Статистичне вивчення продуктивності праці

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Февраля 2011 в 15:23, курсовая работа

Описание работы

Статистика – це суспільна наука, яка вивчає кількісну сторону якісно виражених масових соціально-економічних явищ та процесів, їх структуру та розподіл, розміщення у просторі, рух у часі, досліджує діючі кількісні залежності, тенденції та закономірності в конкретних умовах місця та часу.

Відмінність статистики від інших суспільних наук полягає в тому, що предметом її вивчення є кількісна сторона масових суспільних явищ. При цьому статистика вивчає не кількість саму по собі, а у зв’язку з її якісним змістом та у конкретних умовах місця та часу.

Файлы: 1 файл

КУРСОВАЯ!!.doc

— 226.00 Кб (Скачать файл)

                                                                                                                                  1.2 Показники рівня продуктивності праці

 

     Отже, продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку.

     Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

     Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою

           В= V/ Т

        де В — виробіток;

     V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

     Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

     На  підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

     Якщо  обсяг продукції вимірюється  натуральними показниками, то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Натуральні показники точні, дуже наочні й показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру. Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

     У ринковій економіці значення натуральних  показників помітно зменшується, оскільки домінуючу роль в усіх аспектах економічного життя відіграють вартісні показники.  

     Вартісними  називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найбільш універсальні, вони дають змогу порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Якщо за обсяг продукції взяти вартісний показник чистої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її необхідність на ринку. Єдиним недоліком вартісних показників є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання їх продуктивності праці, але це вже проблема не економіки праці, а антимонопольного регулювання.

     Для оцінки рівня виробітку на окремих  робочих місцях при виробництві  різноманітної незавершеної продукції  використовуються також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм.

     Витрати праці при розрахунках її продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньообліковою чисельністю персоналу. Однак усі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, у таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників. І знову універсальним показником кількості витраченої праці може бути вартість витрат на утримання персоналу.

     Поряд із серйозною критикою показника  виробітку товарної продукції на одного працівника, висувається ряд доводів па його захист:

  1. виробіток товарної продукції пов'язує простим і ясним співвідношенням динаміку обсягу продукції і динаміку кількості працівників;
  2. цей показник відображає до деякої міри підвищення якості праці як збільшення продуктивності праці, тому що перше у багатьох випадках рівнозначне другому за своєю споживчою вартістю.

     У сучасній економічній літературі запропоновано  використовувати показник продуктивності праці, який характеризує не обсяг продукції, а обсяг виробничої праці. Для цього рекомендують такі показники:

     • чиста продукція;

     •  умовно чиста продукція.

     Чиста продукція виражає собою знов створену на підприємстві вартість. Це товарна продукція за винятком матеріальних витрат і амортизації. Таким чином, чиста продукція містить у собі заробітну плату, нарахування на неї і прибуток.

     Умовно  чиста продукція  відрізняється від чистої продукції включеням амортизації.

     Перевага  показники, чистої й умовно чистої продукції  для виміру продуктивності праці порівняно з товарною продукцією полягає в усуненні впливу зміни матеріалоємності продукції на продуктивність праці.

     Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою

         ТМ=Т/V

        де ТМ — трудомісткість;

     Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг);

     V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг).

     Трудомісткість продукції являє собою витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції в натуральному вираженні. Показник трудомісткості має перевагу перед показниками виробітку:

     • по-перше, він підбиває прямий зв'язок між обсягом виробництва і  трудовитратами;

     • по-друге, застосування цього показника дає змогу пов'язати проблему виміру продуктивності праці з факторами і резервами її збільшення;

     • по-третє, він дає змогу зіставити  витрати праці на однакові вироби в різних цехах і ділянках.

     Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

     Технологічна  трудомісткість(Тт) відбиває усі витрати праці основних робітників: підрядників і погодинників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

     Витрати праці допоміжних робітників відбивають трудомісткість обслуговування виробництва(То), а витрати праці службовців - трудомісткість управління виробництвом(Ту).

     Виробнича трудомісткість(Тв) включає усі витрати праці основних і допоміжних робітників, тобто технологічну трудомісткість та трудомісткість обслуговування.

     Повна трудомісткість(Тп) відбиває витрати праці всіх категорій персоналу підприємства на виготовлення одиниці кожного виробу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3. Фактори  та резерви підвищення продуктивності  праці

 

     Фактори зміни певного показника — це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Оскільки, як зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, остільки вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.

     За  рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

     1) ті, якими може керувати суб'єкт  господарської діяльності (управління, організація, трудові відносини,  кваліфікація і мотивація персоналу,  техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

     2) ті, що перебувають поза сферою  керування суб'єкта господарювання (політичне становище в країні , рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, НТП, загальний рівень  економічного розвитку, якість і  кількість трудових ресурсів  країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

     Оскільки  праця є процесом взаємодії робочої  сили із засобами виробництва, фактори  зростання продуктивності праці  за змістом можна поділити на три групи:

     1) соціально-економічні, що визначають  якість використовуваної робочої  сили;

     2) матеріально-технічні, що характеризують  якість засобів виробництва;

     3) організаційно-економічні, що відбивають  якість поєднання робочої сили  із засобами виробництва.

     До  групи соціально-економічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, здатність реагувати на зовнішні стимули і внутрішнє бажання якісно виконувати роботу. До цієї групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

     До  групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

     До  групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, удосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці та відпочинку, удосконалення систем матеріального стимулювання.

     За  сферою виникнення і  дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

     1) внутрішньовиробничі, що виникають  і діють безпосередньо на рівні  підприємства чи організації;

     2) галузеві і міжгалузеві, пов'язані  з можливістю поліпшення кооперативних  зв'язків, концентрації і комбінування  виробництва, освоєння нових технологій  і виробництв на рівні галузі  або кількох суміжних галузей  економіки;

     3) регіональні, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);

     4) загальнодержавні, які сприяють  підвищенню продуктивності праці  в усій країні (наприклад, зміцнення  здоров'я і підвищення освітнього  рівня населення, раціональне  використання трудового потенціалу тощо).

     Важливим  етапом аналітичної роботи на підприємстві с пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних  заходів щодо реалізації цих резервів і їх безпосереднє впровадження. Під резервами підвищення продуктивності праці розуміють невикористані ще можливості економії витрат живої та уречевленої праці. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне. Внутрівиробничі резерви зумовлені удосконалюванням і найбільш ефективним використанням техніки і робочої сили, скороченням робочого часу, економією сировини й матеріалів, раціональним використанням устаткування.

     Внутрівиробничі резерви містять у собі резерви зниження трудомісткості, поліпшення й використання робочого часу, резерви удосконалення структури кадрів, економії предметів праці і економії засобів праці.

     За  часом використання резерви зростання продуктивності праці ділять на поточні й перспективні.

     Поточні резерви можуть бути реалізовані в найближчому періоді і не потребують значних одноразових втрат. До них належать:

  • краще використання устаткування;
  • ліквідація або скорочення браку;
  • застосування найбільш раціональних і ефективних систем оплати праці;
  • удосконалювання організації праці на підприємстві і її нормування.

Информация о работе Статистичне вивчення продуктивності праці