Контрольна робота з «Трудове право»

Для надання відпустки без збереження заробітної плати працівник подає власникові письмову заяву із зазначенням обставин (хвороба або смерть рідних, необхідність догляду за хворим родичем, весілля тощо). До заяви додаються відповідні документи, що підтверджують факт виникнення обставин, із вказівкою строку відпустки та дати її початку. У цьому разі період відпустки залежить не від бажання працівника, а від часу виникнення таких обставин.

Разом з тим відповідно до Закону № 504 деякі категорії працівників мають право щорічно йти у відпустку без збереження заробітної плати. Наприклад, відпустку без збереження заробітної плати щороку можуть брати матері, які мають двох і більше дітей віком до 15 років, ветерани праці, ветерани війни, пенсіонери, інваліди та ін. Ця відпустка може бути поділена на частини, але таким чином, щоб у цілому її тривалість не перевищувала періоду, визначеного Законом № 504.

Застереження. Відпустка без збереження заробітної плати, не використана цього року, не переноситься на наступний рік.

Крім того, працівник має право взяти відпустку без збереження заробітної плати з декількох підстав.

Час надання відпусток без збереження заробітної плати в одних випадках визначається самим працівником у межах дії обставин, зазначених у статті 25 Закону № 504, а в інших — підлягає узгодженню з власником. Час відпустки без збереження заробітної плати деяким категоріям працівників надається власником з дня, про який просить працівник. До таких категорій належать:

• працівники, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;
• працівники, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною.

У межах періоду обставин, які дають право на відпустку без збереження заробітної плати, відпустка надається з дня, про який просить працівник, у випадку:

• перебування дружини в післяпологовій відпустці;
• якщо дитина віком до шести років потребує постійного домашнього догляду;
• одруження;
• смерті родичів;
• догляду за хворим родичем;
• завершення санаторно-курортного лікування;
• допущення до вступних іспитів в аспірантуру і навчання в аспірантурі;
• якщо діти у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

У всіх інших випадках час відпустки без збереження заробітної плати має бути погоджений з власником.

На підставі статті 26 Закону № 504 за згодою сторін трудового договору працівникові може бути надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 15 календарних днів на рік. Для її надання в заяві на ім’я керівника підприємства працівник зазначає сімейні обставини або інші причини, які обумовили потребу

у відпустці, крім випадків, зазначених у статті 25 Закону № 504. Перелік цих причин чинним законодавством України не встановлено, тому що поважність їх залежить від конкретних обставин, що склалися в того чи іншого працівника.

Підтвердних документів для надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін не потрібно. Працівник може використовувати її частинами з обмеженням сумарної тривалості відпустки 15 календарними днями на рік. Рішення про надання цієї відпустки може прийматися лише власником.

Час перебування у відпустці без збереження заробітної плати зараховується в стаж роботи для надання щорічної відпустки (крім відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шести, шістнадцяти років).

У розділі IV "Соціальні відпустки" Закону України "Про відпустки" встановлено надання таких видів відпусток:

- оплачувана відпустка у зв'язку  з вагітністю та пологами, що  надається жінкам на підставі медичного висновку тривалістю: 1) до пологів - 70 календарних днів; 2) після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів. Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками зазначена відпустка надається одному з батьків на їх розсуд;

- відпустка для догляду за  дитиною до досягнення нею  трирічного віку (ст. 18), що може  надаватися як матері, так і  батькові дитини, бабі, дідові чи  іншим родичам, які фактично доглядають  за дитиною, або особі, яка усиновила  чи взяла під опіку дитину, та одному із прийомних батьків;

- одноразова оплачувана відпустка  у зв'язку з усиновленням дитини  тривалістю 56 календарних днів (70 календарних  днів - при усиновленні двох і  більше дітей) без урахування  святкових і неробочих днів  після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини (якщо усиновлювачами є подружжя - одному з них на їх розсуд);

- додаткова оплачувана відпустка  тривалістю 1 0 календарних днів без  урахування святкових і неробочих  днів, що надається щорічно жінці, яка працює і має двох або  більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків.

Порядок надання соціальних відпусток викладено у ст. 20 Закону України "Про відпустки". Зокрема, тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Вона надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. До відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості ЇЇ роботи в поточному робочому році.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у ч. З ст. 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформлюється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Особам, зазначеним у ч. З ст. 18 Закону України "Про відпустки" (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку в установленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до сплину строку цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні (крім прийомних дітей у прийомних сім'ях).

Відпустка у зв'язку з усиновленням дитини віком старше трьох років надається за заявою особи, яка усиновила дитину, на підставі рішення про усиновлення дитини та оформлюється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6-8 Закону України "Про відпустки", а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному ст. 11 Закону України "Про відпустки".

Міністерство праці і соціальної політики України у листі від 19 лютого 2010 р. № 48/13/116-10 "Про соціальну додаткову відпустку" висловило думку, згідно з якою тривалість невикористаних соціальних додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, за минулі роки, тобто до введення в дію з 1 січня 2010 р. Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей", має визначатися відповідно до норм законодавства, які були чинними на той час. Оскільки зазначена відпустка є соціальною і не належить до виду щорічних, то вона може надаватися у будь-який час протягом календарного року незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини-до чи після. У разі, коли працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення незалежно від підстав йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток, як це встановлено ст. 24 Закону України "Про відпустки". Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівникам, що мають дітей.

Крім того, у листі від 14 квітня 2008 р. № 235/0/15-08/13 Мінсоцполітики роз'яснило питання щодо застосування ст. 19 Закону України "Про відпустки". Зокрема, у ньому йдеться про те, що вік дитини-інваліда, всиновленої дитини, дитини під опікою, дитини одинокої матері (батька) цим Законом не встановлено, а тому слід керуватися загальними нормами законодавства. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону дитинства" та ст. 2 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Тому жінка, яка працює і має дитину-інваліда; всиновлену дитину; одинока мати, яка виховує дитину без батька; батько, який виховує дитину без матері, мають право на цю відпустку до досягнення дитиною повноліття. За пунктом 2 ст. 243 Сімейного кодексу України опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування - над дитиною віком від 14 до 18 років. Отже, особа, яка взяла дитину під опіку, має право на додаткову соціальну відпустку до досягнення дитиною 14 років, а особа, яка в установленому порядку визнана піклувальником, - з досягнення дитиною віку 14 років і до виповнення їй 18 років, оскільки ст. 186і КЗпП України гарантії, встановлені ст. 182і цього Кодексу, поширено також на піклувальників.

Поняття одинокої матері визначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 (із змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів". Згідно з п. 9 цієї постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. За цим визначенням для визнання "іншої жінки" одинокою потрібні дві ознаки: вона сама і виховує, і утримує дитину.

Після набрання чинності Законом України "Про відпустки" таке визначення одинокої матері для реалізації норм цього Закону не має застосовуватись, оскільки в п. 5 ч. 12 ст. 10 даного Закону визначено поняття одинокої матері як такої, що виховує дитину без батька. Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої. Це означає, що для встановлення права на додаткову відпустку має застосовуватися таке визначення одинокої матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі розлучена жінка, яка сама виховує дитину, якщо батько не проживає разом з дитиною та відсутні інші докази його участі у вихованні дитини, і за цих самих умов жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).

Для отримання додаткової соціальної відпустки жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, має подати: копію свідоцтва про народження дитини і довідку органів реєстрації актів цивільного стану про підстави внесення до книги записів народжень відомостей про батька дитини; жінка, яка є вдовою, - копію свідоцтва про народження дитини та копії свідоцтва про укладення шлюбу та свідоцтва про смерть чоловіка.

Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, що виховує дитину без батька (в тому числі розлучена жінка і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).

Відпустки без збереження заробітної плати є видом відпусток, що не залежать від основної щорічної відпустки, а підстави для їх надання не пов'язані із виконанням роботи. У житті людини виникають різні обставини, що зумовлюють необхідність тривалої відсутності на роботі, і для задоволення таких потреб працівникові надається відпустка без оплати. Зазвичай вони надаються для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

За порядком надання відпустки без збереження заробітної плати поділяються на два види: ті, що надаються працівнику за його бажанням в обов'язковому порядку (ч. 1 ст. 84 КЗпП, ст. 25 Закону "Про відпустки"), і ті, що можуть надаватися за сімейними обставинами та з інших причин на строк, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (ч. 2 ст. 84 КЗпП, ст. 26 Закону "Про відпустки").

Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:

- матері або батьку, який виховує  дітей без матері (в тому числі  у разі тривалого перебування  матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей  віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

- чоловікові, дружина якого перебуває  у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;

- матері або іншим особам, зазначеним  у ч. З ст. 18 та ч. 1 ст. 19 цього Закону, в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі, якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

- матері або іншій особі, зазначеній  у ч. З ст. 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території;