Утилізація використаної тари і пакувальних матеріалів

 

         1.6 Дерев’яна тара

 

        1.6.1 Характеристика деревини – як матеріалу тари

 

       Однією із давно відомих і досі необхідною для виготовлення тари є деревина, яка застосовується у найрізноманітніших формах. Хоча в деяких сферах упаковки її почали витісняти високотехнологічні матеріали, деревина все ще відіграє важливу роль у виробництві транспортної тари для перевезень крупно габаритних вантажів і крихких предметів будь-яких розмірів, які вимагають жорсткої і міцної упаковки.

      Для виробництва  тари використовують деревину  хвойних і листяних порід. За  своєю твердістю вона поділяється на м’яку (липа, ялина, сосна, осика, ялиця, кедр), дуже тверду (самшит, тис) і тверду (дуб, модрина, береза, бук).

      Щільність дерева  складає від 0,88 до 3,2 г/см3. Важчі види деревини мають більшу міцність, а також кращу фіксацію цвяха, але гірше піддаються обробці (усаджуються, розтріскуються). Виокремлюють чотири групи деревини, яка придатна для виготовлення ящиків, залежно від її міцності і фіксації цвяхів:

- І група включає хвойні дерева  з м’якою деревиною і листяні породи із деревиною невеликої щільності – сосна, ялина, кедр, каштан, липа;

- ІІ група – листяні породи  з більшою фіксацією цвяхів, але  при цьому вони схильні до  розтріскування. Тому при використанні  цих видів деревини слід застосовувати  цвяхи менших розмірів і забивати їх на більшій відстані один від одного;

- ІІІ група деревини із середнім  ступенем твердості (ясень, в’яз тощо). Такий матеріал має близьку до ІІ групи фіксованість цвяха і міцність, але при цьому менш здатний до розтріскування і найбільш підходить для виготовлення дна та планок ящиків. Така деревина частіше застосовується для виготовлення армованих дротяних і фанерних ящиків;

- ІУ група деревини найбільш  тверда (дуб, клен тощо). Вона важко  обробляється і застосовується  для виготовлення найбільш міцних армованих дротяних і фанерних ящиків.

      Найбільш придатною  вважається деревина, яка містить  близько 15 % вологи. Розмір сучків на пиломатеріалах не повинен перевищувати третину від ширину дошки. Сучки не допускаються в місцях вбивання цвяхів. Серед інших дефектів, які допускаються лише в певних межах, можна віднести тріщини, щілини, нахил волокон, а також ділянки гнилі і пошкоджені комахами.

     Основними матеріалами  для виробництві дерев’яної тари є: пиломатеріали, фанера і деревинноволокнисті плити.

      Серед пиломатеріалів  розрізняють: пиломатеріал з деревини хвойних порід ІІ, ІІІ та ІV сортів; пиломатеріал з деревини м’яких порід і берези ІІ та ІІІ сортів; тарні дощечки спеціального розпилювання з деревини ІІІ та ІV сортів. Фанера буває: підвищеної водостійкості, склеєна фенол формальдегідним клеєм (ФСФ); середньої водомісткості, склеєна карбамід ним або альбуміноказеїновими клеями (ФК і ФБА); обмеженої водостійкості.

      Серед допоміжних  матеріалів виокремлюють цвяхи, скоби, шурупи, дріт, кутники, сталеву стрічку, клей.

     Композит вважається новим матеріалом для транспортної упаковки. У ньому міститься 80-90 % деревини і 10-20 % зв’язуючих добавок на клейовій основі.

      Застосування композиційних  матеріалів із відходів деревини, з додаванням різних клейових  композицій, дає змогу вирішити  багато проблем, пов’язаних з  виробництвом тари і упаковки  для продукції спеціального промислового  і оборонного значення.

 

       1.7 Транспортна тара

 

      1.7.1 Класифікація, стан, перспективи

 

      Тара вважається елементом упаковки або її різновидом для розміщення продукції, транспортування, укладання і виконання логістичних операцій. Це засіб або комплекс засобів, які забезпечують захист продукції від пошкодження чи втрат під час транспортування, укладання, перевантажень. Вони полегшують виконання відповідних логістичних операцій. Функціональна тара поділяється на споживчу і транспортну. Окрему групу становить тара-обладнання, яка служить для розміщення, транспортування, зберігання і продажу із неї товарів методом самообслуговування.

      Транспортна тара  повинна відповідати таким вимогам: гарантувати збереженість вантажу  і його якість, мати достатню  міцність при перевантаження, укладанні у штабелі. Розміри і міцністні характеристики повинні забезпечувати механізовану обробку при вантажно-розвантажувальних роботах, а зовнішні габарити і конструкція тари – укладання вантажів у щільні транспортні пакети на піддонах або без них.

     Частка основних видів тари в Україні складає, %:

- дерев’яні й картонні ящики – 50-60;

- паперові, тканинні та полімерні мішки – 30-40;

- бочки і барабани – 5-6;

- інші види – 4-10

      Класифікація транспортної  тари проводиться за рядом  ознак і враховує різноманітність продукції, функцій, конструкцій, матеріалів

      За умовами використання  транспортну тару поділяють на  виробничу, складську і транзитну. Виробнича тара використовується  для внутрішньозаводських і міжзаводських  технологічних та логістичних операцій. Складська тара призначена для приймання, розміщення, зберігання і комплектації продукції на склад. Транзитна тара поділяється за особливостями конструкції на багаторазову, інвентарну (власність підприємства) і разову.

      Багаторазова тара  розрахована на багаторазове використання при перевезенні продукції, без пошкоджень елементів при її відкриванні. Цю тару використовують тоді, коли у пунктах приймання продукції є умови накопичення звільненої тари в кількості, достатній для повного заповнення транспортних засобів і повернення відправнику.

      За останні роки  в Україні різко скорочується  частка дерев’яної тари із пиломатеріалів і відповідно зростає кількість тари із гофрокартону [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 ЯКІСТЬ І БЕЗПЕКА ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ  
І ТАРИ

 

      2.1 Санітарний нагляд і контроль за безпекою застосування полімерних матеріалів і тари, призначених для контакту з продовольчими товарами

 

     Санітарно-гігієнічне  законодавство приділяє особливу  увагу полімерним і комбінованим матеріалам, оскільки вони за природою і технологією можуть мати у своєму складі низькомолекулярні включення, мономери, стабілізатори, пластифікатори, модифікатори, пігменти, наповнювачі тощо. Ці речовини можуть мігрувати при певних умов у продукт, змінювати його якість і погіршувати стан здоров’я людей.

      Мета санітарного нагляду і контролю щодо застосування полімерних матеріалів і тари, які контактують із харчовими продуктами – забезпечити безпеку продовольчої сировини і продуктів харчування через  дотримання санітарно-гігієнічних вимог до цих матеріалів. Основною законодавчо-нормативною базою для цього є закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», Гігієнічні нормативи ГН 2.3.972-00 «Гранично допустимі кількості хімічних речовин, які виділяються із полімерних матеріалів, які контактують з харчовими продуктами» (з доданим до них списком усіх діючих на даний момент документів санітарно-гігієнічного характеру), «Перелік матеріалів, виробів і обладнання, дозволених МОЗ для контакту з харчовими продуктами і середовищами».

      Санітарний нагляд  та контроль за полімерними  матеріалами і тарою для продовольчих  товарів необхідний у зв’язку  з тим, що при порушення технології їх виробництва, умов зберігання і застосування виникає реальна вірогідність міграції у продукти компонентів полімерних матеріалів і тари. Вони можуть зміцнювати органолептичні властивості харчових продуктів, а при довготривалому надходженні в організм викликати інтоксикацію, а також виявляти алергічний, ембріотоксичний, тератогенний і мутагенний ефекти. Ризик забруднення продуктів харчування суттєво підвищують компоненти полімерів при вище допустимих рівнях у їх композиційному складі допоміжних речовин і добавок, наявності мономерів, продуктів деструкції компонентів полімерів (у результаті неповної полімеризації або співполімеризації), дії різних фізичних і хімічних факторів, старінні матеріалу. Крім того, у сировині для виготовлення полімерів можуть бути забруднювачі.

     Ступінь контамінації  харчових продуктів побічними  сполуками із полімерів залежить  від їх розчинності, технології  синтезу полімерів, умов їх експлуатації. Наприклад, важливе місце займає  кратність використання, температура, терміни зберігання полімерних матеріалів, тривалість контакту матеріалу з продовольчими товарами, дія сонячного світла, ступінь агресивності середовищ, з якими контактують полімерні матеріали і тара.

         До основних  заходів, які дають змогу знизити ризик контамінації продуктів компонентами полімерів, відносять:

- удосконалення технологічного  процесу їх виробництва;

- випуск полімерних матеріалів  і тари відповідно до гігієнічних  вимог, що ставляться до них;

- експлуатація і зберігання  виробів згідно з призначенням, температурно-вологісними режимами та іншими умовами їх використання;

- посилення державного санітарного  нагляду і виробничого контролю  за випуском та експлуатацією  полімерних матеріалів і тари, які контактують з харчовими  продуктами.

      Органами Держсанепіднагляду уточнені гігієнічні вимоги до полімерних матеріалів з урахуванням досягнень гігієнічної науки і практики:

- до рецептури полімерного матеріалу  не повинні входити речовини, які характеризуються високою  токсичністю і специфічною дією на організм – канцерогенною, мутагенною, алергенною тощо;

- технологія виробництва повинна  забезпечити отримання полімерних  матеріалів зі стабільними гігієнічними  показниками;

- вироби із полімерних матеріалів  при контакту з харчовими продуктами  і модельними середовищами не повинні змінювати їх органолептичні властивості, а також виділяти хімічні речовини, що входять до рецептури полімерного матеріалу, у кількостях, які перевищують допустимі рівні

- при дії модельних розчинів, що імітують харчові продукти, а також при контакті з продовольчими товарами під час дослідної експлуатації зовнішній вигляд виробів не повинен змінюватись.

      У деяких випадках  ураховують також вимоги до  полімерних матеріалів і їх  компонентів, як відсутність стимулюючої  дії на розвиток мікрофлори, хімічних реакцій або інших взаємодій з харчовими продуктами.

      У «Переліку матеріалів, виробів обладнання, дозволених МОЗ для контакту з харчовими продуктами і середовищами» наводяться допустимі температура, вологість, кислотність, концентрація жиру і алкоголю в продуктах і напоях, призначених до контакту з конкретними полімерними матеріалами і їх марками. Для частини полімерних матеріалів строго лімітовані терміни їх експлуатації і зберігання.

      До основних напрямів  удосконалення Держсанепіднагляду  за полімерними матеріалами належать:

- гігієнічна оцінка нових полімерних матеріалів, які раніше не використовувались в харчовій промисловості;

- гігієнічна оцінка полімерних  матеріалів, які випускаються вітчизняною  промисловістю і які надходять  по імпорту;

- поточний санітарний нагляд  за критичними контрольними точками виробництва полімерних матеріалів.

      Важливим аспектом  удосконалення Держсанепіднагляду  повинні стати нові умови видачі  гігієнічного висновку на допуск  до виробництва, постачання, реалізації  і застосування виробів із  полімерних матеріалів, призначених для контакту з харчовими  продуктами. Відповідно до наказу МОЗ гігієнічний висновок видається на основі експертизи представлених документів та результатів проведених  досліджень. Особливо важливим є органолептичні, хімічні, в окремих випадках – мікробіологічні показники, а також дослідження біологічної активності речовин, які виділяються із полімерних матеріалів. У разі повної відповідності виробів вимогам санітарного законодавства видається гігієнічний висновок.

      При гігієнічній  оцінці враховують допустимі межі та умови застосування виробів із полімерних матеріалів, призначених для контакту з харчовими продуктами. В окремих випадках їх можуть доповнювати вимогами до процесів виробництва, зберігання, транспортування та експлуатації.

      Гігієнічні висновки видаються:

- на визначений вид виробів  із полімерних матеріалів, які  контактують з харчовими продуктами;

- на окрему номенклатурну одиницю  виробів;

- на зміну складу, рецептури, технологічного  процесу виробництва, нормативної  або технічної документації на вироби;

- після закінчення терміну дії  раніше виданого висновку;

- на дослідну партію виробів  із полімерів;

- на партію імпортних виробів  з полімерних матеріалів при  відсутності нормативної і технічної  документації на продукцію, яка  ввозиться на територію України.

      При видачі гігієнічного  висновку на окремі види вітчизняних  виробів із полімерних матеріалів, що контактують з харчовими  продуктами, обов’язковим є: оцінка  умов виробництва з виданням  гігієнічного висновку на них, узгодження виробника з Держсанепідслужбою нормативної бази або технічної документації після аналізів результатів гігієнічної оцінки з подальшою видачею висновку на готові полімерні вироби.