Закономірності і принципи виховання

 

 

Зміст

1. Вступ.
2. Закономірності виховання.
3. Принципи виховання.
4. Взаємозв’язок закономірностей та принципів виховання.
5. Висновок.
6. Використана література

 

1.   Вступ.

Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

 Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.

 Об'єктивними чинниками є: особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема; перебудова економіки на ринкових засадах; особливості розвитку соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення сфери спілкування з іноземними громадянами; вплив природного середовища.

 До  суб'єктивних чинників відносять:  соціально-педагогічну діяльність  сім'ї та громадських організацій;  навчально-виховну діяльність закладів  освіти в особі їх працівників;  цілеспрямовану діяльність засобів  масової інформації; діяльність  закладів культури; виховну діяльність  позашкільних установ та діяльність  церкви.

Процес виховання як особлива цілеспрямована діяльність має свої закономірності та принципи. Системно-структурний підхід до аналізу педагогічних явищ і процесів дає можливість, в першу чергу,визначити закономірності виховання. Знання закономірностей дозволяє врахувати в процесі виховання найбільш суттєві зв’язки між зовнішнім та внутрішніми факторами, які впливають на формування цінностей, почуттів і норм поведінки особистості. Виявлення закономірностей виховання має суттєве значення для визначення нормативів і правил, які регламентують структуру, зміст, методику та технологію організації та здійснення виховання. 

2. Закономірності виховання

Системно-структурний підхід до аналізу педагогічних явищ і процесів дає можливість, в першу чергу,визначити закономірності виховання. Знання закономірностей дозволяє врахувати в процесі виховання найбільш суттєві зв’язки між зовнішнім та внутрішніми факторами, які впливають на формування цінностей, почуттів і норм поведінки особистості. Виявлення закономірностей виховання має суттєве значення для визначення нормативів і правил, які регламентують структуру, зміст, методику та технологію організації та здійснення виховання.

Сфера дії закономірностей розповсюджується на всю систему процесу виховання. Але ефективність виховання, в першу чергу. Залежить від урахування взаємопов’язаної дії тих компонентів. Які здійснюють найбільший вплив на якість і результативність виховання.

  Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Ефективність виховання залежить від:

-характеру виховних стосунків, в яких бере участь особистість;

-відповідності мети виховання її організаційній практиці;

-сукупності дії об’єктивних та суб’єктивних факторів виховання;

-інтенсивності виховання та самовиховання;

-активності самих вихованців в процесі виховної взаємодії;

-сили впливу на «внутрішню сферу вихованця»;

-вікових та індивідуальних особливостей вихованця тощо. 

У виховному  процесі виявляються такі закономірності.

  Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його традицій, історії та культури.

  Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.

  Процес  виховання відбувається найуспішніше в природному для нього національному  річищі з урахуванням менталітету  вихованця. З огляду на це, дитину мають  оточувати рідна мова, природа, національна  культура, звичаї, традиції тощо.

  Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

  Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).

  Ефективність  виховання залежить від ставлення  особистості до навколишньої дійсності  взагалі та до спрямованих на неї  педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди  і переконання, мотиви поведінки  визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив.

  Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському в колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес взаємовиховання. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

  Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.

  Ці  закономірності необхідно враховувати  під час створення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб  досягти поставленої мети, допомагає  йому в процесі виховної роботи (у  плануванні, організації, оцінюванні процесу  виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.

3. Принципи виховання

Складність виховного процесу потребує, щоб його цілеспрямована організація здійснювалася на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися кожна школа і кожен вихователь. 

  Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

     Вони  стосуються:

     — регулювання різноманітних змістових взаємин учасників виховного процесу, тому що мають суб'єктивний характер;

     — з'ясування провідних тенденцій виховання в українському суспільстві;

     — розв’язання суперечностей процесу виховання та умов досягнення успіхів у навчально-виховному процесі;

     — визначення змісту, методів і форм виховної діяльності тощо.

     Отже, принципи виховання — це загальні провідні положення, які визначають мету, ідеали, зміст, методику та організацію процесу виховання.

     Незнання  принципів не відміняє їхнього існування  і дієвості, а робить процес виховання  ненауковим, суперечливим, непослідовним, несистемним, отже, малоефективним. Принципи виховання становлять струнку систему, їх ефективність проявляється тільки в комплексному та послідовному використанні. Вони тісно взаємопов'язані, їхні вимоги дуже часто випливають одна з одної. Тому вони не застосовуються ізольовано.

     Дотримання  психолого-педагогічних вимог одного з принципів виховання передбачає необхідність безумовного виконання  вимог інших принципів, бо серед  них немає головних і другорядних, вони всі рівнозначні та обов'язкові. Отже, не можна в одному випадку  дотримуватися таких правил, а  в іншому — інших. Це знижує ефективність виховної роботи, зводить нанівець зусилля багатьох вихователів.

     Обов'язковою  умовою ефективності принципів виховання  є творче їх застосування з урахуванням  педагогічної майстерності вихователя, індивідуально-психічних особливостей вихованця і конкретної виховної ситуації.

  Процес  виховання ґрунтується на таких  принципах.

  Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і

  вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості особистості  відповідно до запланованої мети.

  Зв'язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Реалізація цього принципу передбачає використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадській роботі.

  Прилучаючись  до активного життя, школярі засвоюють  досвід старших поколінь, можуть і  повинні брати посильну участь у  процесі державотворення. Завдяки  цьому в них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя  й діяльності.

  Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідне правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності боротися з ними.

  Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Реалізується за умови усвідомлення учнями, що праця — єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, чинник усебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до неї — важлива позитивна риса.

  Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

  Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип виховання зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини і відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив — могутній засіб виховання, що певні риси особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості колективу та його думки для виховання школярів, участь учнів у самоврядуванні сприяють розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін. Найбільша виховна цінність колективу в тому, що між його членами виникають найрізноманітніші стосунки: взаємної відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, між вихователями і вихованцями, між старшими й молодшими, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

  Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьому важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.