Розробка робочої документації на пакет матеріалів для виробу

 

2.2.1 Визначення  характеристик будови і структури тканини

 

Для виготовлення текстильних  матеріалів використовують пряжу, комплексні нитки і мононитки. Пряжею називають нитку, яка складена з волокон обмеженої довжини, з’єднаних закручуванням. Існує три основних  способи прядіння : кардне, гребінне і апаратне.

По структурі розрізняють пряжу однониткову, трощену і кручену.

Однониткова пряжа утворюється на прядильних  машинах шляхом правого і лівого скручування елементарних волокон. При обертанні веретена чи прядильної камери по годинниковій стрілці утворюється пряжа правої крутки Z, при обертанні проти годинникової стрілці – пряжа  лівої крутки S. В  обраній тканині нитка основи є однониткова пряжа правої крутки Z.

Текстурована пряжа володіє збільшеним об’ємом, пористістю, пухнатістю, м’якістю і високою розтяжністю.

Окрім пряжі для виготовлення тканин використовують текстильні нитки, які можуть бути комплексними і мононитками.

Визначення характеристик товщини ниток основи і утоку

До основних характеристик товщини пряжі і ниток відносяться: лінійна густина, метричний номер, діаметр ниток основи і утоку. В цьому розділі необхідно визначити лінійну густину, метричний номер і діаметр ниток основи і утоку досліджуваної тканини.

Для визначення лінійної густини та метричного номера від зразка досліджуваної тканини розміром 50х100 мм відділяю 50 ниток основи довжиною 100 мм і 100 ниток утоку довжиною 50 мм. Одержані пучки ниток основи і утоку зважую на торсійних вагах. Лінійну густину і метричний номер визначаю за формулами.

Лінійна густина матеріалів для одягу характеризує масу погонного метра матеріалу при його фактичній ширині, вона визначається дослідним методом і розраховується за формулою:

                                                     (2.1)

де T – лінійна густина ниток (пряжі), текс;  m – маса ниток (пряжі), г;  l1 – довжина ниток (пряжі), кг; 1000 – коефіцієнт для переведення метрів в кілометри; l – довжина ниток (пряжі), м.

За діючою нормативно-технічною документацією тонина (товщина) ниток позначається через метричний номер.

Визначення переплетення досліджуваної тканини.

Основною характеристикою будови тканини є вид переплетення ниток основи і утоку. Всі ткацькі переплетення поділяються на чотири класи:

1. Прості (головні) переплетення: полотняне, саржеве, сатинове, атласне.
2. Дрібновізерунчасті переплетення, які поділяються на два підкласи:

• Похідні від простих (рогожка, репс, складна саржа, посилений сатин та інші).

• Комбіновані (креп, діагоналеві, рубчикові та інші).

3. Складні переплетення, які утворюються з декількох систем ниток: дволицьові, мішкові, двошарові, ворсові, ажурні.

4. Крупновізерунчасті переплетення, які характеризуються різноманітними візерунками (жакардові).

Графічне зображення переплетення ниток тканини називають малюнком переплетення. Малюнок переплетення характеризується рапортом та зсувом.

Кількість ниток,які утворюють закінчений малюнок переплетення називають рапортом переплетення.

Буває рапорт за основою Ro та за утоком Ry. Зсув S показує наскільки ниток змістилося переплетення однієї нитки відносно іншої.

Графічне зображення переплетення по рапорту та зсуву досліджуваної тканини показано на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1 - Графічне зображення переплетення по рапорту та зсуву

 

Таким чином з малюнку переплетення видно що це є полотняне переплетення. Тканини полотняного переплетення мають самий маленький рапорт: Rо = 2 та Ry = 2. Загальне число перекриття RoRy=2×2=4. Кожна нитка основи переплітається з кожною ниткою утоку через одну нитку. Візерунок тканини простий, однаковий з обох боків. Схема переплетення нагадує шахову дошку. Тканини, зроблені цим переплетенням, двобічні з однаковою гладкою поверхнею на лицьовій і на виворотній сторонах. Вони жорсткіші й міцніші порівняно з тканинами інших переплетень.

Визначення кількості ниток на 100 мм довжини тканини

До характеристик структури та будови текстильних  матеріалів відносяться:

• Густина за основою та утоком;
• Заповнення (лінійне, поверхневе та об’ємне);
• Наповнення тканини;
• Заповнення за масою;
• Загальна пористість;
• Характер опорної поверхні.

Густиною називається кількість основних  ниток або ниток утоку, розташованих на 100 мм довжини або ширини тканини.

Стандартний метод визначення густини полягає в тому, що підраховують кількість ниток за основою та утоком у зразку тканини розміром 50×100 мм. Оскільки у стандарті вказана густина на 100 мм, то результат, який отриманий по ширині зразка в 50 мм, збільшується у два рази. За стандартом рекомендовано два способи визначення густини тканини: за бахромою та шляхом витягування ниток.

В даній роботі визначення густини тканини виконувався шляхом витягування ниток і підраховування їх кількості за основою та  за утоком. В результаті отримали: По=334 н/100мм, Пу=388 н/100мм.

Для порівняння густини, яка одержана з ниток різної товщини, визначають заповнення і наповнення тканини.

Лінійне заповнення характеризує густину тканини у відсотках від максимально можливої з урахуванням товщини ниток і показує, яка частина площі тканини заповнена паралельно розташованими нитками основи і утоку:

,                                               (2.2)

де Ео, Еу – лінійне заповнення за основою та утоком,%; То, Ту – лінійна густина ниток основи та утоку, текс; По, Пу – густина ниток за довжиною (шириною) 100 мм тканини; А – коефіцієнт, який залежить від виду волокон.

Поверхневе заповнення вказує, яка частина тканини заповнена нитками двох систем з урахуванням накладання ниток одна на одну при переплетенні і тому їх проекція менша за суму площі, яка заповнена кожною системою окремо:

                                        (2.3)

де Es – поверхневе заповнення, %.

Об’ємне заповнення показує яку частину об’єму тканини складає  об’єм ниток основи та утоку:

                                                         (2.4)

де Ev – об’ємне заповнення тканини, %;  δm – об’ємна маса (вага) тканини; δн – об’ємна маса (вага) ниток основи і утоку, мг/мм3.

Об’ємна маса тканини, показує вагу одиниці об’єму тканини і визначається за формулою:

                                                        (2.5)

де δm – об’ємна маса тканини, мг/мм3; σm – вага зразка тканини,г; l1 і l2 – довжина та ширина зразка, мм; b – товщина зразка, мм.

Заповнення за масою визначається, як відношення об’ємної маси тканини, до густини речовини (питома вага) волокна:

                                                     (2.6)

де Em – заповнення за масою,%; δm – об’ємна маса тканини, мг/мм3; γ - густина речовини (питома вага) волокон, мг/мм3.

Загальна пористість характеризується об’ємом тканини, яка не заповнена волокном:

                                             (2.7)

де R – загальна пористість, %.

Опорна поверхня - площа контакту матеріалу з площиною навколишніх предметів. Вона суттєво впливає на експлуатаційні властивості матеріалів для одягу.

Опорна поверхня складає невелику частину усієї площі тканини (від 5 до 20 %). Так як досліджування тканина має полотняне переплетення і на дотик гдаденька то опорна поверхня такої тканини велика.

 

Визначення виду оздоблення досліджуваної тканини

Більшість тонкосуконних тканин мають ворсової застил, отриманий в результаті валки, або начесно-ворсової - за рахунок валки і ворсування. Застилаючи переплетення приховано частково або повністю. Однак деякі тонкосуконні тканини можуть бути безворсовими (костюмні), вони мають злегка або щільно телепень гладку і підстрижену поверхню. На лицьовій стороні начесно-ворсових тканин розташовується ворс порівняно довгий і піднятий.

Текстильні матеріали після виготовлення містять різноманітні домішки і забруднення, їх структура і зовнішній вигляд не відповідає висунутим до них вимог. Такі матеріали називають суровими, вони не придатні для виготовлення одягу і потребують оздоблення. Технологія оздоблення суворих текстильних матеріалів складається з багаточисленних хімічних і фізико-механічних обробок.

Обрана тканина є гладкофарбована в світло количневий колір

Органолептичним методом визначаю що досліджувана тканинина є гладкофарбована.

Результати  визначення характеристик будови і структури досліджуваної  тканини представленні у таблиці (табл.2.1)

Таблиця 2.1 - Технічні  показники  будови  і  структури  досліджуваної  тканини.

№п/п	Назва Показника	Одиниця вимірювання	Значення  показника досліджуваної  тканини
			Основа	Уток
1	2	3	4	5
1	Волокнистий склад	-	Вовна	Вовна
2	Вид ниток (пряжі)	-	Вовняна нитка	Однониткова синтетична
3	Лінійна густина ниток (пряжі)	Текс	65,2	34,8
4	Переплетення	-	Полотняне
8	Густина тканини	Кількість ниток на 100 мм	334	388
8	Лінійне заповнення	%	110	92,5
9	Поверхневе заповнення	%	100,75
10	Об'ємне заповнення	%	24,4
11	Заповнення по масі	%	25
12	Загальна пористість	%	24
13	Вид оздоблення	-	Гладко фарбована

 

2.2.2. Вивчення геометричних  властивостей та вагових характеристик.

 

Розмірні характеристики матеріалів визначаються їх геометричними властивостями (товщиною, довжиною, шириною).

Товщиною матеріалу є відстань між ділянками ниток, які найбільше виступають з лицьової чи виворотної сторін. Товщина тканин може бути різною залежно від їх призначення. Товщину тканин зумовлюють такі фактори:

- лінійна щільність ниток  та пряжі, з яких виготовлена  тканина;

- ступень скручування пряжі та ниток - при збільшенні ступеня скручування діаметр нитки зменшується, але до певного значення, після чого виникає скорочення нитки та збільшення її товщини;

- вид ткацького переплетення -, довгі перекриття надають тканині  більшу товщину, ніж короткі, тому тканини полотняного переплетення, при інших рівних умовах, завжди будуть тонкішими, ніж тканини саржевого та сатинового переплетень.

Товщина матеріалів вимірюється на приладі, який називається товщиноміром. Існує декілька конструкцій товщиномірів, але принцип дії їх однаковий. Зразок матеріалу розміщується між двома вимірювальними пластинами, одна з яких рухома і з’єднана зі стрілкою пристрою, яка на циферблаті вказує товщину матеріалу, що вимірюється. Стандартним є товщиномір марки ТЕМ конструкції ЦНДХБУ.

Шириною матеріалу є відстань між двома її кромками, заміряна разом з кромками або ж без них (ворсові тканини) в напрямку, перпендикулярному поздовжньому напряму матеріалу.

У процесі виробництва і оздоблення текстильні матеріали можуть змінювати свою ширину, що призводить до виникнення коливань по ширині.

На швейних підприємствах ширину прийнято вимірювати через кожні 3 м. За фактичну ширину приймають середнє арифметичне вимірів або найменше значення, при умові його повтору не менше двох разів на довжині 40 м.

Якщо в куску матеріалу попадаються сильно звужені ділянки, то їх вирізають і використовують в інших настилах або розкроюють індивідуально. Ширину матеріалів вимірюють одночасно з довжиною.

Довжина матеріалу - це відстань між двома кінцями куска. Текстильна промисловість випускає матеріали різної довжини (від 10 до 150 м). Довжину кусків широких та важких матеріалів роблять короткими, легких і вузьких - довгими.

У швейному виробництві довжина та ширина матеріалів визначається контактним або безконтактним способами. Контактним способом довжину та ширину куска вимірюють на горизонтальних вимірювальних трьохметрових столах, які по довжині мають позначки ділянок довжиною 1 м

Ширину тканини визначаю з кромками сантиметровою стрічкою. Ширина  тканини для жіночого костюма раціональна дорівнює 150 см.

Вимір довжини та ширини матеріалів безконтактним способом виконують одночасно з їх розбракуванням на вимірювально-розбракувальних машинах типу РС, де величини, які вимірюються, встановлюються за показниками лічильника. Лічильник зв'язаний із транспортуючою стрічкою, на якій знаходиться вимірювальний матеріал.