Певні зрушення сталися і в  аграрному законодавстві України,  Зокрема були прийняті закони  від 14 лютого 1992 р. «Про колективне  сільськогосподарське підприємство»  і від 20 грудня 1992 р, «Про селянське  (фермерське) господарство»¹⁸.

Дещо  було зроблено й в законодавстві  про соціальне забезпечення. Були прийняті закони України, які визначали  статус ветеранів війни, громадян,  які постраждали в результаті чорнобильської катастрофи, Закон від 21 листопада 1992 р «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та ін.

      Вносилися зміни і в кримінальне  законодавство, причому досить  радикальні. У січні 1992 р. Президія  Верховної Ради України прийняла  Указ про кримінальну відповідальність  за підроблення купонів - української  валюти перехідного періоду*. В березні цього ж року з КК України були вилучені такі види покарання, як заслання і вислання. 17 червня 1992 р. був прийнятий Закон «Про внесення змін і доповнень до Кримінального, КримІнально-проце-суального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України», де було викладено нову редакцію першої глави Особливої частини КК, в якій визначалися склади державних злочинів. Істотним нововведенням було різке скорочення випадків можливого застосування виключної міри покарання - смертної кари шляхом розстрілу*. У період, що розглядається, декриміналізувалося багато складів злочинів. В той же час підвищувалась відповідальність за дії, спрямовані проти конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності, економіки та екологічної безпеки України.

      Істотні зміни і доповнення  були внесені до кримінально-процесуального  законодавства. Змінені строки  попереднього слідства і тримання  осіб під вартою. Був прийнятий  Закон «Про оперативно-розшукову діяльність», який посилював гарантії громадян. Законом України від 15 грудня 1992 р. «Про внесення доповнень і Змін до деяких законодавчих актів України» КПК України був доповнений рядом статей, які також посилювали гарантії громадян при зверненні Їх до суду. Зокрема, заарештований, його захисник тепер мали право звертатися до суду з оскарженням санкції прокурора на арешт. 23 грудня 1993 р. був прийнятий Закон про внесення змін і доповнень до окремих статей КПК України, які розширювали права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист*.

          Розробка законодавчих актів  та внесення до них змін  іноді здійснювались на недостатньому  науковому і юридично-технічному  рівні, з багатьма неузгодженостями. Мали місце численні факти  дублювання та суперечностей між окремими правовими нормами тощо. Оскільки кількість законодавчих актів, прийнятих   останнім   часом,   невпинно   зростала,  зазначені недоліки  не лише створювали небезпеку руйнування існуючої законодавчої бази, а й значно ускладнювали формування нової законодавчої системи, яка б грунтувалася на реформованих економічних, соціальних та політико-правових відносинах. Нерідко приймалися правові акти, які викликають здивування, наприклад, ситуація з пенсійним законодавством, де повністю знівельовано значення стажу і якості роботи, її шкідливості.

    У багатьох галузях права продовжують  діяти законодавчі акти і правові  інститути, далекі від світових стандартів. Наприклад, в незалежній Україні  продовжує діяти КК (з наступними змінами й доповненнями), який відбиває погляди, що охорона держави, власності останньої та інтересів  установ є найважливішим призначенням кримінального права. Можна навести й такий приклад. В українському цивільному судочинстві існує здебільшого «слідчий» тип цивільного процесу, який характеризується тим, цю сам суд за власною ініціативою може збирати докази і готувати весь процесуальний матеріал до судового розгляду. Часто це робиться незалежно від бажання сторін, піл приводом захисту їх прав. Наближення цивільного судочинства до загального типу цивільного процесу надасть більше реальних прав сторонам у процесі і звільнить суд від виконання зайвих функцій.

    До  проголошення незалежності Україна  мала фактично статус провінції радянської імперії. Тому звільнена республіка відразу вдалася до творення законів, здатних забезпечити її суверенне існування , вирізнити з-поміж інших держав.

    Серед цих законів одним з найважливіших  був закон «Про державний кордон України», прийнятий Верховна Рада України 4 листопада 1991 р. Він встановив  недоторканість кордонів, регламентував їх режим, порядок охорони, перетину. Одночасно було прийнято закон «Про кордонні війська України». Пізніше, 12 грудня, президент України Л. Кравчук підписав указ «Про утворення державного митного комітету України», одним з головних завдань якого стало забезпечення економічної безпеки республіки.

    Прийнятий 6 грудня закон «Про Збройні Сили України» заборонив застосування їх без рішення Верховна Рада України  для виконання завдань не пов’язаних з обороною держави. Цим же законом встановлювалось використання у Збройних Силах України державної мови, здійснення військово-патріотичного виховання.

    Прийнятим 4 листопада Законом «Про Національну  гвардію України» було утворено на базі внутрішніх військ озброєний загін  для захисту суверенітету і територіальної цілісності держави, а також життя, гідності, конституційних прав та свобод громадян.

    Суттєвим  атрибутом незалежної держави є  її громадянство. 8 жовтня 91 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про громадянство України». Зважаючи на поширену комуністичну практику позбавлення громадянства небажаних режимові людей, закон визначив громадянство, як невід’ємне право людини, якого ніхто не може бути  позбавлений, як і права змінити громадянство.

    Особливе  місце у державній атрибутиці посідають гімн, герб та прапор. Український народ давно визначився зі своїми національними символами, обравши за гімн пісню на слова П.Чубинського  та музику М.Вербицького «Ще не вмерла Україна», гербом - тризуб князя Володимира та прапор - синьо-жовте знамено кольору неба і стиглого пшеничного лану.Всі ці державні символи були затверджені Верховною Радою України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІІ

Міжнародне  визнання незалежної України 

    Після референдуму 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародного визнання нової держави. Першою 2 грудня 91 р. незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Того ж дня прем’єр-міністр Канади Братан Малрупі заявив, що Канада визнає Україну, як незалежну державу і розпочинає переговори про встановлення дипломатичних відносин. Наступного дня підписано протокол про встановлення міжнародних відносин між Україною та Угорською республікою і розпочало роботу перше в Україні посольство.

    4 грудня Україну визнали Литва  та Латвія, 5 грудня - Росія і Болгарія. Серед західноєвропейських країн першими були Швеція (19 грудня) і Норвегія (24 грудня). 25 грудня Вашінгтон визнав незалежність України. Того ж дня це зробили Мексіка, Ізраїль, далі ФРН, Австралія та Бразілія (26 грудня), КНР (27 грудня), Японія та Італія (28 грудня), Великобританія та Данія (31 грудня). Загалом протягом першого місяця після референдуму Україну визнало 57 держав світу, а на початок березня 1992 р. - 104. Водночас 47 з них встановили з республікою повномасштабні дипломатичні відносини.

    Протягом  першого року існування незалежної України її державну самостійність  визнали більш як 130 країн, дипломатичні відносини було встановлено у  повному обсязі з 110 з них, а 40 держав відкрили свої представництва у Києві.

    26 лютого 1992 р. Україна зробила важливий крок у напрямі інтеграції в Європу, коли в столиці Фінляндії Президент Кравчук підписав Гельсінський заключний акт. Ця подія знаменувала собою курс на незалежну й рівноправну міждержавну політику. Одним з найважливіших принципів документа є положення про відсутність територіальних претензій один до одного та про непорушність кордонів.

    Серед перших зовнішньо-економічних заяв незалежна Україна проголосила  відмову від війни як засобу розв’язання міждержавних спорів. Вона декларувала також, що не вважає жодного народу своїм ворогом і не має територіальних претензій до інших держав. За ініціативою української дипломатії 20 березня 1992 р. було підписано Декларацію про незастосування сили або погрози силою у стосунках між країнами - учасниками СНД.

    В «Основних напрямах зовнішньої політики України», схвалених Верховною Радою  липні 1993 р. підкреслювалося, що перспективною  метою української зовнішньої політики  членство України в Європейських  співтовариствах, а також інших  загальноєвропейських структурах. Однак у перші роки незалежності пріоритетними залишалися відносини з державами, що виникли після розпаду СРСР, насамперед із Росією.

    Іншою проблемою, яка зачіпала інтереси не тільки України і Росії, а й  усього світу, було питання  про ядерну зброю, розміщену на території України. Йшлося про 15% ядерного потенціалу колишнього СРСР: 176 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) та близько 3 тис. Одиниць тактичної ядерної зброї, які потенційно перетворювали Україну на третю після США та Росії військову потугу світу, з арсеналом більшим ніж у Великобританії, Франції та Китаю разом узятих.

    Україна ще в Декларації про суверенітет 1990 р. проголосила свій намір стати  без’ядерною державою. Це було підтверджено і після проголошення незалежності.¹⁹

      Розбудова Української незалежної держави, створення її розгалуженої правової системи - складний і тривалий процес, який вимагає великого напруження та зусиль з боку як державних структур, так і громадськості. Уже багато зроблено. Зрушено з місця і розпочато здійснення економічних реформ. Чималими є здобутки у сфері утвердження демократії. Україна стала повноправним членом світового співтовариства. Найважливішим кроком у майбутнє є входження її до Ради Європи. В той же час в процесі державно-правового будівництва існує чимало проблем. Виникали ускладнення у взаємовідносинах між законодавчою і виконавчою гілками влади. Не менш проблемним виявилось й питання про ефективність реалізації чинного законодавства, що істотно відбилося на темпах формування правової держави. Відчувалася нагальна потреба у посиленні контролю з боку судової влади за реалізацією чинного законодавства.

      Велику роль в розбудові Української  правової держави повинна відіграти  нова Конституція, яка була  прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р. Ця історична подія посідає одне з головних місць у новітній історії України, яка віднині міцно стоятиме на грунті демократії і парламентаризму на фундаменті власної Конституції.²⁰ 
 
 

Висновок

    Отож, процес українського державотворення почався з проголошення Декларації про суверенітет української держави. Після цього акту послідувало ряд інших актів, які стосувались цього процесу. Всі органи влади на Україні приймали активну участь в цій роботі.Щодо міжнародного становища, то Україну визнали більше 130 країн світу. Цей факт свідчить про те, що Україна утвердилась як держава. Вона стала частиною світового співтовариства, з якою повинні рахуватись інші. 

    Підводячи підсумки роботи, автор хоче зауважити, що в основному процес державотворення був здійсненим на початковому етапі розвитку України. Були вжиті заходи для створення незалежної  правової  держави, протягом цього часу було прийнято ряд законів вищим законодавчим органом держави, були проведені реформи у всіх галузях суспільного життя. В роботі автор підтримує думку Ющика, який опублікував свою статтю в журналі “Право України”.

    Отже, на кінець автор хоче сказати, що в  основному всі цілі даної курсової роботи вважає досягнутими і тема роботи висвітлена. Український народ здобув свою державу і тепер він повинен робити все задля її процвітання у всіх відношеннях. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ : 

1. Кісь Роман . Аспекти національної ідеї - К.,1997.
2. Лук’яненко Л.  За Україну за її волю. К.-1991.
3. Михеєнко М.М., Мовчан В. В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право К. 1993. - С. 160.
4. СташисВ.В.,Бажанов М.І. Шляхи оновлення кримінального законодавства України //Вісн Академії правових наук України. 1993. - № 1
5. Тацій В. Й., Грошевий Ю. М. Правові заходи охорони Конституції // Вісн. Академії правових наук України. - 1995. - № 3. - С. 41- 43.
6. Терен В.,  Чмир Ю.,  Україна  сьогодні  і завтра // Розбудова держави.,1994-№1
7. Шемшученко  Ю.    Сила    демократії  -  у   силі   влади !  //  Віче. - 1995. -  № 6. - С. 9.
8. Ющик О. Реформування   законодавчого  процесу: проблеми і перспективи // Віче, - 1995. - № 2 - С. 15.
9. Еволюція   державного   устрою  в Україні : від тоталітаризму до демократії // Віче.,1997-№1,С.21-31.
10. Конституція України - основа розвитку законодавства // П.У.1997-№8., С.18-36.
11. Національно-культурне будівництво незалежної України: труднощі, перешкоди, пошуки // Вісник Харківського Університету.,1996-№38
12. Нова Конституція України - втілення національної ідеології державотворення //П.У. – 97. - №1, С. 46-49.
13. Правові проблеми суверенітету і незалежності України // П.У.,-1992-№10,С. 10-22.
14. Проблеми формування суверенної правової України.- Львів.,1993.
15. Соціальні і політичні передумови організації конституційного процесу в Україні // Адвокат.,1996-№3, ст.3-13.
16. Сучасна історія України // Культурол. Студія.,1996. Вип.1,С.9-13.
17. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії./ К.,1996.,С.110-126.