Виробнича структура підприємства

     Така  змішана структура притаманна масовому та серійному типам машинобудівного  виробництва. Підприємства, що працюють за індивідуальними замовленнями, використовують технологічну структуру. Підприємства з технологічними переділами (коли сировина послідовно проходить низку стадій зміни стану і форми, наприклад, металургійні чи текстильні) мають також технологічну структуру.

     Однак найбільший ступінь суміщення досягається  в разі інтеграції декількох стадій виробничого процесу в спеціалізовані підрозділи виробничої системи. Але при цьому об’єднання здійснюється вже на основі функціонального призначення часткових продуктів (деталей) входженням їх як структурних елементів у готовий продукт, що виконують певні функції в ньому. Водночас привабливість високої ефективності такого рішення потребує більшої повторюваності робіт за умови стабільного (тривалий час) процесу та жорсткої пропорційності устаткування потягом усього виробничого циклу.

     У машинобудуванні випускається складна  продукція в порівняно невеликих обсягах в умовах серійного і дрібносерійного виробництва, виходячи з потреб ринку. До того ж конкуренція зумовлює часту зміну моделей продукції, що не дає змоги повністю завантажити устаткування виготовленням її постійної номенклатури за весь технологічний цикл.

     Розв’язання такої проблеми можливе завдяки  застосуванню сучасного устаткування типу, обробний центр, що забезпечує обробку предметів за всіма або більшістю операціями технологічного процесу однією установкою. Це дає змогу уникнути чи звести до мінімуму обсяг міжопераційних переміщень деталей, які обробляються, і забезпечити максимальну безперервність виробничого процесу. Виробничі підрозділи (дільниці, цехи) набувають усіх ознак предметної структури в разі оснащеності такими видами устаткування.

Розділ 2. Структура основного  виробництва. 

2.1 Виробнича структура та її організації. 

     Самим першим і необхідним у виробничій структурі і її організації має  робоче місце. Воно являє собою частину  виробничої площі, яка оснащена необхідним обладнанням і інструментом, при допомозі яких робочий або група робочих виконує окремі операції по виготовленню продукції або обслуговує виробничий процес.

     Основне виробництво в залежності від технології ділиться на структури:

• Технологічно-виробничу
• Предметно-технологічну
• Змішану

     Технологічна  структура – цехи і участки  створюються по принципу технологічної  спорідненості виконуючих робіт  або виробничих процесів. Наприклад  в машинобудуванні – ливарний, ковальський, механічні цехи – а  всередині механічного цеху – токарний, фрезерний участки.

     Перевага  технологічної структури є технологічна спеціалізація виробництва  і висока кваліфікація працівників. Ця структура спрощує управління цехом, дає змогу маневрувати розміщенням людей, полегшує перехід з однієї номенклатури виробів на іншу.

     Недоліки  технологічної структури – збільшується час на переналадку обладнання в  зв’язку з великою номенклатурою випуску продукції, обладнання неможливо розкласти по ходу технологічного процесу, так як при частій заміні виготовлення продукції змінюється склад і послідовність операції, а це призводить до збільшення тривалості виробничого циклу, відсутність відповідальності за якість цілого виробу, бо кожний участок виконує окремі операції.

     Предметна структура – основні цехи створюють  по окремих виробах або його частині (наприклад, цехи моторів, рам, шин). При такій структурі є можливість для впровадження нової техніки, модернізації, механізації і автоматизації виробничих процесів, розміщують по ходу технологічного процесу.

     При предметній структурі є можливість організовувати потоковий метод виробництва.

     Недоліки  предметної структури в тім, що вона ускладнює керівництво участками, так як там виконуються різні  роботи. Виникає необхідність мати в цеху всі види обладнання, хоча вони не всюди задіяні повністю.

     Змішана структура – це заготівельні цехи будують по технічному принципу, а обробні випускають в предметно-замкнуті ланки.

     Для аналізу виробничої структури використовується широкий круг показників:

• розміри виробничих ланок (величина випуску продукції, чисельність, вартість основних виробничих фондів, потужність обладнання)
• ступінь централізації окремих виробництв
• співвідношення між основними, допоміжними і обслуговуючими виробництвами – по кількості робочих, обладнанню, розміру виробничих площ.
• пропорційність ланок, які входять в підприємство.
• рівень спеціалізації окремих виробничих ланок.
• ефективність просторового розміщення підприємства – це коефіцієнт забудови, використання площ виробничих приміщень (0.45 – 0.55 коефіцієнт використання території ).
• характер взаємозв’язку між підрозділами .

     Аналіз  даних показників дає можливість створити раціональну виробничу  структуру, а це дасть можливість максимально спеціалізувати цехи і  участки, безперервно випускати  продукцію без перепрофілювання і переналадки обладнання. 

    2.2. Виробнича програма та її обґрунтування. 

     Виробнича програма підрозділів основного  виробництва – це сукупність продукції  певної номенклатури і асортименту, яка має бути виготовлена у  плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією та виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства та його підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

     Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішньокоопераційні потреби чи на ринок, за межі підприємства.

     Загальна  схема розроблення виробничої програми за умов наявності в складі підприємства підрозділів внутрішньої кооперації та підрозділів, що мають замкнений виробничий цикл і виготовляють продукцію безпосередньо на ринок. У другому випадку розроблення планів виробництва підрозділів ґрунтується на їх планах продажу (поставки) продукції. Причому останні можуть випливати із плану продажу продукції підприємства (централізоване розроблення плану “зверху-вниз”) або остаточно його формувати (метод “знизу-вверх”), що передбачає самостійне формування підрозділами — центрами прибутку портфеля продажу продукції. Цей варіант планування близький до планування виробництва продукції самостійним підприємством і детального розгляду тут не потребує.

     Коротко зупинимось на розробленні виробничої програми підрозділів, продукція яких не є кінцевою з позиції підприємства, тобто вони виготовляють окремі частини  продукту (предметна спеціалізація) або виконують частину загального технологічного процесу (технологічна спеціалізація).

     План  виробництва охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і  загальним обсягом у певному  вимірі. Завдання за номенклатурою  на плановий період (рік, квартал, місяць) складається з переліку найменувань  продукції, яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному виразі. Це завдання конкретизується за часом виконання в оперативно-каледарних планах (планах-графіках).

     При визначенні номенклатури й обсягу виробництва  продукції підрозділами підприємства важливе значення має вирішення  питання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих частин виробів (заготовок, деталей, вузлів, приладів тощо).

     Ця  проблема розв'язується з урахуванням  таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість виробів і їх вартість.

     Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких установлюється завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Виробнича програма випускних (складальних) цехів визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства. В одиничному та серійному виробництвах для заготівельних та обробних цехів випуск продукції у номенклатурі встановлюється, як правило, у комплектах деталей на замовлення, виріб, складальну одиницю (вузол, агрегат). За масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.

     З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання цехам у натуральному виразі розробляються в порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу. У плановому завданні кожного цеху враховуються поставки продукції цехам-споживачам, на склад готової продукції і можлива заміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні. Цей загальний порядок розроблення виробничої програми цехів можна подати так:

     Nв  = Nп + Nс + Nн –  Nф ,

     Де  Nв – плановий випуск виробів у натуральному виразі в певному цеху;

     Nп  – поставка виробів наступним за технологічним маршрутом цехам-споживачам;

     Nс – поставка виробів на склад готової продукції;

     Nн, Nф – відповідно нормативний і фактичний міжцеховий запас цього виробу.

     У випадку тривалого виробничого  циклу виготовлення продукції завдання встановлюються з випуску і запуску  виробів. При цьому може виникнути  потреба в корекції внутрішньоцехового незавершеного, виробництва. Покажемо це на простому прикладі виготовлення деталі — корпуса редуктора машини — заготівельним і механічним цехами для складального цеху. Планом заводу передбачено виготовити за квартал 500 машин. На одну машину потрібний один корпус редуктора. Крім цього, слід поставити 10 корпусів у свій сервісний центр і є замовлення іншого заводу на 50 заготівок корпусів. Оскільки машина випускається постійно, незавершене виробництво періодично коригується і підтримується на нормативному рівні. Складемо плани виробництва корпуса редуктора для цих цехів.

     Складальний цех: для виготовлення 500 машин потрібно 500 корпусів; крім цього, цеху слід довести  фактичну величину машин у незавершеному  виробництві (15 шт.) до нормативної (20 шт.). Отже, загальна потреба у деталі складального цеху становить 500 + (20 - 15) = 505 штук. Цю кількість слід одержати від механічного цеху.

     Механічний  цех: випуск корпусів для складального цеху становить 505 штук, для сервісного центру — 10 штук. У незавершеному виробництві корпусів редуктора є на 8 штук більше за норматив. Таким чином, виготовити треба 515 корпусів (505+10), а запустити у виробництво — 515-8=507 штук. Стільки треба одержати заготівок від заготівельного цеху.

     Заготівельний цех: випуск корпусів для механічного цеху — 507 штук, для поставки на сторону — 50 штук. Незавершене виробництво підтримується на нормативному рівні. Програми випуску і запуску заготівок збігаються і становлять 507 + 50 = 557 штук.

     Плановий  випуск продукції цеху розподіляється між дільницями згідно з їх спеціалізацією. При цьому повинні бути забезпечені комплектність виготовлення всіх деталей і рівномірне виробництво. Для дільниць з предметною спеціалізацією видаються завдання з виготовлення закріплених за ними деталей і складальних одиниць. Дільницям з технологічною спеціалізацією виробництво продукції планується у комплектах деталей на основі плану цеху і технології їх обробки.

     Необхідною  умовою ритмічної роботи всіх виробничих підрозділів підприємства, випуску  і поставки продукції згідно з договорами є своєчасне забезпечення складальних процесів потрібними наборами деталей, тобто виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу повинно бути комплектним. Для забезпечення цієї вимоги важливе значення має організація планування й обліку виготовлення продукції на такому організаційному рівні, як бригада за умов бригадної форми організації праці.

     Для того щоб продукція виготовлялась бригадами комплектно, слід обґрунтовано вибирати планово-облікові одиниці для бригади. Такими номенклатурними позиціями можуть бути бригадокомплекти. Бригадокомплект — це набір заготівок, деталей, складальних одиниць, що входять у певний виріб (машину, прилад тощо) і виготовляються конкретною бригадою. Кількість найменувань бригадокомплектів, закріплених за бригадою, відповідає здебільшого кількості найменувань готових виробів, деталі для яких виготовляє бригада. Завдання з виготовлення продукції бригаді встановлюється в певній кількості бригадокомплектів кожного найменування. Комплект вважається готовим, якщо здані всі деталі, що в нього входять. Деталі і складальні одиниці, що не ввійшли в бригадокомплект, не вважаються готовою продукцією бригади і не оплачуються. За таких умов бригада сама стежить за своєчасним запуском деталей в обробку, забезпеченням комплектного їх виготовлення, що сприяє своєчасному випуску продукції і скороченню незавершеного виробництва.