячих акторів, а галереї використовували як яруси для глядачів –приїжджих [3].

На Русі попередниками перших готелів були заїжджі двори. З’явилися вони в ХІІ-ХШ ст. і називалися (ямами).

З XV ст. у великих російський містах з’являються вітальні двори, що відрізняються від заїжджих тим, що, крім розміщення й харчування, тут були можливі здійснення комерційних операцій, тобто в них поєднувалися мебльовані кімнати, торговельні ряди, крамниці, склади.

Гостинний двір — давньоруська назва приміщень переважно для оптової торгівлі, що створювалися спочатку для іноземних або приїжджих купців — гостей. Зразками служили однорідні об’єкти, які були розміщені в Західній Європі.

Деякі відомості, що стосуються влаштування іноземних гостинних дворів у Новгороді, обов’язків купців, їхніх взаємин з новгородцями містяться в торговельних договорах, укладених між Новгородом і ганзейськими (торговельний і політичний союз північних німецьких міст, що здійснювали посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою) містами. Цікаві матеріали, що характеризують, побут й устрій німецьких купців у Новгороді, були отримані при розкопках Готського двору. На підставі письмових джерел вказується, що Готський й Німецький двори перебували на Торговельній стороні міста в безпосередній близькості від резиденції князя на Ярославському Дворищі.

Німецький двір розміщувався зі східної сторони Двору Ярослава, напроти Нікольського собору. Площа його повністю відповідає звичайним розмірам багатих новгородських боярських садиб. Приблизно такою була площа Шведського гостинного двору. Земельна ділянка в 2000 м² була стандартом, прийнятим у Новгороді для влаштування більших садиб, що обумовлювало в подальшому й розміри іноземних дворів. Приблизно таку територію займав і Готський двір.

Готський і Німецький двори засновуються в Новгороді на рубежі ХІ —ХІІ ст., часто перебудовуються й тільки до 1192 р. приймають завершену архітектурну форму. Німецький та Готський гостинні двори були розраховані на проживання в них до 150 чоловік.

Заїжджі двори були тим будинком, де зустрічалися місцеві жителі й проїзні мандрівники, там обговорювалися події й відбувався обмін думками, укладалися торговельні угоди.

Атмосфера невимушеного спілкування дозволяла швидко зійтися незнайомим людям, залучала тих, хто подорожував, з метою розширити свої пізнання про світ і людську природу [2].

Перші роки XX ст. вважаються початком будівництва готелів для бізнесменів і комерсантів. Першим це зрозумів Єлсворт Статлер. В 1908 р. він відкриває готель у Буфало під назвою «Буффало Статлер». Це була принципово нова концепція у готельній справі, заснована на наданні клієнтам максимальних зручностей. Частина зручностей — наявність дверних замків, водопроводу, вимикачів біля дверей, туалетних кімнат, ванн у кожному номері та безкоштовні ранкові газети. Важливість полягає в тому, що це перший готель, який орієнтувався винятково на бізнесменів, які з’їжджалися сюди з усієї країни тільки для того, щоб поживши кілька днів, повернутися додому й почати будівництво такого ж, але вже свого підприємства.

Від цього важливого нововведення не залишалась осторонь і Європа.

Перші місця масового розміщення у Росії після Жовтневої революції були створені у Криму, на Кавказі, на півдні України й на Алтаї. Для цих цілей використовувались колишні поміщицькі садиби й заміські дачі.

Наприкінці 70-х початку 80-х р. готельні компанії продовжували більш глибоку сегментацію, пропонуючи ширший вибір засобів розміщення. Багато хто включився в ігровий бізнес, промислове приготування їжі, рекламну діяльність. Стара тенденція кращого будівництва готелів поблизу транспортних мереж цього разу отримала нові прояви, пов'язані зі швидким розвитком повітряного транспорту. Готельні компанії, змагаючись між собою, стали захоплювати території поблизу аеропортів. Саме в цей час набули популярності готелі класу «апартамент», будівництво яких розвивалося у зв’язку з появою такої нової форми власності на нерухомість, як «кондомініум».

На початку 90-х р. розвиток готельного господарства в багатьох країнах помітно уповільнився. Причини цього явища крилися в серйозному економічному спаді, що практично торкнувся всіх розвинених країн світу [7].

2.2. Інтер’єри готелів у різні  епохи

Епоха неокласицизму. Джерела, які дають уяву про готелі цього періоду, є неповними. Одним із джерел є картини, в яких релігійні сюжети зображуються художником в побутовому середовищі. Суттєвих змін набула форма споруд готелів. Вони росли вверх, приймали форму вежі. Маленькі віконця почали поступатись великим заскленим площинам, які пропускали потоки світла, що було характерним для французьких готелів. З’явилися нові принципи зв’язку кімнат, тобто з’явилися двері, декоровані рослинними мотивами, листям жимолості і грифонами; каміни, вікна. Більша частина приміщень мала гладкі побілені стіни, прикрашені фресками із туковим рельєфом. Декором покривались повністю нижні частини стін, важливим елементом були турецькі килими, які прикрашали всі площини в кімнаті, крім стелі.

Стеля оброблялася багатою ліпкою, стрічковим орнаментом або стилізованими язиками вогню.

«Hôtel des Monnais» (XV-XVII ст.) — являє собою будівлю епохи Ренесансу, удосконалений зразок величного житлового сталю. Цей стиль характеризує контраст білих і слабо тонованих штукатурених стін із рельєфними нанесеннями із сірого каменю, чітка скульптура тощо.

Підлога із тараконових плиток, викладена різноманітними візерунками яскравих відтінків.

Із меблевого обладнання набуває поширення стіл касананка або поєднання скрині із лавкою, ліжка на скринеподібному постаменті із балдахіном і занавісками, буфети, шафи. З’явилися крісла з сидінням та спинкою, обтягнуті шкірою або матерією із бахромою (м’які меблі) [5].

Готелі в епоху бароко. Архітектура і мебельний дизайн готелів Європи різноманітні, динамічно об’єднані і непомітно переходять від ренесансного стилю до бароко. Для цього стилю характерні елементи народності і святковості (соціальної активності). Готель «Ламбер» в Парижі є зразком для стилю бароко. Вперше в XVII ст. майстрами виготовлялися цілі ансамблі обстановки, які гармонійно вписувалися в інтер’єр. Підігнані за розмірами дзеркала і картини в дерев’яних рамках, стіни і стеля, позолочені панелі, канделябри (великі підсвічники з розгалуженнями для декількох свічок або ламп), крісла, кутові столи. Всі кімнати готелів прикрашалися з надзвичайно високою пишністю.

Стеля кімнат розписувалась у вигляді планет — Венери, Марса, Юпітера, Сатурна, а також прикрашалась ліпниною у фантастичних варіаціях. Дверні отвори — із мармуру. Великий розвиток у Франції дістали декоративні каміни, різьба по дереву, позолота, ліпнина.

В XVII ст. ліпнина стала замінюватися художніми творами на стінах, які виконувалися великими художниками із різних країн. Характерною особливістю стилю бароко було будівництво галерей, з яких відкривався вид на Сену. Поздовжня форма галереї — типова для Паризьких споруд - готелів початку XVII ст.

Художник Шарль Лебрен використовував різноманітні декорації. Кімнати обтягувалися пляшко-зеленуватим або червоним бархатом і були прекрасним фоном для багатої картинної колекції в розкішних золотих рамах. Причому картини розвішувалися так, що складали узор на стіні. Стеля оброблялася масивною ліпниною із переважанням білого і золотистого тонів в розписі на сюжети подвигу Геракла (художник Лебрен) [2].

Інтер’єр готелів в стилі рококо. Характерною рисою в стилі рококо, яка яскраво виражена в дизайні інтер’єру готелів (1700-1750 р.р.) є аристократизм і складність. Рококо як стиль виник на італійському «ґрунті». Прекрасна обробка столової готелю «Соловей» виконана в тому стилі. Характерними архітектурними лініями будівництва готелів є напівколо, овал, асиметрично незвично випукло увігнутий малюнок, переважають виражені вертикалі - каміни, широкі дзеркала.

В розписах на стінах та тканинах появилися дракони, екзотичні птахи, фігури китайців, арабські узори, які відрізняються вишуканістю (гірлянди із птахами, маленькі дівчата, стріли), розкішні накладки із позолоченої бронзи, бронзові канделябри. Переважаючими кольорами були пастельні тони: червоний, рожевий, голубий із жовтим акцентом.

Інтер’єр готелів в епоху неокласицизму На зміну стилю рококо в дизайні готелів приходить неокласицизм. Визначними архітекторами неокласицизму були Жак — Анж Габріель(1698-1782 р.р.), Жан-Шарль Делафас (1734-1791 р.р.), Генрі Холанд, Джеймс Уайет. Для готельних інтер’єрів епохи неокласицизму характерна строгість, наявність стриманого декору.

Кімнати готелів прикрашалися кесонними (касети, квадратні або багатокутні заглиблення на стелі або внутрішній поверхні арки; відіграють конструктивну і декоративну роль) зводами, прямокутними прорізами вікон і дверей часто без ліпнини. В декорі камінів з’явилися етруські і єгипетські деталі. Стеля була плоскою, простою. Двері, дзеркала увінчувалися обмеженим набором декоративних елементів — вінками, гірляндами, простою філенкою (частина поля стіни, пілястри або дверей, обведених рамкою або заглиблена).

Характерною особливістю стилю була поява свободи, динамічності в меблях готелів Європи. В конструкціях споруд з’явилися алюмінієві гвинтові деталі. Конструкції вікон, дверей мали особливість вони були розсувними, обертаючими. Переважаючими кольорами стали срібний «металік», перламутровий, флуоресцентний. Значною подією для дальшого розвитку цього стилю стало відкриття лабораторії в німецькому місті Веймарі – «Баухазі». За всю історію архітектури була поставлена на перше місце організація внутрішнього простору готелів. Методи дизайну дали революційні вимоги до сталевого рішення у меблюванні і організації готельного простору. Дизайн як вид художнього конструювання впровадився в декількох напрямках: архітектурному, промисловому (дизайн техніки, меблів), дизайні інтер’єру, фітодизайні та відображав наступні п’ять показників: функціональність, удосконаленість, зручність, красу, якість.

Видатні європейські дизайнери готелів намагалися створити неповторні інтер’єри холів, номерів готелів різних стилів. Таким чином, постійно відбувалося становлення дизайнерських стилів [3].

Інтер’єр готелів в стилі історизму і постмодернізму. Поступово з концентрацією виробництва розпочинається бурхливий розвиток капіталізму. З’являються нові міста, прокладаються нові шляхи сполучення, особливо залізничні. Капіталізм здійснив різкий поворот в організації готельного господарства. Проходить зміна класицизму історизмом (1840-1918 р.р.), включаючи бароко, модерн, раціоналізм. Характерною особливістю дизайну було надання переваги прямокутним, шароподібним формам, а також поява стальних залізобетонних конструкцій із широкими прямокутними вікнами з балконами, лоджіями і верандами.

Розвиток капіталізму у Європі дав поштовх будівництву готелів типу палацу. В стилі будівництва проходить змішування попередніх стилів з новим — конструктивістським. Останній стиль дістав широке поширення і вплинув на формування нового — постмодернізму (1918 р.) [2].

На даний час у Європі та в нашій країні найпоширенішим та модним в інтер’єрі готелів є європейський стиль. Він прекрасний для оформлення сучасних холів, номерів готелів і розрахований на клас готелів «2-4 зірки». Це найдешевший і поширений стиль із використанням модних технологій, елементів високої моди, останніх наукових досягнень, ергономічності, функціональності тощо. В європейському стилі широко використовується метал, оббивка меблів під шкіру, присутні конкретні кольорові гами: чорна, біла, сіра тощо [1].