Право соцiального забезпечення та права людини

Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України

Харькiвський Соцiально-Економiчний Iнститут

Кафедра соцiальної  роботи 
 

Курсова робота

З навчальної дисциплiни: “Право соцiального забезпечення  та права людини”

На тему: “Соцiальний захист дiтей-iнвалiдiв в Українi” 
 
 
 
 

                                                                             Виконав: студент 4 курса

                                                                             групи 4.1 СМ денна форма навчання

                                                                             Кримов Максим

                                                                             Керiвник: доц,канд.iстор. наук

                                                                             Шаповалова Н.С.                      
 

                                                                
 

Харькiв - 2011  
 
 

Змiст

План……………………………………………………………………………2

Вступ………………………………………………………………………… ..3

Роздiл 1.  Теоретичнi аспекти та технологї соцiально ї  роботи з людьми, що мають функцiональнi обмеження…………………………………………….5

1.1 Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями……………………………. 5

1.2 Моделі соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями

………………………………………………………………………………… 6

1.3 Вивчення стану та діагностика дитячої інвалідності…………………. 11

Роздiл 2.Программа   соцiальноЇ  реабiлiтацiЇ та полiтики  дiтей-iнвалiдiв

………………………………………………………………………………… 21

2.1 Стратегi ї cоцiальної полiтики в Українi………………………………..21

2.2  Реалiзацiя програми  соцiально ї реабiлiтацiї дітей-інвалідів………. 23                                                                 

Висновок………………………………………………………………………28

Список використаної лiтератури…………………………………………….29 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

      Згідно  з статистичними звітами дитяча інвалідність має стійку тенденцію до зростання. Так, в останні роки загальна кількість дітей-інвалідів в Україні зросла на 25,4 %. В місті загальний показник дитячої інвалідності становить 129 дітей, це не враховуючи дітей групи ризику та дітей першого року життя.

     Головні причини інвалідності – органічні ураження нервової системи, хвороби сенсорних органів, психічні розлади, травми, вроджені вади розвитку. Протягом багатьох років державна підтримка дітей з фізичними вадами зводилась до певного матеріального забезпечення (пенсійні виплати), надання медичних послуг (діагностика, лікування та початкова освіта у спеціалізованих закладах). Внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролю за своєю поведінкою розвиток цих дітей значною мірою залежить від задоволення їх потреб іншими людьми, що складає багатогранний процес соціальної реабілітації. Тому реабілітаційні заходи стосовно дітей-інвалідів мають розширюватися за рахунок сфери соціально-побутової реабілітації, яка повинна починатись досить рано, щоб діти в ранньому віці могли максимально розвинути свої природні здібності і в подальшому своєчасно та найбільш повно інтегруватися в суспільство

     Соцiальна  реабілітація осiб з обмеженими можливостями  одне з найбiльш важливих i важких завдань сучасних систем соціальної  допомоги i соцiального обслуговування та захисту.  Неухильне зростання числа дiтей-  нвалiдiв, з однiє ї сторони, збiльшення уваги до кожного з них незалежно вiд його фiзичних, психiчних чи iнтелектуальних здiбностей,   з iншої уявлення про пiдвищення цiнностi особистостi  i  необхiдностi захищати  її  права, що є характерним для демократичного, громодянського суспiльства, все це визначає важливiсть соцiально-реабiлiтацiйної дiяльностi.  

Актуальність теми. Важливе місце у роботi з дітьми – інвалідами   соціального   захисту займають питання їх соціальної реабілітації

Об’єктом  данної  роботи виступає соціальна робота з дітьми з обмеженими функцiональними  можливостями.

Мета - виявити роль соціальної реабілітації в роботі з дітьми з обмеженими функцiональними   можливостями.

     Завдання  :

1. Визначити значення соціальної реабілітації дітей з обмеженими функцiональними можливостями.

     Предмет соціальна реабілітація дітей з  обмеженими   функцiональними можливостями.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Роздiл 1.  Теоретичнi аспекти та технологiї соцiальної  роботи з людьми, що мають функцiональнi обмеження  

1.1 Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можлиовостями

     Міжнародна  і вітчизняна практика свідчить, що па зміну ізольованому інтернованому вихованню дітей-інвалідів повинно прийти інтегроване навчання та виховання..Реабілітаційні заходи стосовно дітей-інвалідів мають розширюватись за рахунок розвитку сфери соціальної реабілітації, яка повинна починатися досить рано, щоб діти-інваліди в ранньому віці могли максимально розвинути свої природні здібності без відриву від сім'ї і в подальшому своєчасно та найбільш новію інтегруватися в суспільство.

Концепція передбачає:

-здійснення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів через мережу центрів реабілітації, максимально наближених до місця їх проживання;

- виявлення та відбір дітей-інвалідів, що потребують ранньої соціальної реабілітації, центрами в тісному контакті з органами охорони здоров'я і навчальними закладами;

- реалізацію для кожної дитиии-іпваліда індивідуальних реабілітаційних програм, розроблених з урахуванням рівня їх розвитку та можливостей;

-проведення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з безпосередньою їх участю'та без відриву від сім'ї (залучення батьків, інших членів сім'ї дитини до участі в реабілітаційному процесі);

- перебування дитиии-іпваліда у реабілітаційному центрі в денний час, що є соціальною підтримкою сім'ї;

- перебування дитиии-іпваліда у дитячому колективі, без ізоляції від суспільства (як це відбувається у закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища;

- поступову інтеграції дітей-інвалідів до дитячих дошкільних закладів'та загальноосвітніх шкіл;

- ранню соціальну інтеграцію в суспільство.

З огляду на сьогодення до першочергових заходів  реалізації Концепції необхідно віднести:

а) створення регіональних міжвідомчих рад з питань ранньої соціаль 
ної реабілітації дітей-інвалідів, які б сприяли реалізації державної пол 
ітики у сфері реабілітації дітей-інвалідів, розробленню правових, орган 
ізаційних та інших заходів, пов'язаних з реалізацією Концепції, забезпе 
чували б координацію дій у цій роботі;

б) розроблення та затвердження органами виконавчої влади регіо 
нальних програм ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, орієнто 
ваних на запровадження системи ранньої соціальної реабілітації дітей- 
інвалідів з використанням сучасного прогресивного вітчизняного та за 
рубіжного досвіду;

в) розроблення та затвердження типового положення про обласний, 
міський та районний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів з враху 
ванням регіональних особливостей ї здоров'я дітей;

г) підготовку проекту Закону України "Про реабілітацію інвалідів в 
Україні", який повинен визначити правові взаємовідносини учасників 
процесу реабілітації дітей-інвалідів;

д) забезпечення підготовки та перепідготовки спеціалістів для центрів 
ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 Моделі соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями

Сьогодні  в Україні існує чотири моделі інвалідності. 

     Медична модель, вона визначає інвалідність як медичну патологію. Згідно з цією моделлю людина вважається "в нормі", якщо вона не має за медичними показниками відхилень. Медична модель, яка наявна в нашій країні, привела до медикалізації соціальних програм, спрямованих на надання допомоги особам з обмеженими можливостями. її головний недолік полягає в тому, що всі розроблені програми мають спеціалізований характер. Особливо це помітно в більшості шкіл-іптернатів, коли дитина вилучається із середовища сім'ї і вже не має сімейної підтримки. А це сприяє тому, що дитина ізолюється від суспільства, що відбувається на її соціальному статусі.

     Соціальна модель передбачає, перш за все, можливість для індивіда соціально функціонувати. З цією метою різними державними структура

ми створюються  соціальні служби, розробляються  цілеспрямовані спеціалізовані програми, які на практиці служать швидше певними механізмами, ніж засобами соціальної реабілітації та інтеграції людей з обмеженими можливостями у суспільство.

     Найбільш  негативний ефект соціальної моделі інвалідності полягає в тому, що дитина, котра має інвалідність, а також члени її сім'ї стають пасивним об'єктом для патронажу  і захисту. Доказом цього є  діяльність організованих за останні  три роки соціальних центрів, включаючи  і дитячі реабілітаційні центри. Створені соціальні служби хоча і стали визначальним кроком вперед порівняно з віджилою системою соціального захисту, проте не вирішують істотного права людини, котра має обмеження, самій вирішувати, приймати рішення, мати варіанти вирішення тієї чи іншої життєвої ситуації. Тому ця модель не може стати базовою для ефективного з'єднання процесу соціальної реабілітації, оскільки вона розрахована па тимчасовий успіх.

     Політична модель орієнтована на те, що діти котрі мають функціональні обмеження, розглядаються як меншість, права і свободи яких незаслужено обмежуються у цьому плані дала модель послужила поштовхом до поширення руху за права людини з обмеженими можливостями, оскільки кожна людина має право па соціальну роль.

Основне положення програм, розроблених  па базі політичної моделі, є твердження: людина, котра має обмежені можливості, її сім'я і родичі повинні бути головними експертами з проблем інвалідності і мати пріоритетне право визначати соціальну політику, яка повинна відбиватися на їхніх інтересах.

     Модель  "культурний плюралізм" характеризує інвалідність не як медичну проблему, а як проблему нерівних можливостей.

Дана  модель розглядає дитину з обмеженими можливостями і проблемами, які постають, з позицій громадянських прав, а не з позицій наявності патології. Вона орієнтується па всі можливості усунення фізичних і психологічних бар'єрів в соціальному середовищі шляхом створення різноманітних соціальних служб, засобів і методів. Саме сфера соціальної роботи, а не медичний аспект є головною, де діти з проблемами в розвитку отримують професійну підтримку, захист, допомогу, саме тут їм створюють всі умови для соціальної адаптації, реабілітації та інтеграції в суспільне життя.

     Даний підхід цінний тим, що він пропонує альтернативу і можливість вибору, який людина може зробити самостійно при підтримці соціальних служб. До того ж варто наголосити, що критерієм незалежності є не міра її дієздатності і самостійності в умовах відсутності допомоги, а якість життя в умовах надання спеціалізованої допомоги.