Психологічна служба

  Часто выполнение приказа, требований начальника, своих профессиональных или гражданских  обязанностей происходит на уровне автоматизированных действий. Эти действия не считаются  своими, они не контролируются с  точки зрения внутренних ценностей, следовательно, человек не просчитывает возможные последствия предпринимаемых действий, не заботится об исходе дела. Э. Фромм ввел в психологию понятие «автоматического конформизма». Это механизм, с помощью которого человек перестает быть самим собой, полностью усваивает тот тип личности, который ему предлагают модели культуры, и полностью становится таким, как другие, и каким они его ожидают увидеть. Человек, который уничтожил свое индивидуальное «Я» и стал автоматом, не испытывает больше страха одиночества и бессилия. Субъективное переживание ответственности исчезает, так как все остальные ничем не отличаются от него. Ответственным за все становится общество, которое сделало человека таким, каков он есть.

  Ответственность отличается от обязанности степенью внутренней осознанности. В обязанности сказывается элемент внешней принудительной силы. Ответственность можно рассматривать как частный случай проявления долга, конкретизацию его требований.

  Об  ответственности человека можно  судить лишь по ее проявлениям в деятельности, поступках, отношении к людям, хотя конкретные социально-психологические исследования показали, что между внешне наблюдаемым поведением и ценностными установками отсутствует прямое соответствие. Таким образом, выполнение социальных норм может мало говорить об ответственности.

  Структура ответственности как качества личности включает:

  осознание необходимости действовать в  соответствии с общественными требованиями и нормами как социальными  ценностями;

  осознание своей социальной ценности и общественной роли;

  предвидение последствий выбора, решений, действий;

  критичность и постоянный контроль за своими действиями, учет их последствий для других людей;

  стремление  к самоосуществлению, реализации себя в объективном мире;

  самоотчет и самооценку;

  готовность отвечать за свои действия;

  социально ответственную деятельность. 
 

Профвідбір  являє собою систему засобів  прогностичної оцінки взаємовідповідності  людини і професії на основі порівняння вимог професії з психодіагностичними  даними людини. Завданням професійного відбору є визначення придатності людини до виконання того чи іншого виду роботи. Під професійним відбором розуміють процес вибору з групи кандидатів на певну посаду тих, від кого можна чекати успішного освоєння і наступного ефективного виконання функцій. Професійно придатними вважаються особи, які успішно оволодівають професією в процесі навчання, вдосконалюються в цій діяльності, а в сприятливих умовах вдосконалюють саму професію. 
Розрізняють два типи професійної придатності: абсолютну і відносну. 
Абсолютна придатність необхідна для тих професій, успішне оволодіння якими і виконання роботи залежать від властивостей нервової системи і якостей людини. Невідповідність їх вимогам роботи може призвести до зривів, помилок, аварій. 
Категоричні оцінки можуть бути застосовані відносно таких психофізіологічних характеристик людини, як сенсомоторика, розпізнавання кольорів, швидкість переключення і широта розподілу уваги, оперативна пам’ять, швидкість реакції, сила м’язів, витривалість і т.ін. 
Відносно таких якостей, як рівень освіти, спеціальної підготовки, наявність навичок і умінь, слід виходити з можливостей їх розвитку і вдосконалення як в процесі навчання, так і в процесі праці. 
Відносна професійна придатність застосовується при виборі професій масового типу, які не ставлять жорстких вимог до властивостей особистості. Невідповідність або недостатній розвиток одних якостей може компенсуватися розвитком інших. 
Виключне значення профвідбір має для професій, які вимагають абсолютної професійної придатності. З цією метою вивчаються професії, для яких необхідний такий відбір, а потім здійснюється сама процедура відбору, тобто виявляється відповідність певних якостей працівника вимогам і особливостям професії. 
Для професій, які ставлять підвищені або особливо високі вимоги до окремих психофізіологічних властивостей, встановлюється так званий прохідний бал — ознаку професійної придатності або непридатності. 
Психологічна професійна непридатність може бути обумовлена не тільки недостатністю тих чи інших здібностей, а й наявністю в структурі особистості негативних для даної трудової діяльності рис (наприклад, емоційно-моторна нестійкість, розсіяна увага, схильність до невиправданого ризику тощо). 
Розрізняють два типи профвідбору: 
● за здібностями і схильністю для направлення на попереднє професійне навчання; 
● за наявною готовністю до виконання функцій по тій чи іншій професії. 
Основою для професійного відбору є конкретні нормативні характеристики професії: соціальні, операціональні, організаційні. 
Профвідбір здійснюється в декілька етапів: 
● попередній етап, на якому проводиться відбір за медичними показниками, станом здоров’я; 
● етап психодіагностичного обстеження з використанням різних комплексів тестів, моделюванням трудових процесів і ситуацій, реєстрацією показників функціонального стану і ефективності роботи; 
● етап прогнозування успішності оволодіння професією та ефективної діяльності на основі оцінки психофізіологічних характеристик відповідно до вимог професії і врахування можливості компенсації деяких недостатньо розвинутих якостей за рахунок високого розвитку інших. 
Професійна придатність є результатом професійного самовизначення в процесі навчання і освоєння професії, а також професійної спрямованості особистості. Професійна спрямованість характеризується установкою особистості на розвиток якостей, необхідних для успішної праці з обраної професії. Ставлення людини до професії виявляється в її професійних інтересах, під якими розуміють активну пізнавальну діяльність людини в зв’язку в професією. Формування професійних інтересів базується на глибоких всебічних знаннях щодо характеру, змісту і організації діяльності та позитивному ставленні до праці. 
Професійний інтерес може супроводжуватись професійним покликанням, тобто специфічним відношенням до певного виду діяльності. Професійне покликання — це соціально зумовлений стійкий потяг людини до певного виду трудової діяльності, за якого робота найбільш продуктивна і відповідає реальним і потенційним можливостям особистості. Виражається професійне покликання сукупністю розвинутих здібностей і стійкою схильністю. 
Професійний відбір персоналу і розподіл між працівниками функцій здійснюються за принципом індивідуального підходу. Всебічне вивчення і оцінка персоналу на основі особових справ, бесід, спостережень, тестів дозволяє врахувати не тільки рівень професійно-кваліфікаційної підготовки і виробничий досвід, а й фізичні, психофізіологічні та інтелектуальні характеристики. 
Оптимальне поєднання людини і професії забезпечується в процесі професійної і соціально-психологічної адаптації. 
Професійна адаптація характеризується досконалим оволодінням вибраною професією або спеціальністю, закріпленням трудових навичок і умінь, що виявляється в стабільному виконанні норм виробітку, високій якості продукції, точності і надійності, творчій активності.

Реферат з психології

ПРОФЕСІЙНЕ  КОНСУЛЬТУВАННЯ

ТА  ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ 
 

      ПЛАН

1. Консультування.
2. Професійне консультування. Загальні підходи в профорієнтаційній роботі.
3. Рекомендації.
4. Додатки.

       1.Щороку реальний попит на  кваліфіковані психологічні послуги неухильно зростає і разом з тим зростає кількість псевдо-професіоналів, які пропонують такі послуги. Украй швидкий, вибуховий розвиток вітчизняного психологічного консультування, що відбувається останніми роками, призводить до розмивання меж професійної і непрофесійної психологічної допомоги різним верствам населення. Контролювати ринкову стихію, дбаючи як про захист клієнта, так і про захист професіонала, ніхто всерйоз поки що не намагається.

      Таким чином, специфіка консультування у тому, що консультант відмовляється від погляду на клієнта, як на хворого, не зовсім здорового чи ненормального. Перед консультантом завжди знаходиться людина, яка переживає не кращі часи і шукає допомоги.

      Консультування - це передусім допомога клієнтові  в кращому розумінні себе, усвідомленні своїх справжніх проблем, у саморегуляції, подоланні конфліктів, розв'язанні складних життєвих колізій. Це допомога в оптимізації життєдіяльності, спілкування, сфери сімейних, професійних стосунків, адаптації до нових, незвичних умов існування. Коротко кажучи, це допомога в гармонізації себе, свого оточення та способу життя.

      Консультування  є передусім превентивною, попереджальною роботою, яка не дає проблемам  надто загостритися, стати хронічними. Інколи консультування стає першою фазою подальшої глибокої і тривалої психотерапевтичної роботи. Під час консультування цілеспрямовано актуалізуються внутрішні ресурси людини, що звернулася по допомогу, стимулюються її власні потенції.

Завдання  консультування, його ефективність та тривалість

      З якими скаргами найчастіше звертаються  до кризового консультанта люди? Вони перебувають у стані розпачу, пригніченості, розгубленості, переживаючи  тяжку втрату, опинившись перед болісним вибором, втративши орієнтацію у  своєму житті, їм страшно, вони нікому не довіряють, підозрюючи скрізь зради, несподівані напади, жахливі приниження, небезпечні взаємини. Вони вкрай напружені, виснажені, самотні, нещасні. Кризові клієнти шукають допомоги навіть не у розв'язанні своїх реальних проблем, а у полегшенні суб'єктивно нестерпного емоційного стану. І цей запит не можна не враховувати, хоча він інколи і не звучить.

      Найперше  завдання консультування - допомога клієнтові  в усвідомленні його справжнього запиту. Людина має взяти на себе відповідальність за напрямок подальшої роботи, визначитися з пріоритетами, відповісти конкретно, над чим саме вона хоче працювати. Лише після цього вона буде здатною йти на той глибинний контакт, який абсолютно необхідний для досягнення стійкого успіху.

      Перший  крок на цьому шляху - поступово забезпечити певний рівень довіри. Це завдання не вирішується одномоментно. На нього інколи витрачається чимало зустрічей. Але без такого адаптаційного етапу обійтися неможливо. Якщо довіри немає, контакт формальний, ніякого поступу вперед в усвідомленні власної проблеми не буде. Щоб довіра зростала, консультант має створити безпечний простір, у якому людина поступово відчула б себе захищені.

      3. Фрейд вважав, що таїна людини просочується крізь пори ЇЇ шкіри.

      Треба навчитися її бачити, відчувати, розуміти. А для цього необхідно не лише слухати, а й уважно дивитись, придивлятись, спостерігаючи водночас і за собою, за власними відчуттями, які інколи стають найважливішими індикаторами у роботі з клієнтом. У спостереженні дрібниць немає, важливою може стати будь-яка деталь.

      Як  людина домовляється про першу зустріч? Тривожно? Напружено? Надмірно деталізуючи  всі можливі аспекти майбутньої роботи чи, навпаки, вкрай лаконічно, суто по-діловому? Як вона заходить до кімнати: рішучо, невпевнено, намагаючись довести, що з нею все гаразд? Яке місце для себе вибирає? Дехто сідає так, щоб обов'язково бачити перед собою двері, тримаючи все під контролем, дехто шукає затишний куточок, щоб там заховатися.  Важливо, яким голосом (тихо, голосно, швидко, дуже повільно) клієпт-новачок починає розповідати. Що відбувається з його диханням, позою, мімікою, інтонаціями? Як він реагує на запитання?

      Молодий консультант працює не один рік, щоб  навчитися слухати клієнта, водночас спостерігаючи за його невербальною поведінкою та чітко відстежуючи свої власні реакції. Бажано так розподіляти увагу, щоб власний емоційний стан завжди був у фокусі, щоб можна було не лише відчути тепло, симпатію до клієнта або «спіймати» у собі якесь напруження, роздратування, але й усвідомити витоки цих почуттів у минулому досвіді. Можливо, клієнт Вам когось нагадує. Можливо, його візитові передував* дуже напружений день, загострення конфлікту на роботі чи вдома.

      Якщо  забувати про власний стан, не стежити  за своєю мімікою чи поставою, не відчувати, як змінюється дихання і колір обличчя у відповідь на розповідь клієнта, не звертатися вчасно до своїх колег по допомогу щодо власних проблем та супервізію, необхідного для консультування простору взаємної довіри не буде створено.

      Консультант створює цей простір, коли він по-справжньому готовий приймати все, що йому приніс клієнт. Приймати без поспіху, який часто відчувається у початківців, без зайвих запитань, що ними інколи так перевантажують першу зустріч. Приймати без бажання відразу показати, як за першою розповіддю клієнта розумному консультантові вже бачиться його ретальна прихована проблема.

      Щоб зняти напругу, яка нерідко виникає  під час першого контакту, особливо якщо клієнт не поспішає говорити про свої проблеми, непогано висловити повагу до його рішення звернутися до консультанта. Це дійсно дуже непросто прийти до незнайомої людини і відразу спробувати бути з нею відвертою. Треба мати мужність, щоб у нашій країні, де поки що не дуже популярні такі візити, відважитись па цей крок. В інших культурних умовах дозволити собі це рішення легше, тому що звичніше. Така підтримка клієнтові допоможе трохи розслабитися і почати працювати.

      Інколи  забезпечення першої сповіді стає вирішальним  у консультуванні.

Клієнт  вперше проговорює вголос усе, що його бентежить, озвучуючи, означуючи не лише факти свого нелегкого життя, але й дуже приховані, потаємні почуття, передбачення, припущення. Нерідко наприкінці зустрічі доводиться чути: «Я ніколи про це нікому не розповідав і навіть не уявляв, що колись зможу розказати». Виговорившись, клієнт потроху починає бачити свої життєві обставини зі сторони, більш відсторонено, що вже на самому початку приносить певне полегшення. Тактовність, делікатність консультанта, відсутність зайвої допитливості допомагає людині, яка пішла на ризик відвертості, не шкодувати з приводу своєї сповіді, знайти в собі сили для продовження праці.

      Другим  кроком після встановлення стосунків  довіри є крок поступового наближення до реальності. Він теж ніколи не буває миттєвим.

      Під час консультування клієнт за підтримки психолога працює над прийняттям тих життєвих обставин, які є на сьогодні, тієї історії, яку неможливо змінити, тих почуттів, які він насправді переживає. Деякі автори називають цей процес адеквацією або розширенням свідомості. Людина навчається більш адекватно сприймати себе, свої обмеження, реальніше дивитись на свою життєву ситуацію, свої можливості тощо.

      Не  можна забувати і про клієнтські очікування щодо майбутніх результатів спільної праці. Ці очікування теж мають бути реалістичними. Консультант не буде обіцяти повернути чоловіка, який пішов до іншої жінки, чи зробити так, щоб одинока людина через місяць знайшла своє щастя. Довіра зростає, якщо бути чесним з тим, хто шукає допомоги, обговорюючи перспективи праці та її тривалість.

      Третій  крок полягає в тому, щоб дати змогу клієнтові відчути себе автором усього, що з ним трапляється. Повірити у власні сили. Під час консультування поступово відбувається підвищення рівня суб'єктності клієнта, він стає інтернальнішим, тобто бере на себе відповідальність. Типові запитання «Хто винний?», «Чому все це трапилось саме зі мною?» втрачають актуальність, і людина починає шукати шляхи розв'язання проблеми.

      Що  вважати критерієм успішності психологічної  допомоги?

      Суб'єктивні  чинники на зразок самопочуття клієнта, його задоволеність серією консультацій? Чи оцінки близьких, товаришів, друзів, які вважають, що людина достоту змінилася у кращий бік, що її не впізнати? Чи так звані об'єктивні чинники на кшталт досягнення консультантом мети, яку він перед собою поставив?

      Щодо  ефективності остаточної відповіді  немає. Найголовнішими все-таки більшість  вважає оцінки клієнта щодо пробудження  самостійності, автономності, почуття цілісності, підвищення життєвої активності, зростання почуття благополуччя. Дехто підкреслює досягнення внутрішнього спокою, стабільно позитивного ставлення до себе, дехто говорить про нову якість життя.

      Найдивовижніші  дані щодо ефективності психологічної  допомоги наводить усім відомий Г. Айзенк, стверджуючи, що ремісія без лікування (так звана «спонтанна ремісія») розвивається настільки часто, як і поліпшення стану після психотерапії (1994). І про це треба пам'ятати особливо консультантам-початківцям, н перевищувати власної значущості. Всі ми лише супроводжуємо людину у її праці над собою, лише створюємо умови, які полегшують цей непростий шлях до більшого самоусвідомлення та самосприйняття.

      Порівняння  психоаналітичного, біхевіорального, гештальтистського, психодраматичного  та інших видів консультування не дає остаточних даних щодо більшої ефективності якогось із них. У кожного є свої плюси й мінуси. Головне в питанні ефективності - особистість психолога, його професійність і віра клієнта передусім у цю людину, в корисність для себе того специфічного контакту, який створюється під час консультацій. Як підкреслює І. Ялом, лікує атмосфера, що виникає в кабінеті психотерапевта, лікує його вміння слухати.

      Тривалість  роботи з клієнтом буває дуже різною. Як свідчать спостереження, кожна третя людина, що звертається по допомогу, готова лише на одну-дві зустрічі, після яких вона чи то говорить, що все вже зрозуміла, чи просто зникає. Це може бути так званий «відхід у здоров'я», коли людина виявляється внутрішньо неготовою до серйозної, далеко не завжди приємної праці і тому задовольняється лише найпершими кроками, які дозволили їй побачити свою ситуацію трохи іншими очами. Це може бути і недовіра до консультанта, яку важко долати. Інколи це насправді завершення певної невеликої роботи, наприклад, перевірка вже практично прийнятого життєвого рішення.