Поняття про державний суверенітет Жана Бодена

      В наш час ще ширше почали розглядати теорію державного суверенітету в умовах глобалізації. Концепція суверенітету державної влади є частиною парадигми суверенітету, яку варто розглядати не окремо, а тільки в сенсі її еволюції в бік глобалізації суспільства. Такий підхід має глибокі історичні корені він особливо актуальний саме тепер у зв’язку з трансформацією міжнародної системи, природу і характер якої необхідно виявити для розробки нової концепції "державного суверенітету". 
 
 

1.2 Методологія в  теорії Жана Бодена.

     При розгляді теорії державного суверенітету Жана Бодена доречно застосовувати  історичний метод дослідження. Історичний метод полягає у вивченні і  осмисленні теорії Жана Бодена, в історичному  контексті, що обумовило її появу. Таким  чином можна зрозуміти суть теорії, зрозуміти певні чинники, які  вплинули на написання певних постулатів. В цьому плані допомагає проблемно-концептуальний метод дослідження, який дозволяє прослідкувати зародження і розвиток ідеї від найдавніших часів до сьогодення. Тобто історично, по фактам прослідкувати основу зародження теорії і в яких напрямках рухалась теорія Жана Бодена розвиваючись в трактуванні інших вчених-філософів.

     Розробка  теорії державного суверенітету є найвагомішим внеском Ж. Бодена у розвиток політичної думки. Суверенітет він розуміє  як абсолютну, постійну й неподільну владу. Абсолютність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада не знатиме ніяких обмежень для виявів своєї могутності.

     Сам Жан Боден спробував підійти історично в дослідження держави. Політична ідеологія Жана Бодена - це ідеологія світської національної централізованої держави, що йде на зміну феодальної роздробленості, проти якої він висуває одну з найважливіших політичних ідей того часу, - ідею державного суверенітету. У основі лежить думка про неподільну, єдину, постійну, таку, що стоїть над законом державну владу. Державу Боден визначає як правове управління багатьма сім'ями і тим, що у них загальне, на основі суверенної влади. Держава - саме правове управління, згідне із справедливістю і законами природи; правом воно відрізняється, від зграї розбійників або піратів, з якими не можна укладати союзів, вступати в угоди, вести війну, укладати мир, на яких не поширюються загальні закони війни.

     У вченні про державу Боден багато в чому слідує Арістотелю, але не Арістотелю, спотвореному і містифікованому середньовічною схоластикою, а справжньому Арістотелю, осмисленому в світлі подальшої історії політико-правових установ.

     Кожна держава має право, яке має  свої особливості. Право, за вченням Бодена, є досягненням суспільства, бо відрізняє державу від додержавного утворення. Він зазначав, що для з'ясування загальних засад права необхідно осягнути всі системи права, які мали місце в історії людства, використовуючи одночасно філософський та історичний підходи.

     Таким чином, Ж. Боден, узагальнюючи історичний досвід державного управління, обґрунтував стрижень абсолютної влади, визначив його юридичним терміном «суверенітет», але не з’ясував його походження, корінну природу й взаємодію з суспільством. Ж. Боден зробив перший крок тим, що обґрунтував суверенітет як властивість держави. 
 
 

1.3 Вивчення теорії  Жана Бодена.

     Починаючи з XVI ст. ідею суверенітету доповнюють новими конструктивними елементами наступні покоління мислителів і вчених. Принцип суверенітету став обґрунтуванням прагнення утворити самостійні, незалежні від імперії національні держави.

     Родоначальником іншого федералістського напряму поняття  «суверенітет», що зароджується, вважається німецький Теоретик права Іоганн Альтузій (1557–1638). Якщо Ж. Боден наділяв  суверенітетом монарха, то Альтузій — народ. Цей дослідник продовжив  традиції Арістотеля, в якого держава  ідентифікується з народом, а  монарх здійснює пов'язані з суверенітетом права від імені народу, що володіє суверенітетом. Для Альтузія держава — це не машина панування над населенням, що володіє суверенною владою. На його думку, вивчення держави є предметом не правової, а політичної науки, яка пояснює появу суспільних зв'язків між приватними особами. Альтузій приділяв велику увагу об'єднанням усередині держави як його основа і, таким чином, заклав основи розуміння федералізму як форми політичної організації.

     Вклад основоположника науки міжнародного права голландця Гуго Гроция (1583–1645) в теорію суверенітету визначається, перш за все, тим, що він розумів під  суверенітетом недержавну владу як таку, а лише її специфічну властивість. Вчення Г. Гроция про природне право стало основою системи міжнародного права, побудованого на міжнародних договорах держав і міждержавних інститутах. Для Г. Гроция характерне чітке розмежування поняття суверенітету як властивості держави і його конкретного носія.

     Ідеалістична  традиція розпочалася з розмежування поняття суверенітету і його носія. Г.Ґроцій, І.Кант та їхні послідовники розглядали суверенітет як властивість  державної влади, її ознаку чи особливість, а не як саму державну владу.

     Прихильники раціоналістичного підходу, підкреслюючи роль права, намагаються “збудувати міст” між реалістичною та ідеалістичною  традиціями.

     Англійський філософ Томас Гоббс (1588–1679) звільнив вчення про державу і суверенітет від релігійного змісту, відстоюючи теорію їх договірного походження. На думку Т. Гоббса вся влада має бути передана монархові. В Гоббса як держава, так і суверенітет зводяться в абсолют і асоціюються, по суті, з суверенітетом правителя.

     Гоббсова  теорія суверенітету значно ширша, ніж  юридична концепція Бодена. Англійський  філософ розглядає суверенітет  як феномен, який зумовлений сутністю суспільства і є структурним компонентом людського буття. Суверенітет у Гоббса десакралізується, його сила переноситься на саму державу, яка становиться «смертним Богом». Саме державі зобов’язані миром та безпекою спільнота й окрема людина. «Адже завдяки, повноваженням, якими наділила їх кожна окрема людина у державі – пише філософ – одна особа чи зібрання людей користуються такою величезною, зосередженою в них силою і владою, що страх, який ця сила і влада викликають, робить цю особу чи це зібрання людей здатними спрямовувати волю всіх людей до внутрішнього миру і до взаємної боротьби у боротьбі проти спільних ворогів» [22, c. 106].

     Засновник лібералізму, англієць Джон Локк (1632–1704) вперше віддає пріоритет закону, якому повинні підкорятися всі, включаючи монарха. Він стверджує, що «вище за всіх коштує закон, з підпорядкування якому ніхто, навіть монарх не може бути вилучений, а верховна влада належить більшості, тобто народові». Локк теоретично обґрунтовує необхідність законодавчого обмеження влади держави і несумісність абсолютизму монарха з державним порядком.

     Стан  страху був відправною крапкою досліджень Гоббса, базою його концепції громадянського стану, держави та суверенітету. В своїй роботі про громадянина робить спробу обґрунтувати принципи суверенітету.

     Французький філософ Жан-Жак Руссо (1712–1778), розвиваючи услід за І. Альтузієм і Д. Локком ідею народного суверенітету, якнайповніше і всесторонньо для свого часу обґрунтував ідею народного повновладдя  і всемогутності народу, з якої, на його думку, витікає абсолютний характер суверенітету. На його думку, держава може мати в своєму розпорядженні внутрішній суверенітет, не володіючи зовнішнім, оскільки усередині держави суверенітет залежить лише від однобічної волі держави і тому абсолютний, а зовні він є результатом міждержавного спілкування і, отже, завжди відносний і обмежений. Руссо сформував вчення про народний суверенітет і прийшов до висновку, що за допомогою суспільного договору особи підпорядкували себе народній волі, яку він назвав «загальною волею». В противагу вченню Т. Гоббса про суверенітет монарха вчення Ж. Руссо про народний суверенітет містить положення про безперервне відновлення суспільного договору в кожен конкретний момент часу.

     Тобто, при вивченні теорії Жана Бодена виводились все нові і нові погляди на суверенітет, яким він може бути, його різноплановість, спростування положень вченого. Таким чином виділилися різновиди суверенітету як «народний суверенітет» і «національний суверенітет», та доречне обґрунтування.

       Теорію  Бодена за основу брали і українські вчені такі як Б. Кістяківський, С  Котляревський, О.С.Алєксєєв, С.С.Дністрянський, Г.Єлінек, Ф.Ф.Кокошкін, М.М.Коркунов.

       Так, наприклад, Кістяковський відстоював суверенітет держави як природного право. Тільки на відміну від Жана Боден він відстоював ідею народовладдя (безособової), а не абсолютизму, але  в двоє виступали за панування закону над всіма приватними, особистими і груповими інтересами.

     Отже, теорія державного суверенітету не залишилась без уваги. Вчені, яків в своїх  концепціях тлумачили роль держави, сутність, функціонування і ознаки зверталися до джерел, одним з основних яке було «Шість книг про республіку»  Жана Бодена. 
 
 

2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОНЦЕПЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ

     Жан Боден (1530–1596) один з найвизначніших політичних діячів і публіцистів ХVI ст. Він був політичним діячем в генеральних штатах і разом з тим плідним письменником. Його творчість характеризується різноманітністю творів присвячених законодавствам різних країн, політичним переслідуванням, державній владі та іншим соціальним явищам, що були характерні сучасності в якій він жив. "Жан Боден - цінний автор нашого часу, наділений набагато більшим розумом, ніж натовп писак його століття, і він заслуговує, щоб його цінували і поважали" - писав Мішель Монтень.

     Але з ряду його творів найвизначнішим твором є «Шість книг про республіку. «Шість книг про республіку» - основна робота Бодена і говорячи про його філософію, дуже часто мають на увазі саме це творіння. За ґрунтовністю і обширністю викладення, за юридичними відомостями і державним контекстом цей твір займає почесне місце в політичній літературі всіх часів і народів. Ця праця дійсно зробила революцію суспільства. Боден детально і виразно дослідив сутність і механізм держави, в який виставляв головну її ознаку - верховну владу.

     Боден вперше сформулював і широко обґрунтував поняття суверенітету як суттєвої ознаки держави: "Суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави. Абсолютна, не пов'язана законами влада над громадянами і підданими ".

     Влада держави постійна і абсолютна; це - вища і незалежна влада як усередині країни, так і у відносинах із зарубіжними державами. Вище носія суверенної влади - тільки Бог і закони природи.

     Суверенітет, за Боденом, означає, перш за все, незалежність держави від папи римського, від церкви, від німецького імператора, від станів, від іншого держави. Суверенітет як верховна влада включає права видавати і скасовувати закони, оголошувати війну і укладати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати верховний суд, право помилування, права карбувати монету, встановлювати міри та ваги, стягувати податки. «Суверенітет – найбільш верховна, абсолютна і вічна влада над громадянами і підданими в державі» - так визначає Боден найважливішу ознаку державності. Така влада необхідний елемент держави, який проявляється через його правителя суверена, який зв’язує його з іншими громадянами – членами суспільства. Більше того, держава є перш за все особливим порядком управляння народом, суспільством.

     Тому  для того, щоб обґрунтувати поняття «суверенітет», Жан Боден спочатку досліджує державу, її походження. Аналізує розвиток держави, суспільства їх взаємозв’язок і ототожнення, виявляє основні складові і рушії надійного її розвитку.

     В «Шести книгах про державу» Жан Боден дає наступне визначення поняттю «держава»: «правове управління багатьох сімей і тим, що в них спільне, під суверенною владою». Якщо порівнювати це визначення с традиційним сучасним визначенням, то можна виділити такі поняття: «правовий спосіб управляння» (за Боденом, в це поняття включається як публічний характер влади, так і управління завдяки законом), «народ» («більшість сімей»), «державна власність» («те, що належить всім сім’ям спільно»), «суверенна влада». Ці поняття – всі основні сучасні ознаки держави, крім територіальної цілісності.

     Для мислителя держава — це, перш за все, правове управління, вона має  правий, справедливий, правовий характер. Це означає, що вона діє на основі права, справедливості і законності. Цим  держава відрізняється від неправових, несправедливих спілкувань і груп, наприклад від банди розбійників. І, хоча, на відміну від Арістотеля, Боден не включає кінцеву мету, тобто загальне благо, у поняття  держави, проте, розглядаючи державу, як справедливе спілкування, правове  управління, він фактично висуває  надзвичайно важливі цілі і завдання, заради досягнення яких створюється  держава, а саме: підтримка і забезпечення внутрішнього миру, справедливості і  соціальної гармонії, а також захисту  від зовнішніх ворогів.