Політичний режим як функціональна характеристика політичної системи суспільства

План

стр.

Вступ…………………………………………………………………………………...2

1. Поняття, сутність політичного режиму. Типологія політичних режимів………………………………………………………………….……………...4

2. Характеристика автократичних (тоталітарного і авторитарного) політичних режимів…………………………………………………………………..14

3. Перехід до демократії як напрям трансформації недемократичних режимів………………………………………………………………………………..20

Висновок……………………………………………………………………………....28

Використана література………………………………………………………………31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Тема даної контрольної роботи: “ Політичний режим як функціональна характеристика політичної системи суспільства ” є вкрай актуальною для вивчення, оскільки кожна держава має свій політичний режим, який позначає сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, характеризує ступінь політичної волі, правове положення особистості в суспільстві і визначений тип  політичної системи, що існує в країні.

Сучасний світ - це багатолика сукупність розвитку, взаємодії, еволюції, втрати одних і здобуття інших характерних рис. Тому в світовій науці політичні режими вивчають у рамках багатьох теоретичних шкіл і напрямів. Вітчизняне суспільствознавство недооцінювало самостійність цього поняття, внаслідок чого його вітчизняні дослідження значно відстають від світових розробок.

У сучасному світі можна говорити про 140-160 політичних режими, які дещо відрізняються одні від одних.

Античний філософ Арістотель дає два критерії, по яких можна провести класифікацію: по тому, у чиїх руках влада і по тому, як ця влада використовується.

“Правильні“ форми держави: монархія (влада однієї людини), аристократія

(влада в руках деяких “кращих”).

“Неправильні” форми держави - ті, при яких люди, що стоять біля влади,

діють у власних інтересах, не піклуючись про благо суспільства. До “неправильних”  форм  відносяться:  тиранія  (влада в руках тирана),олігархія (у влади багатої меншості) і демократія (контроль більшості суспільства над владою).

Політичний режим - це вираження політичного напряму здійснення політичної влади, її політичних пріоритетів. Він показує, докорінні інтереси яких груп громадян ця влада відстоює, які механізми пропонує для задоволення поточних потреб більшості, що робить для зняття соціальної напруженості й досягненням стабільності, тобто як в цьому

суспільстві функціонує політична система. Політичний режим характеризує політичну систему, він пов'язаний з нею загалом і з усіма її складовими.

Одна з досить простих, широко розповсюджених, класифікацій політичних

режимів - розподіл  їх на тоталітарні, авторитарні і демократичні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття, сутність політичного режиму. Типологія політичних режимів.

Поняття «політичний режим» — одне із загальноприйнятих у сучасній політології. Його застосовують щодо характеристики способів, форм, засобів й методів реалізації політичної влади, оцінювання сутності держави, оскільки в межах однієї форми правління на різних етапах її розвитку політичне життя може суттєво видозмінюватися. Суспільство й держава можуть бути відкритими, закритими, проміжними; демократичними, тоталітарними й авторитарними; воєнізованими, громадянськими і змішаними; клерикальними, теократичними та ін. Усе це зумовлює суттєві відмінності у взаєминах між особистістю, суспільством і державою в різних країнах, що й позначається на своєрідності політичного режиму, який тісніше та безпосередніше пов´язаний із сутністю держави, ніж інші її форми.

Політичний режим — система засобів і методів здійснення політичної влади; модель, форма взаємодії державновладних структур і населення. [4]

Будь - який політичний режим визначається трьома основними чинниками: 1) процедурами і способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; 2) стилем ухвалення суспільнополітичних рішень; 3) відносинами між політичною владою та громадянами.

Поняття «політичний режим» охоплює порядок формування представницьких установ, становище та умови діяльності політичних партій, правовий статус особистості, права та обов´язки громадян, порядок функціонування каральних і правоохоронних органів, співвідношення й регламентацію дозволеного та забороненого.

Політичний режим залежить від співвідношення політичних сил у суспільному організмі, особистості загальнонаціонального лідера та особливостей правлячої еліти; історичних і соціокультурних традицій; політичної культури населення. Політичний режим формується спонтанно, внаслідок спільних зусиль багатьох суб´єктів політичного процесу і не може бути встановлений конституціями або іншими законами. Існує багато класифікацій політичних режимів. Будь - яка класифікація є умовною, позаяк «чистих» і завершених політичних режимів у політичній практиці не існує. Класифікувати політичні режими почали на початку XX ст., але до 60х років XX ст. найчастіше використовували класифікацію М. Вебера, який поділяв їх на демократичні та недемократичні. На початку 60х років американський політолог 3. Бжезинський, використавши висновки Р. Даля про багатополярність влади і про те, що жодна держава не досягла демократії, вирізнив тоталітарний режим на підставі політологічного аналізу політичних систем колишніх соціалістичних країн, довівши, що в більшості з них функціонували авторитарні політичні режими. Характеристики та особливості політичних режимів політологія вивчала впродовж кількох десятиліть. Нині вона зосереджується переважно на філософськополітичних аспектах внутрішньої еволюції конкретних режимів та процедури переходу від одного режиму до іншого. Найпоширенішою є тричленна класифікація режимів на тоталітарні, авторитарні й демократичні.

Сучасна політична карта країн світу надзвичайно строката. Ця строкатість обумовлена тим, що на цій карті немає двох однакових країн за територією, географічним середовищем, населенням, політичним устроєм та ін. Критеріїв для всебічної характеристики країн існує дуже багато. Але один з найважливіших — політичний критерій, який визначає політичний режим, тобто сукупність методів і засобів здійснення політичної влади в суспільстві. Тому не дивно, що політичний режим є однією з головних, центральних категорій політології.

Незважаючи на те, що поняття «політичний режим» є основним у політології, в науковій літературі воно трактується досить вільно. Існують декілька точок зору щодо цього. Згідно з першою точкою зору, поняття «політичний режим» і «політична система» використовуються як тотожні. На цій позиції стоїть американський вчений М. Хагопян, який розглядає ці поняття в широкому значенні і розуміє як «фундаментальну організацію політичного життя», як загальні структурні характеристики політичного ладу. М. Дюверже, який доклав чимало зусиль для розкриття цієї проблеми, також ототожнює ці поняття.[5]

Взагалі треба зауважити, що як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі досить часто зустрічається однакове трактування таких понять, як: тоталітарний режим — тоталітарна система, демократичний режим — демократична система, президентський режим — президентська система — президентське правління і т. ін. Усе це створює великі теоретичні складності, оскільки виникає можливість термінологічного дублювання двома і більше поняттями різних політичних явищ одного ряду. Можна стверджувати, що поняття «політична система» і « політичний режим» характеризують політичне життя з різних сторін.

У той час, як політична система виявляє характер зв'язків із зовнішнім середовищем, співробітництво з іншими підсистемами суспільства, політичний режим є формою організації та функціонування політичної системи, однією з найважливіших її характеристик.

Згідно з другою точкою зору, юридичною, при дослідженні політичного режиму робиться акцент на формальні норми і правила відправлення влади державними інститутами. Тобто можна сказати, що політичний режим обмежується формою правління. Ця точка зору домінує в конституційному праві, в якому класифікація політичних режимів спирається на різницю законодавчої і виконавчої функції держави, та на з'ясуванні їх співвідношення.

Спираючись на це, виділяють такі політичні режими: а) режим злиття гілок влади — абсолютна монархія; б) режим розділення гілок влади — президентська республіка; в) режим співробітництва гілок влади — парламентська республіка та змішана, парламентсько-президентська республіка.

Разом з цим, загострюючи увагу на діяльності урядових структур, не слід ігнорувати вплив інших політичних інститутів, таких як партійної системи, групи тиску тощо, інститутів, які представляють, висловлюють і захищають інтереси громадян. Отже, форма правління є найбільш суттєвим компонентом політичного режиму, але він не вичерпує його змісту.

Третя точка зору на політичний режим — соціологічна. Вчені, які поділяють її, при дослідженні політичного режиму спираються на аналіз тих засобів і способів, за допомогою яких здійснюється реальна політична влада і які обумовлені соціальними і культурними традиціями, системою розділення праці, характером комунікацій і т. ін. Цей підхід дає змогу зіставляти офіційні і реальні норми поведінки суб'єктів влади, з'ясовувати які політичні групи контролюють впливають на процес прийняття політичних рішень. При цьому як суб'єкти влади розглядаються не тільки уряд чи офіційні державні Інститути, але і ті групи осіб і структури, які реально впливають на прийняття рішень, але досить часто не мають офіційного статусу.

Спираючись на цю точку зору, можна погодитися з визначенням політичного режиму, яке дає А. І. Соловйов. Політичний режим, каже він, це сукупність найбільш типових методів функціонування основних інститутів влади, ресурсів, які використовуються ними, і засобів примушення, які оформлюють і структурують реальний процес взаємодії держави і суспільства. Тому, говорячи про політичний режим, ведуть мову не про нормативні ідеали, а про реальні засоби і методи здійснення політичної влади. І тому можна стверджувати, що політичний режим — більш рухливе і динамічне явище, ніж політична система. Тобто одна політична система може характеризуватися декількома політичними режимами послідовно.

Одним з перших у політичній науці визначення політичного режиму дає М. Дюверже. Він розуміє політичний режим як «певне поєднання системи партій, способу голосування, одного чи декількох типів прийняття рішень, однієї чи декількох структур груп тиску». Інший сучасний французький політолог Ж.-Л. Кермонн поглибив це поняття. На його думку, «під політичним режимом розуміється сукупність елементів ідеологічного, інституційного і соціологічного порядку, які сприяють формуванню політичної влади даної країни на певний період». Крім того. Ж.-Л. Кермонн виклав свій погляд і на структуру політичного режиму. Згідно з його поглядами, зміст поняття «політичний режим» включає: 1) принцип легітимності; 2) структуру інститутів; 3) партійну систему; 4) форму і роль держави.

Розглянемо ці складові глибше. Першою складовою політичного режиму є принцип легітимності. У політичній науці загальноприйняте положення, згідно з яким освячена правом влада є легітимною. Однак на практиці авторитарно-тоталітарні режими в своїй політичній діяльності також часто спираються на право і закон, широко використовують положення Конституції. Щоб вийти з такого протиріччя, іспанський політолог Л. Саністебан запропонував вважати легітимною владу лише тих режимів і відповідно тих еліт, які реалізують владу, спираючись на широку підтримку мас. «Тоді, — писав він, — легітимною є така влада еліт, яка приймається масами, а не просто нав'язується їм». Відомо, що ефективність впливу і дій влади на суспільство визначається не рівнем примусу, а рівнем легітимності режиму. Принцип легітимності, на думку американського професора X. Лінца, — це здатність влади створювати в населення впевненість у тому, що, незважаючи на всі їх хиби і вади, існуючі політичні інститути є найкращими, ніж будь-які інші. Впевненість у правомірності владних рішень, які громадяни повинні виконувати, складається в людей тоді, коли ці владні рішення відповідають цінностям, котрі поділяє більшість суспільства. Як правило, такі цінності відповідають вимогам демократії, яка спроможна сформувати найкращі інститути. У той же час для авторитарних і тоталітарних режимів проблема легітимності не актуальна.

Другою складовою структури політичного режиму є структура інститутів. Воля більшості громадян здійснюється через систему політичних інститутів. Разом з правом, політичною системою, групами тиску, різними неполітичними структурами, які мають вагомий вплив на суспільство (церква, засоби масової інформації), найважливішим елементом політичного режиму є держава. Здатність держави бути ефективною залежить від принципів організації інститутів законодавчої, виконавчої і судової влади. Спосіб формування вищої державної влади, принцип організації її інститутів, їх взаємодія і взаємовідносини з громадянами визначаються поняттям «форма правління».

Третім елементом структури політичного режиму є партійні системи. Відомо, що в реалізації суспільних інтересів держава активно взаємодіє з іншими політичними силами, які представляють і захищають потреби громадянського суспільства. Серед таких сил особливе значення мають політичні партії, які беруть свій початок у громадянському суспільстві і відстоюють інтереси різних груп цього суспільства. Тому можна стверджувати, що партійні системи визначають сутність політичних режимів. Вони визначають політичний курс держави, способи його реалізації. Проте роль партій при різних формах політичного устрою держави неоднакова. У парламентських демократіях уряд формується з представників однієї або декількох партій, які перемогли на виборах, а парламентські вибори перетворюються на суперництво, змагання партій. Для перемоги партій необхідна єдність дій, сувора дисципліна. Партія або коаліція партій, які перемогли на виборах, формують уряд і без її згоди депутат парламенту, член партії, не може зайняти місце в урядовому кабінеті. У президентських демократіях формування інститутів законодавчої та виконавчої влади здійснюється шляхом прямих виборів, а не внаслідок просування кандидата на цю посаду зусиллями окремої партії. Тому вплив партії на передвиборчу боротьбу обмежений, а сама боротьба стає суперництвом яскравих особистостей.

Четвертим елементом структури політичного режиму є форма держави. Питання форми держави має важливе теоретичне ц практичне значення і означає сукупність ознак, які визначаються характером і змістом діяльності держави. У науковій літературі виділяють дві основні форми держави — форму державного правління і форму державного устрою. Вони різноманітні і утворилися на основі історичних традицій державності, особливостей її становлення. Форми державного правління — це зовнішнє виявлення змісту держави, зумовлене структурою та правовим станом органів державної влади. Від характеру і правового стану вищих органів державної влади залежить кінець кінцем різниця між двома основними формами державного правління — монархією (абсолютною і парламентською) та республікою (президентською, парламентською та змішаною).