Поняття про державний суверенітет Жана Бодена

     Згадки  про бога не відіграють вирішальної  ролі в аргументації Бодена. Він посилається на те, що про міцність і природності монархії свідчить історичний досвід - монархії існують тисячі років і це нікого не дивує; якщо ж республіка проіснує всього років триста-чотириста, то все вже уражаються такого диву, настільки природному порядку речей суперечить довгострокове існування республіки. Боден стверджував, що монархія особливо необхідна у великих державах. У монархії забезпечені компетентність (радять багато) і енергійність влади (вирішує один).

     Посилаючись на розум і історію, Боден писав, що спочатку всі держави створені завоюванням і насильством (а не шляхом добровільної угоди, як стверджували деякі тираноборців). У результаті справедливої війни виникли панські (вотчинні) держави, в яких монарх править підданими як батько родиною. Такі монархії Сходу.

     У Європі, міркував Боден, панські держави  перетворилися на "законні монархії ", в яких народ підкоряється законам монарха, а монарх – законам природи, залишаючи підданим природну свободу і власність. Монарх не повинен порушувати "закони бога і закони природи", які виникли раніше за всіх держав і притаманні всім народам. Монарх, на думку Бодена, повинен бути вірний слову, дотримуватись договорів і обіцянки встановлення про престолонаслідування, про невідчужуваність державного надбання, поважати особисту свободу, сімейні відносини, віросповідання (чим більше їх буде, тим краще, - менше можливостей створення впливових ворогуючих угруповань), недоторканність майна

     Боден суперечив поширеній серед тираноборців думці, що монархія повинна бути виборчою - в період виборів неминучі смути, хитання і міжусобиці; виборний монарх не дбає про суспільні надбання, оскільки невідомо, хто замінить його на престолі; цих недоліків позбавлена спадкова монархія, яка до того ж у Франції є традиційною, тираноборці намагалися довести, що раніше монархи були виборними.

     Боден вважав найкращою королівську монархію - держава, в якій верховна влада (суверенітет) цілком належить монарху, а управління країною (порядок призначення на посади) складне, тобто поєднує принципи аристократичні (на ряд посад, переважно в суді і війську, король призначає тільки знатних) і демократичні (деякі посади доступні всім). Мудрим установою королівської монархії Боден називав Генеральні штати. Вони з'єднують стану (духовенство, дворянство, третій стан), зменшують, але не обмежують верховну владу.

     Вони  поліпшують керування країною, оприлюднюючи зловживання посадових осіб, висловлюючи різні думки. Хоча Генеральні штати можуть давати королю лише поради, а приймати рішення не можуть, государ не вправі оподатковувати підданих податками без їх згоди, бо, за природним законом, ніхто не має права брати чуже надбання без волі власника, стверджував Боден. Лише в самому крайньому разі монарх може особисто накладати податки для користі держави [5].

     Він розрізняв два види державних сполук. До сполук, заснованих на нерівності, він відносив державні утворення, що включають частини, що перебувають у васальній або іншій залежності від суверена, а також федерацію, яка, на думку Бодена, заснована на нерівності, бо суверенітетом володіє тільки союз в цілому, а не окремі його частини (прикладом федерації він вважав Священну Римську імперію німецької нації). Другий вид з'єднань держав базується на рівності - така Швейцарська конфедерація, кожен з членів якої зберігає суверенітет.

     В результаті поглядів Бодена на сутність і природу держави ві, як і багато інших філософі, приходить до думки, що держава як живий організм, і  тому вона має етапи зародження, розвитку , занепаду і смерті. Так  само закономірно відбувається зміна форм правління одних іншими від монархії до демократії, а мудрий володар може тільки полегшити цей перехід.

     Так, досліджуючи зміни держави, Боден  розглядав проблему виникнення тиранії  монарха. Щоб знищити владу тирана філсосов допускає право народу на супротив тирану. Боден відстоює недоторканість правителя, незаконність сягнути на його владу, але водночас народ може виступити проти тиранії монарха і будь-які засоби будуть виправдані.

     Щодо  влади, то Боден вперше сформулював типову для Нового часу концепцію верховної влади, яку він визначав як «вищу і не обмежену законами влада над громадянами і підданими»; державне правління, за Бодену, здійснює сукупність сімейств, що знаходяться під управлінням «вищої і вічної влади». Далі він стверджував: «Сила законів, якими б справедливими вони самі по собі не були, залежить тільки від волевиявлення того, хто є їх творцем ». Разом з відносно новими тезами в творах Бодена знаходять вираження і старі погляди. Боден наполягає на тому, що суверен пов'язаний природним правом і своїми обіцянками. Государ не може порушувати деякі фундаментальні закони власного королівства. Іноді в визначення державної влади Боден включає вимогу «розумності».

     Багато  прикладів він черпає з церковних навчань і практики здійснення папської влади. По суті, Боден пропонував дві теорії: теорію верховної влади і закону, яка є однією з основ теорії абсолютизму, і теорію обмежень верховної влади, яка носить середньовічний характер. З розвитком теорії держави в Новий час вчення про обмеження зникло, а теорія абсолютної верховної влади збереглася.

     За  способом здійснення влади Боден  ділить всі держави на три види: законні, вотчинні (сеньоральной), тиранічні. Законною є те держава, в якій піддані коряться законам суверена, а сам суверен законам природи, зберігаючи за своїми підданими їх природну свободу і власність. Вотчинні держави суть ті, в яких суверен силою зброї зробився володарем майна і людей і править ними як батько сімейства родиною.

     У тиранічних державах суверен зневажає природні закони, розпоряджаючись вільними людьми, як рабами, а їх власністю - як своєю.

       Найкращою, на думку Бодена, є така держава, в якому суверенітет належить монарху, а управління має аристократичний і демократичний характер. Така держава він називає королівської монархією. Ідеальним для країни є такий монарх, який боїться бога, «милостивий до винних, розсудливим в підприємствах, сміливий у здійсненні планів, помірний в успіху, твердий у нещасті, непохитний у даному слові, мудрий в радах, турботливий про підданих, уважний до друзів, страшний ворогам, люб'язний з розташованими до нього, грізний для злих і до всіх справедливий.

       Боден прагнув гармонійної справедливості. Вона для нього - це розподіл нагород і покарань і того, що належить кожному як його право, що здійснюється на основі підходу, що містить в собі принципи рівності і подоби. Розглядав право переважно як засіб для досягнення тих чи інших державних цілей, у Бодена саме право виступає метою буття держави. 
 
 

3. ВПЛИВ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

       Політико-теоретичні погляди Бодена на державу і її суверенітет за своїм інтелектуальним і історичним змістом являли собою прорив у розвитку теоретичних знань. Виокремлення поняття суверенітету, дослідження його ознак, властивостей дали основу для подальшого і ретельного аналізу цієї найважливішої ознаки держави. Велика заслуга Бодена в тому, що він виокремив для окремого розгляду поняття «суверенітет». Це сприяло систематизації нових знань про найхарактернішу ознаку держави в одному визначенні.

       Філософи, політологи в подальшому розвивали  теорію державного суверенітету маючи за основне систематизоване джерело «Шість книг про республіку» Жана Бодена. Звісно погляди на суверенітет вдосконалювались, накопичувалися знання. З кожним століттям теорія набувала змін в залежності від історичного розвитку держав. Якщо Боден починав з визначення суверенітету на державному рівні, то зараз це визначення розглядається на рівні міжнародної політики.

       В останні десятиліття, з бурхливим  розвитком процесів глобалізації, особливої  актуальності набуває проблема визначення статусу державного суверенітету і  його ролі в сучасних умовах.

       Знаючи  про початкові засади теорії державного суверенітету, наука рухається далі. Визначення Бодена є фундаментом  для дослідників в наш час, але сучасна глобалізація вимагає  біль широкого визначення поняття «суверенітет».

     Праці присвячені вивченню суверенітету на сучасному етапі, то можна виокремити такі вже певною мірою викристалізувані школи:

     · політичний реалізм (неореалізм),

     · лібералізм (неолібералізм),

     · неомарксизм,

     · конструктивізм,

     · функціоналізм.

     Представники  школи політичного реалізму (М. Вебер, Г. Моргентау, Р. Арон, К. Уолт, Г. Кіссінджер, А. Уолферс та інші) сформували класичний (до речі, найбільш поширений нині) підхід до проблеми визначення державного суверенітету. Основні його постулати такі. Держава  є головним актором, а суверенітет  – її визначальною ознакою, пов’язаною з використанням сили. Міжнародним  відносинам притаманний анархічний характер, оскільки у світі не існує  “наддержавного владного осередка”. Внаслідок цього держави взаємодіють  „хаотично”. Держава реалізує себе як “монополія на легітимне використання фізичної сили в рамках певної території” [2]. В межах цього територіального  простору суверенітет означає наявність  у держави вищої влади для  вироблення і реалізації законів.

     Неомарксистська теорія (І. Валлерстайн, П. Суїзі, П. Баран) розглядає світову політику в  контексті світової капіталістичної  економіки.

     Суверенітет у термінах неомарксистської школи  не є ключовим поняттям, оскільки він  стосується політичних і юридичних  аспектів. Прихильники цього підходу  піддають сумніву положення, що суверенітет, як такий, що володіє відносно незалежною політичною логікою, може бути відокремлений  від світової економічної системи

     Провідною засадою конструктивізму (А. Вендт) є постулат стосовно того, що не існує  універсальних, раз і назавжди зафіксованих істин або понять

     Так, А. Вендт, говорячи про суверенітет, підкреслює, що він засновується на фіксованому наборі правил, які передбачають певні очікування та розуміння між  суб’єктами.

     Для конструктивістів суверенітет –  це не якась об’єктивно існуюча  даність, яка послідовно та неухильно  поширює свій вплив у світі. Для  них це норма, яка розповсюджується лише тому, що цьому процесові сприяє певний тип міжнародної системи. Норми неформальні, мобільні та пластичні, а міжнародна політика є результатом  постійної взаємодії та взаємовтручання  міжнародних і національних норм або ідентичностей держав відносно їх ролі та статусу у світі. Цей  процес не є однолінійним, оскільки сам тип міжнародної системи  не є визначеним назавжди і може зазнавати принципових змін, як це відбулось нещодавно в результаті розпаду біполярної системи. Поширення  державного суверенітету не однотипне: він може втілюватися в різних формах.

       Таким чином, теорія державного суверенітету Бодена дала основу для розвитку ідей суверенітету, його поясненню. Саме «Шість книг про державу» є тим джерелом, який вивчається перед початком дослідження суверенітету. Праця має свій вплив на формування погляду на державний суверенітет взагалі, а потім на цій основі вчення переноситься в життя сучасного суспільства.  
 

       ВИСНОВОК

       Отже, хоча суверенітет як суттєва ознака держави вже існує з часів  виникнення перших держав, але назву  і обґрунтування вона отримала тільки в XVI ст. французьким політичним діячем Жаном Боденом. Власне визначення Жана Бодена стало основою теорії суверенітету.

       В своїй роботі Жан Боден аналізував поняття суверенітет як необхідний елемент держави. Він розмежував поняття суверенітет і суверен, висунув свої погляди на основу держави – сім’ю, на права і свободи громадян і суверена держави.

       Висунуті  теоретичні засади стали фундаментом  розвитку політико-правової думки розвитку і функціонування держави. Так в роботі Бодена віднайшлися чіткі визначення поняття «суверенітет», «суверен» і «держави» як невід’ємних взаємозалежних елементів в здійсненні влади. Їх роль в подальшому розвитку ідеї суверенітету відобразились у вченнях багатьох філософів і політичних діячів наступного покоління і до сучасності.