Контроль якості ювелірних виробів

Загалом лише комплексне оцінювання показників безпеки та надійності дасть змогу об'єктивно визначити якість того чи іншого ювелірного виробу.

 

2. Характеристика чинників, що формують якість ювелірних виробів

 

2.1 Характеристика дорогоцінних сплавів

 

З давніх часів  благородні метали викликали захоплення людей, вони надавали їм магічних властивостей. Золото та срібло ще в давнину були відомі як матеріали, що піддаються художній обробці завдяки їх пластичності і, за необхідності, можуть бути прикрашені коштовними каменями, емаллю, черню. Висока вартість виробів з дорогоцінних металів визначається фізико-механічними властивостями безпосередньо сплаву, художньою, естетичною та колекційною цінністю виробу та має привабливі інвестиційні аспекти. Унікальні фізико-хімічні і технологічні властивості роблять їх незамінними в багатьох виробничих процесах. Дорогоцінні метали є джерелом формування золотовалютних резервів держави.

Дорогоцінними або благородними називають вісім металів, що складають окрему групу. До них належать золото, срібло, платина а також метали платинової групи: паладій, родій, іридій, рутеній, осмій [9].

Завдяки унікальним властивостям - красивому кольору, м'якості, пластичності, корозійній стійкості, здатності гарно виглядати з коштовними каменями та емалями, бути благородними як у полірованому, так і в матовому вигляді, вони використовуються для виготовлення ювелірних виробів.

Перші місця  серед усіх дорогоцінних металів посідають золото та срібло. Використання чистих металів для виготовлення ювелірних виробів є недоцільним внаслідок їх високої вартості, недостатньої твердості та зносостійкості.

Для отримання  необхідних властивостей до дорогоцінних металів додають у певних співвідношеннях інші метали, які називають легуючими, або лігатурою.

За допомогою  легування дорогоцінних металів  сплавам можна надавати різноманітних  властивостей, наприклад, необхідну  твердість, пластичність, литтєві властивості, колір, температуру плавлення, блиск, хімічні властивості. Легуючими можуть бути як дорогоцінні, так і недорогоцінні метали, проте, отримані сплави називають дорогоцінними.

Золото - це красивий метал яскраво-жовтого кольору, який виокремлюється найвищою пластичністю та ковкістю, ріжеться ножем. Має сильний блиск та високу тепло- та електропровідність, корозійну стійкість.

Срібло - це красивий метал білого кольору, тягучий, пластичний та ковкий, ріжеться ножем. Срібло міцніше та твердіше за золото, але м'якіше за мідь. Воно дуже гарно полірується, має найвищий інтенсивний блиск, є найбільш електро- та теплопровідним металом, і тому його широко використовують в електротехніці та фотографії.

Усі метали платинової групи (платина, паладій, рутеній, осмій, іридій, родій) належать до мало розповсюджених у природі елементів. Вони не утворюють у земній корі будь-яких значних скупчень. У природі метали платинової групи зазвичай супроводжують один одного. За своїми фізичними та хімічними властивостями метали платинової групи дуже подібні між собою, їх характерними загальними властивостями є висока температура плавлення, схожість за кольором та високою густиною.

Платина - це сірувато-білий блискучий метал, важкий та тугоплавкий з металевим блиском.

На світовому  ринку ювелірних виробів існує  велика кількість торговельних назв дорогоцінних та кольорових сплавів, що використовується виготовлювачами, реставраторами та колекціонерами ювелірних виробів:

Існують такі ювелірні сплави іноземного виробництва: Алюмінієва бронза, американське накладне , батбронза (Ваthbronze), батметал (Bathmetal), бельгіка (Веlgiса), золота фольга, хризокальк, або золота бронза, накладне золото, дукатне золото, Ю.Дюраметал (Durametal), електрон, золото для пер, золото "Мusiv".

 

2.2. Характеристика  способів виготовлення ювелірних виробів

 

Виробництво є  одним з найважливіших факторів, що впливають на формування споживчих  властивостей і якість ювелірних виробів.

За способом виробництва ювелірні вироби бувають  індивідуального і масового (серійного) виробництва [2].

При індивідуальному виготовленні майстер-ювелір виконує всі роботи від початку до кінця вручну, використовуючи обладнання тільки для одержання первісної заготовки або необхідного профілю металу. Цей спосіб застосовується при створенні окремих зразків або дорогих ювелірних виробів зі складним і тонким художнім оздобленням, а також при використанні нестандартних за розмірами та формами дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів.

При масовому виготовленні вироби створюються механічною обробкою і точним литтям по моделях, що виплавляються. Кращі ювелірні вироби виготовляють малими серіями.

Основними процесами  виробництва ювелірних виробів  є наступні: заготівля матеріалів, створення форм виробів, філігранні і оздоблювальні роботи, декорування та закріплення каменів.

Заготівлю матеріалів здійснюють шляхом складання лігатури та її плавки, вальцювання, волочіння, кування і різання.

Плавку дорогоцінних металів проводять у графітових тиглях в електропечах (більш досконалий спосіб), а також у газових, нафтових і коксових печах. Спочатку плавлять тугоплавкі метали, потім вводять легкоплавкі. Для отримання відповідних заготовок (у вигляді смуг або дроту) розплавлений метал розливають в підігріті сталеві або чавунні виливниці.

Вальцювання проводять на спеціальному приборі, при цьому отримують листи,смуги або прутки металу бажаної товщини і форми. Отримані в результаті вальцювання смуги або листи металу розмічають і розкроюють на заготовки потрібних розмірів для використання в подальших операціях з виготовлення виробів.

Волочіння проводять шляхом протягування злитку круглого перерізу до певного розміру через дротові вальці. Потім отриманий дріт протягують через отвори волочильних дощок до бажаного діаметру.

Ковка - це зміна  поперечного перерізу заготовки у гарячому або холодному стані без зняття стружки.

Форми виробів  створюють шляхом штампування, складання  деталей і пайки, литтям по виплавлюваних моделям.

Штампування на пресах деталей або цілих виробів - це один з основних процесів. Для штампування застосовують сталеві штампи, що складаються з двох робочих частин (нижня частина називається матрицею, верхня - пуансоном).

Пайку проводять спеціальними припоями, які складаються із сплавів металів, які відповідають пробі виготовлених виробів, але менш термостійкими. Припай за кольором не повинен відрізнятися від кольору виробу.

Лиття по моделях, що виплавляються є найбільш прогресивним способом виготовлення тонкостінних і складних по конфігурації виробів. Характерною особливістю є використання спеціальних прес-форм, допоміжних матеріалів і примусове заповнення ливарної порожнини форм рідким металом під дією відцентрових сил або вакуумного всмоктування. Цей метод дає можливість значно розширити асортимент, збільшити випуск виробів та підвищити їх якість.

Після збірки і  паяння вироби піддають подальшій обробці - обпиловці, очищенню, шліфуванню, поліруванню, при необхідності відпалюванню та ін

До опоряджувальних  операцій відносять операції, пов'язані  з обробкою поверхні виробів: галтовка, піскоструминна обробка, крацовка, шліфування і полірування.

Галтовка - це очищення поверхні виробів шляхом обертання  їх у барабанах, завантажених сталевими кульками, шкіряними обрізками, піском і абразивними іншими матеріалами.

Піскоструминну обробку ведуть сухим піском, який під тиском з сопла направляють на виріб. У результаті такої обробки виробу набувають шорстку поверхню.

Крацовку виробляють круглими щітками з тонкого латунного або сталевого дроту на обертальному верстаті, щоб надати виробу необхідну матовану поверхню.

Шліфування  виробів застосовують для створення рівної поверхні за допомогою шліфувальних повстяних, фетрових або бязевих кіл і порошків - пемзи, наждаку.

Полірування додає  виробам глянець і дзеркальний  блиск. Вручну вироби полірують гладилами із сталі і гематиту (мінерал - оксид заліза). Вироби, що мають форму тіл обертання, полірують на полірувальних верстатах за допомогою кіл з бавовняної тканини з застосуванням порошків - крокусу, трепелу.

Широко застосовують електролітичне полірування і обробку  поверхні золотих і срібних виробів алмазними різцями [9].

 

2.3 Основні  види дорогоцінного каміння

 

Назва «ювелірні  камені» - вельми умовна. Вона просто говорить про те, що ці камені можуть використовуватися ювелірами для створення тих чи інших прикрас. Це можуть бути дорогоцінні, напівдорогоцінні, декоративні або синтетичні камені, які отримують все більше поширення. Технологія вирощування кристалів настільки добре відпрацьована, що в лабораторії можна отримати імітацію майже всіх коштовних каменів і навіть фахівцеві буває важко відрізнити їх від природних .

Дорогоцінне каміння першого порядку

До цієї категорії  відносять камені мінерального походження, такі як алмаз, смарагд, рубін, сапфір синій  та олександрит [10].

Вони прозорі, мають високу стійкість та прозорість. У природі зустрічаються дуже рідко, тому мають велику вартість. Єдиними коштовними каменями, які  мають органічне походження, є  перли та бурштин.

Алмаз. Мінерал отримав свою назву від древньо-грецького слова «adamas», що перекладається як нездоланний, незламний. Він дуже твердий, зазвичай безбарвний або забарвлений в бліді відтінки жовтого, коричневого, синього, зеленого або рожевого кольорів. Огранований алмаз, який переливається всіма барвами веселки, називають діамантом.

Алмаз - це кристалічний вуглець. Він володіє сильним  блиском, високим показником променезаломлення  і світлорозсіювання.

Алмаз хімічно  дуже стійкий. На нього не впливають  кислоти та їх суміші, тільки хромова  суміш при 200 ° С окислює його, переводячи на вуглекислий газ.

Обробляються  алмази таким чином, щоб більша частина  світла, що входить в камінь через  коронку, відбивалася від його задніх граней як від ряду дзеркал.

Сапфір (від грец. σάπφειρος (sappheiros) синій камінь) - один з різновидів мінералу корунду, дорогоцінний камінь різних відтінків, переважно синього кольору.

Смарагд. Назва «смарагд» походить від спотворених латинського esmeraude і грецького smaragdos. Спочатку, мабуть, воно означало «зелений камінь» і відносилося до всіх зелених коштовних каменів. Смарагд - найбільш цінний з мінералів групи берилу. Кажуть, що нічого не може бути більш зеленим, ніж смарагд. Цей камінь дуже чутливий до нагрівання і здавлення. Остання якість зумовила його використання в основному в оправі з золота 750-ї проби.

Рубін. Його назва походить від латинського слова «ruber» - червоний. На Русі рубін називали «яхонт черновчат». Колір рубінів варіює від всіх відтінків червоного до коричневого. Найбільше цінуються рубіни «кольору голубиної крові» - чисто-червоні з легким пурпурним відтінком. Забарвлення у цих каменів часто розподіляється нерівномірно: плямами або смугами. Необроблені камені мають тьмяний або жирнуватий блиск, але огранований рубін виблискує майже як алмаз.

Дорогоцінне каміння другого порядку

До дорогоцінних каменів другого порядку відносяться: демантоїд, евклаз, жадеїт, сапфір рожевий  та жовтий. Опал благородний чорний, шпінель благородна.

Дорогоцінне каміння третього порядку

Це такі камені, як аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворіт, циркон, шпінель.

Дорогоцінне каміння четвертого порядку

До цієї групи  входять адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, гесоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, кришталь гірський, кунцит, моріон, піроп, родоніт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин.

Дорогоцінне каміння органогенного походження

Перли та бурштин в сировині, необробленому та обробленому вигляді.

Напівдорогоцінне каміння - природні та штучні (синтетичні) мінерали, органогенні утворення та гірські породи в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах) [10]:

а) першого порядку - бірюза, жадеїт, лазурит, малахіт, молдавіт, нефрит, тигрове та кошаче око, хауліт, хризокола, цоізит, чароїт;

б) другого  порядку - агат, амазоніт,  гагат, гематит, дерево скам'яніле, джеспіліт, егіриніт, епідозит, кахолонг, кварцит кольоровий, кремінь кольоровий, онікс мармуровий, опал, пегматит, пірофіліт, родоніт, сердолік серпентиніт, скарни кольорові, содаліт, халцедон, шпати іризуючі польові, яшма.

2.4 Види декоративної обробки

 

Ювелірні вироби декорують різними способами - золоченням і срібленням, оксидуванням, анодуванням, гравіюванням, чорнінням, нанесенням художньої емалі, інкрустуванням, карбуванням [2].

Позолота і  сріблення - це гальванічне покриття стійкими металами менш стійких для  надання виробам ошатного вигляду  і захисту їх від корозії. Для створення твердих, хімічно стійких і блискучих поверхонь виробів застосовують також родіювання (осадження на поверхні виробів найтоншого шару родію - 0,25 мкм).