Юность как особая социально-психологическая категория

Самовизначення на цьому етапі ще не є завершеним, остаточним, оскільки воно не пройшло перевірки життям. Тому до юності відносять i вікову групу вiд 18 до 23 - 25 років, яку умовно називають “початком дорослості”. На цьому етапі людина вже є повністю дорослою як у біологічному, так i в соціальному плані. Вона передусім суб’єкт трудової діяльності. Соціально-психологічні властивості тут детермінуються не стільки віком, скільки соціально-професійним становищем людини.

Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізація. Перша проявляється, приміром, у збільшенні часу на спілкування з ровесниками (3 - 4 години в будні, 7 - 9 годин у вихідні та святкові дні), невпинному зростанні географії та соціального простору такого спілкування, постійному пошуку та готовності до міжособових контактів.

Стосовно індивідуалізації стосунків, то насамперед вкажемо на чітке розмежування характеру взаємин з різними людьми, високу вибірковість і максималістську вимогливість до друзів.

Потреба самовиразитись, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентричність юнацького спілкування, послуговує причиною напруженості взаємин та невдоволення ними. Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі. Помітно активізуються міжстатеві взаємини: розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається настійна потреба в коханні, появляються серйозні захоплення, багато хто розпочинає статеве життя.

Юнацькі мрії про кохання відображають насамперед потребу в емоційному теплі, душевній близькості, розумінні. Як правило, вони не співпадають (особливо в юнаків) з чуттєвістю, зумовленою статевим дозріванням.

В ранньому юнацькому віці закріплюються i вдосконалюються психiчнi властивостi, набутi ранiше. Водночас вiдбуваються подальшi якiснi змiни всiх сторiн психiчної дiяльностi, якi i є основою становлення особистості на цьому етапi розвитку.

Сприймання. Подальший розвиток сприймання в перiод ранньої юностi виявляється передусiм у довільних його формах, в перцептивних дiях, актах планомiрного спостереження за певними об’єктами, які спрямовуються пізнавальними i практичними цiлями. Сприймання стає складним інтелектуальним процесом, опосередкованим попереднім досвідом, наявними знаннями та iнтелектуальним потенцiалом.

Увага. Розвиток уваги в цьому віці дуже суперечливий. Так, зростає обсяг уваги, здатність довго зберігати її інтенсивність та переключати з одного об’єкту на iнший; при цьому зростає і вибірковість уваги та її залежнiсть вiд спрямованостi iнтересiв, що зумовлює характерну для багатьох юнаків та дівчат неспроможність сконцентруватися на чомусь одному, майже постiйну розсiянiсть уваги.

Пам’ять. Основна тенденція в розвитку пам’яті на цьому етапі полягає в подальшому зростаннi та змiцненнi її довiльностi. Зокрема, довiльне запам’ятовування стає значно продуктивнішим за мимовільне, намічається спеціалізація пам’яті, зумовлена провідними iнтересами. Вдосконалюються способи запам’ятовування за рахунок свiдомого використання рацiональних прийомiв. Помітно зростає продуктивність пам’ятi на абстрактний матеріал.

Мислення. В інтенсивному iнтелектуальному дозрiваннi, характерному для ранньої юності, провідна роль належить розвитку мислення. Зумовлено це насамперед тим, що навчальна робота в старших класах створює сприятливi умови для переходу до більш високих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення.

Наукові поняття стають не тiльки предметом вивчення, а й iнструментом пiзнання об’єктивної дiйсностi в її закономiрних зв’язках i відношеннях.

Мислення стає більш системним. Знання утворюють певну систему, яка поступово трансформується в когнитивну модель свiту, що слугує основою формування світогляду. Розвивається потреба в теоретичному обгрунтуваннi пояснень явищ дійсності, виведенні часткових зв’язків явищ з якогось загального закону або пiдведення його пiд певну закономiрнiсть тощо. Характерною особливiстю пiзнавальних функцiй та iнтелекту в перiод ранньої юностi стає поява вираженої схильності до теоретизування, творення абстрактних теорій, захопленість філософськими роздумуваннями.

Змінюється співвідношення між можливим i дiйсним на користь сфери можливого, що зумовлює iнтелектуальне експериментаторство, своєрiдну гру в поняття та формули. Абстрактна можливiсть стає більш цікавою i важливішою за дiйсність, оскільки вона не знає ніяких обмежень, крім суто логічних. Можна говорити не лише про розвиток нової iнтелектуальної якостi, а й про формування вiдповiдної потреби.

Мовлення. В єдності з розвитком абстрагуючого й узагальненого мислення відбувається i перехiд до вищих рiвнiв мовлення. Мовлення ускладнюється за змiстом та структурою, розширюється активний i пасивний словник, удосконалюються мовнi засоби усного i писемного висловлення думок, формується вмiння точно виражати думки абстрактного характеру, користуватись усним мовленням як засобом спiлкування тощо. Певнi змiни спостерiгаються в динаміці та структурі внутрішнього мовлення. Здійснюється перехід від розгорнутого до скороченого внутрiшнього мовлення, останнє стає формою iснування мислительних дiй.

Уява. Якщо для дітей єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ, куди вони проектують i свою фантазiю, то рання юність знаменується відкриттям для себе власного внутрiшнього свiту, розвитком здатності заглиблюватися в себе, в свiт своїх переживань i психічних станів.

Значне місце у психічному житті в цьому віці посідають мрії, які стають особливо конкретними i дієвими. Порівняно з підлітковим віком більш критичним стає ставлення до витворів своєї уяви, посилюється самоконтроль за її роботою.

Досконалiшою стає репродуктивна уява, водночас розвивається творча уява, що знаходить своє вiдображення в рiзноманiтних видах творчої діяльності (наукової, художньої, технічної та iн.). 3

У порівнянні з підлітками зростає рівень свідомого самоконтролю, хоч саме в цьому вiцi бiльше всього скаржаться на слабкість волі, залежнiсть вiд зовнiшнiх впливiв i такi характерологічні риси як капризність, ненадійність, схильність легко i безпричинно ображатися тощо.

Залежність емоційних реакцій підлітків від гормональних та фiзiологiчних процесiв певною мiрою зберiгається i в перiод ранньої юностi, однак вона вже не визначає всіх особливостей емоційної сфери. Останні залежать також вiд соціальних факторів i умов виховання, причому iндивiдуально-типологiчнi вiдмiнностi часто суттєвiшi за вiковi.

Всі основні структури темпераменту i його залежності вiд властивостей нервової системи задаються ще в пiдлiтковому вiцi. Рання юнiсть вiдзначається посиленням iнтегральних зв’язкiв мiж його елементами, внаслiдок чого полегшується управлiння з боку людини власними реакціями. Так, юнаки та дівчата, незалежно вiд типу нервової системи, значно стриманіші i бiльш врiвноваженi у порiвняннi з пiдлiтками. Однак саме в цьому вiцi особливо гостро проявляються окремi властивостi характеру, iнколи доходячи до рiвня акцентуацiй; останні, не будучи самі по собі патологіями, збільшують ймовірність психічних травм та розвитку вiдхилювальних форм поведінки. Приміром, загострення такої типологічної для юнацтва риси як гiпертимнiсть нерідко спричинює нерозбірливість молодих людей у знайомствах, схильнiсть до непродуманих, авантюрних вчинкiв, а типологічно зумовлена замкнутість може перерости у хворобливу самоізоляцію або й почуття власної неповноцінності тощо. Взагалі вік вiд 14 до 18 рокiв є критичним перiодом для психопатій.

В цілому ж можна сказати, що емоційні труднощі та негаразди не є типологiчними для юнацького віку. Імовірніше, що тут має мiсце виявлення деякої загальної закономірності, а саме: підвищення рівня організації i саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно зростають i можливостi психологічного захисту.

Загальне емоційне самопочуття стає рiвнішим. Афектнi вибухи, характерні для підлітків через їх постійну збудженiсть, зустрічаються рідше. Емоційне життя стає багатшим за змістом i диференцiйованiшим за відтінками почуттів. Iнтенсивно розвивається відкритість до емоційних впливів, здатність до співпереживань (емпатичнiсть), емоційна чутливість.

Розвиток самосвідомості. В період ранньої юності принципово змінюється ставлення до власної особистості. Якщо для пiдлiткового вiку характерним є бурхливий розвиток самосвiдомостi, то тепер мова вже йде про формування нової якостi особистостi, усвiдомлення себе як неповторимої особистостi, з власними думками, переживаннями, почуттями, поглядами i оцiнками. Високий рiвень розвитку самосвiдомостi породжує iнтерес до власної особистостi, до форм її організації та саморегулювання.

Основний психологічний здобуток юностi - відкриття для себе власного внутрішнього світу. Зовнішній, фізичний світ тепер лише одна з можливостей суб’єктивного досвіду, центром якого є власна особистість, власне “Я”.

Процес вiдкриття власного “Я” складний i внутрiшньо суперечливий. Несподівано виявляється, що “внутрішнє” “Я” не спiвпадає з “зовнiшньою” поведінкою, в силу чого актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість “Я” в цьому віці зумовлюють почуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось наповнити, що, в свою чергу, породжує посилення потреби у спiлкуваннi та одночасове зростання вибірковості останнього, посилення потреби в обособленнi від інших.

Уявлення про себе співвідноситься передусім з певним груповим образом “Ми”, але нiколи з ним повнiстю не спiвпадає. Образ власного “Я”, як правило, бiльш диференційований i включає в себе iншi нормативнi якостi у порiвняннi з образом “Ми”.

Так, юнаки вважають себе менш сміливими, менш комунікабельними та життєрадісними, ніж однолітки, зате добрішими i з краще розвинутою здатністю зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, зате більшу щирість, справедливість та вірність. Аналогічна тенденція виявлена, скажімо, i в молодих французiв.

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості - це формування особистісної iдентичностi, почуття iндивiдуальної самототожності та цілісності. Найбільш глибоко i детально ця проблема розглядається в роботах Е. Ерiксона.

Юність, по Ерiксону, - це передусiм криза iдентичностi, яка полягає у послiдовностi соціальних та iндивiдуально-особистiсних виборів, ідентифікацій та самовизначень. Успiшно справившись з вирішенням відповідних задач, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації.

Нерозв’ язаність цих задач зумовлює формування у молодих людей неадекватної ідентичності. Розвиток останньої може йти по таких основних напрямках: вiдмова вiд психологічної інтимності, уникнення тісних міжособових стосунків з іншими; розмивання почуття часу, неспроможнiсть будувати життєві плани, страх ставати дорослим, страх перемiн; розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси i зосередитися на якійсь одній, основній діяльності; формування “негативної iдентичностi”, вiдмова вiд самовизначення та вибiр негативних зразкiв для наслiдування.

В iнших дослiдженнях виділено ряд етапів у розвитку iдентичностi, детермiнованих рівнем професійного, релігійного та політичного самовизначення молодих людей: “невизначена, розмита iдентичнiсть”; “передчасна ідентифікація”; “мораторій”; “зріла iдентичнiсть”.

Так, стадія “мораторію” пов’язується, як правило, з високим, а стадiя “передчасностi” - з низьким рiвнем особистiсної тривожностi. Вищi рiвнi iдентичностi корелюють з більш високою самоповагою, а також з складнішими i бiльш диференційованими інтересами, з краще розвинутою рефлексією. “Мораторiй” i “зрілість” характеризуються домінуванням iнтернального, а “невизначенiсть” i “передчаснiсть” - ектернального локусу контролю. “Передчаснiсть” пов’язана з самими високими показниками по шкалi авторитарнiсть i найнижчими - по шкалi самостiйнiсть. Найрозвинутiша моральна свiдомiсть у людей, що досягли стадії “мораторiю” та “зрiлостi” тощо.

Iстотнi вiдмiнностi спостерiгаються i в стилi спiлкування та мiжособових стосункiв. Психологiчна iнтимнiсть, глибокі почуття та взаємність стосункiв притаманні передусім стадіям “мораторiю” та “зрiлостi”, в той час як для етапів “невизначеності” та “передчасності” більшою мірою характерні стереотипні контакти. Серед молодих людей з “невизначеною” iдентичнiстю виявлено бiльше всього iзольованих.

Важливим моментом стає формування почуття дорослостi, причому не взагалі, як це мало місце у підлітковому віці, а саме чоловічої i, відповідно, жіночої дорослості. Особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленнями до представників протилежної статi та вiдповiдними формами поведінки. Самосвідомість та самооцінки юнаків та дівчат серйозно залежать вiд стереотипних уявлень про нормативнi образи чоловiка та жінки, які визначені історично зафіксованою диференціацією статевих ролей.

Центральним новоутворенням ранньої юності, як уже відмічалось, стає самовизначення, не лише особистісне, але й професійне. У 80-і роки при виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на престижність професії (її соціальну значимість), вимоги професії до особистості, принципи і норми взаємин, характерні для даного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.

Самовизначення пов’язане зі спрямованістю в майбутнє, якісно іншим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості при наявності впевненості в собі, в своїх можливостях та силах.