Для консультанта-початківця важливо зрозуміти, що такі нетривалі консультації - не результат його професійної некомпетентності чи помилкових дій. Клієнт був не готовий на інтенсивне й тривале просування вперед, і він має на це повне право. Інша річ - оформлення як початку, так і кінця праці, тобто стимуляція клієнта до обговорення і старту, і фінальної стадії роботи.

      Нерідко буває, що клієнт, який просто зникає без  пояснень, з готовністю повертається до роботи, коли консультант йому телефонує і просить прийти для остаточної зустрічі. Якщо ж робота все-таки переривається, клієнт бере на себе частину відповідальності за таке рішення, а консультант висловлює готовність повернутися до праці тоді, коли життєві обставини клієнта цьому будуть більше сприяти.

      Щоб разова консультація була плідною, треба  мати великий досвід. Разова консультація - це дуже відповідально, адже психолог не знає докладно ані обставин життя клієнта, ані його справжньої мотивації, ані його захистів і обмежень. Доводиться працювати майже наосліп, намагаючись максимально сприяти саморозкриттю з боку клієнта. Якщо консультантові вдається бути доброзичливим та уважним, якщо якість його слухання висока, а запитання влучні, результативність такої зустрічі буде високою.

      Тривалість  разової зустрічі у різних консультантів  коливається від 45 хвилин до години і більше. Це залежить від методу, за допомогою якого працює консультант, від стану клієнта, його ланиту.

      Близько половини клієнтів налаштовані на так  звану короткотривалу консультативну роботу, тобто на п'ять-вісім зустрічей. Найчастіше звертаються молоді люди, що мають проблеми з батьками, пошуком роботи, збираються брати шлюб чи розлучатися зі своїм тимчасовим партнером; молоді сім'ї з першими труднощами у спілкуванні; батьки з приводу стосунків з дітьми різного віку; старшокласники, які хочуть глибше зрозуміти себе, визначитись професійно.

      За  три-чотири тижні вони встигають  розв'язати певну конкретну життєву проблему, з якою звернулися, пережити полегшення. Водночас декому з них вдається побачити підґрунтя тієї колізії, яка привела їх до кризи, її історичні корені, її зв'язок з іншими проблемами, що час від часу активізуються. Відчувши той величезний обсяг роботи, який є попереду, вони не знаходять в собі достатньої мотивації для продовження і завершують працю.

      Не  більше десяти відсотків клієнтів мають сили зрозуміти, що психологічні зміни, яких вони так бажають, відбуваються досить повільно, що наслідки дитячих травм, які заважали їм жити протягом років та десятиріч, не зникають протягом єдиного місяця. Ці люди працюють з консультантом протягом року і більше, з часом змінюючи свій первісний «кризовий» контракт на контракт особистісного зростання.

      На  тривалість консультативної роботи активно впливає і соціальне  середовище. Сьогодні більшість консультантів має працювати, у стислі терміни, оскільки у населення немає поки що стереотипів регулярних звернень до психолога і довготривалої праці над собою. Під впливом західного досвіду популярність психологічних консультацій все-таки поволі зростає, і вже виникає певний прошарок населення, готовий до тривалих багаторічних стосунків зі своїм особистим консультантом.

Стиль роботи консультанта

      Стильові  ознаки роботи консультанта стають вирішальними для клієнта, який переживає сумніви  з приводу того, чи зможуть йому допомогти, чи можна цій людині довіряти, чи продовжувати спільну працю або краще перервати взаємодію. Стиль - це стійка улюблена манера спілкування, спосіб побудови взаємин, характер впливу, організація праці. Власний стиль не завжди усвідомлюється, але легко «прочитується» іншою людиною. Він може бути підкреслено стриманим, практично офіційним або дуже розкутим, вкрай безпосереднім. Такі крайності рідко сприяють продуктивному контакту з клієнтами.

      Якщо  заглибитися у вивчення біографій  класиків психології особистості, стає зрозумілим, чому саме стриманий, інтровертований 3. Фрейд наполягав на принципі психоаналітичного уникнення контакту, сензитивний, скромний К. Роджерс — на ефективності методу емпатійного слухання, а енергійний, екстравертований Дж. Морено — на принципі спонтанності та відтворення в дії (Василюк Ф. Е., 1992).

      Виділяють два різні типи психотерапевтів  залежно від провідної мотивації: тип Юнга, спрямований на розуміння  та пізнання, і тип Роджерса, орієнтований передусім на допомогу, підтримку, любов до людини. Такий поділ є, звісно, досить умовним.

      Індивідуальний  стиль роботи консультанта стає зрозумілим вже з перших зустрічей - з того, як він визначає ключову проблему. Дехто вислуховує все, що хоче розказати клієнт і самостійно формулює запит, з якого краще починати. Дехто наполягає на тому, щоб клієнт сам визначився із найактуальнішою задачею, вирішив, з чого розпочати робив це па кожній зустрічі.

      Головною  ознакою стилю роботи консультанта є його метод, підхід. Можна бути прихильником одного напрямку, наприклад, транзакційного аналізу чи роджсріанства, а можна декларувати еклектизм, підбираючи методики до конкретного клієнта та його запиту. Як слушно підкреслюють досвідчені консультанти, психологічна допомога може інколи і нашкодити. Особливо небезпечно вибирати неефективні для цієї конкретної людини методичні прийоми або надто поспішати, не враховуючи індивідуального темну клієнта.

      Більшість експертів стверджує, що різні теорії по-різному ефективні для різних клієнтів. Тому консультант, який не володіє  техніками, які, на його думку, бажані для даного конкретного випадку, має переадресувати такого клієнта колезі.

      Стиль визначається також цілями, які консультант  перед соболю ставить. Коли Фрейда питали про ближні і віддалені цілі психоаналізу, він відповідав лаконічно: «Щоб любити і працювати» (див. Айві А та ін., с.19). А. Маслоу та його послідовники говорять по бажаність досягнення більшого рівня самоактуалізації, А. Бандура наполягає на самоефективності. Більшість сьогоднішніх консультантів вважають, що головне - більша гнучкість, адаптованість, продуктивність. Для деяких консультантів довготривала ціль може формулюватися як наближення до реальності чи розвиток почуття життєвої перспективи.

      Певний  вплив на стиль консультанта має  його ставлення до культурного чинника, його тлумачення відмінностей між клієнтами різних національностей, з різних соціальних прошарків. Західні дослідження свідчать, що одні й ті самі методи по-різному спрацьовують в роботі з білими та чорними клієнтами. Виявляється, що до 50% вихідців з країн третього світу, як правило, не приходять на повторну зустріч з психологом. Очевидно, вони хочуть отримати дуже конкретну пораду чи рецепт і не схильні до тривалої нелегкої праці.

      Дуже  по-різному психологи тлумачать  етичні норми, які бажано пам’ятати, будуючи професійні взаємини, зокрема, зміст норми конфіденційності. Клієнт має право на конфіденційність, і обговорення його ситуацій з іншими клієнтами неприпустимо. Теоретично консультант не повинен використовувати інформацію про клієнта ані в своїх публікаціях, ані у лекціях без спеціального дозволу з боку клієнта. Насправді часто консультанти вважають, що їхня наукова праця відокремлена від взаємин із клієнтом, і нічого страшного не буде, якщо певний випадок із практики проілюструє якесь положення.

      Дехто дозволяє собі говорити про зміст  роботи з учнем його батькам, якщо вони ініціювали консультування, чи спілкується  досить відверто з родиною клієнта, який страждає від певної залежності. Дехто вважає це порушенням конфіденційності. Зрозуміло, що саме ця норма сприяє виннкнсі'ню

довіри, без якої консультування утруднюється, і тому важливо чесно обговорювати з клієнтом її межі.

      Важливо усвідомлювати межі своєї компетентності, і якщо проблеми клієнта потребують консультування з психіатром чи наркологом, то про це слід вчасно сказати, рекомендуючи людині звернутися до відповідного спеціаліста.

      Не  дуже приємне враження справляє консультант, який починає розпитувати про деталі приватного, професійного або сексуального життя клієнта, якщо робота прямо не стосується цих сфер життєдіяльності. Надмірна допитливість, неконтрольована цікавість утруднюють контакт, активізують захисти, знижують довіру.

      Різні консультанти різною мірою враховують у своїй роботі вік та стать  клієнта. Дехто звик працювати передусім з жінками, адже їх у кожного консультанта завжди більшість, і до чоловіків ставиться упереджено, чекаючи він них непослідовності, безвідповідальності та бажання отримання швидких результатів. Такі настанови якимось чином транслюються і мають безпосередній вплив на клієнтів, які дійсно починають відчувати бажання змінити консультанта або взагалі перервати працю.

      Інші  консультанти впевнені, що з клієнтами  після 45-50-ти років працювати неефективно, що їхня вікова ригідність, негнучкість, небажання змінюватися гальмуватимуть будь-яку роботу. Насправді, сучасними дослідженнями доведено, що навіть після 70-ти років людина здатна на значні особистісні зміни, на покращення якості свого життя. Консультантам, які вводять певні вікові обмеження, варто було б проробити свій страх похилого віку, страх старіння.

      Дослідження свідчать, що у переважної більшості  консультантів-початківців консультативна позиція є відверто директивною. А якщо і маскується, то лише за формою: «поради» звуться «рекомендаціями», і клієнта якщо не «спрямовують» до правильних рішень, то «підштовхують» до них. Внутрішній світ клієнта, його актуальний стан у всій його своєрідності не помічається, ігнорується, адже орієнтація на середньостатистичний взірець є визначальною. Насправді директивні аспекти взаємодії консультанта з клієнтом не виключаються, але загальний стиль спілкування має бути насамперед не директивним.

      Відповідно  до індивідуального стилю консультування формуються навички організації цього процесу. Деякі консультанти обов'язково ведуть магнітофонні записи зустрічей з клієнтами, прослуховуючи їх після інтерв'ю, роздруковуючи для себе протоколи роботи. Ясна річ, такі записи можливі лише з дозволу клієнта, якщо вони йому не заважають. Більшість фіксує свої враження після завершення зустрічі. Так вимальовується більш повна, глибока картина реальності, в якій перебуває клієнт, стають зрозумілішими його захисти, його способи переривання контакту, уникання рішень. Так можна навіть без супервізора побачити власні помилки, прорахунки, невдалі запитання чи невиправдані спроби прискорити пронос.

      Існують також індивідуальні відмінності  у ставленні консультантів до клієнтських запізнень чи перенесення  часу зустрічі. Дехто схильний трактувати кожне запізнення як прояв опору, як певну демонстрацію ставлення (негативний перенос) чи як зниження мотивації. Можливо, така категоричність є перебільшенням, але запізнення обов'язково обговорюються, проробляються, стають предметом аналізу. Важливо підкреслити, що відповідальність за запізнення має нести клієнт. Не виключено, то у реальному житті він також схильний шукати причини, які б виправдовували його несерйозне ставлення до свого і чужого часу. Автоматичне додавання консультантами-початківцями часу роботи найчастіше є помилковим. Такі потурання з боку консультанта говорять про відсутність у нього віри в клієнта, про неусвідомлене бажання брати на себе зайву відповідальність і, відповідно, про плекання клієнтської незрілості та несамостійності.

      Одним із важливих процедурних моментів є  орієнтування у часі роботи. Досвідчений консультант чітко домовляється про тривалість кожної зустрічі ще під час знайомства з клієнтом та обговорення контракту і витримує ці часові обмеження, незважаючи на схильність деяких клієнтів активізуватись в останні хвилини та їх намагання «видати найголовніше», вже тримаючись за ручку дверей. Цей момент є не лише процедурним, а й поведінковим, життєво значущим. Часто буває, що клієнти, які завжди хочуть додати до свого інтерв'ю хоча б 10 зайвих хвилин, у реальному житті також постійно виправдовують свою нерішучість, неуспішність дефіцитом часу. За таким специфічним ставленням до часу може ховатися якась важлива неусвідомлена проблема, яку бажано актуалізувати.

      Для консультанта, який працює в режимі приватної практики, дуже актуальними є питання вартості послуг. Професійні психотерапевтичні асоціації наполягають на тому, що безплатна допомога є неефективною. Це питання не таке просте, як здається. Дійсно, досвід свідчить, що сума, яку клієнт готовий витратити на цикл консультацій, певною мірою відтворює його вмотивованість. Водночас бувають обставини, коли людина не може обійтися без консультацій, але вона втратила роботу, переживає тяжкі часи і не здатна вносити адекватну платню.

      Кожен самостійно вирішує, скільки коштує одна зустріч, коли клієнт має їх сплачувати, яким чином це робиться, чи можливі тимчасові знижки, робота «в кредит», якщо цього вимагають життєві обставини. Середні гонорари деяких психотерапевтів складаються із 5-10% від щомісячних доходів клієнтів. Інші мають фіксовані ставки, не цікавляться тим, які суми заробляє клієнт і не погоджуються на варіації у платні для різних категорій клієнтів.